Причини виникнення державного боргу

Державний борг – це борг держави перед власними громадянами та іноземними кредиторами, завдяки якому вона покриває дефіцит державного бюджету. Чим довше зберігається дефіцит держбюджету, тим більшим стає державний борг.

Коли держава вирішує позичати гроші, вона випускає державні цінні папери (ощадні бони, казначейські векселі тощо), які продає, а отримані кошти використовує на покриття бюджетного дефіциту.

Нагромадження державного боргу – процес внутрішньо вибуховий, бо наявний борг повинен обслуговуватися, принаймні, повинен виплачуватися процент. Якщо навіть первинний бюджет збалансований, тобто видатки дорівнюють надходженням, то уряд вимушений брати позику, щоб оплачувати процент за наявний борг. Можна сказати, що борги мають властивість “підгодовувати самих себе”.

Щоб зменшити тягар державного боргу, уряд може емітувати (випускати) гроші. Це, по-перше, забезпечує ресурси уряду фактично безплатно, а по-друге, якщо зростання кількості грошей в обігу зрештою призведе до інфляції, то реальна вартість номінального боргу зменшиться. Та не варто забувати, що така грошова емісія, направлена на покриття державного боргу, може привести до серйозних порушень макроекономічних пропорцій.

Крім зменшення дефіциту через скорочення видатків, або збільшення податків, або застосування додаткової емісії грошей, борг можна стабілізувати через невиконання зобов’язань, особливо перед зовнішніми кредиторами. Але це розглядається як втрата довір’я і суттєво псує репутацію уряду. Тому за винятком повоєнних чи пореволюційних періодів (коли вину можна перекласти на виняткові обставини або попередні режими), уряди тільки під дуже суворим тиском вдаються до невиконання зобов’язань.

В середньому державний борг в країнах Європи, наприклад, становить приблизно половину річного ВВП. Не можна порівнювати абсолютні величини боргу різних країн. Має значення насамперед спроможність повертати борги. Тому першочерговим завданням уряду є стабілізація не боргу як такого, а відношення “борг – ВВП”. Якщо ВВП стабільно зростає, то відношення “борг – ВВП” може залишатися сталим, навіть коли державний борг зростає. Якщо ж темпи зростання боргу прискорюються, а темпи зростання ВВП зменшуються, то процес нагромадження боргу стає небезпечним.

Серед економістів існують дві точки зору з питання про вплив зовнішнього та внутрішнього державного боргу на розвиток економіки в цілому. Ті, хто виступає проти державного боргу, наводять наступні аргументи:

– державний борг віддає сьогодні в заставу майбутні доходи і лягає тягарем на наступні покоління. Ситуація загострюється, якщо взяті у борг кошти держава використовує не для капіталовкладень у перспективні галузі, а для поточного споживання. В майбутньому для покриття боргу треба буде або збільшувати податки, або зменшувати соціальні витрати;

- оскільки державні витрати – непродуктивні, то і позики для їхнього фінансування – нерозумні;

- якщо держава починає позичати, вона вже не зійде з цього шляху доти, доки не стане банкрутом;

- державні позики не є бажаними, якщо вони здійснюються не з надлишкових резервів приватного сектору.

Прихильники державного боргу стверджують, що:

- державний борг – це практично кредит, за допомогою якого створюються нові обсяги капіталу, що забезпечують економічне зростання;

- великий державний борг збільшує витрати і споживання – отже, він стимулює зростання виробництва;

- громадяни хочуть надійно вкласти свої гроші – цю можливість і надає їм держава, коли випускає та продає державні цінні папери.

Але не дивлячись на протилежність поглядів, більшість економістів погоджується із твердженням, що внутрішній борг менш тяжкий для держави, ніж зовнішній, як з точки зору національних почуттів, так і з точки зору економіки (сплачені проценти та основна сума боргу залишаються “працювати” в межах національної економіки). Повернення великих обсягів зовнішнього боргу передбачає значне збільшення експорту товарів та послуг, що може привести до небажаних змін обмінного курсу. Стабілізація в цьому випадку вимагає передачі частини національних ресурсів решті світу. Тому питання належності боргу є досить важливим.

1.Яке визначення національного доходу є правильним?

