Етап творчого розроблення

Контрольні питання і завдання

1. У чому полягає основний зміст етапу творчого пошуку?

2. За якими ознаками і як саме можна класифікувати види проектування?

3. Що є результатами експериментального проектування?

4. У чому сутність серійного проектування?

5. Які основні творчі методи проектування можна виділити?

6. Як можна підвищити естетичну виразність архітектурних об’єктів, спроектованих за принципом «зсередини назовні»?

7. Які відомі методи пошуку творчих ідей?

8. У чому роль фантазії, художньої уяви та інтуїції у творчій діяльності архітектора?

9. На які фази поділяється процес інтуїції?

10. Розкрийте значення формули «аналіз – синтез – верифікація».

Етап творчого розроблення має на меті поглиблення та уточнення первинного творчого задуму, узгодження суперечливих вимог (композиційних, функціональних, санітарно-гігієнічних, протипожежних, інженерних тощо) до проекту й остаточне формування проектних пропозицій.

Основні завдання етапу:

· уточнення вирішення генерального плану ділянки об’єкта з урахуванням нормативних вимог та діючих планувальних обмежень;

· уточнення функціонально-планувального рішення об’єкта з урахуванням конструктивних обмежень;

· остаточне архітектурно-композиційне вирішення будівлі з урахуванням морфологічних і стильових характеристик оточуючої забудови, існуючих у цьому районі обмежень за висотою забудови тощо;

· уточнення конструктивного вирішення з урахуванням вимог модульної координації розмірів, економічної доцільності й технологічності виконання будівельних робіт;

· визначення комплексу заходів щодо забезпечення опору теплопередачі огороджувальних конструкцій будівлі не меншого, ніж визначено нормативними показниками;

· принципове вирішення основних систем інженерного забезпечення, визначення джерел теплопостачання та гарячого водопостачання (автономне чи з міських мереж), доповнення переліку приміщень відповідними технічними приміщеннями (електрощитові, венткамери, компресорна, теплогенераторна, теплопункт тощо);

· корекція об’ємно-планувального вирішення з метою передбачити необхідну кількість вентиляційних каналів (шахт), ніш для прокладення інженерних комунікацій тощо;

· розроблення пропозицій щодо благоустрою ділянки будівлі.

Як правило, і в навчальному, і в реальному проектуванні широко застосовується т. зв. комплексний метод створення проектної моделі. У навчальному проектуванні він розв’язує проблему поєднання теорії з практикою у підготовці архітекторів, дозволяє наглядно ув’язати здобуті студентом диференційовано наукові та технічні знання із процесом творчого проектування. Це досягається узгодженням усієї системи викладання загальноінженерних та професійно орієнтованих дисциплін з тематикою та термінами виконання основної профілюючої дисципліни – архітектурного проектування й проведенням конструктивно-технічного проектування безпосередньо на матеріалі навчальних архітектурних проектів за участі фахівців з різних галузей знань. Наприклад, на 2-ому курсі курсова робота з інженерних конструкцій може виконуватись на матеріалі розроблюваного студентом проекту індивідуального житлового будинку.

Принцип комплексного проектування є методичною основою творчого методу архітектора. Цей принцип передбачає системний підхід при одночасному розробленні містобудівних, функціонально-планувальних, конструктивних, економічних та архітектурно-художніх питань. На відміну від детермінованого підходу до архітектурних проблем, який передбачає розв’язання задачі по частинах з наступним підсумовуванням окремих аспектів, системний підхід передбачає одночасний розгляд об’єкта в цілому. Цей підхід спирається на взаємодію компонентів у конкретній системі, їх ієрархію, на модифікацію окремих вимог залежно від загального вирішення.

Комплексність у реальному проектуванні забезпечується залученням суміжників – інженерів-конструкторів, фахівців з проектування водопостачання та каналізації, теплопостачання та вентиляції, електричних мереж тощо – вже на етапі творчого розроблення архітектурно-будівельної частини проекту. Таким чином, при розв’язанні основних задач цього етапу проектування архітектор постійно консультується з фахівцями-суміжниками, щоб виробити спільний підхід до виконання поставлених завдань.

