Види і форми відображення

1. Механофізикохімічне – характерно для неживої природи. Проявляється у таких формах: – звук; – температура; – тиск; – світло.

2. Фізіологічне – характерне для нижчих форм живої матерії. Проявляється у формі:

– подразливість.

3. Психічне – характерно для вищих форм живої матерії. Проявляється у таких формах: – емоції; – відчуття; – сприйняття; – уявлення.

4. Соціальне – характерне для людського суспільства и і проявляється у таких формах:

– поняття; – судження; – умовиводи.

Відображення у неживій природі є найпростішим і відбувається на механічному, фізичному, хімічному рівнях. У неживій природі кожен об’єкт реагує на вплив іншого, зміни, що з ними відбуваються, відповідають властивостям об’єкта, що здійснює вплив. Найбільш високого рівня у неживій природі відображення набуває у колоїдних системах, розвиток яких і розглядають як передумову виникнення життя. Колоїдним системам властивезвикання, захист. Перехід від неорганічної до органічної природи приводить до виникнення ряду нових властивостей відображення.

Відображення на рівні живої природи називають інформаційним. Інформація є фундаментом життя. Будь-який предмет у взаємодії з іншими предметами може стати і носієммасово-енергетичної дії, і гаслом, тобто носієм інформації. Так само генетичний код є і фізико-хімічним, і інформаційним явищем, коли чергування основ ДНК знов таки заміщує певні білкові структури організму, що розвивається, керує їхнім розвитком. Саме такою є природа людського сприймання і думки.

Біологічне відображення в своїй еволюції має такі тенденції:

1) зростання лабільності (рухомості та активності) інформаційних зв’язків (розвиток умовно-рефлекторної діяльності, перехід від подразнення до чуттєвості і виникнення психіки);

2) розвиток попереджувального відображення, що у змозі передбачати ситуацію і планувати необхідні дії аж до виникнення зачатків конструктивної діяльності у вищих тварин;

3) спеціалізація та розвиток апарату інформаційного відображення (з тенденцією до цефалізації, що приводить на рівні психіки до появи розвиненого головного мозку).

Мова – система знаків, що служить засобом пізнання, зберігання і відтворювання продуктів духовної культури і людського спілкування.

Без мови неможлива пізнавальна діяльність людей. Мова нерозривно пов'язана з мисленням. Думки людини завжди оформлюються в мовну форму, навіть коли вона думає про себе. Тільки в мові думка одержує реальне існування, будучи матеріальною, чуттєво сприйнятливою оболонкою думок.

За допомогою мови реалізується узагальнююча діяльність мислення, його здатність виявляти глибокі внутрішні властивості предметів, закони їх розвитку.

Три функції мови (К. Бюлер):

1) вирази (виявлення),

2) дії (за допомогою заклику, повідомлення),

3) віднесення до речі (назва, орієнтування, зображення).

Мовлення – це провідна форма виразу предметного змісту людської свідомості, тобто форма передачі того, що не може бути вказане безпосередньо, натуралістично.

Людське мовлення постає найбільш гнучкою та оперативною формою виразу змісту свідомості.

Мислення – процес інтелектуального оперування предметним змістом свідомості; за змістом та суттю це є виведення у поле свідомого споглядання фундаментальних характеристик буття.

Носіями мислення є як окремі індивіди, так і соціальні спільності людей. Мислення людини формується і розвивається у процесі її конкретної діяльності, тому чим різноманітніша діяльність людини, тим багатше і різнобічніше її мислення.

Три типи мислення:

а) чуттєво-образне (наочно-образне);

б) технічне (практично-дійове);

в) поняттєве (словесно-логічне).

У людей усі типи мислення переплітаються, але превалює поняттєве.

Основним знаряддям мислення є мова.

Єдність мови і мислення не означає їх тотожності, про те свідчать такі факти:

1) мислення характеризується певною самостійністю: воно може створювати поняття і втілювати їх в образи, які не мають відповідних конкретних предметів і явищ у дійсності;

2) мова – матеріально-ідеальне явище, тоді як мислення – ідеальне;

3) мова – явище національне, мислення – інтернаціональне;

4) будови і закони розвитку мислення і мови неоднакові. Якщо основними одиницями мови є фонеми, морфеми, лексеми, словосполучення, речення, то основними одиницями мислення є поняття, судження й умовиводи.

Говорячи про зв’язок мови і мислення, потрібно звернути увагу на їх генетичний аспект. У генетичному плані виникнення мислення передує появі звукової мови як в онтогенезі, так і в філогенезі.

Отже, мова і мислення єдині, але не тотожні; вони не розривні, але не злиті в одне, певною мірою автономні і мають свої специфічні риси.

Дата добавления: 2014-11-29