Показники протиправної поведінки неповнолітніх

Тема 8. Соціальний супровід дітей та молоді, які перебувають у конфлікті з законом

Трансформаційні процеси, що відбуваються в Україні, окрім кризових явищ в економіці та суспільному житті, поглиблення розшарування суспільства на багатих і бідних характеризуються також суттєвими трансформаціями у системі формування світогляду молодого покоління, що провокує поширення підліткової та молодіжної протиправної поведінки та злочинності.

Попри загальні тенденції до зменшення показників підліткової злочинності та протиправної поведінки, що спостерігаються в останні роки, вони залишаються на достатньо високому рівні. За даними Державного комітету статистики України кількість неповнолітніх, засуджених за скоєння злочинів, поступово зменшується: так, протягом 2009 року було засуджено 8555 осіб, порівняно з 20016 у 2000 році. Такі ж тенденції спостерігаються і щодо кількості неповнолітніх, які перебувають на обліку в органах кримінальної міліції у справах дітей: у 2009 році – 22360 осіб (у 2000 році – 39806 осіб.

Таблиця 8.1

(усього за рік)

Кількість неповнолітніх, які перебували на обліку в органах кримінальної міліції у справах дітей
Кількість неповнолітніх, засуджених за скоєння злочинів

Природно, такий стан молодіжної злочинності не може задовольнити суспільство, що обумовлює необхідність вирішення відповідних завдань правоохоронними органами, державними і громадськими організаціями, причетним до вирішення проблем дітей та молоді. Враховуючи, що профілактика злочинності значною мірою пов’язана з профілактикою рецидиву, одним із важливих завдань є створенням умов для ресоціалізації неповнолітніх і молоді, які відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі або ж засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково.

Напрями соціальної підтримки молоді, яка перебуває у конфлікті з законом. Підлітки та молодь, які перебувають у конфлікті з законом, – це такі, котрі відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі або ж засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, відносяться до категорії осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах. Це обумовлено двома ознаками проблем.

По-перше, це низка негативних соціальних чинників юридичного та матеріального характеру – відсутність, як правило, власного житла, майна, достатньої освіти, конкурентоспроможної професії, досвіду спілкування і відстоювання своїх прав у численних інстанціях, брак набутих протягом попереднього життя на волі міцних соціальних зв’язків, які б допомогли у вирішенні проблем, які постають після звільнення з місць відбування покарань. По-друге, це відсутність достатнього життєвого досвіду, сформованих соціально-психологічних стереотипів, усталених навичок дотримання загальноприйнятих соціальних норм поведінки, які полегшують адаптацію до життя на волі. Досить часто більшість цих проблем поєднані в комплексі, що вкрай загострює ситуацію клієнта, зумовлює труднощі легалізації і набуття прийнятного соціального статусу, проблеми у працевлаштуванні, подальшому навчанні, стосунках з оточенням [5, 389].

Основним очікуваним результатом соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю, які перебувають у конфлікті з законом, має стати набуття прийнятного соціального статусу особистості, формування відчуття психологічного комфорту клієнтів від ведення способу життя, сумісного із загальноприйнятими у суспільстві нормами і правилами. Засобами досягнення очікуваних результатів виступають процеси ресоціалізації та соціальної адаптації колишніх засуджених.

Ресоціалізація спрямована на відновлення у клієнтів якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві, засвоєння відповідних цінностей і соціальних ролей, набуття потрібних навичок. Вона передбачає застосування комплексу заходів за двома напрямами: ресоціалізація свідомості особистості (відновлення позитивної системи цінностей, знань, переконань, установок тощо) та ресоціалізація діяльності (відновлення позитивних навичок, умінь, стилю спілкування тощо). Сутність процесу ресоціалізації полягає у поновленні соціального статусу, втрачених соціальних навичок, переорієнтації особистості на забуті позитивні відносини з людьми, види діяльності, референтні групи суспільства.

