Підстави настання відповідальності за аграрним правом. Умови настання відповідальності. Поняття правопорушення

Підставами юридичної відповідальності є сукупність юри­дич­них фактів, взятих в їх єдності, що складають правопорушення.

Слід розрізняти наступні різновиди правопо­рушень, які є підста­вою для юридичної відпові­дальності у аграрному праві:

· для притягнення працівника до дис­циплінарної відпо­відаль­ності, такою підста­вою є дисциплінарний проступок;

· для притягнення працівника до мате­ріальної відпо­відаль­ності, такою підставою є дисциплінарне матеріальне правопорушення.

Склад кожного із визначених нами право­порушень такий: суб’єкт правопорушення, діяння з його об’єктивної та суб’єктивної сторони, об’єкт посягання.

Дисциплінарний проступок працівника – це його протиправне, винне (умисне або не­обережне) діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на трудову дисципліну на сільськогосподарському підприєм­стві та господарську владу роботодавця шляхом невиконання або неналежного виконання працівником своїх трудових обов’язків, зловживання або переви­щення прав, порушення заборон чи обмежень. Суб’єктом дисциплінарного проступку є працівник, тобто особа, яка перебуває у тру­дових правовідносинах з конкретним сільськогос­подарським під­приємством і пору­шує правовий порядок у них.

Коло протиправних діянь, вчинення яких тягне дисциплінарну відповідальність, визначається в Статуті і Правилах внутрішнього розпорядку кожного окремого сільськогосподарського підприємства. Ними є: недодержання Статуту і Правил внутрішнього розпорядку, невиконання рішень вищого органу управління або виконавчого органу підприємства, розпоряджень посадових осіб, порушення виробничої та трудової дисципліни, самовільне використання техніки та іншого майна підприємства в особистих інтересах та інші.

Об’єктивну сторону дисциплінарного проступку характе­ри­зують такі елементи: протиправність діяння (у формі дії чи бездіяль­ності), шкідливі наслідки, причинний зв’я­зок між діянням і шкідливими наслідками, час вчинення діяння, місце вчинення діяння. Протиправність означає, що діяння супе­речить правовим приписам. Для дисциплі­нарних проступків характерною є відсут­ність, за деякими винятками, закріплення у нормативно-правових актах конкретних складів дисциплінарних проступків і при­в’язки до них відповідних санкцій. Для тру­дових відносин характерні два способи вста­новлення протиправності діяння. В одних випадках законодавець прямо вказує на діяння, які скоювати заборонено (наприклад, прогул, що перед­бачено у п. 4 ст. 40 КЗпП України), а в інших фіксує обов’язки суб’єк­тів (наприклад, статті 30 і 139 КЗпП Украї­ни) і їх невиконання розцінює як протип­равні.

Протиправність діяння проявляється у двох основних формах: дії, тобто скоєння за­бороненого діяння (наприклад, вживання на роботі спиртних напоїв); бездіяльності, тоб­то утримання від необхідної правомірної по­ведінки (наприклад, сторож уночі заснув, а в цей час на фермі виникла пожежа, якої він без особливих зусиль міг би не допустити, якби не спав). До випадків протиправної бездіяльності можна віднести також несумлінне, недбале ставлення до своїх службових обов’язків із боку керівників і спеціалістів. Скажімо, зберігання в не придатному для цього приміщенні зерна та інших продуктів, що призвело до їх псування; невжиття своєчасних заходів до організації боротьби зі шкідниками сільськогосподарських культур. Невиконання обов’язку чесно і сумлінно працювати є підставою для визнання такого діяння протиправним.

Шкідливі наслідки дисциплінарного прос­тупку – це негативні наслідки протиправної поведінки працівника для правового поряд­ку у межах підприємства, це дискредитація господарської влади і приниження її значен­ня для учасників спільної праці.

Причинний зв’язок між діянням і шкідли­вими наслідками має но­сити безумовний характер, тобто діяння – причина, шкода – наслідок.

Час вчинення діяння має особливе значен­ня для встановлення складу дисциплінарно­го проступку. Діяння працівника може виз­наватися дисциплінарним проступком лише за умови скоєння його у робочий час. Крім того, в окремих випадках, передбачених у нормативних актах, як елементи об’єктивної сторони враховуються час і місце вчинення проступку, які визначають протиправність поведінки працівника незалежно від викону­ваної трудової функції.

Суб’єктивну сторону дисциплінарного проступку характеризує вина порушника і мотивація поведінки. Дана підстава є обов’язковою для встановлення роботодавцем як юридичний факт. Вина – це психічне ставлення особи до скоєного нею протиправ­ного діяння і його шкідливих наслідків.

