Електробезпека. 2 страница

2-й Розділ – гарантії прав на охорону праці (ст. 5 – ст.12), включає в собі права працівників на охорону праці під час укладання трудового договору і під час роботи,право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці а також забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті.В цьому розділі передбачені ст.10 - ст.12 – охорона праці жінок, неповнолітніх і інвалідів.

3-й Розділ – організація охорони праці (ст.13 – ст. 24), містить в собі питання управління охороною праці, роль служби охорони праці на підприємстві та обов’язки роботодавця і працівника щодо додержання вимог нормативно- правових актів з охорони праці в тому числі обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій. Організація охорони праці передбачає створення комісії з питань охорони праці підприємства, розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій а також навчання з питань охорони праці.

Подальші розділи відображають правові основи стимулювання охорони праці, нормативно – правові акти з охорони праці, державний нагляд і громадський контроль за охороною праці а також відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

У законі враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної організації праці (МОП) щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середови­ща, регулювання відносин охорони праці в передових країнах, досвід охорони праці в України в попередні роки.

3.3 Основні статті закону України “Про охорону праці”.

3.3.1 В чому полягають принципи державної політики в галузі охорони праці?

Відповідь. У Законі України "Про охорону праці" (стаття 4) визначаються принципи державної політики в галузі охорони праці:

♦ пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

♦ підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного
технічного контролю за станом виробництв, технологій і продукції, а також
сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

♦ комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм із цього питання та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони довкілля;

♦ соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

♦ установлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

♦ адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;

♦ використання економічних методів управління охороною праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить чинно­му законодавству;

♦ інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників із питань охорони праці;

♦ забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультаційміж роботодавцями та працівниками (їх представниками);

♦ використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Для реалізації цих принципів в Україні створено Національну раду з питаньбезпечноїжиттєдіяльності населенняпри Кабінеті Міністрів України; Дер­жавний комітет з нагляду за охороною праці, Національний науково-дослідний інститут охорони праці (НДІОП); навчально-методичний центр Держнаглядохоронпраці.В обласних, районних, міських органах виконавчої влади функціонують служби охорони праці.

3.3.2 Які статті закону України “Про охорону праці” гарантують право працівника на охорону праці?

Перед тим, як відповідати на це питання треба чітко з’ясувати характер трудових відносин в системі працівник – роботодавець. Коротко трудові відносини можна зобразити вигляді блок – схеми.

СХЕМА ПРАВОВИХ ЗВ’ЯЗКІВ ТРУДОВОГО ДОГОВОРУ

Працівники ОВС виконують свої обов’язки згідно ст.17 закону “Про міліцію” на контрактній основі, а контракт, згідно ст.21 КЗПП України є особливою формою трудового договору. Коли громадянин пише рапорт про прийом на службу в ОВС, то цім він дає згоду на ті умови, в яких буде проходити його служба (ст. 24 КЗПП України).

Відповідь. Стаття 5. Права на охорону праці під час укладання трудового договору.

При укладенні трудового договору громадянин має бути поінформований роботодавцем під розписку про умови праці на підприємстві, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Стаття 6. Права працівників на охорону праці під час роботи.

Відповідь. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а

та­кож санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля.

За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з цих питань.
Працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше ніж тримісячний заробіток.
На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого виробництва або устаткування органом державного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за працівником зберігається місце роботи, а також: середній заробіток.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці:

> безплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, мо­локом або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою;

> мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення;

> скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку;

> пільгову пенсію, оплату праці в підвищеному розмірі та інші пільги і ком­пенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати згідно з колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Стаття 7. Право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

Відповідь. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, на скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги.

Працівники ОВС виконують свої службові обов’язки у важких і шкідливих умовах. Стаття 7 дає змогу отримувати працівникам ОВС ряд пільг. Нижче представлені деякі пільги і компенсації працівникам ОВС за важкі і шкідливі умови праці:

1. пільги щодо розподілу житла і право на пільгове придбання житла;

2. пільги щодо установки квартирних телефонів;

3. влаштування дітей до дошкільних установ;

4. пільги на оплату житлової площі, комунальних послуг і палива;

3. безкоштовне користування громадським транспортом;

4. компенсація витрат на особисті транспортні засоби, якщо ці засоби вико- ристовуються в службових цілях;

6. працівникам, які звільняються зі служби за віком, через хворобу чи за вислу- гою років, зберігається право на пільги;

7. у разі каліцтва, заподіяного працівникові ОВС при виконанні службових обов’язків, йому виплачується одноразова допомога в розмірі від 3 до 5 - річного

утримання і пенсія по інвалідності;

8. У випадку загибелі працівника ОВС розмір одноразової допомоги повинен бути не менше десятирічного грошового утримання працівника, крім того, видаються суми не менші 12-річного заробітку на кожного утриманця, а також на дитину, що народилася після загибелі працівника.