А) це сукупна вартість усіх матеріальних благ суспільства;

В) це чистий дохід суспільства та новостворена впродовж року вартість;

С) це сукупність всіх предметів споживання, вироблених упродовж року, і тієї частини засобів виробництва, що використовується на розширення виробництва;

D) це новостворена у сфері матеріального виробництва вартість, а також вартість послуг, невиробничою сферою, та вартість амортизації основних фондів;

Е) всі відповіді вірні.

2.Які види праці не створюють національного доходу?

А) праця науковця у заводській лабораторії;

В) праця селянина-фермера;

С) праця служителя культу;

D) праця шахтаря;

Е) праця будівельника.

3.Який з доходів належить до первинних і отримані гроші громадянами при розподілі й перерозподілі національного доходу?

А) заробітна плата робітника промислового підприємства;

В) гонорар юриста-адвоката за надання юридичної допомоги;

С) заробітна плата вчителя;

D) стипендія студента;

Е) заробітна плата лікаря.

4.Які з доходи громадян,одержані при розподілі й національного доходу, є вторинними?

А) заробітна плата робітника промислового підприємства;

В) заробіток селянина-фермера;;

С) заробітна плата вчителя;

D) прибуток підприємця;

Е) правильної відповіді немає.

5.Яке з положень найґрунтовніше розкриває зміст категорії «фінанси»?

А) фінанси – це гроші;

В) фінанси – це вся сукупність відносин власності між державою, підприємствами і населенням з приводу формування і використання грошових фондів;

С) фінанси – це золотовалютний запас країни;

D) фінанси – це вся сукупність грошових доходів населення;

Е) фінанси – це кошти держави, отримані від експорту продукції.

6.Економічне зростання – це:

А) розширене відтворення суспільного виробництва;

В) перехід країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого;

С) розширення виробництва на основі якісного поліпшення всіх його чинників;

D) процес кількісного збільшення та якісного вдосконалення результатів і чинників виробництва на макрорівні;

Е) поліпшення способів використання ресурсів.

7.Що включає процес розширеного відтворення?

А) відтворення сукупного суспільного продукту;

В) робочої сили;

С) виробничих відносин;

D) природних ресурсів;

Е) всі відповіді вірні.

8.З-поміж сукупних доходів сім’ї визначне нетрудові:

А) грошові доходи, одержані від виробництва сільськогосподарської продукції;

В) оплата праці адвоката-юриста;

С) оплата за репетирування;

D) відсотки на грошові вклади в ощадбанку;

Е) гонорар за надруковану наукову статтю.

9.Особистий дохід – це:

А) вартість товарів і послуг, вироблених за рік;

В) дохід, отриманий домогосподарствами протягом даного року;

С) весь дохід, який призначено для особистих витрат після сплати податків;

D) сума заощаджень з місцевих джерел, які знаходяться у даній країні;

Е) ВНП мінус амортизація.

10.Що з перелічено включається у склад ВНП?

А) послуги домашньої хазяйки;

В) купівля у сусіда авто, який вже був в експлуатації;

С) купівля нових акцій у брокера;

D) вартість нового підручника у місцевому книжковому магазині;

Е) купівля облігацій у корпорації.

11.Дохід для розпорядження – це:

А) особистий дохід мінус індивідуальні податки і неподаткові платежі;

В) сума, в яку входить заробітна плата, рента і дохід у формі відсотка на капітал;

С) заробітна плата, рента і дохід у формі відсотка на капітал мінус податок на особистий дохід;

D) вірної відповіді немає;

Е) всі відповіді вірні.

12.В якій послідовності проходять фази економічного циклу?

А) рецесія, депресія,пожвавлення, піднесення;

В) депресія, рецесія, пожвавлення, піднесення;

С) пожвавлення, депресія, рецесія, піднесення;

D) піднесення, депресія, рецесія, пожвавлення;

Е) пожвавлення, рецесія, депресія, піднесення.

13.Які з перелічених агрегатних величин не використовуються при визначенні обсягу національного доходу?

А) прибуток корпорацій;

В) рентний дохід;

С) заробітна плата;

D) відсотки, які сплачує підприємець за капітал, отриманий у кредит;

Е) державні трансфертні платежі.

14.Яким чином в ринковій економіці держава впливає на норму відсотка за кредит?

