Правове становище фермерських господарств в Україні

Поняття та загальна характеристика правового

статусу фер­мерсь­ких господарств

Фермерство стало в Україні першим великим проявом ринко­вих відносин у сфері сільського господарства та використання земель сільськогосподарського призначення. Фермерське господарство – одна з перспективних організаційно-правових форм ведення сільського господарства, яка сприяє самостійності й зацікавленості виробника в кінцевих результатах роботи. Існування фермерства в Україні пов’я­зане передусім з виникненням інституту приватної власності на землю, а відповідно – зі зміною юридичної природи майнових відносин на селі. Це стосується найважливіших положень аграрної реформи в Україні і формує нового та перспективного суб’єкта аграрно-правових відносин.

Найбільше фермерських господарств створено в Одеській, Мико­лаївській, Херсонській, Дніпропетровській, Кіровоградській областях. Це зумовлено наявністю в цих областях значних площ сільськогосподарських земель. Проте, і в західному регіоні України на початковій стадії відбувся процес активного створення фермерських господарств, хоч і з меншими середніми площами земель.

Земельна реформа в Україні на перших стадіях її проведення була зосереджена на швидкій реорганізації організаційних форм ведення сільського господарства. При цьому проголошення приватної власності на землі сільськогосподарського призначення було законо­давчо недостатньо спрямоване на конкретне забезпечення раціо­нального використання цих земель новими власниками та створення для них реальних умов господарювання на власних землях. Це стало головною причиною занепаду сільського господарства в Україні, адже інші категорії земель за своїм функціональним призначенням значно менше придатні для цього.

В Україні зараз офіційно нараховується понад 43 тисячі фермерських господарств, вони розглядаються як найбільш аграрна підприємницька структура. Проте кадрове забезпечення цих госпо­дарств залишається гостро проблематичним. Зокрема, серед фермерів дуже мало молоді. Це проблема світового значення. Для України вона особливо важлива з огляду на демографічну ситуацію в селі. За даними Інституту сільського розвитку 45% працездатного населення в сільській місцевості стали безробітними. Причини цього – в недоліках земельної та аграрної реформ, поспішності в ліквідації налагоджених великих аграрних підприємств, несприятлива для фермерів (особливо молодих) податкова політика, високі ціни на сільськогосподарську техніку. Не менше безробіття і серед міської молоді, яку слід заохотити переїжджати в сільську місцевість для організації підприємницької діяльності (особливо навколо великих міст). Такий досвід дають країни Прибалтики, а також Англія, Австрія, Данія. Більшість фермерських господарств господарює неефективно, деякі – низькорентабельні. Приблизно 2 тис. фермерських господарств щороку припиняють свою діяльність. Але такі розміри площ потребують і належного комплексного технічного забезпечення, якого більшість фермерських господарств не має.

Закон України від 19 червня 2003 р. “Про фермерське господарство” дає визначення поняття “фермерське господарство”. Згідно зі ст.1 цього закону, фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства. Фермерське господарство є юридичною особою. Воно може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім’ї.

Фермерське господарство має своє найменування, печатку та штамп і діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса.

Предмет і мета діяльності, порядок формування майна (скла­деного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі, які об’єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського госпо­дарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором. Якщо фермерське госпо­дарство створене одноособово, тобто одним з членів сім’ї, інші члени сім’ї, а також родичі можуть бути членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту. Склад членів фермерського госпо­дарства не має кількісних обмежень. Нові родичі можуть вступати до цього господарства за згодою всіх його членів. Кожний член господарства самостійно вирішує питання про вихід з нього. Дозволу інших членів для цього не потрібно. Зміст правового інституту членства у фермерському господарстві полягає в обов’язковості осо­бистої трудової участі всіх його членів у процесі господарювання, в їхньому праві на участь в управлінні справами даного господарства, на оплату праці, укладання угоди про спільну діяльність всіх його членів.

Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства репрезентує його у відносинах з органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об’єднаннями, а також укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії. Він може письмово доручати виконання своїх обов’язків одному з членів господарства або особі, яка

працює за контрактом.