Соціальна адаптація в даному випадку розуміється як пристосування до нового соціального середовища не на основі утрачених цінностей, властивостей і навичок, а завдяки формуванню нових, яких із різних причин у людини до цього часу не було. Виходячи із визначення соціальної технології як послідовності певних подій, процес соціальної адаптації зазначеної категорії клієнтів відбувається в три етапи:

· етап орієнтації, коли здійснюється ознайомлення з незвичним соціальним середовищем;

· оціночний етап, коли особистість диференціює компоненти власного соціального досвіду та способу життя згідно з установками та ціннісними орієнтаціями, які раніше склалися, на прийнятні і ті, що відхилятимуться з огляду на нові можливості щодо умов, форм і способів діяльності. Природно, позитивна диференціація здійснюватиметься лише за умов виникнення нових позитивних можливостей. Сприяння створенню таких можливостей стає на цьому етапі одним з основних завдань соціального працівника;

· етап сумісності, на якому об’єкт соціальної роботи досягає стану адаптованості до нових умов життя.

Засобами і методами реалізації технології ресоціалізації та адаптації є соціальна допомога, надання соціальних послуг, соціальний супровід тощо. Вибір адекватних методів втручання, конкретизація їх змісту зумовлюються індивідуальними особливостями ситуації і самого клієнта.

Соціальна робота центрів соціальних служб з дітьми та молоддю, які перебувають у конфлікті з законом. Подолання зазначених труднощів і проблем потребує цілеспрямованої скоординованої роботи багатьох державних установ і громадських організацій щодо ресоціалізації та соціальної адаптації молодих людей. Однією із найважливіших ланок цієї роботи є центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

З метою надання якісної соціальної допомоги, покращання результативності наданих послуг неповнолітнім та молоді, які засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, відбувають покарання або повернулися з місць позбавлення волі, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді співпрацюють з установами, організаціями, незалежно від форм їх власності, об’єднаннями громадян, оскільки взаємодія фахівців різних установ є умовою ефективної реалізації комплексу соціальних послуг. За даними Державного центру соціальних служб зазначена співпраця спрямована на неповнолітніх та молодь, які перебувають у конфлікті із законом, за такими основними напрямами:

· підвищення ефективності соціальних заходів щодо даної категорії дітей та молоді;

· поліпшення існуючих та пошук нових форм соціальної допомоги;

· підвищення професійної компетентності фахівців соціальної сфери.

Для забезпечення взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді з установами виконання покарань у проведенні соціальної роботи з дітьми та молодими особами, які перебувають у конфлікті з законом, у мережі центрів соціальних служб діють служби соціального супроводу дітей та молоді, які перебувають у місцях позбавлення волі та повертаються з них, консультативні пункти у СІЗО, консультативні пункти у виховних, виправних колоніях та у кримінально-виконавчих інспекціях [2].

Спеціалісти центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, що територіально знаходяться в одній місцевості з колонією, працюють з дітьми та молоддю, які відбувають покарання в установах виконання покарань.

Соціальна робота центрів соціальних служб для сім’ї з дітьми та молоддю, стосується таких напрямів: налагодження соціальних зв’язків; оволодіння навичками безпечного способу життя; оформлення (відновлення) документів; влаштування на навчання; працевлаштування; оформлення реєстрації; надання допомоги в догляді, лікуванні; залучення до реабілітаційних програм.

Функції центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді щодо засуджених до альтернативних видів покарань полягають у соціальному супроводі клієнта (сприяння його зайнятості, оздоровленню, оформленні правових документів, медичній допомозі тощо); профілактиці адиктивної поведінки, формуванні здорового способу життя.

Соціальна робота з дітьми та молоддю, які порушили закон, складається із соціально-реабілітаційної та профілактичної роботи безпосередньо в місцях позбавлення волі (виховних чи виправних колоніях тощо), а також із роботи на волі, після звільнення – ресоціалізації та соціальної адаптації з подальшою інтеграцією в суспільство.