Стаття 8.Забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами.

На роботах зі шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видають безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби.

Стаття 9 . Відшкодування власником шкоди в разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті.

Відшкодування шкоди в разі ушкодження здоров'я працівника або в разі його смерті здійснюється «Фондом соціального страхування від нещасних випадків» відповідно до Закону України " Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. За працівниками, які втратили працездатність у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, зберігаються:

> місце роботи (посада) та середня заробітна плата на весь період відновлення працездатності або до встановлення стійкої втрати професійної працездатності;

> час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком;

> у разі неможливості виконання потерпілим попередньої роботи прово­диться його навчання і перекваліфікація, а також: працевлаштування відповід­но до медичних рекомендацій;

> у разі смерті працівника ОВС сім’ї загиблого виплачується компенсація у розмірі десятирічної заробітної плати, а у разі інвалідності або профзахворювання - працевлаштування відповідно до медичних рекомендацій.

Роботодавець може за власні кошти здійснювати потерпілим та чле­нам їх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудо­вого договору.

Статті 10, 11, 12. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

Особлива увага в законодавстві приділяється охороні праці жінок. Забороняється застосування праці жінок на важких роботах, із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних робо­тах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт з санітарного та побутового обслуговування).

Гранично допустиме навантаження для жінок при переміщенні вантажів почергово з іншою роботою (до 2 разів на годину) складає 10 кг, а переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни — 7 кг.

Загальна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робо­чої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні — 350 кг, а з підлоги — 175 кг. При переміщенні вантажу на візках або у контейнерах докладене зусилля не повинно перевищувати 10 кг.

♦ Не допускаєтьсязалучати до робіт у нічний час (з 22-ї до 6-ї год. ранку), надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти у відрядження вагітних жінок і матерів, що годують грудьми, а також жінок, які мають дітей віком до 3 років. Жінки, що мають дітей у віці від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди.

♦ Вагітні жінки, відповідно до медичного висновку, переводяться на період вагітності на іншу, легшу роботу зі збереженням середнього заробітку з по­переднього місця.

♦ Жінки, які мають дітей віком до 3 років, у разі неможливості виконання попередньої роботи переводиться на іншу роботу зі збереженням середнього заробітку за місцем попередньої роботи до досягнення дитиною віку 3 років. Перед відпусткою з вагітності і пологів або безпосередньо після неї жінці, за її заявою, надається щорічна відпустка залежно від стажу роботи на даному підприємстві.

♦ Крім відпустки з вагітності і пологів (70 днів до і 56 після), жінці, за її заявою, надається частково оплачувана відпустка до досягнення дитиною віку 3 років. За час відпустки зберігається місце роботи (посада) і виплачується допомога по держстраху.

♦ Жінкам, що мають дітей віком до 1,5року, надаються, крім загальної пе­рерви для відпочинку, додаткові перерви для годування дитини не рідше ніж через 3 години, тривалістю не менше 30 хв. кожна. Ці перерви включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробІтком.

♦ Не допускаються звільнення з ініціативи підприємства вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до 3 років, одиноких матерів при наявності дитини до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Законодавством України забороняється застосування праці неповнолітніх ‚ тобто осіб віком до 18 років на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт та до робіт у вихідні дні (ст. 192 КЗпП).

Не допускається прийняття на роботу осіб, які не мають 16 років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули віку 15 років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює на час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює (ст. 188 КЗпП).

Для неповнолітніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-го-динний робочий тиждень, а для п'ятнадцятирічних — 24~годинний.

Щорічна відпустка підліткам надається тривалістю 1 календарний місяць у літній час або за їх бажанням в будь-яку іншу пору року.

Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до перенесення і пересування важких речей, вага яких перевищує встановлені граничні норми.

Граничні норми підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми затверджені на­казом МОЗ України від 22. 03. 1996 р. № 59 (табл. 1.1).

Стаття 13. Управління охороною праці та обов’язки роботодавця.

