Топоніміка

(від гр. – місце, місцевість і ім'я) – розділ ономастики, що вивчає географічні назви, або топонімію.

Топоніми – імена власних географічних об'єктів. Активне використання їх у в усі часи в якості природних просторових орієнтирів породило величезну кількість різних назві. Топографічні назви як найбільш стабільні серед всіх онімів формувалися протягом тривалого часу і мали саме різне мотивування, обумовлене історичними і соціальними умовами. Найбільш старі з них походять від слів, що представляли в древніх і переважно втрачених мовах самі загальні поняття різновидів географічних об'єктів. Інформація, закладена в топонімах, може бути не тільки явної, але і прихованою, оскільки за багато сторіч і навіть тисячоріччя назви перетерпіли безліч зміни, викликаних переходом в іншу мову й існуванням в ній.

Нерідкі приклади калькування, тобто перекладу на інші мови. Велику групу топонімів представляють так назви що кочують перенесені хвилями переселення народів на нові місця. Звідси те що часто зустрічаються повторення назв. Усе це робить топонім винятково насиченим в інформаційному відношенні джерелом і викликає необхідність удосконалювання топонімічних досліджень.

У топонімії прийнята класифікація назви, що відповідають класифікації географічних об'єктів. Так, земна поверхня поділяється між сушею і водним простором. Найбільші водні об'єкти – океани одержали найменування океанонімів. До них відносяться і назви заток, проток. Ряд фахівців зараховує до них і підвідні елементи рельєфу; жолоба, западини, хребти, височини і т.п. Однак більшість учених відносять назви цих об'єктів до підводного оронімів або до батионімів. Назви морів виділилися в самостійну групу пелагонімів.

Численні водні об'єкти розташовані на суші. Їхньої назви входять у групу гідронімів, до якої відносяться океаноніми, пелагоніми й ін. Назви рік утворили численну групу потамонімів, озер – лимнонімів, боліт – гелонімів. Назви дрібних об'єктів – ключів, джерел, колодязів і ін. – умовно об'єднані в групу мікротопонімів.

Надзвичайно численні і різноманітні назви об'єктів суші. Всі елементи рельєфу: гори, височини, плоскогір'я, розлами, тріщини, западини, каньйони і т.п. зараховуються до оронімів. Спелеологічні дослідження останнього років дали багато назв печер і об'єктів, що там знаходяться. У зв'язку з цим серед оронімів утворилася самостійна група спелеонімів.

Складним об'єктом дослідження є назви лісів – дримоніми, а також що окремо стоячих дерев, що служили найчастіше як орієнтир (наприклад, Три Дуби, Старий В'яз). Вони включаються у групу фітонімів.

Хороніми – це назви великих природних областей, а також виділених людиною – історичні, етнічних, адміністративних, економічних і ін. Дрібні територіальні об'єкти, пов'язані переважно із сільськогосподарською діяльністю людини, такі як лугу, ріллі, косовиці і т.п. отримали назву агроонімів. В давнину деякі села були оточені сотнями таких об'єктів зі своїми назвами.

Велику групу власних імен складають найменування об'єктів, створених у результаті діяльності людини. Це дромоніми – назви шляхів сполучення: доріг, караванних шляхів, стежок, морських маршрутів; ойконіми - назви населених пунктів. Останні підрозділяються на астіоніми – назви міських поселень і хоріоніми – назви сіл і т.д.

Внутрішньо міські найменування зводяться в урбанонімію, що має такі групи: годоніми – назви лінійних об'єктів (вулиць, бульварів, алей і ін.) і агороніми – площ. Свої назви мають окремі міські будинки й інші будівлі. Це, наприклад, екклезіоніми – назви культових споруджень і місць здійснення культових обрядів (соборів, церков, каплиць, ступ, пагод, монастирів).

Значне різноманіття топонімів, зв'язане з розмаїтістю мотивів і часу їхнього виникнення, обумовило інформаційну цінність топонімії для історичної науки. Одержання інформації забезпечується застосуванням методів, загальних з ономастикою як спеціальною галуззю знань. У першу чергу становить інтерес вивчення лексичних основ, етимології топонімів, оскільки це дозволяє витягти безпосередню інформацію про історичні реалії, що послужили основою виникнення імен.

