Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Франческо Петрарка 1 страница





Питання для самоконтролю.

Питання для самоконтролю.

 

1.Поясніть характер походження потреб. Які фактори впливають на їх зміст?

2.Які види потреб вам відомі?

3.Сформулюйте сутність закону зростання потреб?

4.Що таке інтерес, як він виникає, на чому ґрунтується? Яка відмінність між економічною потребою та інтересом?

5.У чому полягає сутність економічної системи?

6.Якими критеріями визначається тип економічної системи?

7.Розкрийте зміст понять «ринкова економіка», командна економіка», «змішана економіка».

2. Відповісти: так/ні

· Потреби як визначальний чинник доцільної поведінки економічних суб'єктів є одним з фундаментальних законів економічної науки;

· Соціальні потреби зумовлені соціальною (суспільною) природою людини (спілкування, суспільне визначення, самореалізація);

· Засоби задоволення людських потреб називаються благами;

· Споживчі блага це товари та послуги сфери матеріального виробництва;

· Суб'єкти економічних інтересів – це економічні блага (товари, послуги, інформація)

3. Перевір себе (тести)

 

1. Виробничі потреби відносяться до потреб:

А) за характером виникнення;

B) за можливостями задоволення;

С) за засобами задоволення;

D) за участю у відтворювальному процесі;

Е) за суб'єктами вияву.

2. Дійсні потреби відносяться до потреб:

А) за суб'єктами вияву;

B) за кількісною визначеністю та мірою реалізації;

С) за можливостями задоволення;

D) за засобами задоволення;

Е) всі відповіді невірні.

 

3. За якими критеріями не можуть бути класифіковані інтереси:

А) за ступенем складності;

B) за загальністю, важливістю;

С) за часовою ознакою;

D) за ступенем усвідомлення;

Е) за можливостями реалізації.

 

4. Подразник, який викликає ту чи іншу реакцію спонукання до дії - це:

А) інтереси;

B) стимули;

С) потреби;

D) мотиви;

Е) дія.

5.Що не входить в поняття «економічна система»?:

А)механізм господарювання;

B) економічна структура продуктивних сил;

C) економічні відносини;

D) громовий обіг;

Е) ----------------.



 

6. Для змішаної економіки НЕ характерні такі ознаки:

А) різноманітність форм власності ;

B) відсутність конкуренції;

C) високий рівень розвитку продуктивних сил;

D) оптимальне поєднання ринкового механізму з державними методами регулювання економіки;

Е) орієнтація на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.

7.Для традиційної економічної системи НЕ характерні такі риси:

А) різноманітні форми власності;

B) багатоукладність економіки;

С) збереження натурально-общинних форм господарювання;

D) відстала техніка;

Е) широке застосування ручної праці.

 

8. Для ринкової економічної системи НЕ характерні такі риси:

А) панування приватної власності;

B) свобода вибору підприємницької діяльності;

С) особиста свобода всіх економічних суб'єктів;

D) функціонування великої кількості виробників і покупців;

Е) відсутність конкуренції.

 

9. Засоби виробництва і люди, які їх використовують – це...:

А) продуктивні сили;

B) виробничі відносини;

С) предмети праці;

D) організаційно-економічні відносини;

Е) суспільно-економічна формація.

 

10. Що не входить до факторів виробництва?

А) праця;

В) людський капітал;

С) земля;

D) наука;

Е) механізм господарювання.

 

11. Що не відноситься до нематеріального виробництва?

А)освіта;

В) комунальне господарство;

С) духовне виробництво;

D) спорт, туризм;

Е) охорона здоров’я.

Тема3: СУТНІСТЬ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ.

Після вивчення теми ви будете знати:сутність власності як економічної категорії, об’єкти і суб’єкти власності, основні форми власності, роздержавлення і приватизацію власності в Україні.

 

Основні поняття та терміни:власність, індивідуальна власність, приватна власність, державна власність, колективна власність, акціонерна власність.

 

Ключові питання:

1.Власність як економічна категорія.

2.Суб’єкти та об’єкти власності.

3.Основні форми власності, їх еволюція і роль на сучасному етапі.