Ефективність соціальної роботи центрів соціальних служб з дітьми та молодими людьми, які повернулися з місць позбавлення волі або яких було засуджено до альтернативних видів покарань, можна оцінити за такими показниками: поліпшення поведінки клієнта; налагодження (відновлення) його соціальних зв’язків; формування навичок безпечного способу життя; отримання клієнтом освітніх послуг; оформлення (відновлення) документів; влаштування на навчання; працевлаштування; залучення клієнта до реабілітаційних програм

Перспективним напрямом соціальної роботи в інтересах дітей та молоді, які перебувають у конфлікті з законом, є створення на базі центрів соціальних служб спеціалізованих центрів ресоціалізації та адаптації. До складу центру мають входити служби соціального супроводу молоді, яка повернулася з місць позбавлення волі, та кризові центри тимчасового перебування для молодих осіб цієї категорії, які потрапили у складну життєву ситуацію. У межах діяльності спеціалізованих центрів найбільш ефективно можна реалізувати:

- підтримку соціально значущих зв’язків ув’язненої молоді та загалом соціальної роботи в місцях позбавлення волі;

- проведення різних видів консультування неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхніх батьків;

- соціальну допомогу неповнолітнім та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, та їхнім батькам;

- соціальний супровід неповнолітніх та молоді, які звільнилися з місць позбавлення волі.

Нормативно-правове забезпечення соціального супроводу молодих осіб, які перебувають у конфлікті з законом. З метою унормування даного напряму роботи у 2008 році було затверджено спільний наказ Державного департаменту України з питань виконання покарань та Міністерства України у справах сім`ї, молоді та спорту від 20.10.08 № 288/43322 “Про затвердження Порядку взаємодії кримінально-виконавчої інспекції і центрів соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді щодо забезпечення соціального супроводу і контролю за поведінкою дітей та молоді, які засуджені до покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, звільнені від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково”.

Порядок визначає основні напрями та форми взаємодії кримінально-виконавчої інспекції і центрів соціальних служб щодо соціального супроводу і контролю за поведінкою дітей і молоді, які засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, звільнені від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково. Основним завданнями означеної роботи є:

- надання соціальної допомоги засудженим дітям та молоді під час їхнього перебування на обліку в інспекції;

- підвищення професійної компетентності сторін з питань соціального супроводу і контролю за поведінкою дітей та молоді для забезпечення їх ресоціалізації;

- залучення до процесу соціального супроводу і контролю за поведінкою дітей та молоді об’єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, у тому числі благодійних організацій, а також окремих громадян.

Взаємодія кримінально-виконавчої інспекції і центрів соціальних служб щодо соціального супроводу дітей та молоді, відповідно до Порядку, стосується таких напрямів роботи:

кримінально-виконавча інспекція здійснює:

- проведення виховної роботи з дітьми та молоддю, які перебувають на обліку, та здійснення контролю за їх поведінкою;

- інформування центрів про постановку на облік, зняття з обліку дітей та молоді, вчинення ними нових злочинів під час перебування на обліку;

- направлення засуджених дітей та молоді до центрів для здійснення за ними соціального супроводу, надання комплексу адресних соціальних послуг;

- надання центрам інформації, необхідної для забезпечення соціального супроводу дітей та молоді;

- інформування центрів про виявлення сімей, де проживають діти та молодь, які опинилися у складних життєвих обставинах;

центри соціальних служб:

- визначення потреб у наданні соціально-педагогічних, соціально-медичних, соціально-економічних, психологічних, юридичних та інформаційних послуг дітям та сім’ям, у яких вони виховуються, здійснення соціального патронажу шляхом надання цих послуг;

- сприяння зміцненню родинних та суспільно корисних зв'язків дітей і молоді, набуттю ними освіти, вирішенню питань трудового і побутового влаштування.

Організація соціальної підтримки дітей та молоді, які звільняються із місць позбавлення волі здійснюється відповідно до Порядку взаємодії центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді і установ виконання покарань щодо забезпечення соціального обслуговування дітей та молоді, які звільняються з установ виконання покарань (спільний наказ Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 28 вересня 2010 р. № 3368/359). Відповідно до порядку, центри соціальних служб заздалегідь отримують інформацію про молодих людей, які звільняються, і мають змогу заздалегідь визначити подальші кроки, спрямовані на здійснення заходів спрямовані на відновлення та зміцнення суспільно корисних зв’язків, сприяння у попередньому вирішенні питань, пов’язаних з реєстрацією та проживанням в обраному населеному пункті, працевлаштуванням або навчанням після звільнення.

