Умови виникнення ринку

Суспільний поділ праці, що ґрунтується на спеціалізації. Спеціалізація визначається порівняльними перевагами або відносно меншою вартістю виробництва.

Економічна відокремленість суб’єктів господарювання, зумовлена наявністю різних форм власності (що, скільки і як виробляти, вирішує сам товаровиробник).

Величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділової активності.

Вільний обмін ресурсами, який забезпечує вільне ціноутворення та ефективне господарювання.

Таким чином, ринок – це складна система взаємовідносин виробників та споживачів, продавців і покупців, їх господарських зв’язків, включаючи прямі різноаспектні контакти за участю посередника.

У широкому розумінні ринок означає певний спосіб організації економічного життя, характерними ознаками якого є: самостійність учасників економічного процесу; комерційний характер їхньої взаємодії; суперництво (конкуренція) господарюючих суб’єктів; формування економічних пропорцій під впливом динаміки цін та конкурентної боротьби; ціни, що складаються на основі попиту та пропозиції.

У загальному вигляді ринок можна представити у вигляді такої схеми:

	Р И Н О К

Тип господарських зв’язків

Самостійна підсистема в економічній системі

2. Види і типи ринків.

Залежно від того, що є предметом купівлі-продажу, розрізняють такі види ринків:

1.Фінансовий (у вузькому розумінні – грошовий ринок). До нього входять:ринок готівки, ринок боргових зобов’язань (державних і приватних облігацій), спекулятивний ринок грошей та ринок інших (крім облігацій) цінних паперів – акцій, сертифікатів.

2.Ринок робочої сили, що на поверхні явищ виступає як ринок праці. Ринок робочої сили – надзвичайно складний. У ньому виділяють ринки професійні, галузеві, регіональні та ринки робочої сили окремих сфер народного господарства (матеріального і нематеріального виробництва).

3.Ринок засобів виробництва, або ринок капіталу (за термінологією «Економікс»). Попит на цей вид капіталу залежить насамперед від величини процента (або ефективності вкладення грошей у цінні папери). При зростанні процента попит на засоби виробництва (а отже, інвестиції у розширення виробництва) зменшується, і навпаки. У ринку засобів виробництва виділяють ринок засобів праці і ринок предметів праці. Ринок засобів праці поділяють на ринок нового і ринок уживаного (потриманого) устаткування, а також ринок специфічного устаткування, яке виготовляють за індивідуальними замовленнями.

4.Ринлок предметів споживання. Складовими елементами цього ринку є виробництво товарів тривалого користування (телевізорів, холодильників, автомобілів, відеотехніки, пральних машин тощо) та поточного споживання.

5.Ринок послуг. Послуга – це особлива споживна вартість процесу праці, виражена в корисному ефекті, що задовольняє потреби людини, колективу й суспільства. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайним товаром, матеріальними благами) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю. Поряд з предметами споживання, які існують у вигляді товарів, існує певна кількість предметів споживання у вигляді послуг. Тому послуги не можна зберігати, транспортувати.

У складі послуг виділяють особисті послуги, що задовольняють потреби окремої людини, та послуги, які задовольняють колективні й суспільні потреби. До перших належать, наприклад, послуги, що задовольняють потреби людини у здобутті освіти, охороні здоров’я, культурно-побутовому обслуговуванні. До других – послуги щодо задоволення потреб з охорони громадського порядку, оборони, управління суспільством, в т.ч. народним господарством.

Такий поділ послуг значною мірою збігається з характеристикою послуг з точки зору затрат праці. В цьому випадку розрізняють послуги матеріального і нематеріального характеру (або чисті послуги). До першого виду відносять ті послуги, на виробництво яких затрачається праця з доведення до споживачів створених у процесі виробництва матеріальних благ. Сюди входять послуги транспорту, житлово-комунального господарства, побутового обслуговування населення та інші. До другого виду відносять послуги працівників сфери освіти, охорони здоров’я, охорони громадського порядку та ін..

За такої класифікації поділ послуг здійснюється відповідно до сфери матеріального (послуги торгівлі, громадського харчування, побутові) і нематеріального виробництва (послуги транспорту й зв’язку, житлово-комунального господарства, освіти, охорони здоров’я та ін.).