Роботодавець зобов'язаний:створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. 3 цією метою він забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме: створює відповідні служби і призначає осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та відповідальність за виконання покладених на них функцій і інші питання охорони праці.

У разі виникнення на підприємстві надзвичайних ситуацій і нещасних випадків власник зобов'язаний вжити термінових заходів для допомоги потерпі­лим, залучити при необхідності професійні аварійно-рятувальні формування.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог з питань охорони праці.

Стаття 14. Обов'язок працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

Працівник зобов'язаний:

> дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також: про безпеку і здоров'я оточуючих людей у процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;

> знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з.машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засовами виробництва, користуватися засовами колективного та індивідуального захисту;

> додержуватися зобов'язань щодо охорони праці, передбачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

> проходити в установленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди;

Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Стаття 17. Обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій.

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та про­ведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких робо­тах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба в професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також: зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

3.3.3 Яка відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

Стаття 44. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці

За порушення законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці, а також представників професійних спілок, їх організацій та об'єднань, винні особи притягуються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

♦ Дисциплінарна відповідальність полягає в накладанні дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством. Відповідно до статті 147 КЗпП, встановлено

такі дисциплінарні стягнення, як догана та звільнення з роботи.Право накладати дисциплінарні стягнення на працівників має орган, який користується правом прийняття на роботу цього працівника. Дисциплінарне стяг­нення може бути накладене з ініціативи органів, що здійснюють державний і громадський конт­роль за охороною праці. За кожне порушення може бути застосоване лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні дисциплінарного стягнення потрібно враховувати ступінь тяжкості вчиненого про­ступку і заподіяну ним шкоду, обставин, за яких вчинено проступок, попередню роботу працівника.

♦ Адміністративна відповідальність регулюється Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 41 КУпАП) і передбачає накладання на винних осіб грошового штрафу в розмірах, зазначених у статті 43 Закону України "Про охорону праці».

Право накладати адміністративні стягнення з причин, зазначених у

статті 43 Закону України ^иПро охорону праці", мають службові осо­би Держнаглядохоронпраці, Адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного пра­вопорушення 16-рїчного віку.

♦ Матеріальна відповідальність включає відповідальність як працівника, так і роботодавця. У статті 130 КЗпП зазначається, що працівники несуть матеріальнувідповідальність за шкоду, заподіяну підприємству (установі) че­рез порушення покладених на них обов'язків, у тому числі і внаслідок порушення правил охорони праці. Матеріальна відповідальність установлюється лише
за пряму дійсну шкоду і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству
(установі) протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і
не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди. Матеріальна
відповідальність може бути накладена незалежно від притягнення працівника
до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

Роботодавець або уповноважена ним особа (орган) несе матеріальну відпо­відальність за заподіяну шкоду працівникові незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкоду заподіяно внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. Збитки у зв'язку з порушеннями законодавства про охорону праці

можуть включати відшкодування потерпілому втраченого заробітку, одноразову допомогу, додаткові витрати на лікування, протезування, якщо потерпілий залишився живим, а також витрати на поховання в разі смерті потерпілого, одноразову допомогу на сім'ю та на утриманців.

♦ Кримінальна відповідальність регулюється Кримінальним кодексом Ук­раїни (ст. 135 і ст. 218-220):

а) якщо порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охо­рону праці створило небезпеку для життя або здоров'я громадян, Карається виправними роботами на строк до 1 року або штрафом до 15 мінімальних розмірів заробітної плати. Те саме діяння, якщо воно спричинило нещасні випадки з людь­ми, карається позбавленням волі на строк до 4 років;

б) суб'єктом кримінальної відповідальності з питань охорони праці може бути будь-яка юридична та фізична особа, яка використовує найману працю, незалежно від форм власності, а також роботодавець або уповноважена ним особа, на яких законом або на підставі наказу, посадової інструкції і спеціального розпорядження безпосередньо покладено обов'язок забезпечення дотримання вимог законодавства про охорону праці. Кримінальна відповідальність визначається в судовому порядку.

3.4 Яка державна структура системи охорони праці України, її фінансове забезпечення?