Алгоритм соціального супроводу дітей та молоді, які відбули покарання і повернулися з місць позбавлення волі або ж засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, звільнених від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково, здійснюється відповідно до Порядку соціального супроводу осіб і сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Соціальний супровід дітей та молоді, які перебувають у конфлікті з законом. Об’єктами соціально-реабілітаційної та адаптаційної роботи центрів соціальних служб за даним напрямом становлять кілька категорій клієнтів:

- діти (віком від 14 до 18 років), відповідно до виду притягнення до відповідальності: відбувають покарання, повернулися з місць позбавлення волі, засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, звільнені від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково;

- молодь (віком від 18 до 35 років), відповідно до виду притягнення до відповідальності: відбувають покарання, повернулися з місць позбавлення волі, засуджені до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, звільнені від відбування покарання з випробуванням або умовно-достроково;

- представники соціального оточення (передусім, батьки, діти, які мають проблеми з законом, громада).

Типовий технологічний алгоритм роботи з дітьми та молоддю, які перебувають у конфлікті з законом, розроблено спеціалістами Державного інституту проблем сім’ї та молоді у 2003 році на підставі вивчення потреб молодих людей засуджені до відбування покарань без позбавлення волі або звільнилися з місць позбавлення волі [6].

Залежно від того, з ким з клієнтів-учасників проводиться соціально-реабілітаційна робота, технологічний алгоритм соціального супроводу корегується відповідно до об’єкту.

Технологічний алгоритм соціально-реабілітаційної роботи з дітьми та молоддю, включає:

- збір та аналіз повної інформації про молоду людину, яка звільнятиметься (вивчення її характеристик, особової справи, медичної картки тощо);

- знайомство із сім’єю, оточенням молодої людини;

- бесіда-знайомство з молодою людиною (з’ясування індивідуально-психологічних особливостей, мотивації подальшої поведінки, характеру стосунків з батьками, міркувань щодо освіти, майбутньої роботи тощо);

- розробка індивідуальних діагностичних карт;

- складання індивідуальної програми реабілітації для успішної адаптації до життя в суспільстві, підбір методів втручання (засобів впливу на свідомість, почуття, волю);

- складання плану соціального супроводу;

- розробка та проведення тренінгів з питань соціальних цінностей, досвіду та стимулювання розвитку позитивних рис характеру, подолання особистих комплексів.

При організації соціально-реабілітаційної роботи з батьками засуджених, послідовність дій включає:

- знайомство з сім’єю (підготовка до зустрічі, з’ясування мотивації щодо проживання молодої людини в сім’ї, питання подальшої освіти, роботи тощо);

- допомога у створенні позитивного сімейного мікроклімату;

- складання плану соціального супроводу сім’ї;

- індивідуально-консультативна робота з батьками з подолання конфліктних ситуацій у сім’ї.

Одним із компонентів соціального супроводу може бути проведення соціально-реабілітаційної роботи з найближчим оточенням. Вона починається зі знайомства з людьми, які входять до найближчого соціального оточення (однолітки, друзі, знайомі тощо). Спілкування спрямовується на визначення найбільш референтних (для клієнта) осіб з оточення, з’ясування їх індивідуально-психологічних особливостей, мотивації щодо допомоги клієнту, прогнозування їх подальшої поведінки, характеру стосунків, що виникатимуть. Після аналізу отриманої інформації і розробки стратегії втручання ведеться індивідуально-консультативна робота з членами оточення.

Важливу частину соціальної роботи на користь зазначеної категорії молоді становить організаційна робота з державними установами та громадськими організаціями. Вона включає:

- представництво і захист інтересів молодої людини, яка відбула покарання, в державних установах;

- налагодження порозуміння та взаємозв’язків між різними структурами;

- координацію роботи фахівців різних установ і організацій.

Соціальний супровід дітей та молоді, які мають конфлікти з законом, здійснюється відповідно до алгоритму соціального супроводу клієнтів, які опинилися у складних життєвих обставинах. Проте технологія соціальної роботи з дітьми та молоддю, які повернулися з місць позбавлення волі, за рядом складових може дещо відрізнятися від роботи з іншими категоріями клієнтів. Так, вона включає на першому (підготовчому) етапі дві фази: а) підготовка до повернення потенційного клієнта; б) процес особистого знайомства і встановлення контакту, який завершується розробкою плану соціального супроводу клієнта. Другий етап (безпосередньої реалізації втручання) власне стає етапом реалізації соціального супроводу; третій (підсумковий) – етапом припинення надання соціальної допомоги і оціночних заходів.

