Е) Діяльність Києво-Могилянської академії

Заснована у 1632 році Києво–Могилянська колегія синтезувала досвід, набутий Острозьким центром і братськими школами з системою і методами навчання західноєвропейських університетів. Цей перший серед східнослов’янських і багатьох південнослов’янських народів вищий учбовий заклад знаменує початок розвитку професійної філософської діяльності в українській культурі. В стінах Києво-Могилянської академії творила плеяда видатних представників філософської думки України – Ф.Прокопович,
С. Яворський, І. Гізель, Й. Кононович – Горбацький, Г.Щербацький і багато ін.

У філософській спадщині Києво-Могилянської академії спостерігалася поступова переорієнтація від богопізнання до пізнання природи і людини, відхід від догматизму та авторитаризму.

Вагоме місце в системі філософії професорів Києво-Могилянської академії належить натурфілософії. Новий погляд на природу зумовлював суттєву зміну в інтерпретації традиційних натурфілософських проблем.

Ці проблеми в курсах професорів Києво-Могилянської академії поступово поповнюється новим змістом:

· у трактуванні проблем співвідношення Бога і природи вводяться елементи пантеїстичного, деїстичного уявлень;

· обґрунтовується вчення про однорідність земної і небесної матерії, про постійну кількість її у світі, про ненародженість і незнищенність матерії, невіддільність форми від матерії;

· здійснюється спроба ототожнити матерію і форму;

· вплив передової на той час механістичної методології, яка відчувається у трактуванні проблем простору і часу, розвитку, співвідношення кількісних і якісних змін.

Значну увагу професори Києво-Могилянської академії приділяють гносеологічній проблематиці. Значну увагу приділяється аналізові чуттєвого пізнання. Його розуміють не лише як основу всього пізнавального процесу, а й як вирішальний критерій безпосередньої достовірності пізнання.

В курсах логіки та психології широко обговорюються питання,що стосуються характеристики пізнавальних здібностей людини: відчуття, сприйняття, пам’яті, мови та мислення, аналізується сам процес пізнання, його особливості. Значна увага приділяється аналізові чуттєвого пізнання.

Відчуття людини як фундамент пізнавальної діяльності поділяється на:

· зовнішні (зір, слух, нюх, смак), з яких розпочинається пізнавальний контакт з об’єктом;

· внутрішні (уявлення, фантазія, оцінка, пам'ять).

Визначаючи залежність відчуттів від зовнішніх подразників, діячі Києво-Могилянської академії поділяють започатковану ще в старогрецькій філософії теорію образів, згідно з якою образ – це матеріальне утворення, що відривається від речей і діє на органи чуття, викликаючи модифікацію анімальних духів, що перебувають у них.

З часом у гносеологічних орієнтаціях Києво-Могилянських професорів переважає інтерес до вивчення активної, дієвої ролі розуму, до питання про користь і застосування знань. Діячі Києво-Могилянської академії активно пропагують ідеї патріотизму - любові до Вітчизни, гордість за свій народ. У поглядах на історію, державу вони керуються теорією суспільного договору, природного права. Гуманістичні засади, притаманні світогляду професорів Києво-Могилянської академії, відобразилися у їхніх етичних, естетичних поглядах.

Києво-Могилянська академія відіграла суттєву роль у розвитку філософської культури не лише українського народу, а й інших східнослов’янських народів.

Дата добавления: 2014-11-29