Слід зауважити, що одна частина послуг у сфері побутового обслуговування належить до сфери матеріального виробництва (наприклад, ремонтні роботи), а друга – до сфери нематеріального виробництва.

6.Ринок інтелектуальної власності. Як і в категорії «економічної власності», в інтелектуальній власності також виділяють кількісний та якісний бік. У першому випадку – це різні об’єкти інтелектуальної власності (патенти, ліцензії, проекти «ноу-хау», програми математичного забезпечення, наукові прогнози). У другому – це відносини, що виникають і розвиваються між людьми з приводу створення і привласнення названих об’єктів власності.

7. Валютний ринок – це важлива сфера економічних відносин з приводу купівлі-продажу іноземних валют і платіжних документів (чеків, векселів, акредитивів, телеграфних і поштових переказів), виражених в іноземній валюті. На валютному ринку здійснюються операції із зовнішньої торгівлі, розрахунків, міграції капіталів та робочої сили, туризму. З точки зору організаційних відносин валютний ринок функціонує через кореспондентські рахунки між банками різних країн.

На валютному ринку відбуваються такі два види операцій: 1) спот – негайна поставка валюти; 2) форвард – поставка валюти через певний час, як правило, через місяць за узгодженим на момент укладання угоди курсом. У деяких країнах поряд з офіційним валютним ринком існує паралельний ринок, на якому курси валют відхиляються від офіційних курсів. Є також нелегальні («чорні») валютні ринки. Такий ринок існує і в Україні, де валютний курс визначається залежно від попиту і пропозиції валют.

8) Ринок інформації – певна сукупність економічних відносин з приводу збирання, обробки, систематизації інформації та її продажу кінцевому споживачу. Інформація – це рідкісне благо. Щоб отримати його, потрібні певні затрати. Між виробником і споживачем на ринку інформації є посередники, основна функція яких – збір і продаж інформації. Ринки різняться ступенем поінформованості та можливістю реальних дій таких посередників у реалізації товарів і послуг. За цей вид послуг посередники беруть комісійну плату. Так, відомий аукціон Сотбі, на якому продаються твори мистецтва, бере 20% від ціни реалізації, а ділери державних цінних паперів – 1/32%. Своєрідною ціною на ринку інформації є плата за рекламу. Славнозвісне акціонерне товариство Росії «МММ» витрачало за тиждень на рекламу близько 20 млрд. крб..

Типи ринків.

Залежно від суб’єктів господарського життя виділяють різні типи ринків. З урахуванням історичного процесу виникнення ринків основними з них є:

1)Вільний ринок – це ринок, на який вивозяться товари і послуги багатьох товаровиробників, жоден з яких не виробляє більшу частину продукції, неспроможний внаслідок цього впливати на рівень цін, а процес ціноутворення здійснюється через механізм вільної конкуренції. Частка виготовленої кожним товаровиробником продукції така, що навіть об’єднання трьох - п’яти товаровиробників не дає їм змоги зосередити у своїх руках частину товарів і послуг певного виду. Такий ринок існував на нижчій стадії розвитку капіталізму, тобто з початку ХУІ – до кінця ХІХ століть.

2)Монополізований ринок – ринок, на який вивозяться товари і послуги незначної кількості товаровиробників, кожен з яких виробляє таку частку продукції, що може впливати на рівень цін. Об’єднання кількох таких виробників дає змогу зосередити левову частку товарів і послуг в їхніх руках і внаслідок цього диктувати ціни на ринку. Так, у США три гігантські автомобільні концерни («Дженерал моторз», «Форд моторз» і «Крайслер») сконцентрували у себе близько 94% загального випуску автомобілів. Такий ринок у західній економічній літературі називають олігополістичним (від грецького слова «оліго» декілька).

3)Регульований ринок – це ринок, який регулює і контролює держава за допомогою заходів адміністративного та економічного характеру. Адміністративні заходи – це насамперед антимонопольне законодавство, економічні – податкова, кредитна, фінансова політика.

Жоден з цих ринків у розвинутих країнах світу у чистому вигляді не існує. В одних сферах та галузях економіки переважає вільний (наприклад, сфера послуг, роздрібної торгівлі), в других – монополізований, у третіх – регульований.

За ознакою простору дії вирізняють ринки:

- місцевий (у межах міста чи села);

- регіональний (певна територія якоїсь країни);

- світовий.