І етап, перша фаза ‑ підготовка до повернення потенційного клієнта

Етап знайомства й аналізу ситуації, на відміну від інших категорій клієнтів, може починатися заочно, ще до встановлення особистих контактів. Тобто робота починається ще до звільнення молодої людини, з ініціативи соціального працівника, а не внаслідок звернення клієнта. Доцільність цього зумовлена не лише тим, що клієнти цієї категорії можуть не мати бажання контактувати із соціальною службою, а ще й тим, що перші дні після повернення часто виявляються критичними для клієнта, такими, що значною мірою визначають подальше життя.

Як свідчить практика центрів соціальних служб, значна частина клієнтів цієї категорії є вихідцями з асоціальних родин або вихованцями інтернатів, і саме в перші дні після повернення в місць позбавлення волі підпадають під негативний вплив обставин і оточення. Соціальний працівник має бути готовим до цього заздалегідь, тому що втрата часу на організацію допомоги уже після повернення клієнта може вкрай негативно позначиться на його подальшому житті. Якщо попередня підготовка до роботи з клієнтом на час повернення не проведена, можливі такі варіанти розвитку подій.

1. Повернення клієнта до асоціальної родини стає приводом до групового тривалого зловживання алкоголем. Як правило, ні документів, ні грошей на їх оформлення, одягу і харчування у клієнта і в родині немає. Коли клієнт звертається до центрів соціальних служб за допомогою (або це відбувається з ініціативи інших), організація роботи вимагає певного часу. Протягом цього часу клієнт пасивно очікує допомоги, інколи не докладаючи ніяких зусиль до вирішення проблем. Або віддразу намагається вирішити фінансові проблеми самостійно, але, не маючи документів і підтримки у працевлаштуванні, найчастіше вдається до рецидиву кримінальних вчинків.

2. Повернення клієнта, у минулому – вихованця інтернату, до родини опікунів ускладнює їх матеріальне становище. Опікуни, як правило – люди літні (бабусі, дідусі), живуть на пенсію, слабо орієнтуються в законодавстві, не знають, куди звернутися за допомогою, якої і самі інколи потребують. За час, поки соціальний працівник організує допомогу, сценарій життя молодої людини, у якої інколи немає навіть пристойного одягу розвивається за попереднім варіантом.

3. Найбільш сприятливий варіант, коли клієнт повертається в нормально соціалізовану рідну родину, де батьки беруть на себе функції допомоги щодо ресоціалізації та адаптації колишнього засудженого. Але, вирішуючи матеріальні проблеми, батьки не завжди мають достатньої психолого-педагогічної підготовки, щоб убезпечити дитину від негативних наслідків вимушеної незайнятості, яка триватиме певний час, до вирішення проблем продовження навчання, працевлаштування тощо.

Природно, наведені варіанти розвитку подій після повернення з місць позбавлення волі не вичерпують усі можливі випадки, але принциповим положенням соціальної допомоги такої категорії клієнтів на першому етапі стає необхідність попередньої підготовки до повернення потенційного клієнта. Послідовність дій соціального працівника передбачає заочне вивчення ситуації, до початку особистого знайомства. Цьому сприяє чинний порядок співпраці центрів соціальних служб і підрозділів Держдепартаменту виконання покарань, яким передбачено, що за місяць до звільнення до центру соціальних служб за місцем попередньої прописки молодої людини, яка звільнюється, надається інформація з місця позбавлення волі, де майбутній клієнт відбуває покарання. На підставі цієї інформації соціальний працівник може починати підготовчу роботу.

На цьому етапі виникає потреба вивчити родину, до якої повертається молода людина. Якщо це родина соціально-адаптована, члени якої здебільшого ведуть соціально прийнятний спосіб життя, соціальний працівник має:

- ознайомити членів сім’ї із законодавчою базою стосовно можливостей допомоги у вирішенні першочергових проблем з боку державних установ і організацій;

- у разі потреби, організувати попередні заходи щодо оперативного забезпечення документальної легалізації статусу клієнта, надання матеріальної допомоги;

- вивчити можливості зайнятості клієнта (продовження навчання, працевлаштування тощо);

- вивчити позасімейне соціальне оточення, що існувало до ув’язнення клієнта, у разі потреби вжити соціально-педагогічних заходів до членів оточення, в разі доцільності – надати їм соціальну допомогу;

- за наявності негативного соціального оточення, імовірності його впливу на майбутнього клієнта, організувати співпрацю з правоохоронними органами з метою належної профілактики рецидиву;

- надіслати листа в установу, де відбуває покарання клієнт, для інформування його щодо можливостей співпраці, яка пропонується після повернення.

