Завершальний етап

Контрольні питання і завдання

1. У чому полягає мета етапу творчого розроблення?

2. Які основні завдання етапу творчого розроблення?

3. Що таке комплексний метод проектування? Як він проявляється у навчальному і реальному архітектурному проектуванні?

4. Який основний метод використовується для узгодження суперечливих вимог у процесі творчого розроблення?

5. Які основні етапи аналізу інформаційних рівнів фасаду?

Завершальний етап роботи має на меті найповніше донесення головної ідеї проекту та його змісту до замовника, підрядника і регулюючих органів, а у випадку навчального проектування – до викладачів та студентів.

Основні завдання завершального етапу (в навчальному проектуванні):

– оформлення проекту згідно з нормативними вимогами таким чином, щоб найповніше розкрити його зміст;

– складання й оформлення пояснювальної записки;

– підготовка доповіді та здійснення захисту проекту;

– аналіз досягнень і прорахунків (як власного проекту, так й інших студентських робіт).

У навчальному проектуванні проекти на молодших курсах виконуються переважно у ручній графіці, де етап графічного оформлення має самостійну цінність і протягом його виконання до проекту можуть уноситися певні корективи. Тому графічне виконання проекту відносять до етапу творчого розроблення.

На старших же курсах (як і в реальному проектуванні) проекти переважно виконуються на персональному комп’ютері із застосуванням професійно орієнтованих програм. При цьому проектна модель об’єкта повністю формується вже на етапі творчого розроблення, а на завершальному етапі в основному розв’язуються задачі найбільш ефектної подачі об’єкта. Подача має найбільшою мірою розкривати його властивості, підкреслюючи достоїнства, полегшувати розуміння об’ємно-просторової структури замовником, уповноваженими органами у справах архітектури і містобудування й представниками громадськості, від яких залежить погодження та затвердження проекту.

Таким чином, при виконанні проекту на комп’ютері на завершальному етапі вже готові креслення компонуються певним чином, до них при потребі добавляються антураж і стафаж (переважно вже готові зразки зі спеціальних бібліотек) та складається пояснювальна записка. Для публічного захисту проекту готується доповідь, яка в короткій формі має розкривати всі його основні характеристики.

У реальному проектуванні проекти оформляються як у вигляді показової частини (на підрамниках або великих аркушах), так і у вигляді альбомів креслень. Показова частина призначена для презентації та захисту проекту перед замовником або містобудівною радою, а альбоми креслень власне і є проектною документацією, на основі якої ведеться будівництво або розробляються наступні стадії проекту.

Так само й у навчальному проектуванні архітектурні проекти виконуються або у вигляді лише показової частини, або у вигляді комбінації показової частини з альбомом креслень. Дипломні проекти (роботи) бакалавра, а також спеціаліста (магістра) виконуються у вигляді лише показової частини.

Графічна частина проекту (креслення) доповнюється пояснювальною запискою мінімально необхідного обсягу, яка забезпечує повне розкриття проектного задуму та прийнятих рішень до всіх розділів проекту.

Структура пояснювальної записки визначає також структуру доповіді при презентації проекту і порядок розташування основних креслень на показовій частині чи в альбомі. Отже, структура пояснювальної записки у навчальному проектуванні така:

1. Актуальність теми проекту, загальні відомості про об’єкт.

2. Містобудівні рішення (у т.ч. організація генерального плану ділянки).

3. Функціонально-планувальне рішення об’єкта.

4. Архітектурно-композиційне рішення об’єкта.

5. Конструктивне рішення об’єкта.

6. Інженерне забезпечення (водопостачання та каналізація, опалення, вентиляція, кондиціювання, електро- і газопостачання тощо).

7. Благоустрій ділянки.

При розміщенні креслень на показовій частині їх розміщують у тій же послідовності, у якій вони згадуються у доповіді, починаючи зліва і згори й закінчуючи внизу праворуч (як читається текст у більшості мов).

Таким чином, у більшості показових частин проектів будівель зліва згори (або просто зліва) розташовані містобудівні креслення (ситуаційна схема, опорний план, схема функціонального зонування та транспортно-пішохідних зв’язків (за необхідності), генеральний план ділянки), а у правому нижньому куті – перспективи інтер’єрів або креслення окремих вузлів (рис. 4.8, б). Винятком є хіба що показові частини навчальних проектів на молодших курсах, коли об’єкти порівняно невеликі (індивідуальний житловий будинок, кафе тощо), а містобудівне оточення ділянки або умовне, або ж основна увага приділяється самому об’єкту (з методологічних міркувань). У цих випадках, як правило, генеральний план ділянки розміщується в нижньому правому куті показової частини (рис. 4.8, а).

