Методологічні пошуки Ф.Бекона та Р.Декарта

Першим філософом Нового часу був англійський дипломат і політичний діяч
Ф.Бекон (1561-1626).

ФРЕНСІС БЕКОН:

1) У своїх творах "Новий Органон" та "Нова Атлантида" він проникливо передбачав надзвичайно важливу роль науки в подаль­шому розвитку суспільства;

2) основним завданням філософії вважав розроблення такого методу пізнання, який підніс би ефективність науки на новий рівень;

3) розрізняв «плодоносне» та «світлоносне» знання. Плодоносне – це таке знання, яке приносить користь, а світло­носне – це те, що збільшує можливості пізнання;

4) Ф.Бекон критикує тих, хто з абсолютною довірою ставиться до знання, хто йде за авторитетами, хто віддає перевагу одному з видів наукової діяльності – емпіричній (збір фактів) чи раціональній (продукування теорії з теорії);

5) Ф. Бекон обстоював дослідний шлях пізнання у науці, закликав до спирання на факти, на експеримент. Він був одним із заснов­ників емпірично-індуктивної методології пізнання -це такий шлях наукового пошуку, коли від спостереження одиничних явищ відбувається перехід до формулювання загальних ідей і законів, коли від суджень про окремі факти переходять до загальних суджень про них.

6) Виступав прибічником емпіричного шляху пізнання, який передбачає живе споглядання, аналіз результатів експерименту, Ф.Бекон підкреслював, що «розум людини повинен органічно поєднувати емпіричні та раціональні підходи в поясненні світу, вони повинні бути з'єднані і пов'язані один з одним» і спрямовані на відкриття внутрішніх причин, сутності, законів світу. Отже, мето­дологічні пошуки привели Ф.Бекона до індуктивного шляху в пізнанні істини.

7) зауважував, що формуванню істинного знання заважа­ють так звані «ідоли». Вони нагромаджені в історії пізнання, і їх треба усунути, давши шлях новому знанню. Перші два «ідоли»пов'язані з самою людиною, два останні – із соціальною діяль­ністю людини:

"ідоли роду" – це загальні помилки яких людина допускається в пізнавальному процесі. Вони зумовлені обмеженістю і недосконалістю людсь­ких органів відчуття;

"ідоли печери" – це помилки, які ми робимо виходячи з нашого рівня освіти, виховання, оточення;

"ідоли ринку" – це омани, пов'язані з людським спілкуванням, неправильним використанням мови, мовлення, некритичним ставленням до інформації(наприклад, неправильно називаються явища);

"ідоли театру" – це орієнтація на авторитети, хибні вчення, які своєю зовнішньою досконалістю вводять нас в оману. Цей вид оман, на думку Ф.Бекона, – це найзгубніший для людей шлях тому, що він блокує їхню ініціативу, самостійність, змушує критично ставитись до будь-яких суджень, вірити хибним теоріям, а то й химерам, освяченим традиціями(звучить дуже сучасно!).

8) Він пропонував свій новий метод продукування знань. Використовуючи алегорію, він стверджує, що методом досягнення істини є спосіб дії бджоли, яка, на відміну від мурашки, що тільки збирає (а в нау­ці – це збирання фактів), та павука, що тягне з себе павутину (а в науці – це виведення однієї теорії з іншої), сідає лише на певні квіти і бере з них найцінніше;

Так само треба діяти і в науці:

v не зупинятись на самих лише фактах; їх треба узагальню­вати;

v не зосереджуватись тільки на одному виді діяльності;

v

не користуватися тільки тим, що наявне.

Р.Декарт (1596-1650) належав до Раціоналістів, які вважали, що емпіричний досвід має мінливий, нестійкий характер. За допомо­гою відчуттів людина сприймає світ залежно від обставин, і тому надії слід покладати на розум. Р.Декарт стверджував, що «пізнан­ня речей залежить від інтелекту, а не навпаки».

Чотири правила методу, що сприяють пра­вильній роботі інтелекту:

· Правило перше – наголошує, що за істину можна приймати тільки те, що ясне, виразне, самоочевидне.

· Правило друге – вимагає ділити складне питання на складові елементи, доходити до найпростіших положень, що їх можна вже сприймати ясно й незаперечно. Цей шлях повинен привести до двох висновків:

• перший – унаслідок розкладання (аналізу) складного явища на складові отримують об'єкти пізнання, доступні емпіричному сприйняттю;

• другий – дослідник має дійти до аксіом, з яких починається логічне пізнання.

· Правило третє – скеровує на шлях пошуку складного через просте, коли «з найпростіших і найдоступніших речей повинні виводитися... сокровенні істини».

· Правило четверте – передбачає повний перелік усіх можливих варіантів, фактів для аналізу й отримання повних знань про предмет; тобто це зна­чить, що до предметів пізнання треба підходити всебічно.

1) вроджених — > ідеї Бога, буття, числа, про­тилежності, тілесності і структурності тіл, свободи волі, свідомості, існування самих по­нять

Дата добавления: 2014-11-29