Перехід від неживої матерії до живої і від неї до мислення

Трудову концепцію абоконцепцію походження свідомості внаслідок розвитку праці враховують археологія та антропологія, і вона нібито має з їх боку численні підтвердження. Але багато чого при цьому все одно залишається незрозумілим. Наприклад, найдавніші кам’яні знаряддя праці відносять від нас у часі на 2,5 млн. років. Але справді помітні прояви людської свідомості, пов’язані із спеціальними похованнями людей, наскальними малюнками, які з’являються в інтервалі 100-35 тис. років тому.

Дуалістична концепція наголошує на моментах радикальної відмінності між свідомістю та матеріально-чуттєвою реальністю, що відкрита людині, і робить звідси висновок про існування в світі двох родів явищ (або двох субстанцій) – матеріальних та ідеальних. Вони існують у тісному переплетенні між собою, а всі явища дійсності постають лише різними мірами їх єдності.

Концепція активно-діяльного самопоро­дження людини на основі природно-космічних передумов.

Теологічна концепція стверджує, що свідомість людини є божим даром: створюючи людину, Бог «вдунув у неї дух живий», наділивши людину часткою божественного світла. Власне людська свідомість із її найпершими властивостями постає вже наслідком відомого із Святого Письма гріхопадіння: саме внаслідок нього людина почала розрізняти добро та зло, а, отже, почала сприймати дійсність не цілісно, а частково, фрагментарно. Проте наявність в глибинах свідомості частки божественного зумовлює людське прагнення до вищого, здатність пізнавати істину.

Проте вона залишає поза розглядом зв`язок свідомості із людським організмом, соціальною історією, інформацією. Окрім того, вона, фактично, пояснює не походження свідомості, а лише те, чому вона притаманна людині.

Концепція єдиного інформаційного поля наголошує на тезі, яка не викликає серйозних заперечень: усі процеси світу супроводжуються обміном інформацією. Тому логічно припустити, міркують її прихильники, що існує єдине поле інформації усіх світових процесів та явищ. Людська свідомість – один із проявів інформаційних процесів, можливо, найяскравіший. Як буде показано далі, людську свідомість не можна звести до інформації, але, безперечно, вона має до неї пряме відношення.

Ця концепція безумовно виправдана, але навряд чи здатна пояснити складності реального функціонування людської свідомості, наприклад, єдність свідомості та людських почуттів, переживань, прагнень до вищого та кращого.

Концепцію еволюції можна представити в різних варіантах. Наприклад, так звана «теорія панспермії» стверджує, що насіння життя («сперма») розвіяне по всьому Всесвіту. За наявності сприятливих умов воно дає результат: розквіт форм життя і його свідомих проявів.

У варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з’являються психіка та людська свідомість. Але сучасна генетика заперечує можливість змін організмів лише через пристосування; ці зміни повинні бути зумовлені на генетичному рівні.

Дослідження еволюціонування живих організмів не пояснює інформаційних можливостей людського мозку і спрямованості самої еволюції до людини, мислення, знання. Хоча, з іншого боку, було б невиправданим заперечувати зв’язок людського організму із процесами життя у ширшому плані, а людської свідомості – із певними особливостями будови людського організму.

Виготовлення знарядь праці потребувало досить розвиненого інтелекту. Зв’язок мислення та пізнання з технологіями людської праці досить очевидний.

Концепція активно-діяльного самопородження людини або субстанційна намагається подати свідомість як конкретне, на рівні людини виявлення вихідної засади світу – духу, або ідеї, або світового розуму (інтелекту). Ця концепція пояснює спрямованість еволюційних процесів як рух до найповнішого виявлення якостей субстанцій світу; певною мірою вона пояснює і динамізм процесів буття, і деякі характеристики свідомості (саморефлексія, трансцендентність).

Провідні чинники виникнення та функціонування свідомості:

1) загальнокосмічний чинник, він засвідчує принципову спорідненість процесів свідомості із усім багатством космічних явищ та процесів;

2) трансцендентний чинник можна віднести як на рахунок зв’язку людської свідомості із абсолютним, так і на рахунок проявів у ній ознак субстанційності;

3) інформаційний чинник – людська свідомість здатна «знімати» з будь-якого сущого його внутрішні та зовнішні форми, переводячи це суще в процес формальних співвідношень та комбінаторик;

4) природно-біологічний чинник вказує на те, що людську свідомість не можна відірвати від природних процесів хоча б у тій їх частині, яка постає як своєрідність земних планетарних процесів у єдності органічних хімічних процесів, рослинного та тваринного світу;

5) психологічний чинник дозволяє осмислювати свідомість як в аспекті внутрішнього самоврегулювання людиною своїх життєвих дій та процесів, так і в аспекті її єдності із людською тілесністю, нейрофізіологією та життєвою енергетикою;

6) соціально-діяльний чинник пов’язаний із тим, що людська свідомість вписана у історичний досвід людства;

7) культурно-історичний чинник засвідчує принциповий зв’язок свідомості із сенсами, їх утворенням та функціонуванням;

8) антропологічний чинник дозволяє побачити свідомість у специфічно людських вимірах та окресленнях статевих її проявів, людського здоров’я та хвороби, видінь та марень;

9) індивідуально-особистий чинник формування свідомості фіксує її єдність із життям та біографією конкретної людини, її здібностями, перевагами та вадами.

Свідомість – це самодіяльний, самостворювальний процес вписування окремих подій, явищ, вражень, відчуттів у тотальне (єдине, всеохоплююче) поле інтелектуального предметного конструювання.

Так функціонує індивідуальна свідомість, так функціонує історична самосвідомість людства, так функціонує наукове пізнання. Звідси й виникає логіка – наука про єдині норми, правила та форми мислення.

Матеріалістичний підхід до розкриття проблеми свідомості з необхідністю ставить питання про можливість походження свідомості у ході розвитку матерії. У самому фундаменті матерії є особлива властивість, по суті схожа з відчуттями, із якої і виникає здатність до відчуттів, а згодом – мислення. Здатність до відчуттів виникає з неодухотвореної матерії. Теорія про зв’язок матерії та свідомості розроблена в діалектичному матеріалізмі. Тут свідомість розуміється як атрибут матерії, результат розвитку можливостей, що є у самій матерії, як специфічна людська, вища форма відображення.

Найважливіші досягнення науки та техніки переконують в тому, що кожне матеріальне утворення відображає інші, що впливають на нього, та самовідображається у них. Всезагальність відображення як якості, що є у фундаменті матерії, визначається універсальністю матеріальної взаємодії. Тіла, процеси, явища взаємодіють між собою і змінюються.

Відображення – це загальна властивість матерії, що полягає у здатності матеріальних об’єктів відтворювати у своїх властивостях особливості інших об’єктів внаслідок взаємодії з ними.

Дата добавления: 2014-11-29