З точки зору відповідності чинному законодавству виділяють легальний (офіційний) і тіньовий ринки.

3.Конкуренція як рушійна сила ринкової економіки.

Конкуренція – це потужний інструмент ринкової економіки, рушійна сила, яка примушує товаровиробників підвищувати ефективність виробництва, знижувати виробничі затрати, підвищувати якість продукції, прискорювати впровадження новітніх досягнень науки і техніки, проводити організаційні та структурні зміни в ході підприємницької діяльності. Ступінь розвитку економічної конкуренції є одним з вирішальних критеріїв розвиненості й цивілізованості ринкових відносин.

Конкуренція – економічне суперництво, боротьба між суб’єктами господарської діяльності за кращі умови виробництва і реалізації товарів і послуг з метою отримання якомога більше прибутку.

Отже, завдання конкуренції полягає у суперництві ринкових суб’єктів за реалізацію власних інтересів шляхом набуття економічних конкурентних переваг порівняно зі своїми суперниками.

Ринок і ринкова економіка мають чимало як позитивного, так і негативного у своєму розвитку. Однією з найважливіших негативних сторін ринку є те, що він породжує монополії та монополістичні тенденції в економічній системі.

Монополія – це окремі наймогутніші підприємства або об’єднання декількох підприємств, які виробляють переважну кількість продукції певного виду і таким чином впливають на процес ціноутворення, привласнюють високі (монопольні) прибутки.

Монополії проникають в усі сфери суспільного відтворення: безпосереднє виробництво, обмін, розподіл і споживання. Першою монополізувалася сфера обігу. На цій основі виникли найпростіші форми монополістичних об’єднань – картелі та синдикати.

Картель – це об’єднання декількох підприємств однієї галузі виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу та комерційну самостійність, а домовляються про частку кожного у загальному обсязі виробництва, ціни, ринку збуту.

Синдикат – це об’єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва, але втрачають власність на виготовлений продукт, а отже, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товарів здійснює загальна збутова контора.

Трест – це об’єднання підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об’єднують виробництво, збут, фінанси, управління, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств отримують акції тресту, які дають їм право брати участь в управлінні і привласнювати відповідну частку прибутку.

За допомогою механізму міжгалузевої конкуренції та переливання капіталів вертикальна інтеграція переростає у диверсифікацію – проникнення капіталу тієї чи іншої монополії у галузі, які безпосередньо не пов’язані з основною сферою її діяльності.

Крім різних форм монополій, існують окремі їх типи та форми.

Розрізняють три основні типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як змова;

3) монополія, що ґрунтується на диференціації продукту.

Термін «монополія» походить від грецьких слів «моно» - один і «роlео» - продаю. Тому, на думку західних учених, монополія означає наявність одного продавця товару чи послуги, або ситуацію, коли одна фірма забезпечує повний випуск товарів. Такий тип – це монополія окремого підприємства або продавця, зустрічається він рідко. Цю монополію називають повною, або абсолютною.

Поширенішою є змова чи угода (гласна або негласна) кількох крупних фірм, що дає їм змогу досягти панівного становища на ринку і отримувати високі прибутки. Таку ситуацію у виробництві й на ринку називають олігополією. Олігополія несе в собі небезпеку переродження в монополію, привносить окремі риси монополій (наприклад, здійснює єдину цінову політику), тому її назвали груповою монополією.

Третій тип монополії пов'язаний з диференціацією продуктів, їх специфічними властивостями. Крім того, це може бути оригінальна упаковка, особливість обслуговування, завдяки чому віддають перевагу тому чи іншому товару. Таку монополію мають змогу здобути і малі підприємства.

		Конгломерат

Нецінова конкуренція

Картель

Внутрігалузева конкуренція

Міжгалузева конкуренція

Вільна конкуренція

Недосконала конкуренція

Цінова конкуренція

Концерн

Синдикат

Трест

Класифікація видів конкуренції.

Критерії класифікації: Види конкуренції:

за галузево-територіальною - внутрігалузева

ознакою - міжгалузева

- міжнародна

За кількістю суб’єктів - досконала (чиста)

ринку та ступенем їх - недосконала (монополія,

конкурентної сили монополістична конкуренція,

олігополія)

За метою конкурентної - цінова

боротьби - нецінова

- чесна

- нечесна

Внутрігалузева конкуренція – це боротьба між товаровиробниками однієї галузі за вигідніші умови виробництва і реалізації товарів з метою одержання прибутку.