Якщо клієнта очікує асоціальна сім’я, варто починати роботу з організації соціальної допомоги родині, оскільки така позитивна подія, як повернення дитини з місць позбавлення волі, може стати стимулом для зміни стилю родинного життя загалом. Якщо в родині хоча б один з членів не страждає хронічною алкогольною або наркотичною залежністю, має позитивні життєві орієнтації, існує ймовірність доцільності допомоги. Якщо ця родина не є асоціальною, а може бути визначена лише як неблагополучна, імовірність ефективності допомоги значно підвищується. Тоді до вище перелічених дій із вивчення родини у зв’язку з проблемами клієнта додається перша за послідовністю – вивчення ситуації в родині, щодо доцільності реалізації соціального супроводу сім’ї.

Особливо складна ситуація виникає у колишніх вихованців інтернатів, які не мають родин і житла. Вони можуть звертатися за допомогою до інтернатної установи, де перебували до ув’язнення, тому соціальному працівникові доцільно установити контакти з адміністрацією інтернату, яка може вчасно поінформувати про такі звернення. Для такої категорії клієнтів необхідно завчасно шукати місце проживання (гуртожитки, кризові центри для певних категорій молоді, притулки громадських та релігійних організацій). Ефективним у цьому сенсі можуть бути звернення до притулків традиційних релігійних конфесій, де молодій людині можуть запропонувати житло, харчування, зайнятість, моральну підтримку. Подібний варіант поселення клієнта можна застосувати й у тому випадку, коли він змушений повертатися в асоціальну родину, яка не має перспектив позитивної зміни.

Підсумком роботи центру соціальних служб на етапі підготовки до повернення клієнта з місць позбавлення волі має бути розуміння того:

- де буде жити клієнт;

- як будуть вирішені термінові соціально-економічні потреби (одяг, харчування, гроші на необхідні першочергові витрати, зокрема, оформлення документів тощо);

- яка перспектива зайнятості (навчання, роботи тощо) існує в місці повернення, що потрібно для її реалізації;

- наскільки найближче соціальне оточення (родина, друзі тощо) сприятимуть адаптації і ресоціалізації клієнта, яких заходів потрібно вжити, щоб сприяти цьому процесу.

І етап, друга фаза – особисте знайомство з клієнтом, встановлення контакту

Зв’язок з правоохоронними органами дозволяє вчасно довідатися про повернення молодої людини з місць позбавлення волі, і, якщо вона сама не звертається за допомоги, відвідати її за місцем проживання. Доцільно поінформувати клієнта про сутність допомоги, яку можна одержати, поцікавитися його власним баченням перспективи.

Варто звернути увагу на те, щоб уже при першому контакті обіцянки соціального працівника бути реальними. Потенційний клієнт повинен зрозуміти, що позитивний вихід можливий, але для його досягнення необхідно докласти чимало і власних зусиль. Цьому особливо сприяє залучення до співбесід людей, що пройшли у своєму житті колонії і в’язниці, але знайшли в собі сили повернутися до нормального життя (їхні громадські організації функціонують у ряді міст і районів). Представник такої організації є ефективним джерелом впливу на клієнта, і хоча не може підмінювати функції соціального працівника, але в змозі охарактеризувати потенційному клієнту працівника як партнера, а головне, – продемонструвати власний приклад позитивного виходу із ситуації. Як правило, якщо перший контакт виявився вдалим, клієнт надалі не заперечує співробітництва.

