Філософські ідеї пізнього Відродження

У XVI ст. у філософській думці Відродження починають відчутно проявлятися ознаки ідейної кризи. У цей період гуманізм більше пов'язаний із власними ренесансними культурними основами, ніж з античністю. Посилюється тенденція розглядати людину, як органічну частину Всесвіту, а не Всесвіт вимірювати людиною, як це було раніше. У міркуваннях про природу людини дедалі чутніше звучить мотив трагічної долі людини і неможливості для неї переламати хід власного життя.

Зазначені моменти яскраво виявились у творі «Зодіак життя», надрукованому у Венеції 1534 р. Автором його був П'єр – Анжело Мандзоллі.

Філософські ідеї П'єр – Анжело Мандзоллі:

1) світ є нескінченним, оскільки невичерпною є енергія Бога;

2) світ існує вічно, твориться Богом з необхідністю;

3) необхідність пронизує усю світобудову та визначає природу речей;

4) всюди у світі присутня душа, що його животворить;

5) Бог творить світ не для нас, а для себе;

6) найпершим благом і особистим щастям у земному житті є мистецтво уникати страждань.

Всюди у світі присутня душа, що животворить його як загалом, так і в окремих виявленнях. Акцент на всемогутності Бога дає можливість Мандзоллі зробити висновок не лише про нескінченність світу, а й про можливість існування інших планет, заселення живими істотами – Бог творить світ не для нас, а для себе.

Драматичні мотиви в оцінці становища та сутності людини ще більше посилені у творах французького гуманіста Мішеля Монтеня (1533-1592) у центрі уваги його досвідів перебуває звичайна людина.

Оцінка становища та сутності людини у М. Монтеня:

1) Бог проявляє себе як необхідність, що панує у природі, може існувати багато світів. Кожна людина є представником людського роду;

2) всі релігії мають принципову єдність і базуються на звичаях;

3) звичаї необхідні для регулювання і закріплення соціальних зв'язків

4) кожна людина є представником людського;

5) шлях до пізнання лежить через самоаналіз;

6) у самоаналізі й пізнанні ми повинні покладатися на розум і піддавати все сумніву;

7) інтуїція не дає надійних знань і не може зробити людину кращою.

Ще одним філософом цієї доби був Джордано Бруно (1548-1600). Він вважав, що і Сонце, і планети не є вічними. Бог, на думку Бруно тотожний природі і являє себе як сукупність законів Всесвіту.

Погляди Джордано Бруно на пізнання:

1) пізнання розпочинається з відчуття, що дають нам речі та образи;

2) образи попередньо впорядковує уява, а розсудок виводить із них загальне;

3) інтелект – це подальша сходинка, яка переводить знання в ранг мислення;

4) розум знаменує охоплення вихідної єдності буття, тобто споглядання Бога.

5) єдине є незмінним і всеохоплюючим, єдністю максимуму та мінімуму, збігом усіх протилежностей;

6) матерією Всесвіту є світло, яке є єдністю можливості та дійсності, суцільною актуальністю;

7) у згорнутому вигляді матерія постає як пітьма;

8) розгорнута матерія втілюється у мінімумі – атомі, що має потенції максимуму;

9) умовою існування Всесвіту є нескінчена порожнеча, тому Всесвіт не має центру й однорідним за складом і будовою, а оскільки дума, рух, відчуття притаманні всьому Всесвітові, то зірки в Космосі можуть бути Сонцем з планетами, на яких можуть жити розумні істоти.

Відродження на той час уже перекидала місток до Нового часу й передавало новій епосі історичну й інтелектуальну естафету. Як це відбувалося, можна побачити на прикладі ідей Галілео Галілея (1564-1642), який висловився так: «Я радше прагну знайти одну істину, хоча б і в незначних речах, ніж довго сперечатися про найбільші питання, не досягаючи ніякі істини.» Особливо часто і рішуче наполягає Галілей на тому, що саме математичне пізнання найбільш надійне і перспективне для пошуків істини: «Літерами такої книги постають трикутники, кола, кулі, конуси та інші математичні». Виходячи з таких тверджень, Галілей уперше чітко висловився стосовно так званих «первинних» і «вторинних» якостей речей: «Не думаю, що для збудження у нас відчуттів смаку, запах і звуку від зовнішніх сил вимагається що-небудь, крім розміру, числа та повільних або швидких рухів, вважаю, що якби вуха, язики та носи раптом зникли, то форма, число та рух залишились би, але не запахи, смаки та звуки. Я глибоко певен, що без живого єства останні являють собою не більше, ніж імена, подібно того, як лоскотання та сверблячка не більше, ніж імена, якщо не має пахв та шкіри навкруг носів».

Людина і суспільство у філософській думці епохи Відродження:

1) людина постає «богорівною істотою»;

2) виділяють дві якості, які зрівнюють людину з Богом - розум і свобода волі;

3) свобода волі надає людині можливість робити вибір;

4) метою життя проголошується титанізм - заняття різними видами творчої діяльності;

5) антропоцентричний світогляд сприяв розвитку гуманізму.

Однією з основних умов можливості реалізації гуманістичного ідеалу людини вважалося перетворення суспільства. У цей період з’явився літературний жанр утопії. (За назвою роману англійського гуманіста Томаса Мора).

Принципи побудови ідеального суспільства:

а) в економічній сфері -відмова від приватної власності, запровадження загальної трудової повинності і централізованого розподілу виробленої продукції;

б) в політичній сфері -демократичні засади виборності в усіх посадових осіб. Н.Макіавеллі відокремив особливу сферу людської діяльності - політику. Він вважав, що займаючись політикою, треба орієнтуватися на один єдиний принцип: «Мета виправдовує засоби»;

в) у соціальній сфері - заміна станового ладу, що визначає цінність людини за її походженням відповідно до такої соціальної ієрархії, в якій місце людини визначалось мірою її освіченості та суспільної значущості виконуваних обов’язків;

г) у сфері культури -створення загальної і обов’язковою системи освіти і виховання, державної підтримки розвитку наук.

Дата добавления: 2014-11-29