Варіанти, що могли б бути частковими розв’язаннями названих задач, мають бути узгоджені між собою шляхом компромісу – методом «послідовних поступок та наближень», завдяки якому видно, ціною якої «поступки» за одним критерієм досягається виграш за іншим. Цей метод чимось нагадує процес торгу на базарі, коли продавець і покупець почергово змінюють бажану ціну продажу (покупки), поки не досягають згоди. Так само при узгодженні суперечливих вимог, наприклад, композиційно-художніх та економічних, доцільно спочатку, з одного боку, трохи спростити форми об’єкта, передбачити використання дешевших матеріалів тощо, а з іншого – підвищити допустиму граничну вартість будівництва. Якщо при цьому взаємні поступки дозволяють задовольнити суперечливі вимоги, то цикл уважається завершеним, якщо ні – то повторюється, поки не вдається досягти узгодження.

Зрозуміло, що при цьому проектувальник має чітко розрізняти головні та другорядні вимоги, розуміти, чим можна поступитися, а чим – ні. Якщо за однією з вимог після кількох поступок досягнута крайня межа, а узгодження так і не відбулося, слід або піти на всі необхідні поступки за іншою вимогою, або пошукати інше, принципово відмінне вирішення.

Первинне узгодження містобудівних, архітектурно-композиційних та планувальних вимог відбувається вже, як правило, на етапі творчого пошуку. На наступному етапі, як і належить при системному підході, робота не випадково починається з уточнення вимог вищого ієрархічного рівня архітектури як системи – містобудівного.

Після цього уточнюється склад, площі та габарити приміщень – усіх, а не лише основних. При уточненні функціонально-планувального вирішення, як правило, намагаються групувати разом приміщення, обладнані водогоном, каналізацією та природною вентиляцією – у першу чергу, з інженерно-технічних і економічних міркувань.

Слід указати на суттєву відмінність ролі комунікацій (як горизонтальних, так і вертикальних) у планувальній організації житлових та громадських будівель. Якщо у житлових багатоквартирних будинках (секційних, коридорних, галерейних чи змішаних) позаквартирні комунікації, як правило, прагнуть звести до мінімуму, а їх вирішення досить стандартизовані (коридори, сходово-ліфтові вузли тощо), то у громадських будівлях система вертикальних і горизонтальних комунікацій виступає свого роду функціональним скелетом, що забезпечує чіткі, ясні й найкоротші зв’язки між приміщеннями у процесі експлуатації, а в екстрених випадках – швидку та безпечну евакуацію людей. Питання забезпечення евакуації, достатньо важливі й для житлових будинків, для громадських будівель набувають першорядного значення.

Якщо питання функціонально-планувальної організації розглядаються ще на етапі творчого пошуку, то питання забезпечення оптимального мікроклімату в приміщеннях об’єкта практично завжди потребують уточнення на етапі творчого розроблення. Оскільки економія енерговитрат є однією з головних вимог часу, проектувальнику слід докласти зусиль для максимального забезпечення оптимальних температури, вологості, освітленості тощо за рахунок саме об’ємно-планувального і конструктивного вирішення будівлі. Питання природного освітлення вирішуються за рахунок забезпечення оптимального співвідношення площі віконних прорізів до площі освітлюваного приміщення (від 1:5 до 1:8) й оптимального співвідношення висоти приміщення до його глибини. Слід пам’ятати, що забезпечення достатнього природного освітлення у приміщеннях, чия глибина більше ніж удвічі перевищує їх висоту, неможливе, навіть якщо повністю замінити зовнішню стіну світлопрозорим огородженням. Для житлових і деяких різновидів громадських будинків важливою вимогою є забезпечення інсоляції, тобто прямого сонячного освітлення приміщень протягом не менше ніж 1,5 – 2 годин. Це досягається правильною орієнтацією приміщень за сторонами світу (приміщення, орієнтовані точно на північ або з невеликими відхиленнями від неї, або не інсолюються взагалі, або інсолюються недостатньо).

Також важливо забезпечити будівлю від надмірного перегріву влітку (що забезпечується уникненням надмірного засклення південних і західних фасадів, застосуванням сонцезахисних пристроїв, вентильованих горищ та технічних поверхів, інверсійних озеленених покрівель тощо) і від надмірного переохолодження взимку (це досягається за рахунок компактного планувального вирішення, конструкцій зовнішніх огороджень, які забезпечують нормативний показник опору теплопередачі, правильного розміщення приміщень з різними розрахунковими температурами, коли найбільш «теплі» приміщення (ванні, душові тощо) уникають розміщувати біля зовнішніх стін).

