Тема 11. Суспільна свідомість та її роль в суспільному житті

Внутрішній світ людини не відокремлений від світу речей. Він постійно прагне знайти своє відповідне втілення, матеріалізуватися. На відміну від тварин, людина не пристосовується фізично до зміни середовища, а прагне своєю активністю змінити наявне.

Постановка і рішення питань про відношення свідомості і буття.

Ідеальність протиставляється реальному, речовому: речове має просторово-часові характеристики, а ідеальність виходить за межі простору й часу. Загальне розуміння свідомості значною мірою залежить від того, як ми трактуємо ідеальне, оскільки саме в ідеальному проявляється та виражається буттєвий статус свідомості.

Ідеальність свідомості розуміють у двох основних значеннях:

· відтворення у свідомості не наочного образу речі, а сукупності її суттєвих ознак, функцій, внутрішніх зв’язків; при тому вважається, що характеристики речей фіксуються в нервових процесах за допомогою систем сигналів,

· створення ідеальних предметних конструкцій через доведення параметрів речей або відношень між ними до еталонних, гранично можливих вимірів.

Вибудовувати світ у формі необхідного здатна лише свідомість людини, яка діє на основі «конструктивного принципу», тобто не задовольняється наявним, не ототожнюється із сприйняттям, а орієнтована на інтелектуальне творення, діяльну оцінку дійсності. Від часівАристотеля існує традиція пояснення свідомості і мислення як оперування загальним. Насправді загальне існує як подібність, зв’язок, що відтворюється у безкінечному ланцюгу перетворень одиничних предметів. Проте загальне здатний фіксувати вже інтелект тварин, а ось конструювати дійсність в її ідеальних предметних визначеннях здатний лише інтелект людини.

Оперування завершеними еталонними утвореннями відразу ж вводить усю діяльність людського інтелекту в стан спрямованості до сенсів, оскільки сенс передбачає поєднання часткового із фундаментальним, тотальним, в даному випадку – із ідеальним. Свідомість подає дійсність як фрагмент цілісного тотального буття, а останнє ніколи не можна виразити фізично, у вигляді якогось окремого сущого.

Світ ідеальних думок фіксує внутрішні можливості природних речей змінюватись у потрібному для людини напрямі. Формою існування думки, що поєднує можливості речей і бажані для людини зміни, є мета. Діяльність людини визначають як цілеспрямовану, цілестверджувальну. Процес цілеспрямованого продукування нових речей є процесом опредметнення ідеальної думки у природному матеріалі.

Опредметнення свідомості в речах матеріальної культури має неадекватний їй (свідомості) чуттєво-предметний характер. В процесі опредметнення виникає нездоланна суперечність між намірами людини та результатами їх реалізації; усвідомлення цієї суперечності постає одним із мотивів прагнення людини до досконального. Найбільш адекватною формою опредметнення є мова. Тут доречно сказати, що мова є не лише однією з можливих форм опредметнення свідомості, а й способом організації та виразу думки. Свідомість і мова нерозривно пов’язані між собою. Думка людини завжди прагне вилитись у відповідний мовний еквівалент.

Мова є прямим та найгнучкішим способом прояву свідомості. Вона виконує багато функцій, а саме:

1) позначає, називає предмет, явище чи дію, виділені людиною із тотальності сущого,

2) є засобом мислення, засобом виразу предметного змісту знання,

3) об`єктивує ідеальну за своїм способом існування свідомість,

4) є засобом спілкування людей, обміну досвідом, переживаннями, почуттями;

5) зберігає та передає інформацію для прийдешніх поколінь, тим самим сприяючи соціально-історичному розвитку,

6) є засобом управління як поведінкою людини, так і колективними діями.

У той же час ми не повинні впасти в ототожнення думки, свідомості та мови; ясно, що мова не лише передає предметний зміст свідомості, а й впливає на свідомість та її зміст.

Мова, як реальне фізичне явище, будується та функціонує залежно від загальних законів матеріального буття. Її реальні можливості змушують людське мислення працювати у певному режимі, проте, напевне, кожна людина хоч колись відчувала неадекватність мови та думки, мови та того, що хочеться нею передати.

Дата добавления: 2014-11-29