Міжгалузева конкуренція – це боротьба між товаровиробниками різних галузей економіки за найвигідніші умови (сфери) застосування капіталу.

Недосконала конкуренція – виступає у формах монополістичної та олігополістичної конкуренції.

Монополістична конкуренція виникає, коли застосовується широка диференціація продукту, пов’язана з або з його особливостями (якість, марка, упаковка), або з місцезнаходженням продавців чи з особливими послугами, що супроводжують продаж товару. Зменшуючи цінову еластичність попиту, продавець одержує певну монополістичну владу над ним, тобто він може до якоїсь межі підвищувати ціну товару без ризику скорочення обсягу його продажу.

Олігополістична конкуренція виникає, коли однорідну продукцію (або близькі субститути) продають декілька продавців. За цих умов кожен з них здійснює свою власну ринкову стратегію (визначає обсяги продажу, ціну товару), але при цьому мусить враховувати стратегію і дії конкурентів.

Особливістю недосконалої конкуренції є те, що вона все більше переміщується із сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень. Це означає, що ця конкуренція все більше ґрунтується на впровадженні нових досягнень науки і техніки у виробництво і спрямована на покращення якості товару. Тому розрізняють ціновий та неціновий види конкуренції.

Цінова конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення затрат виробництва, зниження ціни на товари та послуги без суттєвої зміни їх якості та асортименту.

Нецінова конкуренція – завоювання конкурентної переваги товаровиробниками завдяки підвищенню якості та надійності своєї продукції, вдосконаленню методів збуту, наданню послуг, розширенню сфери після продажного обслуговування, продовженню терміну гарантії служби виробів, наданню споживачам кредитів на придбання товарів і послуг та інших пільг, використанню реклами.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конкуренція, яка ведеться переважно неекономічними методами. Це передусім підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладання таємних угод про єдину політику цін і навіть застосування диверсій проти конкурента.

Вільна (досконала) конкуренція – це така ринкова ситуація, за якої чисельні, незалежно діючі виробники продають ідентичну продукцію і жоден із них не в змозі контролювати ринкову ціну.

Конкуренція створює одну з головних умов, необхідних для ефективного виконання ціною координуючих функцій - вільне ціноутворення – основний елемент ринкового механізму, а отже, можна стверджувати, що конкуренція є умовою життєздатності всієї ринкової системи. Тільки в умовах конкуренції ринок може ефективно виконувати функції розподілу ресурсів і кінцевих товарів. Ринок як саморегульована система дієвий тільки за наявності конкуренції.

Конкуренція виступає як контрольна система ефективності приватного підприємництва. Конкуренція перевіряє бізнес на ступінь його відповідності суспільним інтересам. Не всі підприємства цю перевірку витримують. У результаті відбувається безупинне вибракування неефективних структур.

Конкуренція створює зацікавленість в удосконаленні економічних ресурсів, їхніх виробничих комбінацій, зниження витрат на виробництво на одиницю виробленої продукції, науково-технічному відновленні виробництва.

4.Поняття про інфраструктуру ринку. Біржі, типи та види бірж.

Термін «інфраструктура» походить від латинського infra, що означає «нижче». «під», та structure, що означає сукупність галузей та видів діяльності, що обслуговують виробничу та невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна та професійна освіта, охорона здоров’я).

Інфраструктура – це основа, фундамент економічної системи та її підсистем, її внутрішня будова, що забезпечує цілісність. Завдяки інфраструктурі здійснюється рух потоків товарів і послуг від продавця до покупця.

Інфраструктура ринку – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку.

Будова інфраструктури ринку дуже складна і покликана забезпечувати цивілізовані стосунки між суб’єктами через свої функції. Одним із найважливіших інфраструктурних елементів є біржі.

Термін «біржа» в перекладі з латинської мови означає «шкіряний гаманець». Біржі виникли як місця, де комерсанти здійснювали торговельні операції. Перша біржа була зареєстрована в Антверпені у 1531 р., друга – у Лондоні в 1566 р.

У Росії перша біржа з’явилася у 1705 р. у у Санкт-Петербурзі, а на території України – в 1796 р. в Одесі. Пожвавлення біржової торгівлі відбулося у період непу. Кількість бірж в цей період перевищила 100. Проіснували вони до 1930 р.