4.Тенденції у розвитку відносин власності в Україні та у світі.

 

 

1.Власність як економічна категорія.

Власність –складна і багатогранна категорія, яка виражає всю сукупність суспільних відносин – економічних, соціальних, правових, політичних, національних, морально-етичних, релігійних тощо.

Вона займає центральне місце в економічній системі, оскільки зумовлює спосіб поєднання робітника із засобами виробництва, мету функціонування і розвитку економічної системи, визначає соціальну і політичну структуру суспільства, характер стимулів трудової діяльності і спосіб розподілу результатів праці.

 

 

Місце власності в економічній системі.

Суспільний спосіб поєднання робочої сили

із засобами виробництва.

 

Специфічність дій економічних законів

певної економічної системи.

Власність

визначає Цілі та мотиви виробництва.

 

Характер розподілу і споживання створеного

продукту.

 

Класову і соціальну структуру суспільства.

 

Панівну систему політичної та економічної

влади.

 

Виражаючи найбільш глибокі зв’язки і взаємозалежності, власність таким чином розкриває сутність соціально-економічного буття суспільства.

Речі самі по собі не є власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Вони перетворилися в гроші лише за певних економічних відносин.

Це стосується і власності. Головною її характеристикою є не річ і не відношення людей до речей, а те, кимі якпривласнюється річ, як таке привласнення зачіпає інтереси інших людей. Певна річ стає власністю, тобто економічною категорією, лише тоді, коли з приводу її привласнення люди вступають між собою в певні економічні відносини. Відповідно, власність виражає відносини між людьми з приводу привласнення речей.

Привласнення – процес, що виникає у результаті поєднання об’єкта і суб’єкта привласнення. Вихідним моментом привласнення є сфера виробництва. Саме тут створюється об’єкт власності і його вартість. Кому належать засоби виробництва, той і привласнює результат виробництва. Після цього процес привласнення продовжується через сфери розподілу і обміну, які виступають як вторинна і третинна форми привласнення.



Головним об’єктом привласнення в економічній системі, який визначає її соціально-економічну форму, цілі й інтерес, є привласнення засобів виробництва і його результатів.

Власність – це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу привласнення засобів виробництва та його результатів.

 

Варто зауважити, що категорія «привласнення» породжує свій антипод - категорію «відчуження».

Відчуження –це позбавлення суб’єкта права на володіння, користування і розпорядження тим чи іншим об’єктом власності.

Привласнення і відчуження – парні категорії, які існують одночасно як єдність протилежностей.

Відносини власності утворюють певну систему, що містить у собі три види відносин:

відносини з приводу привласнення об’єктів власності;

відносини з приводу економічних форм реалізації об’єктів власності (тобто одержання від них доходу);

відносини з приводу господарського використання об’єктів власності.

 

 

2.Суб’єкти та об’єкти власності.

Відносини власності виявляються через суб’єкти та об’єкти власності.

 

Об’єкти власності –це все те, що можна привласнити чи відчужити:

· засоби виробництва в усіх галузях народного господарства;

· нерухомість (будинки і споруди, відокремлені водні об’єкти, багаторічні насадження);

· природні ресурси (земля, її надра, ліси, води);

· предмети особистого споживання та домашнього вжитку;

· інтелектуальна власність;

· культурні та історичні цінності;

· робоча сила.

Суб’єкти власності –це персоніфіковані носії відносин власності:

· окрема особа – людина як носій майнових і немайнових прав та обов’язків;

· юридичні особи – організації, підприємства, установи, об’єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

· держава в особі органів державного управління, муніципалітети (органи місцевого управління та самоврядування);

· декілька держав або всі держави планети.

 

Власність має і правовий аспект, виступаючи як юридична категорія. Юридичний аспект власності реалізується через право власності.

Право власності –це сукупність узаконених державою прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які складаються між ними з приводу привласнення й використовування об’єктів власності.

 

Завдяки цьому економічні відносини власності набувають характеру правовідносин, тобто відносин, учасники яких виступають як носії певних юридичних прав і обов’язків.

 

Право власності визначається ще з часів римського права трьома основними правочинностями – володіння, користування і розпорядження. Це так звана тріада власності.

