Органічна архітектура» і творчість Ф.Л. Райта

Контрольні питання і завдання

1. Що підготувало появу архітектурного модернізму?

2. Назвіть основні принципи архітектурного модернізму.

3. Для чого слід вивчати прийоми вирішення архітектурних завдань?

Народження органічної архітектури як стилю датується 1930-ми рр., проте основні ідеї, на яких вона ґрунтувалася, зародились у США ще в кінці ХІХ ст. На противагу панівному в той час в архітектурі еклектизму, Л. Саллівен (1856 – 1924 рр.) висловив думку про те, що будівля, подібно до живого організму, повинна мати внутрішню цілісність, а її структура і зовнішній вигляд мають формуватися під впливом навколишніх умов: клімату, рельєфу та особливостей місцевості. Хоча саме Л. Саллівен є автором знаменитої формули «Form follows function» («Форма слідує функції»), яка стала головною засадою архітектури ХХ ст. аж до часів постмодернізму, сутність самої органічної архітектури найкраще передає інше формулювання: «Форма й функція єдині». Учень Саллівена, один з найвизначніших творців органічної архітектури, американський архітектор Френк Ллойд Райт (1867 – 1959 рр.) висловлювався щодо цього доволі категорично: «Форми, позбавлені всього, крім функції та корисності, не можуть викликати захоплення».

Слід зауважити, що поняття «органічна архітектура» зовсім не передбачає використання форм, властивих живій природі, або запозичення принципів будови та функціонування живих організмів. За визначенням Ф.Л. Райта «… органічна архітектура – це архітектура «зсередини назовні», у якій ідеалом є цілісність. Ми не застосовуємо слово «органічний» у значенні «належний до рослинного чи тваринного світу». Якщо треба було б вибрати одне-єдине слово для характеристики принципів органічної архітектури, то цим словом було б «єдність». Єдність будівлі й ділянки, функції й форми об’єкта, його внутрішнього простору, інтер’єру та екстер’єру, єдність використовуваних матеріалів, єдність конструкцій й інженерних комунікацій – ось що зумовлює незвичайну внутрішню цілісність кращих творів органічної архітектури, які настільки добре вписуються в довкілля, що здається, ніби вони виросли природним шляхом.

Творчість Ф.Л. Райта має особливе значення для розвитку органічної архітектури і сучасної архітектури взагалі. Видатним внеском Райта в сучасну архітектуру є розроблене ним гнучке планування та гнучке трактування внутрішнього простору будівлі. Саме ним були вперше сформульовані й утілені на практиці основні принципи і характерні прийоми органічної архітектури:

1. Зменшувати до мінімуму кількість необхідних частин будівлі й окремих кімнат у будинку, утворюючи ціле як замкнений простір, поділений таким чином, аби весь він був наповнений повітрям і вільно проглядався, даючи відчуття єдності.

2. Пов’язувати будівлю як ціле з її ділянкою шляхом надання їй горизонтальної протяжності й підкреслювання площин, паралельних землі; не займати будівлею найкращої частини ділянки, залишаючи її для користування; розглядати ділянку як продовження горизонтальних площин підлог будинку, що виходять за його межі.

3. Не робити кімнату коробкою, а будинок – іншою коробкою, для чого перетворювати стіни у ширми, що огороджують простір; стелі, стіни і підлоги мають переливатися одні в одних, утворюючи одне спільне огородження мінімально розмежованого простору.

4. Привести всі пропорції будинку до людських, вибирати найпростіші конструктивні вирішення з найменшими витратами матеріалу, проектувати об’єкт найсприятливішим для життя в ньому. Застосовувати прямі лінії та обтічні форми.

5. Витягнути основу будинку, що містить негігієнічний підвал, із ґрунту, помістити його повністю над землею, перетворивши на низький цоколь для житлової частини будинку, зробивши фундамент у вигляді низької кам’яної платформи, на якій має стояти будинок.

6. Усі необхідні прорізи, що ведуть назовні чи всередину, привести у відповідність до людських пропорцій і розташовувати їх у схемі всієї будівлі природно – чи поодинці, чи групами. Звичайно вони виступають у ролі прозорих ширм замість стін, тому що архітектурна композиція фасадів будинку головним чином виражається у тому, як ці ширми розподілені або згруповані прорізи. Не повинно бути прорізів у стінах, подібних до отворів, прорізаних у стінках коробки. «Дірявити стіни – це насильство».

7. Виключити комбінування різних матеріалів; по можливості застосовувати у будівлі один матеріал. Не використовувати прикраси і декор, що не випливають з природи матеріалу.