З переходом постсоціалістичних країн до ринку біржова торгівля відроджується.

Біржа – організаційно-правова форма оптової торгівлі масовими товарами за стандартами та зразками (товарна біржа) або систематичних операцій з купівлі-продажу цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа), робочої сили (біржа праці), угод з фрахтуванням (фрахтова біржа).

Класифікація бірж

ТОВАРНА

ФОНДОВА

ВАЛЮТНА

ВИДИ БІРЖ

ПРАЦІ

ФРАХТОВА

УНІВЕРСАЛЬНА

Товарна біржа – це оптовий товарний ринок, для якого характерні такі особливості:

торгівля товарамиза стандартами та зразками, що дає можливість реалізувати не сам товар, а контракт на його поставку;

регулярність торгів на основі певних правил;

формування цін на основі зіставлення попиту і пропозиції (котирування);

свобода вибору контрагента за угодою;

стандартизація контрактів і мінімальних партій поставок.

Фондова біржа – організований ринок цінних паперів, що виконує функцію мобілізації грошових засобів для довгострокових інвестицій в економіку та для фінансування державних програм.

Цінні папери – документи, що виражають майнові (боргові) зобов’язання.

Види цінних паперів.

Акції ( від лат. аctio дія, дозвіл) – цінні папери, випущені акціонерними товариствами, які засвідчують вкладення певної кількості капіталу і дають право їхньому власникові на отримання певного доходу (дивіденду) з прибутку акціонерного товариства.

Класифікація (види) акцій:

ü на пред’явника;

ü іменні;

ü привілейовані (власник акції має право на фіксовану частку доходу – дивіденд);

ü прості (розмір дивідендів визначається не одразу, а після отримання прибутку);

ü з правом голосу;

ü без права голосу.

Облігація ( від лат. obliqo – зобов’язання) – документ, що засвідчує передачу грошей у борг на певний строк із правом отримання щорічного фіксованого доходу та зобов’язання про повернення суми боргу у визначений строк.

Вексель ( від нім. Wechsel – розмін) письмове боргове зобов’язання за встановленою законом формою, яке видається позичальником (боржником) кредитору (векселеотримувачу), що надає останньому права вимагати від боржника повернення зазначеної у векселі суми у певний строк.

Варрант - цінний папір, що випускається разом з облігацією чи привілейованою акцією і дає її власникові право на додаткові пільги у визначений час.

Ваучер – майновий купон, що видається в процесі приватизації державного майна для придбання акцій підприємств, які підлягають приватизації.

Сертифікат (депозитний) – фінансовий документ, випущений банком, який засвідчує наявність грошового депозиту і зобов’язання виплатити цю суму тримачеві сертифіката у певний строк.

Коносамент – розписка, що видається агентом транспортного підприємства (судна, літака) відправникові вантажу, яка засвідчує прийняття вантажу для перевезення і зобов’язання видати його в пункті призначення коносаменту.

На первинному ринку цінних паперів відбувається розміщення щойно випущених цінних паперів. Емітентами можуть бути: державні органи влади різних рівнів, підприємства, організації, іноземні юридичні особи.

Вторинний ринок цінних паперів забезпечує перепродаж раніше випущених цінних паперів через фондову біржу і позабіржовий оборот. Громадяни та юридичні особи, що купують цінні папери від свого імені й за свій рахунок, є інвесторами.

Валютна біржа – біржа, що здійснює на регулярній та впорядкованій основі купівлю-продаж іноземної валюти за ринковими цінами. Курс, який встановлюється на біржі, називають офіційним курсом. Він лежить в основі розрахунків комерційних банків з клієнтами. У роботі валютної біржі беруть участь представники держави. Біржовим валютним товаром є валюта і золото.

Біржа праці – державна структура, яка опосередковує стосунки між роботодавцями і найманою робочою силою.

Функції служби зайнятості:

ü вивчення і прогнозування ситуації;

ü організація громадських робіт;

ü організація перекваліфікації кадрів за вимогами ринку;

ü виплата допомоги з безробіття;

ü відшкодування (часткове) витрат, пов’язаних зі зміною місця роботи.