Відповідно, повна реалізація прав власності можлива лише за наявності і взаємозв’язку відносин володіння, користування й розпорядження. Суб’єкти, які тимчасово отримують право на володіння і користування чужою власністю (наприклад, орендар) без права розпорядження, не є повними власниками.

Між власністю як економічною і як юридичною категоріями є тісний взаємозв’язок.

Власність як економічна категоріявиражає відносини між людьми з приводу привласнення об’єктів власності й перш за все засобів виробництва та його результатів.

Власність як юридична категоріявідображає законодавче закріплення економічних відносин між фізичними і юридичними особами з приводу володіння, користування й розпорядження об’єктами власності через систему юридичних законів і норм.

Таким чином, власність характеризує діалектичний взаємозв’язок економічних і юридичних відносин, у якому економічні відносини власності є первинними, базисними, а юридичні – вторинними, похідними, оскільки зумовлюються економічними відносинами.

 

3.Основні форми власності, їх еволюція і роль на сучасному етапі.

Найскладнішою проблемою економічної науки є проблема форм власності. Існують два підходи до класифікації форм власності: вертикально-історичний і горизонтально-структурний.

Вертикально-історичний підхідвизначає історичні форми власності, які зароджуються у процесі тривалої еволюції суспільства, і зміни однієї форми власності іншою. Кожному етапу розвитку людського суспільства відповідає певна форма власності, яка відбиває досягнутий рівень розвитку продуктивних сил, особливості привласнення засобів і результатів виробництва та основного суб’єкта, який концентрує права власності.

 

       
 
 
   
 
   

 

 


На перших етапах розвитку людство використовувало колективні форми власності,спочатку у формі племінної, а потім – общинної власності. Низький рівень розвитку продуктивних сил зумовлював те, що люди могли тільки спільно (колективно) добувати засоби для існування і спільно їх споживати. Лише в такий спосіб людство могло вибороти своє право на життя.

Згодом розвиток продуктивних сил, вдосконалення самої людини, зміни умов її життя приводять до формування нового типу власності – приватної.Ці два типи власності (суспільна і приватна) на різних етапах історичного розвитку суспільства виявлялися в найрізноманітніших конкретно-історичних формах, відображаючи соціально-економічну природу панівного суспільного ладу.

Для первіснообщинної форми власності характерні однакові права всіх членів общини на панівний об’єкт власності – землю, а також на засоби праці й результати виробництва.

Рабовласницька форма власності характеризується абсолютною концентрацією прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати праці й на працівника (раба).

Феодальна власність передбачає абсолютні права власності феодала на землю й обмежені права на працівника (селянина-кріпака).

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності підприємця на засоби і результати праці і відсутністю власності на найманого робітника, який має особисту свободу.

Однак юридична рівноправність усіх громадян капіталістичного суспільства не означає рівності у розподілі й концентрації прав власності. Це породжує економічну владу одних та економічну залежність інших.

Ліквідація приватної власності в колишніх соціалістичних країнах і заміна її так званою загальнонародною власністю з метою зрівняти всіх людей у правах на засоби виробництва і результати їх використання спричинили розрив природно-еволюційного процесу розвитку відносин власності, що стало однією із причин кризи і розвалу соціалістичної системи.

 

Горизонтально-структурний підхідвизначає класифікацію економічних форм власності, а також її види і типи.

Умовами і критеріями означеної класифікації є:

Ø рівень розвитку продуктивних сил;

Ø характер поєднання працівника із засобами виробництва;

Ø ступінь правочинностей суб’єкта на ресурси, результати й управління виробництвом, механізм розподілу доходу.

!!! Існує два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність –це такий тип власності, коли виключне право на володіння, користування й розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній (фізичній чи юридичній) особі.

 

Сучасні форми приватної власності

 
 


Приватна власність в усіх її формах є потужним фактором розвитку суспільства, оскільки стимулює у власника підприємницьку ініціативу, інтерес до збільшення особистого, а отже, й суспільного багатства, надає йому економічну свободу вибору, певний статус у суспільстві, самоповагу, право успадкування, утверджує реальну майнову відповідальність.