Відповідь. Згідно статей 31 – 36 закону України “Про охорону праці” передбачена структура і система управління охороною праці в державі.Структура має просту життєздатну схему, яка надійно реалізується в Українському суспільстві. Спрощено її можна представити в порядку зниження повноважень у вигляді блок – схеми у складі основних структур:

СТРУКТУРНА БЛОК-СХЕМА УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ПРАЦІ

Кабінет Міністрів України є вищим державним органом, що здійснює державне управління охороною праці в країні. Кабінет Міністрів забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, затверджує національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища, визначає функції загальних і галузевих міністерств щодо охорони праці й визначає порядок створення і використання фондів охорони праці. Для реалізації системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

Державний департамент України з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці) безпосередньо реалізує основні принципи державної політики з охорони праці в країні згідно ст.4 закону “Про охорону праці”; розробляє і контролює виконання Національної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища; координує роботу міністерств та інших органів державної виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій та об'єднань підприємств у галузі охорони праці; розробляє і передбачає разом з іншими органами систему показників обліку охорони праці; бере участь у міжнародному співробітництві й поширює світовий досвід у галузі охорони праці, а також виконує низку інших функцій. Рішення Держнаглядохоронпраці є обов'язковими до вико­нання всіма міністерствами, іншими органами державної влади і підприємствами.

Міністерство праці України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок і здійснює контроль за якістю і своєчасністю проведення атестації робочих місць на їхню відповідність нормативним актам про охорону праці, бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.

Міністерство охорони здоров’я України розробляє гігієнічно обґрунтовані нормативи показників шкідливих факторів на ро­бочих місцях і в межах робочої зони об'єктів, розробляє санітарні норми щодо нормативів і методик визначення показників шкі­дливих факторів, здійснює контроль за виконанням вимог гігієни праці і виробничого середовища, розробляє методику проведен­ня атестації робочих місць на їхню відповідність нормативним актам про охорону праці та з оцінки тяжкості роботи тощо.

Міністерство внутрішніх справ України здійснює єдину науково-технічну політику в галузі охорони праці, розробляє і ре­алізує комплексні заходи поліпшення умов і охорони праці, здійснює методичне керівництво діяльністю підрозділів з охо­рони праці в системі ОВС. Фінансує розробку і перегляд нормативних актів про охорону праці, організує і контролює навчання і перевірку знань з питань охорони праці, здійснює внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці в ОВС тощо. Для виконання цієї роботи в Міністерстві створено відповідну служ­бу охорони праці.

До структури апарату МВС входить Департамент охорони здоров'я, що займається розробкою заходів щодо охорони праці та заходів особистої безпеки для різних підрозділів і служб МВС. Крім того, при Міністерстві діє відділ Державного нагляду за охо­роною праці (ВДНОП), який здійснює контроль за дотриманням вимог та законодавства з охорони праці та техніки безпеки, розслідує нещасні випадки, аналізує стан травматизму та пропонує заходи щодо зниження травматизму на об'єктах МВС.

Місцеві державні адміністрації та ради народних депутатів проводять роботу з охорони праці в межах підпорядкованих територій і забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці. Через відповідні структурні підрозділи формують міжгалузеві регіональні програми заходів з питань охорони праці, здійснюють контроль за дотри­манням нормативних актів про охорону праці, створюють місцеві фонди охорони праці, тощо.

Серед структурних підрозділів МВС України повноваженнями щодо нагляду за дотриманням вимог охорони праці наділено підрозділи Державної автомобільної інспекції у галузі конт­ролю за вмістом чадного газу СО у вихлопах автотранспортних засобів.

Ст.33 Закону України «Про охорону праці» визначає повноваження міністерств, Держнаглядохоронпраці та інших центральних органів виконавчої влади в галузі охорони праці створення безпечних і нешкідливих умов праці. Держнаглядохоронпраці,як виконавчий орган:

• здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій сфері;

• розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади і профспілок Національну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці й виробничого середовища і контролює її вико­нання;

• координує роботу міністерств, інших центральних орга­нів державної виконавчої влади, місцевих держадміністрацій та об'єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці й виробничого середовища;

• розробляє і переглядає разом з органами праці, статис­тики й охорони здоров'я систему показників обліку умов і безпеки праці;

• бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій сфері, організує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці і вироб­ничого середовища;

• одержує безкоштовно від міністерств, інших централь­них органів державної виконавчої влади, місцевої дер­жавної адміністрації і підприємств інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань.

Рішення Держнаглядохоронпраці України, що належать до його компетенції, обов'язкові до виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами державно! виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами народних депутатів і об'єктами народного господарства.

Дата добавления: 2014-11-29