Фрахтова біржа – постійно діючий ринок, на якому укладаються угоди щодо фрахтування та відфрахтування суден.

Тут концентрується інформація про:

ü попит і пропозицію на тоннаж;

ü рівень фрахтових ставок;

ü умови договору фрахтування.

Універсальна біржа – біржа, яка здійснює операції не тільки з широким асортиментом товарів, а й з валютою, цінними паперами та фрактовими контрактами.

Отже, біржі – це ринкові структури, де укладаються угоди, здійснюються біржові операції.

Класифікація біржових операцій:

Угода (операція) – домовленість про взаємну передачу прав та зобов’язань стосовно біржового товару, яка супроводжується передачею фінансового інструмента (банківських документів чи грошей) від однієї особи до іншої.

Форвардна угода – строкова угода за готівковою формою розрахунку, відповідно до якої покупець і продавець погоджуються на поставку товару обумовленої якості та кількості (або валюти) на певну дату в майбутньому. Ціна товару, курс валюти фіксуються в момент укладання угоди.

Ф’ючерні угоди – про купівлю-продаж фінансових інструментів або товарів обумовленої марки на біржах за умови оплати їх за узгодженою ціною через певний проміжок часу після укладання угоди. Ф’ючерні угоди укладаються не з метою купівлі чи продажу, а з метою страхування (хеджування) угоди стосовно наявного товару, або для отримання прибутку від зміни цін і курсів, що відбуваються на кінець ліквідаційного періоду.

Онкольні угоди – система купівлі реального товару або цінних паперів, за якою ціна не фіксується аж до вимоги покупця.

Опціон – договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей чи фінансових прав за встановленою на момент підписання угоди ціною в межах певного періоду.

Аукціон – форма організації реалізації товарів та послуг, що грунтується на проведенні публічних торгів, де право купити має той, хто пропонує найвищу ціну. Первинна (вихідна) ціна визначається угодою між організатором аукціону і власником – продавцем. Види аукціонів: товарні, валютні.

Біржові посередники.

Брокер – торговий посередник, який забезпечує укладання угод за бажанням клієнтів та за їхній рахунок. Винагорода за послугу брокера – брокеридж.

Маклер (дилер, джокер) – біржовий посередник, котрий купує і продає тільки для себе й за свій рахунок.

«Бики» - спекулянти і хедери, що розраховують на підвищення цін, скуповуючи угоди, товари та інші цінності.

«Ведмеді» - спекулянти і хедери, що розраховують на зниження цін, скуповуючи товари, угоди та інші цінності.

Є також інші організаційні форми продажу товарів і послуг: торговельно-промислові палати, торговий дім, ярмарок, магазин, магазин-демзал (роздрібне торговельне підприємство, яке торгує за каталогами), маркетинг, консалтингові фірми (надають послуги суб’єктам економіки), аудиторська фірма.

Як підсумок до теми, зауважимо таке.

1. Ринок – один з найвидатніших витворів людської цивілізації. Він об’єднує інтереси людей, які ніколи не бачили один одного. Він забезпечує виробництво саме того, що потрібно, не опитуючи при цьому кожного споживача. Він досконало розподіляє ресурси і неупереджено ставиться до людей, незалежно від їхнього рангу.

2.Функціонування ринку безпосередньо залежить від розвитку ринкової інфраструктури, яка забезпечує життєдіяльність, стійкість, інформаційне та наукове забезпечення, страховий та правовий захист суб’єктів ринку.

3.Держава значною мірою впливає на стан конкурентного середовища, перебираючи на себе виконання тих функцій, які ринок відмовляється виконувати, розробляючи спільні для всіх суб’єктів господарювання правила гри, слідкуючи за їхнім дотриманням та створюючи механізми, які регламентують відповідальність тих, хто порушує законодавчо встановлені правила гри на ринку.

Рекомендована література та джерела для поглибленого вивчення теми:

1.Економічна теорія: Політекономія: підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – К.,2007, с.189-210.

2.Мочерний С.В. Політекономія: підручник. – К.,2005, с.129-141.

3.Основи економічної теорії: Підручник: у 2 кн. /За ред.. Ю.В.Ніколенка. –Кн.1. Гл.6,9. К.,1998.

4.Старостенко Г.Г. Політична економія: Навч. Посібник. – К.,2006, с.129-148.

Дата добавления: 2014-11-29