Франческо Петрарка

Суспільне виробництво є вихідною і вирішальною сферою життєдіяльності людини. Це основа життя і джерело прогресивного руху людського суспільства, розвитку всієї людської цивілізації.

Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для існування і розвитку.

Будь - якому виробництву, незалежно від його соціальної форми, притаманні певні загальні ознаки.

Основні риси виробництва:

Ø завжди є суспільним виробництвом;

Ø має безперервний характер розвитку, повторюється, тобто відтворюється;

Ø у процесі виробництва виникають економічні відносини між людьми;

Ø є важливою складовою частиною тієї чи іншої соціально-економічної системи.

Найважливішими елементами процесу виробництва у будь-якому суспільстві є: праця, предмети праці, засоби праці.

Праця – свідома доцільна діяльність людей, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб.

Праця виступає як процес функціонування робочої сили.

Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці. Іншими словами, робоча сила – це здатність до праці, а праця є процесом функціонування робочої сили.

Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.

Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.

Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.

Оскільки результатом процесу суспільного виробництва є створення матеріальних і нематеріальних благ, то структурно воно поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво.

Матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага і послуги.

Нематеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей.

Матеріальне виробництво:

Ø промисловість, сільське та лісове господарство, будівництво, особисте, ремісниче господарство;

Ø комунальне господарство і побутове обслуговування, які надають матеріальні послуги;

Ø транспорт, зв'язок, торгівля (в частині обслуговування виробництва).

Нематеріальне виробництво:

Ø охорона здоров’я;

Ø освіта, інформатика;

Ø культура, мистецтво;

Ø спорт;

Ø туризм;

Ø духовне виробництво.

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови – фактори виробництва.

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ.

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір факторів. У другій половині ХІХ ст. ряд західних економістів ввели у науковий обіг три фактори виробництва: працю, землю, капітал, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку ХХ ст. засновник неокласичної теорії А.Маршал поряд з названими трьома факторами визначив четвертий – підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва.

Сучасна вітчизняна і світова наука до складу факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію.

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелектуальною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформувалася концепція «людського капіталу», згідно з якою праця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогресу суспільства.

Людський капітал – сформований у результаті інвестицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров’я, які доцільно і ефективно використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів і послуг. Цей фактор виявляється в основному у двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріалами, які задіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідних підприємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання матеріально-речових елементів виробництва та наймання робочої сили.

Земля як фактор виробництва включає в себе саму землю, а також лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

Довідка. В надрах землі України знаходиться близько 20 тис. родовищ 113 видів корисних копалин. За вартістю розвідані запаси цих родовищ оціються в 7,5 трлн. дол. США. Запаси залізних руд становлять понад 14% загальносвітових, марганцевих – більше 43%. Провідні позиції у світі Україна посідає і за запасами вугілля, титану, урану, графіту, сірки, калійних солей, каоліну, декоративного каменю тощо.

Наука – це специфічна форма людської діяльності, спрямована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільства і мислення. Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно революціонізує всі інші фактори виробництва, збагачує їх якісно новим змістом.

Інформація в сучасних умовах є найважливішим фактором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманітних знань людини з метою використання їх у різних сферах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері.

Екологічний фактор виробництва. У другій половині ХХ ст. у зв’язку зі змінами в навколишньому природному середовищі та якістю мінерально-сировинних ресурсів, а також створенням ринку екологічних послуг значно зросла роль екологічного фактора в процесі відтворення суспільного продукту та робочої сили. Тривалий час природокористування здійснювалось людським суспільством нераціонально. Нині світове співтовариство усвідомило, що забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку неможливе без раціонального споживання, збереження та підтримання життєво необхідних екологічних процесів. Екологічний фактор можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природних ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення.

Підприємницькі здібності – особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг. Специфіка цього фактора полягає в особливому типі поведінки суб’єкта господарювання, якому притаманні ініціатива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відповідальності.

Факторам виробництва властива взаємозамінність, котра обумовлена специфікою споживчих властивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.

1. Галузь охорони здоров’я як структурний підрозділ суспільного виробництва.

Охорона здоров’я тісно пов’язана з економікою країни в цілому. Існує тісний взаємозв’язок охорони здоров’я з усіма галузями народного господарства. Цей взаємозв’язок перш за все стосується впливу здоров’я населення на розвиток народного господарства в цілому і окремих його галузей, впливу економіки окремих галузей на здоров’я населення.

Охорона здоров’я – структурний підрозділ суспільного виробництва, функціональна роль якого полягає в наданні суспільству споживчої вартості у вигляді як індивідуального здоров’я, так і здоров’я суспільства в цілому.