Показова частина по горизонталі поділяється на дві основні частини. У верхній частині, як правило, розміщуються фасади, перспектива (перспективи), розгортки (за необхідності). За допомогою антуражу і стафажу вони поєднуються таким чином, щоб справляти враження цілісного середовища. Широко використовується прийом, коли лінія горизонту перспективи (як правило, побудованої з точки зору людини, тобто такої, що знаходиться від землі на 170 – 180 см) збігається за висотою з уявною лінією, проведеною у відповідному масштабі на розташованих

Рисунок 4.8 – Схеми компонування різних видів архітектурних проектів:

а – показова частина навчального проекту невеликого об’єкта; б – показова частина проекту, який виконується на старших курсах (у т.ч. дипломного); в – розміщення креслень і таблиць на окремому аркуші

поряд кресленнях фасадів. Це створює ілюзію розташування перспективи та фасадів на єдиній площині, що полегшує створення відчуття єдиного середовища. Для посилення ілюзії єдиного середовища використовується т.зв. «французька перспектива», коли нижче від фасадів зображується поверхня ділянки, показана у перспективному скороченні. Фасад, таким чином, немовби вписується в загальну перспективну картинку.

На показовій частині (особливо у навчальному проектуванні) не завжди показують усі фасади, частіше від двох (на невеликих і нескладних об’єктах) до трьох (на дипломних проектах і роботах). Не всі фасади доцільно зображувати в одному масштабі (він може коливатися від 1:50 до 1:400). При цьому в більшому масштабі показують найважливіші для сприйняття фасади. Фасади у більшому й меншому масштабі доцільно чергувати, створюючи ілюзію багатоплановості простору, також можна використовувати прийом уявної спільної лінії горизонту.

У нижній частині розташовуються креслення планів, розрізів, при потребі – креслення окремих вузлів і деталей, схеми функціонального зонування тощо, а також експлікації приміщень, ТЕП об’єкта й ділянки. Як правило, там же, з правого боку, розташовують перспективи інтер’єрів. Чим важливішим для розуміння функціональної та об’ємно-планувальної організації об’єкта є те чи інше креслення, тим у більшому масштабі його зображують, це ж стосується і фасадів. Сприйняття об’єкта полегшується, якщо його головний фасад та один із планів поверхів (найбільш показовий) виконані в одному масштабі й розміщені в проекційному зв’язку. Часто це доповнюється проекційним зв’язком одного з другорядних фасадів та розрізу (якщо площина перетину паралельна площині фасаду і збігаються напрями їх розгляду).

Важливим питанням є правильна орієнтація кожного окремого креслення. Містобудівні креслення зазвичай орієнтують так, щоб уявна вісь «південь – північ» була розташована суворо вертикально, північчю вгору. Якщо ділянка прямокутної форми, то від цієї орієнтації на кресленні генерального плану ділянки допускається відступити, але не більше ніж на 90°, у той чи інший бік. Кожне містобудівне креслення має містити покажчик напряму на північ.

Оскільки значна частина будівель у плані або прямокутні, або побудовані на прямокутній сітці, креслення планів поверхів розташовують так, щоб більшість основних осей були орієнтовані чи горизонтально, чи вертикально. Як правило, якщо об’єкт у плані видовжений, то план орієнтують так, щоб його довша, поздовжня вісь розташовувалась горизонтально. Саме на таку орієнтацію розрахована система маркування координаційних осей, де горизонтальні осі маркуються літерами, а вертикальні – цифрами, адже чисел явно більше, ніж літер. Однак є й інші міркування, які можуть обумовлювати орієнтацію плану. Для полегшення сприйняття плани також можуть орієнтуватися або точно так, як на генеральному плані (тоді завжди зрозуміло, як саме орієнтований об’єкт в цілому і кожне з приміщень), або так, щоб головний вхід був орієнтований униз (тоді план можна розташувати в проекційному зв’язку з головним фасадом). Плани всіх поверхів мають орієнтуватися однаково. Якщо будівля орієнтована по-різному на генеральному плані й на планах поверхів, то для кращого розуміння на генеральному плані рекомендується показувати її крайні осі з маркуванням.

Як правило, під час презентації проекту, крім показової графічної частини, виконують також макет об’єкта, який дозволяє дати достатнє уявлення про його об’ємно-просторову структуру. Особливо важливо це під час презентації проекту перед непрофесійною аудиторією, яка не може за ортогональними кресленнями і перспективою повністю уявити об’єкт, або коли його об’ємно-просторова структура є дуже складною.

Останнім часом розвиток професійно орієнтованих комп’ютерних програм, що дають змогу побудувати віртуальну тривимірну модель об’єкта, дозволив презентувати об’єкт або за допомогою значної кількості перспективних зображень, побудованих з різних точок, або взагалі за допомогою комп’ютерної анімації, коли глядач немовби рухається довкола та всередині об’єкта. Таким чином, у деяких випадках стає можливим відмовитись від виконання макета об’єкта. Проте при цьому слід доповнювати презентаційну графічну частину не менше ніж одним додатковим перспективним зображенням, побудованим з точки зору людини (з висотою лінії горизонту 170 – 180 см), а також аксонометрією чи перспективою об’єкта «з пташиного польоту», які в сукупності дають достатнє уявлення про об’ємно-просторову структуру об’єкта.