8. Суміщати опалення, освітлення, водопостачання з будівельними конструкціями таким чином, щоб ці системи стали складовою частиною самої будівлі. Елементи інженерного обладнання (світильники, сантехніка, прибори опалення тощо) при цьому набувають архітектурної якості: тут також проявляється розвиток ідеалу органічної архітектури.

9. Широко застосовувати вбудовані меблі, наскільки це можливо, вирішуючи їх в одному стилі із самою будівлею і надаючи їм простих форм.

10. Виключити роботу декоратора. На практиці це означає, що архітектор має проектувати не лише будинок, але й усі його інтер’єри, до дизайну меблів і килимка у передпокої включно.

Прихильник ідеї безперервності архітектурного простору, Райт пропонував підвести риску під традицією навмисного виділення будинку і його складових частин з навколишнього світу, що домінувала в західній архітектурній думці із часів Палладіо. На його думку, форма будинку повинна щоразу випливати з його специфічного призначення й тих унікальних умов середовища, в яких воно зводиться.

Органічна архітектура в основному розглядає взаємодію штучно створеного архітектурного об’єкта з природним довкіллям. Взаємодія ж його з історично сформованим міським середовищем, з іншими архітектурними об’єктами, як правило, залишається поза межами розгляду. Індивідуалізм органічної архітектури неминуче вступав у суперечність з потребами сучасного урбанізму, і не дивно, що основну масу будівель цього напрямку становлять заміські особняки.

Хоча представники органічної архітектури й полемізували з модерністами, особливо з пропагованим ними абсолютним приматом функції об’єкта над його формою, проте їхньою спільною рисою було рішуче відкидання багатьох усталених принципів традиційної архітектури, у тому числі й щодо організації ділянки об’єкта. Традиційно будинок розташовувався в центрі ділянки, в найкращій її частині. Він розглядався як головний об’єкт, а ділянка – лише як тло для нього.

Райт протиставляє цьому пріоритет ділянки. Саме ділянка, як фрагмент природного середовища, розглядається як основна цінність, а будинок – лише як доповнення до неї. Тому часто будинок розташовується на північній межі або у північно-східному куті ділянки, набуваючи витягнутої, Г-подібної або хрестоподібної конфігурації в плані (рис. 5.1, а, б). Найкраща частина ділянки добре інсолюється, саме на неї розкриваються основні житлові кімнати. Натомість на північ або на вулицю виходять невеликі вікна, часто розташовані лише у верхній частині стіни. У деяких проектах (рис. 5.1, в) будинок настільки інтегрується з ділянкою, що розділити їх фактично неможливо, поділ простору на зовнішній та внутрішній майже зовсім утрачає значення. Звичайно, сприяє такому рішенню і теплий клімат Каліфорнії, де об’єкт розташовано.

Окрім горизонтальних членувань та великих консольних звисів, що мали підкреслювати єдність будинку з ділянкою, важливу роль у досягненні візуального зв’язку з природою відігравало трактування ділянки як додаткової «зеленої кімнати». Як правило, центральна частина будинку – загальна кімната – безпосередньо сполучається із садом. Її підлога продовжується назовні, переходячи в терасу, що у такий спосіб немовби одночасно належить і саду, й будинку, будучи відділеної від кімнати скляною стіною-ширмою. Ця стіна складається із дверей, котрі, якщо вони відкриті одночасно, поєднують внутрішній простір із зовнішнім. Цей прийом продовжує широко застосовуватись у сучасній архітектурі.

Але, мабуть, найзначнішим внеском Райта у розвиток архітектури є розроблення і реалізація на практиці концепції перетікаючого простору. В цьому він досяг значних успіхів ще до 1910 р., у той час як в інших країнах подібне планування було майже невідоме.

Френк Ллойд Райт намагався, по можливості, трактувати будинок як єдиний простір (рис. 5.2). Інтер’єр диференціювався лише залежно від

Рисунок 5.1 – Ув’язування будівлі й ділянки в органічній архітектурі (на прикладах проектів Ф.Л. Райта): а, б – розташування будівлі на північній межі (у північно-східному куті) ділянки (будинок М. Вайлі (Willey House), Мінеаполіс, Мінесота, 1934 р., будинок Джекобса 1 (Jacobs House 1), Медисон, Вісконсин, 1937 р.), в – часткове «розчинення» будівлі у просторі ділянки (будинок Джестера (Jester House), сучасна реалізація проекту Райта) потреб. Як підкреслював Райт, він «розглядав усю поверхню підлоги в будинку як єдине ціле, відокремлював кухню, організовував спальні й житлові кімнати для обслуговуючого персоналу в нижньому поверсі, розділяв велике приміщення на окремі функціональні зони – їдальні, кабінету й вітальні». В об’єктах Райта застосовуються обидві відомі на сьогодні схеми функціонального зонування квартири – і дво-, і тричасткова. Одноповерхові будинки, як правило, планувально розділені на три зони: спальня й санвузли, кухня й місце для прийому їжі, загальна кімната. Двері між ними по можливості усунуті, щоб було більше свободи руху, а також для створення враження єдності внутрішнього простору.