Індивідуально-трудова власність характеризується тим, що фізична особа в підприємницькій діяльності одночасно використовує власні засоби виробництва і свою робочу силу.

Якщо в господарстві використовується праця членів сім’ї, така власність має вигляд сімейної трудової власності (фермерське сімейне господарство).

Індивідуальний приватний власник може використовувати в господарстві й працю найманого робітника (постійно чи на сезонних роботах).

Партнерська власність є об’єднанням капіталів або майна кількох фізичних або юридичних осіб. З метою здійснення підприємницької діяльності кожний учасник партнерського підприємства зберігає свою частку внесеного ним капіталу чи майна у партнерській власності.

Корпоративна (акціонерна) власність) – капітал, утворений завдяки випуску і продажу акцій. Об’єктом власності акціонерного товариства, крім капіталу, створеного за рахунок продажу акцій, є також майно, придбане в результаті господарської діяльності.

Особливість корпоративної власності полягає в тому, що вона поєднує риси приватної і суспільної власності. З одного боку, власники акцій є приватними власниками тієї частки капіталу, яка відповідає номінальній чи ринковій ціні їхніх акцій, а також доходу з них. Разом з тим, пересічні акціонери через розпорошеність пакета акцій не мають реального права на участь розпорядження всім капіталом акціонерного товариства. Реальне право на розпорядження й управління капіталом товариства мають лише ті, хто володіє контрольним пакетом акцій (50% + 1 акція).

Якщо розглядати реалізацію корпоративної власності через відносини володіння, розпорядження й управління, то носіями відносин володіння свого паю є відокремлені власники акцій, які одержують на них доходи (дивіденди). Відносини ж розпорядження й управління реалізуються не розрізнено (тобто кожним власником акцій), а власниками контрольного пакету акцій, які розпоряджаються й управляють капіталом акціонерного товариства як єдиною власністю.

Корпоративний сектор в Україні об’єднує 17 млн. індивідуальних акціонерів, у т.ч. понад 14 млн. дрібних, які з’явилися внаслідок масової приватизації. Цей сектор посідає найвагоміше місце в українській економіці. На його частку припадає майже 75% виробництва ВВП.

Суспільна власність означає спільне привласнення засобів виробництва і його результатів. Суб’єкти суспільної власності відносяться один до одного як рівноправні власники. У цих умовах основною формою індивідуального привласнення стає розподіл доходу, а мірою його розподілу – праця.

Суспільна власність існує у двох формах: державній і колективній.

Державна власність –це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

Державна власність поділяється на загальнодержавну і муніципальну (комунальну).

Сучасні форми суспільної власності

 

 
 

 


Змішана власність поєднує різні форми власності – приватну, державну, колективну, кооперативну та інші, в т. ч. й власність іноземних суб’єктів:

v державно-приватна;

v державно-кооперативна;

v державно-колективна;

v приватно-колективна;

v спільна із залученням іноземного капіталу;

v комбінована;

v інші види.

v

 

  1. Тенденції у розвитку відносин власності в Україні та у світі.

У розвинутих країнах Заходу з метою забезпечення ефективного функціонування виробництва відбувається процес об’єднання підприємств різних форм власності, однак за умови збереження кожного із них своєї базової якості. У результаті створюються комбіновані форми власності : концерни, трести, холдинги, фінансово-промислові групи та інші об’єднання. Кожний учасник такого об’єднання делегує органу управління такий обсяг своїх повноважень, який не спричиняє втрати основних властивостей притаманної йому форми власності.

В Україні в результаті реформування відносин власності на основі роздержавлення й приватизації склались і законодавчо закріплені такі форми власності:

v колективна;

v державна;

v комунальна.

 

Примітка : в Україні також прийнято закон про інтелектуальну власність, яку викладачі основ права виділяють як четверту форму власності в Україні. Стосовно форм власності: приватною може бути як колективна, так й індивідуальна форма власності.

Таким чином форми власності можна визначити: індивідуальна, колективна, державна, не виділяючи приватну в окрему форму. В основу визначення форм власності покладено тип власника. У світовій практиці виділяють приватну і державну; зустрічається виділення, як вже зазначалось, приватної та суспільної власності. Відомий також поділ форм власності на приватну, колективну та державну.