Фермерське господарство є рівноправним учасником аграрного ринку. Воно має право бути засновником або членом асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань, коопе­ративів, спільних підприємств з виробництва, перероб­ки і реалі­зації сільськогосподарської продукції, які обслу­говують агропромис­ловий комплекс, а також несільськогосподарських підприємств та організацій, зокрема за участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або бути їх членом. Фермерському господарству притаманні такі ознаки: фермерське господарство складається з трьох компонентів:

1. Майнового комплексу;

2. Земельної ділянки;

3. Громадян, які об’єдналися для здійснення товарного сільсько­господарського виробництва. Фермерське господарство є юридичною особою з наявністю всіх притаманних юридичній особі ознак; воно є суб’єктом підприємницької діяльності у сфері товарного сільсько­господарського виробництва, тобто діє на аграрному ринку з метою отримання прибутку.

Поняття фермерського господарства, його ознаки

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення фер­мер­ського господарства. Громадяни, що створили фермерське господарство, мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів фермерського господарства знаходиться за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.

Для облаштування відокремленої садиби фермерському госпо­дарству надається за рахунок бюджету допомога на будівництво під’їзних шляхів до фермерського господарства, електро- і радіоте­ле­фонних мереж, газо- і водопостачальних систем. Фермерське госпо­дарство створюється на добровільних засадах. Професійний відбір громадян, які виявили бажання створити фермерське госпо­дарство, проводить районна (міська) професійна комісія з питань ство­рення фермерських господарств, склад якої формується і затвер­джується районною (міською) радою. Положення про порядок прове­дення професійного відбору з питань створення фермерських господарств затверджується спеціально уповноваженими централь­ними органами виконавчої влади з питань аграрної політики і з питань праці та соціальної політики за погодженням з Асоціацією фермерів та приватних землевласників України.

До складу Професійної комісії з питань створення фермерських господарств включаються представники органів державної влади, органів місцевого самоврядування, представники Асоціації фермерів та приватних землевласників і громадських організації. Висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації є умовою для державної реєстрації фермерського господарства і надання (передачі) громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського господарства із земель державної і комунальної власності відповідно до Земельного Кодексу України.

Земельні ділянки для ведення фермерських господарств передаються в приватну власність і надаються в користування на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також з земель, вилучених (викуплених) в установленому порядку. Щоб одержати таку ділянку, громадяни подають заяву до відповідної районної державної адміністрації або місцевої ради. У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обгрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або відповідної сільськогосподарської кваліфікації. Районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають заяву у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування надати земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а також у інших спірних випадках, відповідно до ст. 118 Земельного Кодексу і ст.7 Закону України “Про фермерське господарство”, справи розглядаються в судовому порядку. Оскільки рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що засвідчує право власності на землю, а також для укладенння договору оренди земельної ділянки, в резолютивній частині рішення повинне бути вказано місце розташування ділянки, її розмір і межі. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) провадиться після збирання врожаю на цій ділянці поперднім землекористувачем.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Спеціальний порядок державної реєстрації фермерських господарств визнаається ст.8 Закону України “Про фермерське господарство”. Після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація фермерського господарства здійснюється у виконавчому комітеті міської, районної у місті ради або в районній, районних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за місцем проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Для державної реєстрації фермерського господарства голова фермерського господарства або уповноважена ним особа особисто або поштою (рекомендованим листом) подає до органу державної реєстрації:

· засновницькі документи (установчий договір про створення фермерського господарства та Статут фермерського господарства);

· реєстраційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію фермерського господарства;

· копію документа, що засвідчує наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення;

· документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстра­цію фермерського господарства.

Для реєстрації фермерського господарства забороняється ви­ма­гати інші документи або відомості, ніж перелічені. Підписи громадян на установчих документах про створення фермерського господарства посвідчується нотаріусом. Державна реєстрація фермерського госпо­дарства проводиться за наявності всіх необхідних документів протягом не більше 5-ти робочих дні. Органи державної реєстрації зобов’язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та видати Свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства. Свідоцтво про державну реєстрацію фермерського господарства та копію документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб’єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України. Після державної реєстрації фермерське господарство одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається органами державної влади та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Дата добавления: 2014-11-29