Одним із перших Райт починає застосовувати у проектуванні модульну сітку, яка не лише додає єдності об’ємно-планувальній композиції об’єкту, але й полегшує його зведення, дозволяючи застосовувати індустріально виготовлені елементи: «Потрібно позбуватися ускладнень у конструкціях і використати переваги заводського виробництва, виключати, у міру можливості, роботи на будівельному майданчику, які завжди дорогі; потрібно укрупнювати та спрощувати пристрої інженерного устаткування: опалення, освітлення, сантехніки».

Поряд з прямокутними планувальними модулями Райт застосовує трикутні, шестикутні (будинок Ханна, т.зв. Honeycomb House – «будинок – стільник», 1937 р.), а також ромбоподібні (будинок Аблінів – Dr. George and Millie Ablin House, 1961 р.). Планувальні модулі всіх трьох типів продовжують широко застосовуватися у сучасній практиці.

Хоча основна маса творів органічної архітектури, принаймні в Північній Америці, є житловими об’єктами, застосування її принципів у проектуванні громадських будівель теж дає добрі результати.

Так, у будівлі штаб-квартири компанії «Джонсон Вакс» (1936 – 1939 рр.) у Расині, Вісконсин, США (Ф.Л. Райт) була реалізована ідея організації великого офісного простору, не розділеного на окремі кабінети. У будівлі ж музею Ґугенгейма в Нью-Йорку (рис. 5.3, г) уся експозиція, без розподілу на окремі зали, розміщена вздовж спіралеподібного пандуса, що організовує рух відвідувачів згори вниз довкола атріумного простору (рис. 5.3, д).

У Європі найвпливовішим представником органічної архітектури був фін Алвар Аалто (1898 – 1976 рр.), який, на відміну від свого американського колеги Райта, більше уваги приділяв не житловим, а саме громадським об’єктам. Його проект бібліотеки в Сейняйокі (рис. 5.3, а – в) доводить, що принцип перетікаючого простору може бути реалізований і в такому порівняно складному у функціональному відношенні об’єкті, де сполучаються великі приміщення зального типу та невеликі замкнені чарунки. Перетікання зовнішнього й внутрішнього просторів у цій будівлі відбувається дещо інакше, ніж у житлових будинках Райта – не в

Рисунок 5.2 – Реалізація принципу «перетікаючого простору» в проектах житлових будинків Ф.Л. Райта: а – у більших будинках (часто Г-подібних або хрестоподібних у плані) простір не лише розтікається всередині об’єкта від центрального ядра, але й перетікає у зовнішній простір через «вікна-ширми» і тераси; при цьому зберігається чітке функціональне зонування (будинок Джекобса 1 (Jacobs House, Madison). 1936 р.); б – у порівняно невеликих будинках простір немовби закручується по спіралі навколо композиційного ядра будинку – каміна, поступово подрібнюючись й набуваючи інтимності (будинок Сета Петерсона (Seth Peterson House), 1958 р.)

Рисунок 5.3 – Реалізація принципу перетікаючого простору в інтер’єрах громадських будівель органічної архітектури:

а – в – бібліотека в Сейняйокі, Фінляндія, архітектор А. Аалто, 1963 – 1965 рр.; а – план; б – розріз по А-А; в – інтер’єр;

г – д – музей С.Р. Ґугенгейма у Нью-Йорку, США, архітектор Ф.Л. Райт, 1943 – 1959 рр.; г – розріз; д – інтер’єр

горизонтальній, а у вертикальній площині (особливо наочно воно представлене на поперечному розрізі, рис. 5.3, б).

Протягом попередніх століть архітектурні об’єкти в плані мали в основному прямокутну або похідну від неї форму. Криволінійні фрагменти планів (переважно сектори або сегменти кола) мали характер акцентів, які лише відтінювали сувору ортогональну впорядкованість будівлі в цілому. Творці органічної архітектури, не відмовляючись остаточно від прямокутних планів, надавали перевагу асиметричним композиціям і довели, що функція може бути добре вписана й у план криволінійних обрисів.