 

Допускається також існування змішаних форм власності, а також власності інших держав, власності міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав.

В результаті проведення політики роздержавлення і приватизації в Україні останніми роками суттєво змінилась структура форм власності. На зміну монопольному пануванню державної власності прийшов реальний поліформізм власності, який створив об’єктивну основу для формування й ефективного розвитку ринкової економіки в країні.

Сучасна економіка розвинутих країн перебуває на порозі постіндустріального розвитку і характеризується динамізмом та новітніми тенденціями в розвитку відносин власності.

Результатом цих процесів є:

1.Подальше розширення плюралізму форм власності – приватної (великої, середньої, дрібної, сімейної), корпоративної, колективної, кооперативної, державної. Ці форми взаємодіють і доповнюють одна одну, кожна з них знаходить свою «нішу» продуктивного функціонування і максимальної реалізації можливостей, закладених у ній. Завдяки останньому забезпечується конкуренція і ефективне функціонування економіки в цілому.

2.Значне поширення змішаних і комбінованих форм власності, де провідна роль належить корпораціям і великим фірмам.

3.Посилення процесів демократизації і соціалізації відносин власності: створюються асоційовані форми власності трудових колективів, збільшується частка акцій серед працівників фірм, вони залучаються до управління й розподілу доходів, забезпечуються дешевим житлом, медичним обслуговуванням.

4.Прогресивна зміна структури об’єктів власності: пріоритетними стають такі об’єкти власності, як наукові знання, інформація, комп’ютерні програми, нові технології, космічні об’єкти, висококваліфікована робоча сила, духовні блага.

5.Розширюються форми та об’єкти міжнародної власності на основі поглиблення міжнародного поділу праці й посилення економічних зв’язків між країнами.

 

Рекомендована література та джерела для поглибленого вивчення теми:

1.Економічна теорія : Політекономія : підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.,2007, с.71-85.

2.Основи економічної теорії: Підручник: у 2 кн. /За ред.. Ю.В.Ніколенка. – К.,1998, с.45-74.

3.Старостенко Г.Г. Політична економія: Навч. Посібник. – К.,2006, с.53-58.

 

 

1.Як в економічній науці відбувався процес еволюції визначення категорії «власність»?

2.Що таке об’єкт і суб’єкт власності?

3.Назвіть об’єктів і суб’єктів державної власності.

4.Що таке відносини власності і яка їхня структура?

5.Розкрийте зміст поняття «право власності».

6.Що є первинним у взаємовідносинах: власність як економічна чи як юридична категорія?

7.Які особливості корпоративної форми власності?

8.Охарактеризуйте типи і структуру власності в Україні.

 

2.Перевір себе (тести).

1.Власність – це:

А)це сукупність відносин між суб’єктами господарювання з приводу

привласнення засобів виробництва та його результатів;

В)категорія, що характеризує необмежену в часі належність об’єкта

власності певному суб’єкту;

С)не річ, а відносини між людьми з приводу обміну продуктів праці;

D) ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до

засобів і продуктів праці;

Е)правильної відповіді немає.

 

2.Яка власність відноситься до типів власності ?

А) капіталістична;

В)суспільна;

С)експлуататорська;

D)трудова;

Е)корпоративна.

 

3.Приватна власність - це:

А)власність, яка знімає відносини відчуження;

В)власність, коли виключне право на володіння, користування й

розпорядження об’єктом власності та отримання доходу належить приватній

особі;

С)власність, за якої окрема особа володіє засобами виробництва;

D)власність, яка передбачає експлуатацію найманого працівника;

Е)власність, яка дає свободу вибору господарювання.

 

4.Формами суспільної власності є:

А) трудова;

В) муніципальна;

С) комбінована;

D) акціонерна;

Е) дрібнотоварна.

5.Вертикально-історичний підхід визначає:

А)історичний процес формування приватної власності;

В)історичні форми власності;

С)історичний процес формування колективної форми власності;

D)тенденції формування власності громадських організацій;

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 568; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.151 сек.