Лікувально-профілактична установа (ЛПУ) – ланка в системі охорони здоров’я, у якій:

має місце нематеріальне виробництво; результатом праці є медична послуга:

ü як споживча вартість;

ü як форма безпосередньої діяльності виробника – медичного працівника;

ü як носій системи економічних відносин в умовах ринкової економіки;

ü предметом праці тут є людина;

ü об’єкт присвоєння – конкретна трудова діяльність медичного персоналу;

ü процес виробництва і споживання послуг збігаються у часі й просторі;

ü відносини обміну і розподілу неподільні.

Охорона здоров’я є складовою соціально-економічної системи, головним компонентом якої виступає особистий фактор виробництва – жива праця.

Значення живої праці в нематеріальному виробництві, і зокрема в охороні здоров’я, відносно вище, ніж у матеріальному, оскільки її ефективність у першу чергу залежить від кадрового потенціалу, від зайнятих у медичній галузі трудових ресурсів.

Основні умови, що визначають можливість оптимальної реалізації трудового потенціалу сучасного працівника:

ü справедлива і належна винагорода за працю;

ü соціальна корисність праці;

ü безпека і умови праці;

ü гарні взаємини в трудовому колективі;

ü можливість використовувати і розвивати свої здібності;

ü можливість професійного росту і впевненість у майбутньому.

Програма гуманізації праці:

ü збагачення змісту праці;

ü розвиток форм трудової демократії;

ü чергування робочих місць;

ü демократизація структур управління;

ü розвиток колективних форм організації праці;

ü групування різнорідних короткочасних операцій;

ü збереження і розвиток особистості працівника.

Трудові ресурси являють собою населення в працездатному віці, зайняте в різних сферах народного господарства і на навчанні з відривом від виробництва. Межі працездатного віку носять умовний характер і можуть змінюватися під впливом багатьох соціально-економічних та інших факторів.

До трудових ресурсів у системі охорони здоров’я належать різні категорії сукупного працівника. Це лікарі, середні медичні працівники, обслуговуючий і допоміжний персонал. Крім того, тут працюють економісти, біологи, інженери, математики, фізики та інші. Однак головною фігурою в галузі охорони здоров’я є кваліфіковані кадри фахівців – лікарі і середні медичні працівники.

Перехід України до ринкової економіки, економічна криза, що затяглася, не обійшли своїм впливом сферу охорони здоров’я. В останні роки тут спостерігаються певна міграція трудових ресурсів, хвилеподібний рух робочої сили в пошуках роботи і засобів існування.

Проблема забезпечення галузі медичних послуг трудовими ресурсами, комплексного їхнього використання повинна вирішуватися за допомогою нормативно-правових, організаційно-технологічних і економічних методів управління, включаючи питання організації й оплати праці, підготовки і перепідготовки кадрів. Особлива увага при цьому повинна бути приділена вимушеній незайнятості населення, безробіттю і розробці пропозицій щодо подолання цих негативних процесів.

Етапи управлінняперсоналом у ЛПУ.

Узагальнено:

Ø Оцінка наявності трудових ресурсів.

Ø Оцінка майбутніхпотреб ЛПУ в кадровому потенціалі.

Ø Розробка програм задоволення потреб у трудових ресурсах.

Детально:

Ø Розробка планів задоволення погреб у трудових ресурсах.

Ø Створення резервів потенційних кандидатів по всіх посадах.

Ø Набір персоналу, визначення заробітної плати і пільг.

Ø Профорієнтація й адаптація робітників.

Ø Розробка програм навчання і підвищення кваліфікації.

Ø Розробка методик оцінки трудової діяльності й оцінки персоналу.

Ø Розробка методик ротації персоналу.

Ø Підготовка керівних кадрів.

Здійснення заходів щодо управління і раціонального використання трудового потенціалу дозволить забезпечити відносне скорочення загальної величини витрат на утримання даного блоку нематеріального виробництва, поліпшення якості наданих лікувально-оздоровчих послуг, зниження рівня цін і підвищення економічної ефективності праці працівників медичної галузі в ринковій економіці.

На ефективність організації праці в ЛПУ впливають:

Ø Ефективність системи оплати праці.

Ø Діюча система організації медобслуговування.

Ø Фактори, пов’язані з характером завдань, розв’язуваних у різних ланках управління.

Ø Психологічні фактори.

Ø Особливості екологічного середовища.

Дослідження економічних проблем праці в галузі медичних послуг особливо важливе тому, що витрати на її утримання сягають до 80% загальних витрат у системі охорони здоров’я.

1. Економічна система: суть і зміст.

Найкраща економічна система – це та, яка максимально забезпечує людей тим, чого вони найбільш потребують.

Дата добавления: 2014-11-29