Криволінійні обриси продиктовані не чисто формальними міркуваннями (це суперечило б самій суті органічної архітектури), а, як правило, допомагають поліпшити інсоляцію житлових приміщень (якщо мова йде про житлові будинки (рис. 5.4) чи гуртожитки (рис. 5.5, б)). У громадських будівлях застосування криволінійних обрисів функціонально зумовлено, наприклад, у залах для глядачів (рис. 5.5, а) забезпеченням найкращих умов видимості та акустики для найбільшої кількості місць.

У сучасній архітектурі план криволінійних обрисів є досить поширеним явищем (як із суто формальних, так і з функціональних міркувань). Як правило, це не циркульні, а більш складні криві (еліптичні, параболічні тощо).

Новаторським для свого часу був підхід Райта до влаштування такого важливого з функціональної й композиційної точки зору елемента будівлі, як світлові прорізи (рис. 5.6). Вікно у вигляді прямокутного вирізу в стіні можна зустріти в Райта тільки як виняток. У його будівлях засклення або стрічкове, або на всю висоту приміщення, або в стелі. Райт був одним з перших, хто ввів у архітектуру рясне засклення. Він говорив: «Світло надає краси будинкам». Але ця тенденція сполучається в нього із протилежною: в окремих частинах будинку зменшувати засклення для додання йому більшого затишку, замкненості, відчуття захисту, притулку. Тому будівлі органічної архітектури ніколи не перетворюються на «скляні акваріуми», характерні для т.зв. «інтернаціонального стилю».

В одноповерхових житлових будинках Райта приміщення мають різну висоту, і в місцях перепаду покрівлі (між різними її рівнями) влаштовуються прорізи для верхньобічного освітлення та для провітрювання. У спекотний час ці верхні вікна (т.зв. клересторій) сприяють добрій вентиляції. При цьому покрівля нижнього рівня може продовжуватись усередину у вигляді полиці (т.зв. світлова полиця), за якою іноді містяться джерела штучного освітлення. Із настанням темряви ці приховані світильники вмикаються, створюючи ефект природного освітлення. Як й інші, цей прийом широко використовується в сучасній архітектурі, в тому числі й при влаштуванні ліхтарів у покрівлі для верхнього освітлення.

Рисунок 5.4 – Застосування криволінійних абрисів плану в житлових будинках органічної архітектури:

а – будинок Кеннета Лорента (Kenneth Laurenth House), архітектор Ф.Л. Райт, Рокфорд, Іллінойс, 1952 р.);

б – будинок Дональда Чандлера «Сонячне півколо» (Solar Hemicycle), архітектор Д. Р. Чандлер, Грейт-Фоллс, Вірджинія, 2001 р.)

Рисунок 5.5 – Застосування криволінійних абрисів плану в громадських будинках органічної архітектури:

а – Будинок культури робітників, архітектор А. Аалто, Гельсинкі, Фінляндія, 1955 – 1958 рр.);

б – гуртожиток Масачусетського технологічного інституту (Baker Dormitory), архітектор А. Аалто, Масачусетс, США, 1947 – 1948 рр.)

Рисунок 5.6 – Нові форми світлових прорізів, уведені Ф.Л. Райтом в архітектурну практику (вигляд у інтер’єрі):

а – вікно-«прозора ширма» у сполученні з вікнами у покрівлі дає можливість максимально розкрити внутрішній простір будинку в природне оточення (будинок М. Вайлі (Willey House), Мінеаполіс, Мінесота, 1934 р.); б, в – так званий «клересторій» – вікна у верхній частині стіни трикутної форми (б) та у вигляді суцільної стрічки (в) відповідно у будинках М. Вайлі та Гьотш-Вінклер (Goetsch-Winckler House) Окемос, Мічиган, 1939 р. – допомагають забезпечити добре освітлення, в спеку – вентиляцію приміщення, зберігаючи при цьому зорову ізоляцію і простір уздовж стін для розстановки меблів; г, д – кутові вікна у кухні (г) та спальні (д) у будинку М. Вайлі руйнують відчуття «кімнати – коробки», створюючи відчуття перетікання внутрішнього й зовнішнього простору

Прагнучи позбавитися в окремій кімнаті відчуття замкненості, «житлової клітки», Ф.Л. Райт одним із перших починає широко застосовувати кутові вікна, які ззовні є виразними композиційними акцентами.