А) уряд дає письмове розпорядження комерційним банкам, встановлюючи в ньому норму відсотка;

В) уряд своєю постановою забороняє комерційним банкам надавати кредит;

С) Центральний банк починає купувати у населення облігації державного боргу;

D) Центральний банк збільшує обов’язкові кредитні резерви комерційних банків;

Е) інша відповідь.

ТЕМА 9: ДЕРЖАВА У РИНКОВІЙ ЕКОНОМІЦІ.

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ

ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН.

В політиці є своя невидима рука, яка діє в напрямі, протилежному дії невидимої руки ринку.

Мільтон Фрідмен.

Після вивчення теми ви будете знати: регулюючу роль держави у ринковій економіці; причини втручання держави у ринковий механізм; методи державного впливу на ринкову економіку; структуру й етапи розвитку світового господарства; міжнародні економічні організації; місце України у світовій економіці.

Основні поняття:

Ключові питання:

1. Регулююча роль держави у ринковій економіці.

2. Суть та види маркетингу.Маркетинг у галузі охорони здоров’я.

3. Світове господарство.

4. Місце України у світовій економіці.

1.Регулююча роль держави у ринковій економіці.

Ринок самостійно і об’єктивно здатен вирішити безліч проблем. Однак і за умов вільного підприємництва виникають проблеми, які ринок не може розв’язати без допомоги держави. Йдеться про такі проблеми:

Ø забезпечення економіки грошовою масою, що здійснюється через центральний банк країни і державну грошову політику, при цьому державі як монополісту-продавцю грошей протистоїть безліч покупців, що мають попит на гроші;

Ø забезпечення основ функціонування системи вільного підприємництва (державне управління, національна оборона, охорона громадського порядку, єдина енергетична система, фундаментальна наука, освіта);

Ø забезпечення екологічної безпеки і економії невідтворюваних ресурсів, адже ринкова система сама пособі не породжує відповідних стимулів до розв’язання даної проблеми, відповідальність за забезпечення невід’ємного права людини на життя в умовах здорового навколишнього середовища знаходиться на державі;

Ø забезпечення захисту національного ринку – прерогатива держави, яка залежно від стану національного ринку і конкурентоспроможності вітчизняних товарів здійснює відповідну державну політику регулювання зовнішньоекономічних зв’язків.

Типи урядового регулювання економіки.

- повна монопольна влада в управлінні економікою (СРСР та країни соціалістичного світу);

- поєднання ринкових та урядових регуляторів (Японія, Швеція, ФРН, Австрія, Китай);

- крайній лібералізм, який визнає ефективною тільки необмежену свободу підприємницької діяльності (США).

Моделі урядового регулювання економіки.

Визначають дві моделі урядового регулювання економіки:

- адаптивну модель, чутливу до змін і відмов ринку, що дає можливість уряду сумісно з приватним бізнесом гнучк пристосовуватись до умов економічного (національного та міжнародного) довкілля. Прикладом цієї моделі урядового впливу на економіку є США;

- проактивну модель, спрямовану на попередження фіаско ринку шляхом «виваженої міри» державного втручання в діяльність бізнесових структур. Ця модель властива японській системі урядового регулювання економіки.

Цілі, засоби та методи впливу держави на економіку.

Будь-яка національна економіка поєднує само регулятивні та регулятивні механізми, які застосовує уряд.

Набутий досвід дозволяє стверджувати:

- критичний рівень безробіття не повинен перевищувати 15%;

- рівень дефіциту державного боргу, який не загрожує стабільності, коливається в межах 3-5% ВВП;

- обсяг золотовалютних резервів має бути достатнім для покриття витрат на імпорт, як мінімум, за 3 місяці і т. ін..

Якщо в процесі саморозвитку є загроза істотного відхилення від зазначених відносних орієнтирів, завдання уряду полягає в приведенні цих показників (співвідношень) до такого рівня, який би не загрожув сталому економічному розвитку.

Уряд здійснює вплив на економіку за допомогою економічної політики держави.

Основні завдання, що постають перед урядами держав:

1.Розробка законів, норм і правил володіння власністю та функціонування ринків.

2.Здійснення державних (урядових) закупівель економічних благ з метою забезпечення ними підприємницького та домогосподарського секторів, а також виробництво державним сектором суспільних благ з подальшим їх продажем чи передачею в частково оплачуване чи безоплатне користування.