Після уточнення функціонально-планувального вирішення уточнюють вирішення конструктивне. Остаточно визначаються типи несучих і огороджувальних конструкцій, основні кроки, прогони та висота поверхів. При цьому керуються вимогами модульної системи координації розмірів у будівництві (особливо якщо використовуються типові конструкції й будівельні вироби), несучою здатністю та габаритами різних типів конструкцій, а також вимогами технологічності зведення й економічності. Важливе визначення раціонального ступеня типізації, повторюваності рішень окремих об’ємно-планувальних і конструктивних елементів будівлі. Тут важливо уникати крайнощів. З одного боку, максимальна уніфікація конструктивних та об’ємно-планувальних рішень здешевлює й прискорює будівництво, але суттєво погіршує функціональні та художньо-образні якості об’єкта. З іншого – будівля, в якій не повторюється жодний конструктивний чи об’ємно-планувальний елемент, перетворюється на своєрідну архітектурну скульптуру, подібну до знаменитого собору Саґрада Фаміліа А. Гауді у Барселоні, чиє будівництво продовжується вже протягом століття і ще далеке від завершення.

В останню чергу узгоджуються вимоги інженерного забезпечення (водопостачання, каналізації, тепло- і газопостачання, вентиляції та електропостачання й ін.), тому що ці системи переважно більш гнучкі та можуть пристосовуватися до архітектурно-композиційних, функціонально-планувальних та конструктивних вимог.

У процесі творчого розроблення художньо-образне вирішення об’єкта може зазнати змін. Це цілком природно, адже, на відміну від функціональних чи конструктивних рішень, обумовлених чіткими вимогами (в тому числі й закріпленими в нормативних документах), образне вирішення залежить переважно від творчого задуму автора і може бути ним змінене.

Проте не слід забувати, що низка дрібних змін образного рішення, кожна з яких окремо є цілком обґрунтованою, може у підсумку призвести до втрати початкового художньо-образного задуму. Щоб уникнути цього, доцільно, по-перше, визначити основні й другорядні риси художнього образу і, змінюючи дрібні незначущі деталі, зберігати недоторканним головне, а по-друге, під час творчого розроблення регулярно аналізувати та критично оцінювати проміжні результати роботи.

Рисунок 4.7 – Аналіз інформаційних рівнів фасаду (на прикладі проекту школи для Кагарлицької слободи, 1921 р., архіт. П. Альошин, В. Фельдман):

а – північно-східний фасад будівлі (рисунок В. Чепелика, [31]), б – рівень силуету; в – рівень об’ємів; г – рівень віконних та дверних прорізів; д – рівень деталей; е – рівень фактури

У цьому сенсі досить корисним інструментом може слугувати аналіз інформаційних рівнів фасаду, де окремо аналізуються силует об’єкта, сполучення об’ємів, що його утворюють, розташування віконних і дверних прорізів, архітектурні деталі, а також фактура (текстура) окремих частин (рис. 4.7). Оскільки кольором в основному виділяються окремі об’єми або деталі об’єкта, окремий аналіз кольорового вирішення доцільний у випадку застосування суперграфіки. В ідеалі на кожному з цих рівнів об’єкт має зберігати риси, притаманні завершеній композиції, – поділ на основний та другорядні елементи, впорядкованість, єдність тощо. Слід звернути увагу на умови зорового сприйняття об’єкта й основну увагу приділити розробленню образного вирішення на тих інформаційних рівнях, де об’єкт буде головним чином сприйматися (див. підрозділ 2.7).

Проектування має призвести до композиційного узагальнення – функціональної, зорової та естетичної цілісності, органічного синтезу форми, конструкції й матеріалу. Композиційний задум розкривається у художній виразності об’єкта, у закономірностях побудови зовнішнього вигляду, в гармонізації форм і пропорцій.

Вище розповідається головним чином про проектування архітектурних об’єктів на ієрархічному рівні окремих будівель, споруд та їх комплексів. Проектування містобудівних об’єктів – від рівня кварталу і вище – має свої особливості, але підпорядковується тим же головним принципам.

Дата добавления: 2014-11-29