Серед формотворчих прийомів, якими творчість Ф.Л. Райта збагатила архітектурну практику, особливо слід виділити тему консолі, що простежується в його об’єктах протягом усього періоду творчої діяльності.

Уперше з’явившись у «будинках прерій» 1903 – 1910 рр. як композиційний засіб, що за допомогою горизонтального розчленування об’ємів допомагав створити відчуття належності ділянці та захищеності, далі ця тема набуває розвитку. Спочатку це великі звиси покрівлі й консольно виступаючі веранди, потім – значні площини терас та частин будинку і, нарешті, весь будинок улаштовується на консольно защемленій платформі (рис. 5.7).

Для свого часу це було серйозним нововведенням. Тектоніка традиційної архітектури була пристосована до традиційних будівельних матеріалів, які просто не дозволяли влаштування значних консольно виступаючих елементів. Лише впровадження в будівельну практику сталі й залізобетону кардинально змінило ситуацію. Для архітектури ХХ століття великі консольні елементи стали звичним явищем, символом можливостей нових матеріалів і конструкцій.

Виступаючи проти подрібненості форми, Райт був серед тих, хто започаткував один з основних принципів формоутворення в сучасній архітектурі й дизайні. Цей принцип можна назвати методом виключення та укрупнення; результат його – спрощення. Райт так говорив про це: «Одна річ замість багатьох речей; більша річ замість набору малих».

Райт розумів принцип спрощення не в поверхово естетському сенсі: «Помилкова простота – простота як імітація, тобто простота, споруджена декоратором як зовнішність, за якою приховується складна, з багатьма надмірностями конструкція, – цього ще не досить для простоти. Це взагалі не простота. Але це те, що сходить за неї тепер, коли приголомшливі ефекти простоти стали модою».

У конструкції одноповерхового житлового будинку Райт здійснює корінні спрощення: усуває традиційну ускладненість покрівель із внутрішніми й зовнішніми переломами; ліквідує горище, влаштовуючи суміщене покриття; скасовує підвал і навіть фундаменти, без яких одноповерховий будинок з легких конструкцій цілком може обійтись. Він також перетворює інженерне обладнання з доповнення до будинку в інтегральну його частину: прибирає традиційні світильники та влаштовує приховані джерела освітлення, вбудовані в стелю й стіни; усуває радіатори, вмонтовуючи прилади опалення в конструкцію підлоги. Меблі по можливості робляться вбудованими, і все зайве прибирається з інтер’єру: потрібне ховається, непотрібне усувається. Зрозуміло, і «прикраси» ліквідуються всередині та зовні.

Рисунок 5.7 – Послідовний розвиток теми консолі у творчості Ф.Л. Райта:

а – звиси покрівлі та пергол (будинок Робі (Frederick Robie House), Чикаго, Іллінойс, 1908 р.); б – виступаючі тераси у віллі Е. Кауфмана над водоспадом (Fallingwater) Коннелсвіл, Пенсильванія, 1936-37 рр.; в – практично весь будинок Дж. Старджеса (1938 р.) вирішено у вигляді консолі, защемленої у масивній стіні

Більшою чи меншою мірою всі прийоми, запропоновані Райтом, увійшли до арсеналу сучасної архітектури. Залишається актуальною й органічна архітектура в цілому, оскільки часто саме вона є оптимальною.

Загалом, здобутки органічної архітектури можна сформулювати таким чином:

· нове трактування взаємозв’язку ділянки та об’єкта (характеристики ділянки є відправною точкою для формування об’єкта);

· новий принцип формування внутрішнього простору (переважно цілісний, вільно перетікаючий простір, членування якого зумовлене природним освітленням і доступом свіжого повітря);

· новий принцип формотворення (метод виключення й укрупнення, результатом якого є спрощення кінцевої форми будівлі та її внутрішньої структури);

· нові типи конструкцій (суміщена покрівля, полегшені стіни з фанери й деревоплити, фундамент-платформа тощо);

· нові типи світлових прорізів (скляна стіна-ширма, клересторій (вікна у верхній частині стіни та у перепадах покрівлі), стрічкові й кутові вікна);

· нова сукупність планувально-композиційних прийомів (асиметрія, прості об’єми, гладкі площини, відсутність орнаментації, багатоплановість, горизонтальність, консолі, метричний ритм, стрічкове засклення, гнучкий план);

· застосування в проектуванні модульних сіток із прямокутним та іншими різновидами планувальних модулів;

· інтеграція інженерного обладнання і конструкцій.

Дата добавления: 2014-11-29