Від поєднання інтелектуального і вольо­вого моментів розрізня­ють дві форми вини порушника дисципліни, які мають свої різновиди:

· умисел (прямий і непрямий);

· необережність (легковажність і само­впевненість).

Дисциплінарний проступок визнається вчиненим з умислом тоді, коли особа, яка йо­го скоїла, усвідомлювала протиправний ха­рактер своєї дії чи бездіяльності, передбача­ла їх шкідливі наслідки і бажала (при прямо­му умислі) або свідомо допускала настання шкідливих наслідків (при прямому умислі).

Дисциплінарний проступок вважається вчиненим з необе­реж­ності, коли особа, яка йо­го вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно роз­раховувала на їх відвернен­ня (при легковажності), або ж не перед­бачала можливості таких наслідків, хоча повинна і могла їх перед­бачити (при самовпевненості). Усвідомлення працівником протиправ­ності своїх діянь є необхідним для встановлення йо­го вини. Якщо працівник знає, що діяння про­типравне, і вчиняє його, він є винним.

Мотив як елемент суб’єктивної сторони характеризує внутрішні ціннісні орієнтації працівника і є показником можливості вчи­нення ним більш тяжких правопорушень.

Важливо визначити, на що посягає дис­циплінарний проступок, тобто вказати на об’єкт цього правопорушення.

Підставою притягнення працівника до матеріальної відповідаль­ності, яка реалізуєть­ся в охоронних правовідносинах, є дисциплі­нарне матеріальне правопорушення.

Дисциплінарне матеріальне правопо­рушення працівника – це його протиправне, винне (умисне або необережне) діяння (дія чи бездіяльність), що посягає на майнові інтереси роботодавця у трудових правовід­носинах шляхом заподіяння прямої дійсної шкоди засобам виробництва, які використо­вуються на підприємстві, в установі, органі­зації для досягнення ними статутних цілей.

Цей різновид правопорушення у трудо­вому праві є досить близьким за складом до дисциплінарного проступку, проте він має низку принципових відмінностей. По-перше, “збере­ження”, “охорона” за своїм значенням відно­сяться не до об’єкта, а до об’єктивної сторо­ни. Йдеться тільки про державну власність, яка матеріалізована у матеріалах, верстатах, інструментах тощо. Саме не про право на влас­ність, а про об’єктивно виражені предме­ти або матеріали, яким запо­діюють шкоду робітники і службовці у процесі праці. По-друге, ті, хто зво­дять всі правопорушення у сфері трудового права до дисцип­лінарного проступку, не врахували наявності зв’язку “провина – санкція”, який відіграє важливу роль у визначенні місця правопорушення у загальній системі. По-третє, не будь-яке по­рушення правил внутрішнього розпорядку спричинює заподіяння матеріальної шкоди, як і не будь-яка дія, якою заподіюється матеріальна шкода, порушує внутрішній трудо­вий розпорядок, наприклад, через брак при виготовленні продукції має місце псування матеріалу, чим підприємству заподіюється матеріальна шкода. Проте дисциплі­нарного проступку при цьому може і не бути. Другим розмежу­вальним критерієм виступає об’єк­тивна сторона, а саме такі її елементи, як ха­рактер діяння і наслідки, що настали. Поза всяким сумнівом дія чи бездіяльність повин­ні бути протиправними, але якщо для дис­циплінарного проступку характерні протип­равні дії та бездіяльність, то для проступку, яким заподіяно матеріальну шкоду, визна­чальною є дія. І лише в окремих випадках – бездіяльність.

Особливу увагу слід ак­центувати на об’єктивній стороні цього пра­вопорушення. Зокрема, у частинах 1 і 2 ст. 130 КЗпП України законодавець двічі ак­центує увагу на протиправності діяння працівника, його дії або бездіяльності. Це випливає із спеціальних обов’язків праців­ника щодо бережливого ставлення до майна підприємства, установи, організації і вжиття заходів до запобігання шкоді, які закріплені у ч. 2 ст. 131 КЗпП України.

Цілком справедливо законодавець обме­жує поняття шкідливих наслідків у дисциплі­нарному матеріальному правопорушенні – це пряма дійсна шкода (ч. 2 ст. 130 КЗпП Украї­ни). Судова практика сформулювала визна­чення цього поняття. Відповідно до абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику у справах про відшко­дування шкоди, заподіяної підприємствам, уста­новам, організаціям їх працівниками“ від 29.12.92 р. № 14 під прямою дійсною шкодою слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов’язків, грошові виплати.