Одним із важливих результатів особистого знайомства стає згода клієнта на соціальний супровід і розробка плану соціального супроводу. Цей план повинен включати такі напрями роботи:

- психодіагностика та психокорекція стану клієнта;

- правова допомога у формі групових та індивідуальних консультацій;

- медична допомога (у зв’язку з проблемами здоров’я значної частини колишніх ув’язнених, особливо щодо захворювань на туберкульоз, інфекції, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД);

- заходи щодо пропаганди здорового способу життя (безпечний секс, відмова від алкоголю, куріння тощо);

- робота з родиною;

- робота з позасімейним соціальним оточенням;

- робота з влаштування навчання, працевлаштування, змістовного дозвілля.

ІІ етап – реалізація плану соціального супроводу клієнта

Соціальний супровід дітей та молоді, які перебувають у конфлікті із законом, реалізується за типовим алгоритмом, детально описаним у розділі «Алгоритм технології соціального супроводу (див. тему 3).

У випадку якщо соціальна робота починається під час перебування клієнтів у місцях позбавлення волі, то після звільнення, найбільш гостру потребу в соціальній підтримці вони відчувають протягом перших трьох місяців перебування на волі. Загалом, протягом шести місяців, як правило, вирішуються основні соціальні проблеми цієї категорії клієнтів.

ІІІ етап – припинення надання соціальної допомоги

На підставі аналізу результатів соціального супроводу робиться висновок або про його припинення, або про доцільність продовження ще на певний термін. Припинення може бути здійснено як у разі досягнення очікуваних результатів, так і в разі невиконання умов угоди з боку клієнта.

Основними показниками ресоціалізації та соціальної адаптації неповнолітніх та молоді, які повертаються з місць позбавлення волі, можуть бути:

- проживання (постійне, тимчасове);

- оформлення юридичних документів;

- матеріальне забезпечення;

- працевлаштування, навчання;

- соціально-психологічний стан;

- життєві плани, очікування.

Головне завдання соціальної роботи й полягає в тому, щоб повернути клієнту здатність діяти самостійно в певних соціальних умовах [3]. Соціальна робота набуває свого розвитку, якщо вона буде враховувати такі особливості в роботі: добровільність (допомога має надаватися, виходячи з добровільного звернення); своєчасність; персоналізація (допомога не повинна принижувати честь і гідність людини, її самооцінку і самоповагу); повага (допомога не повинна принижувати честь і гідність людини, її самооцінку і самоповагу); активізація клієнта (основний сенс допомоги полягає в оволодінні людиною спроможністю до самостійного вирішення своїх проблем); комплексність (надається допомога, яка має бути спрямованою на зняття небажаної емоційної напруги і на ліквідацію причин, які викликають такий стан у людини).

Питання та завдання до теми:

1. Розкрити сутність процесу ресоціалізації молодих людей, які звільнилися з місць позбавлення волі.

2. Охарактеризувати етапи соціальної адаптації молоді, яка перебуває у конфлікті з законом.

3. Назвати категорії дітей та молоді, які перебувають у конфлікті з законом, і перебувають під соціальним супроводом.

4. Розкрити етапи алгоритму соціально-реабілітаційної роботи з дітьми та молоддю, які перебувають у конфлікті з законом.

5. Розкрити специфіку організації підготовчого етапу соціального супроводу дітей та молоді, які повертаються з місць позбавлення волі.

Література до теми:

1. Державна доповідь про становище дітей в Україні за підсумками 2007 р. – Режим доступу: архів ДІРСМ, 2008 р.

2. Інформаційно-аналітичні матеріали щодо діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у 2008 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.dcssm.gov.ua/ua_index.phtml

3. Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми. Навчально-методичний посібник. – К.: ТОВ “Аспект”, 2001. – 220 c.

4. Методичний посібник «Модель соціальної підтримки молоді з уразливих груп» (на прикладі досвіду впровадження проекту “Сприяння працевлаштуванню вихованців закладів для дітей-сиріт в Україні”). – Режим доступу: архів ДІПСМ, 2006 р.

5. Соціальна педагогіка: Підручник / [за ред. проф. А. Й. Капської]. – Київ: Центр навчальної літератури, 2009. – 412 с.

6. Технології роботи з різними категоріями клієнтів центрів соціальних служб для молоді: Методичний посібник / [С. В. Толстоухова, О.О. Яременко, О. В. Вакуленко та ін.]. – К.: ДЦССМ, Державний ін.-т проблем сім’ї та молоді, 2003. – 88 с.

Дата добавления: 2014-11-29