3.Здійснення трансфертних виплат: на соціальне страхування, на випадок безробіття, виплати субсидій, субвенцій, допомог.

4.Справляння податків. Сума затрат на державні закупівлі речових товарів і послуг та виплату трансфертів становить затрати держави.

5.Прямий вплив уряду на розподіл ресурсів. Уряд значною мірою може впливати на структуру виробництва: «що», «як» і «для кого» виробляти.

6.Опосередкований вплив уряду на розподіл ресурсів здійснюється через податки і субсидії.

7.На уряд покладається вирішальна роль у розв’язанні проблем довкілля.

8.Національна безпеку держави забезпечується виключно урядовим фінансуванням.

9.Захист конкурентного середовища.

10.Урегулювання проблем, пов’язаних з порушенням дії ринкових сил.

Уряд використовує для впливу на економіку прямі і непрямі методи.

Прямі методи впливу ще називають адміністративними, а непрямі – економічними.

Прямі методи урядового впливу базуються на владно-розпорядних відносинах і проявляються у формі адміністративного впливу на поведінку, функціонування і результативність економічних суб’єктів, обмежуючи певною мірою їх економічну свободу.

До прямих методів належать:

Ø дозволи на здійснення ліцензійних видів діяльності: реєстрацію та ін.;

Ø регламентація діяльності економічних суб’єктів і запровадження законів, інструкцій, нормативів;

Ø заборона здійснювати певні види економічної діяльності, а також дій або бездіяльності;

Ø застосування покарань та заохочень (стимулів);

Ø різноманітні форми цільового фінансування: держані інвестиції; надання субсидій підприємницькому сектору та сектору домогосподарств та ін.;

Ø прямий вплив на експорт: зняття мита, пільги та кредитування експорту.

Непрямі методи – це система правових і економічних інструментів, за допомогою яких держава впливає на поведінку економічних суб’єктів, а також на функціонування і результати економіки, не обмежуючи економічні свободи суб’єктів господарювання.

Адміністративні методи ґрунтуються на силі державної влади і включають:

ü засоби заборони (скуповувати акції своїх конкурентів; заборона здійснювати будівництво чи інші види діяльності шляхом припинення видачі чи дії ліцензії);

ü засоби дозволу (видача ліцензій, дозволів на використання раніше заборонених ресурсів чи інших економічних благ);

ü засоби примусу (держава зобов’язує підприємців забезпечувати безпечні умови праці; організовувати виробниче навчання; встановлювати очисні споруди; здійснювати обов’язкове страхування).

Окрім того, адміністративні методи управління ґрунтуються на командних формах наказів і розпоряджень, які здійснюють ті, хто вище в ієрархії. Їм властива вертикальність.

Економічні (непрямі) методи ґрунтуються на економічному інтересі та використовують інструменти фіскальної, монетарної, зовнішньоекономічної, соціальної, цінової, анти циклічної та антиінфляційної політики.

Соціальна політика уряду ставить перед собою два основні завдання:

1) забезпечення нагромадження людського та соціального капіталу;

2) соціальний захист вразливих верств населення.

Досягнення першого завдання відбувається завдяки використанню урядом таких засобів: визначення й запровадження мінімальної заробітної плати; нормування умов праці та тривалості робочого часу; фінансування перекваліфікації та підвищення кваліфікації; фінансування забезпечення базового рівня послуг щодо охорони здоров’я; фінансування (часткове чи повне) освітянських послуг в освітніх закладах різного рівня; індексація грошових доходів за умов інфляції; встановлення неоподатковуваного мінімуму доходів; диференціація податкових ставок залежно від рівня доходу; надання податкових пільг і т. ін..

Реалізація другого зав дання здійснюється за допомогою таких засобів: соціальне обов’язкове страхування, тобто гарантована державою система заходів щодо забезпечення громадян у старості (пенсійне страхування), у випадку захворювання, втрати працездатності (медичне страхування); щодо підтримання материнства та дитинства (соціальна допомога сім’ям з дітьми), а також соціальна допомога малозабезпеченим, інвалідам, ветеранам, самотнім.

2.Суть та види маркетингу. Маркетинг у галузі охорони здоров’я.

Дата добавления: 2014-11-29