Особливу увагу слід звернути на об’єкт цього правопорушення. У нь­ому, крім загального, родового і безпосе­реднього об’єктів, слід виділяти предмет пра­вопорушення. Пред­метом дисциплінарного матеріального пра­вопорушення є конкретне майно роботодав­ця, тобто засоби виробництва, які використо­вуються на підприємстві, установі, організа­ції для досягнення ними статутних цілей. До них слід віднести: будівлі та приміщення, технологічне обладнання, верстати, машини, транспортні засоби, вимірювальні прилади, спеціальний одяг, матеріали, вироби, продук­цію, паливо, енергію, грошові цінності тощо.

Дисциплінарна відповідальність працівника, який вчинив дисциплінарний проступок. Види дисциплінарних стягнень

Дисциплінарна відповідальність членів сільськогосподарських організацій і осіб, що працюють за трудовими договорами, уста­новлена чинним законодавством про працю й аграрним законо­давством за ті або інші порушення організації праці, правил внут­рішнього розпорядку й безпечної роботи. За порушення трудової дисципліни в ст. 147 КЗпП заходами дисциплінарного стягнення визначено догану та звільнення.

Накладаючи дисциплінарні стягнення, потрібно зважати на тяжкість вчиненого проступку, обставини, за яких його вчинено, оцінку попередньої роботи та поведінки працівника. Щоб наклас­ти стягнення, треба витребувати пояснення від порушника трудо­вої дисципліни. Дисциплінарне стягнення накладається безпосе­редньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня виявлення, не враховуючи часу хвороби працівника або пере­бування його у відпустці. Стягнення не може бути накладене піз­ніше 6 місяців із дня вчинення проступку. За кожне порушення трудової дисципліни може бути накладене одне дисциплінарне стягнення. Воно може бути оскаржене в установленому порядку. Такими є загальні правила накла­дання дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни, передбачені КЗпП, що застосову­ються однаково в різних галузях економіки і для всіх, хто працює за трудовими договорами, зокрема й в сільськогосподарських організаціях. Втім, існують і певні особливості дисциплінарної від­повідальності працівників сільсько­госпо­дарських підприємств.

Наприклад, у фермерському господарстві трудова діяльність здійснюється на основі саморегулювання. У Законі від 19 червня 2003 р. “Про фермерське господарство“ містяться лише принципо­ві положення про працю в селянському господарстві, а члени цьо­го господарства самостійно визначають і регламентують свої трудо­ві відносини, розробляючи правила внутрішнього трудового розпо­рядку свого господарства, в яких можуть визначати також заходи дисциплін­арної відповідальності для порушників. Орієнтиром для цих госпо­дарств можуть слугувати приписи про дисциплінарну відповідаль­ність, що діють у державних сільськогосподарських під­приємствах або сільськогосподарських кооперативах. За принципа­ми саморегулювань­ня здійснюється трудова діяльність у особистому селянському господарстві відповідно до Закону від 15 травня 2003 р. “Про особисте селянське господарство“, оскільки члени особистих селянських господарств належать до категорії зайнятого населення, якщо робота в цьому господарстві для них є основною. При цьому слід враховувати, що особисте селянське господарство не користу­ється правами юридичної особи, а ведення такого господарства не є підприємни­цькою діяльністю.

У сільськогосподарських кооперативах дисциплінарні відноси­ни регламентуються насамперед статутними нормами. Член такого кооперативу зобов’язаний дотримуватися статуту, виконувати свої обов’язки перед господарством, сумлінно працювати, дотримувати­ся трудової, виробничої, технологічної, санітарної дисципліни і правил техніки безпеки. У разі невиконання чи неналежного вико­нання обов’язків, покладених на нього, а також в інших випадках, встановлених статутом кооперативу й законом, відповідно до ч. 2 ст. 166 ЦК, член виробничого кооперативу може бути виключений із кооперативу за рішенням загальних зборів. Цим правилом охоп­люються випадки порушення дисципліни, статуту кооперативу, правил внутрішнього розпорядку тощо. Виключення з кооперати­ву, за загальним правилом, проводиться після застосування до по­рушників інших заходів стягнення.

Особи, що працюють у фермерських господарствах, сільсько­господарських кооперативах, інших сільськогосподарських об’єд­наннях за трудовими договорами, притягуються до дисциплінарної відповідальності за правилами КЗпП, які поширюються на всіх пра­цівників. Спори про підстави та законність застосування заходів дисциплінарної відповідальності в сільськогосподарських організа­ціях вирішуються в порядку, встановленому законодавством для вирішення трудових спорів.

Дата добавления: 2014-11-29