Так, у багатьох топоосновах відбилися особливості побуту, культури, господарського життя народів у різний час. Топоніми, що містять у своїй основі етноніми, – незаперечний доказ проживання цих етносів на даній території, хоча вченого і досліджуваний об'єкт часом розділяють тисячоріччя. Топоніми можуть розповісти і про природні умови минулого, що особливо коштовно для тих випадків, коли з часу їхнього виникнення останні перетерпіли які-небудь зміни.

Найбільш цікаві результати дає топонімічні дослідження в сполученні про ареальне вивчення і картографування. Наприклад, збереглася безліч назв поселень, що відбили у своїй основі позначення прикордонних зміцнень: Засечноє, Засічи, Рубежноє, Вартовий Бугор. По таким ойконімам можна відновити і лінії старих границь, засічних ліній і характер їхніх укріплень. Назви Волок, Переволочна, Броди і їм подібні допомагають з'ясувати стародавні шляхи сполучень.

Як і у всій ономастиці, у топоніміці велике значення надається вивченню формантів – їхньої етимології, змінам або заміні – у сполученні зі статистичним, ареальним, типологічним і стратиграфічним підходами. Це дозволяє вирішувати традиційну задачу для аналізу формантів - встановлення язикових, а відповідно й етнічних контактів, територій розселення, завоювань, міграційних процесів і їхнього характеру. Разом з тим ряд топонімів відбиває і безпосередні соціальні впливи. Наприклад, для феодального часу характерне утворення назв поселень за посессивним значенням, що вказувало на приналежність тому або іншому власникові: Крюково, Тушино і т.п., тоді як у ІХ-XII ст. були більш поширені ойконіми з суфіксом – ск, що лексично позначали природні особливості навколишньої місцевості: Брянськ, Смоленськ.

Найбільш повну картину історичного минулого дають комплексні дослідження топонімії на основі застосування всіх ономастичних і історичних методів. Прикладами подібних робіт і їхньої ефективності може бути встановлення схеми розміщення німецьких племен на території Європи в I тисячоріччі н.е.. проведене Ф. Енгельсом у роботі "Франкський діалект", визначення границь розселення слов'ян на захід р. Ельби й у Наддніпрянщині на границі з балтійськими племенами.

Великі і різнобічні зв'язки топоніміки з іншими історичними дисциплінами, з історією в цілому як засобом пізнання. По-перше, це обумовлено необхідністю критичного вивчення інформаційних можливостей, дійсності і специфіки відображення дійсності історичними джерелами, що містять топонімічні дані. По-друге, – необхідністю вивчення по історичних джерелах характеру і часу вживання назв, без чого не можна встановити їхнє реальне значення.

Топонімічні дослідження важливі і для географії. З їхньою допомогою встановлюються історичні назви для карт, з'ясовується географічне положення різних об'єктів. В останні роки практикуються зв'язки топонімічних, археологічних і інших історичних досліджень.

Топонімічні вишукування велися з часів античності. Збереглися сліди спроб етимологічного тлумачення окремих топографічних назв. Однак вони робилися без обліку мінливості і соціальної обумовленості топонімів. Цей напрямок існувало до середини XIX в., породивши чимало помилок.

Першим у Росії сформулював окремі положення топоніміки як науки А.Х. Востоков. У його "Задачі аматорам етимології", що вийшла в 1812 р., були обґрунтовані ідеї про хронологічне домінування гідронімів над ойконімами, необхідності вивчення структури слів – онімів, про значення ареальних досліджень топонімічних формантів. Цінні топонімічні дослідження провели в XIX - початку XX в. Н.М. Карамзін, Н.А. Максимович, А.В. Соболевський, І.П. Барсів А.М. Лазаревський, Д.И. Яворницький, А.А. Потебня, И.А. Бодуен де Куртене й ін. Тривалий час топонімічні вишукування велися по різних ізольованих напрямках. Комплексний підхід був властивий М.И. Надєждіну, А.И. Соболевському і деякому іншому вченим. У XX в. починається бурхливий розвиток топоніміки в багатьох закордонних країнах. Значний внесок у розвиток топоніміки як допоміжної історичної дисципліни зробили вітчизняні вчені С.Б. Беселовський, Н.А. Ніконов, О.Н. Трубачьов, А.І, Попов, З.М. Мурзаєв. Українські школи представляють Ю.А. Карпенко, К.К. Делуйко, И.М. Желєзняк, А.С. Стрижак і ін.

Як самостійна наука топоніміка має ряд важливих досягнень, але її становлення в рамках історичної науки ще не завершилося.

Дата добавления: 2014-11-29