Б.Спіноза та Г.Лейбніц - тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію

Скептицизм, наполягаючи на недосконалості наших відчуттів, відмовляв у праві на істину також і розуму.

П.Бейль, аналізуючи результати людського пізнання, стверджу­вав, що з однаковою можливістю можна довести як існування, так і не існування порожнечі, протяжності, руху, субстанції, матерії тощо. І тому люди повинні утримуватися від визначень.

П.Бейль, зокрема, вважав, що:

■ істина має бути вільна від протиріч;

■ наявність двох протилежних суджень у визначенні одного і того самого дискредитує людське пізнання, висвітлює слабкість людського розуму, тому він має характер не руйнівної, а творчої сили.

Д. Юм спрямовував свої міркування також на підвалини людсь­кого знання і вважав, що вони існують у двох формах:

■ у формі чіткого та виразного знання;

■ у формі непевного, туманного знання.

Б. Спіноза (1632-1677) був палким прихильником і послідовником Р.Декарта, проте вважав, що філософія Декарта набула б більшої струн­кості та переконливості, як би була поєднана із необхідною для неї формою. Таку форму, здатну зробити філософію надійною, Б.Спі­ноза вбачав у так званому "геометричному методі" доведення, який він і застосував у своїх філософських працях, відійшовши врешті від Декарта і створивши свою власну філософську концеп­цію.

Отже, за Спінозою, геометричний метод дозволяє стверджувати, що субстанція може бути тільки єдина, оскільки за визначенням субстанція - це причина себе самої, тобто вона не може мати ще якоїсь причини, бо тоді перестане бути основою для всього.

Види пізнавальної діяльності (за Б.Спінозою):

1) пізнання першого роду, думка або уява, що дає неправильну, помилкову інформацію про світ.

2) розум, або пізнання другого роду, за допомогою якого ми мислимо на рівні не конкретних предметів а абстрактних понять та узагальнень;

3) інтуїтивне знання, яке надає нам правильні відомості про світ

Німецький філософ Г.Лейбніц (1646-1716)захоплювався фі­лософією Б.Спінози, але вважав, що таким чином осмислена суб­станція не дозволяє нам зрозуміти, чому світ є рухливим та бага­томанітним. На відміну від Б.Спінози, Лейбніц підкреслював, що багатогранність, рухливість і неповторність слід вважати харак­теристиками самої субстанції. Перший принцип його філософії – принцип «усезагальних відмінностей»: у світі немає жодної речі, яка була б тотожна іншій (ні на рівні клітини, ні на рівні атомів, ні на рівні найдрібніших тіл). Порушує подібність уже навіть те, що одна річ за нумерацією є першою, а інша – другою. Отже, речі тотожні самі з собою (відмінні від інших) і займають лише їм при­таманне місце у світі (так само, як крапки на лінії).

Недосяжність нуля кладе певну межу змінам речей, завдяки чому вони є монадами як єдність тотожності й відмінності. Отже, якщо між монадами не­має порожнечі, і вони пов'язані між собою переходами, то світ загалом утри­мує у собі всю повноту можливих рухів, світ сам по собі самодосконалий. Характеристику світу охоплює принцип повноти і всезагальної досконалості.

Монади Г.Лейбніца прості, неподільні, а тому вічні (смерті підлягає лише те, що розкладається, втрачає свою структуру, а монадам нема чого «втра­чати»). Монади:

~ не фізичні точки (останні подільні),

~ не математичні (вони абстрактні, не реальні),

~ вони особливі – «метафізичні», тобто надфізичні, вод­ночас і тілесні, і духовні.

Монади дуже активні і породжують:

~ духов­ний рух;

~ матеріальний рух;

~ фізичні процеси.

Існують три класи монад:

♦ перший становить неорганічний світ;

♦ дру­гий – світ тварин;

♦ третій клас – це люди, причому кожному подальшому класу притаманні риси попередніх.

За Г.Лейбніцем, не існує межі ні в одному з напрямів розвитку монад – ні в бік найменш розвинутих, ні в бік найбільш розвинутих. І тому його монадологія вступала у протиріччя з релігійним трактуванням Бога як єдино самодосконалого.

У філософії Г.Лейбніца будь-яке судження людини є або істинним, або хибним. Істинним є те, що не містить у собі протиріччя. Виходячи з «наперед встановленої гармонії», Г.Лейбніцу було дуже важко пояснити існування у світі зла і свободи волі. Він вважав, що без існування зла людина не змогла б зрозуміти добра. Ідеї Г.Лейбніца випереджували погляди на світ як субатомний, а також значною мірою впли­нули на формування філософських поглядів І.Канта та Г.Гегеля.

Дата добавления: 2014-11-29