Проблема свободи людини і шляхів її соціального звільнення

У XVIII ст. найвищого розвитку матеріалізм досяг у Франції. Представниками класичного суб`єктивного ідеалізму і агностицизму були відповідно англієць Дж. Берклі (1685-1753) і шотландець Д. Юм (1711 -1784).

Французький філософ Ж. Ламетрі (1709 – 1751):

v розвивав систему поглядів механістичного матеріалізму;

v організм людини розглядав як машину, що самостійно заводиться. У праці «Людина – машина» (1747) він пояснює, що людина – це особлива машина, яка здатна відчувати, мислити, відрізняти добро від зла;

v у зв`язку з цим він заперечував Декарту в розумінні тварин як «машин», позбавлених психічних здібностей.

Французькі філософи Д. Дідро (1713-1784) і П. Гольбах (1723-1789):

v надали своєму матеріалізмові соціально загостреного характеру, застосувавши його принципи до осмислення основних здобутків наукової думки в пізнанні природи і суспільства;

v розвинули ряд діалектичних ідей: єдності матерії і руху, якісної «абсолютної різнорідності всього існуючого»(Дідро);

v Гольбах зробив значний внесок у розвиток матеріалізму своїм визначенням матерії: «…щодо нас матерія взагалі є все те, що діє будь-яким чином на наші органи відчуття».

Показова полеміка Д. Дідро з суб`єктивним ідеалістом Дж. Берклі, який використав уразливість номіналістичного обґрунтування матеріалізму.

Т. Гоббсом і частково і Дж. Локком (1632-1704). На думку Берклі, загальне поняття матерії неможливе, речі – це комбінації, своєрідні суми відчуттів. Це знайшло свій вираз у тезі: існувати – значить бути сприйнятим. Дідро, порівнюючи людину з фортепіано, по клавішах (органах відчуттів) якого наносила удари природа, так оцінює позицію Берклі: «Був момент божевілля, коли фортепіано, яке володіє здатністю відчувати, уявило, що воно є єдиним на всьому світові фортепіано і вся гармонія Всесвіту знаходиться в ньому».

Матеріалізм XVII-XVIII ст. – це не стихійний матеріалізм стародавнього світу, це матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продуктивних сил обумовив значний прогрес механіки, математики, хімії, медицини, експериментальної біології.

Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об`єктивно підвів до вивчення світу з його конкретності, в деталях. Цей спосіб мислення приніс багато користі, він сприяв розквіту конкретних наук, вів до нагромадження емпіричного матеріалу. Але абсолютизована, перетворена в звичку, перенесена з природознавства у філософію потреба «зупиняти» історичний процес, розглядати його по частинах призвела до історичної обмеженості метафізичного способу мислення. Тому весь матеріалізм XVII – XVIII ст. мав переважно метафізичний характер. Це була перша ознака філософії того часу. Якщо й існували якісь діалектичні міркування, то вони все ж перебували в рамках діалектики руху, а не розвитку.

Дата добавления: 2014-11-29