Якщо проект (або його частина) виконується у вигляді альбому креслень, то питання компонування значно спрощується. На аркуші, як правило, розташовується лише одне, рідше два однорідних креслення (наприклад, два плани або два фасади) і таблиці експлікацій або специфікацій (рис. 4.8, в). При цьому в розташуванні аркушів дотримуються певного порядку. Першим розташовують аркуш основних даних, де розміщують перелік креслень та техніко-економічні показники. Далі йдуть аркуші містобудівної частини, де розміщують ситуаційну схему, при потребі інші схеми (функціонального зонування й транспортно-пішохідних зв’язків, композиційного аналізу тощо), опорний план, генеральний план з експлікацією будівель і споруд та умовними позначками. Після цього фасади (усі), за ними – плани поверхів (від нижніх до верхніх), після них – розрізи й окремі вузли (при потребі). Останніми у навчальному проекті можуть бути розташовані перспективи об’єкта та перспективи його інтер’єрів. Загалом такий порядок розташування аркушів відповідає вимогам нормативних документів до проектної документації, хоча склад реального ескізного проекту чи проекту (архітектурно-будівельної частини) значно ширший.

Важливу роль у презентації й захисті проекту відіграє доповідь. Презентація проекту, відповідь на запитання і критичні зауваження є необхідними не лише у навчальному проектуванні та захисті дипломних проектів, але й у реальному житті. Перед замовником, регулюючими органами (управлінням містобудування й архітектури, містобудівною радою тощо), зборами громадськості (при проведенні громадських слухань) проектувальник має якнайповніше представити свій проект, підкресливши його позитивні якості й давши обґрунтовані та коректні відповіді на зауваження щодо його недоліків. Тривалість доповіді на захисті курсових або дипломних проектів не має перевищувати 5 – 10 хвилин, реального проекту – 10…20 хвилин.

Перед захистом проекту рекомендується підготувати доповідь у письмовому вигляді, відредагувавши її обсяг таким чином, щоб читання тексту вголос займало на 1 – 3 хвилини менше від запланованої її тривалості. Сам процес компактного письмового викладення основної ідеї та змісту проекту допомагає архітектору підготуватися як до доповіді, так і до відповіді на можливі запитання. Проте доповідь не обов’язково повністю зачитувати з папірця. Найгірше враження на глядачів справляє затягнута доповідь, яку монотонно зачитують, не відриваючи очей від тексту і ніяк не ілюструючи її основні положення кресленнями показової частини. У процесі доповіді архітектор не повинен відриватися від показової частини, за допомогою указки виділяючи ті чи інші креслення. При цьому небажано повертатися спиною до глядачів, найкраще стояти до них обличчям або боком. На початку доповіді доцільно стояти ліворуч від проекту (з точки зору глядачів), тримаючи указку в лівій руці. У другій половині доповіді бажано перейти праворуч, узявши при цьому указку в праву руку. Це допоможе показувати на креслення, не закриваючи їх своїм тілом і не обертаючись до глядачів спиною.

Зазвичай після завершення доповіді настає черга власне захисту, тобто запитань щодо проекту і відповідей на них. При цьому доповідач має зберігати спокій і витримку, даючи лаконічні, вичерпні й аргументовані відповіді на будь-які запитання, якими б надуманими чи некомпетентними вони йому не здавалися. Слід розуміти, що найгостріші запитання, як правило, не спрямовані особисто проти доповідача (хоча таке теж трапляється), а продиктовані цілком зрозумілим прагненням розвіяти найменші сумніви щодо обґрунтованості проектних рішень (у реальному проектуванні) чи щодо кваліфікації студента (у проектуванні навчальному, при захисті дипломних проектів тощо).

Оскільки втілення проекту завжди пов’язане з великими фінансовими витратами, лише свій власний будинок архітектор може спроектувати і збудувати, нікого ні в чому не переконуючи. В усіх інших випадках, з одного боку, слід відстоювати свою точку зору, з іншого – адекватно реагувати на слушні критичні зауваження, вносячи до проекту відповідні корективи.

І, нарешті, ще однією важливою складовою завершального етапу є аналіз проекту – навчального чи реального. Майбутній архітектор має розвивати у собі навички аналізу як чужих, так і своїх проектів, виявляти їх позитивні та негативні якості й ураховувати це у майбутній роботі. При цьому не можна обмежуватись констатацією суб’єктивних вражень на рівні «подобається – не подобається», а вказувати на конкретні порушення закономірностей формування архітектурної композиції, містобудівних та функціональних вимог, недотримання вимог нормативних документів тощо.

У навчальному проектуванні такий аналіз відбувається під час захисту курсових та дипломних проектів, перегляду їх виставок тощо. У реальному – при перегляді матеріалів конкурсів, знайомстві з оглядами робіт та критичними статтями у професійній пресі. Слід розуміти, що професійна, досить об’єктивна архітектурна критика є необхідною складовою розвитку архітектури як специфічного виду людської діяльності.

Дата добавления: 2014-11-29