Фалеристика

вивчає історію орденів, нагородних медалей, знаків розрізнення, значків, виникнення і розвиток нагородної системи, а також відповідні документи і статистику.

Походить від гр. – металеві прикраси у вигляді блях, жетонів. В елліністичних арміях, а потім у Давньому Римі вони слугували військовими знаками відмінності, нагородами для воїнів, центурій, маніпул, когорт і легіонів. Нагороди і знаки розрізнення – цінне джерело для вивчення рівня розвитку матеріальної культури, духовного життя держави у певний період, символіки і її пріоритети. Він допомагає при дослідженні важливих подій і фактів, їхній оцінці. Особливо важливі матеріали фалеристики для історії воєн і військового мистецтва, датування місць боїв або поховань.

Основним об'єктом дослідження даної дисципліни є нагороди, пам'ятні знаки, значки; документи і матеріали нагородної статистики. Використовуються такі основні дослідницькі методи: порівняльно-історичний, класифікації і типологічний; застосовуються також методи інших галузей історичного знання, наприклад, археології, палеографії й ін.

Раніше фалеристика традиційно входила до нумізматики. Як самостійна наукова дисципліна стала виділятися в першій половині XX в. У СРСР це було пов'язано з появою наприкінці 5О-х - початку 60-х років досліджень В.А. Дурова і І.Г. Спаського. У середині 70-х років вийшли перші в історіографії узагальнюючі роботи В.Н.Ільїнського, В.Г. Буркова, Г.А. Колесникова й А.М. Рожкова, Р.М. Шейна й ін. Деякі з них були перевидані в доповненому вигляді в 80-ті роки.

Нагороди і пам'ятні знаки відомі з найдавніших часів. Ще в армії Римської республіки в V1 в. до н.е. воїни, що проявили себе в битвах, поряд з підвищенням по службі, збільшенням платні або частки в розподілі трофеїв отримували право носити особливі золоті або срібні зап'ястя на руках, ланцюжка на шиї, медальйони з зображенням свого полководця або божества - покровителя. Вищими знаками відзнаки за бойові подвиги служили вінки, що вручаються перед усім військом, за порятунок товариша в бої, сходження першим на стіну ворожого міста або укріплення. Найбільш почесною нагородою вважався лавровий вінок тріумфатора, якого удостоювався полководець за видатну перемогу. У середні віки широко поширилися нагороди у виді пожалувань земельними угіддями з відповідною грамотою, грішми, коштовностями, зведення в лицарське звання. Така практика існувала в багатьох державах. Особливе значення цьому надавалося в періоди зміцнення централізованої влади.

Перші нагороди-ордена виникають у ХІV в. у Західній Європі. Однак як знаки відзнаки вони існували ще в період виникнення духовно-лицарських орденів, таких як Іоаннітів, Мечоносців, Тамплієрів, Ливонського, Тевтонського і ін. У ХІV - ХVІ ст. широко поширюються придворні ордени, засновувані монархами. Особи, відзначені членством в них, носили пишні орденські костюми, особливі знаки відмінності й іменувалися кавалерами. Поступово ці знаки придбали характер державних нагород. До числа найстарших орденів відносяться англійський орден Підв'язки (заснований у 1348 р.), бургундський, а потім іспанського й австрійський – Золотого Руна (1429 р.), шведський – Меча (1522 р.) і французький – Святого Духа (1579 р.). Як правило, відзначалися найзнатніші дворяни країни, улюбленці королів, найбільші сановники церкви. Ордена давали чимало привілеїв, важливе місце серед яких займало зведення кавалера в лицарське достоїнство, а пізніше – надання прав особистого або потомственого дворянства.

За бойові подвиги і заслуги перед країною воїни Давньоруської держави нагороджувалися шийними гривнями (обручі з золота, срібла і бронзи, що носилися на шиї), а також земельними наділами, обладунками, золотим або срібним посудом, хутрами, грішми, їстівними припасами і невільниками. В ХV ст. у Московській державі з'являються золоті медалі-монети з вушком, якими відзначали за ратні подвиги. У цілому ж нагородна система Київської Русі, а потім Московської держави була значно демократичною, чим багато західноєвропейські. У Європі відзначали за велику перемогу або бойові успіхи тільки полководця й іноді його декількох найближчих соратників. Іншим воїнам діставалися на розгарбування захоплене місто або замок, а також трофеї. На Русі, як правило, нагороджували всіх учасників успішного бою. Воєвода одержував золоті гривні, старші дружинники – срібні, а інші воїни – бронзові. Такий же порядок зберігся і при введенні нагородних медалей-монет.

В даний час вітчизняні матеріали, досліджувані фалеристикою, розділяються на періоди - дореволюційний і післяреволюційний. У першому виділяють: кінець X - кінець ХVІІ ст. (від першого згадування в російського літопису про нагородження золотою гривнею до створення спеціальної нагородної медалі, що не була одночасно монетою); кінець ХVІІ ст. - 1917 р. (від встановлення першого російського ордена при Петрі I до видання декрету Раднаркому Росії про скасування старих орденів і знаків розрізнення, пам'ятних знаків, медалей, тобто всієї дореволюційної нагородної системи).

Матеріали післяреволюційного періоду охоплюють такі етапи: формування радянської нагородної системи (1918-1940 р.); розвиток нагородної системи в роки Великої Вітчизняної війни – встановлення нових орденів і медалей для воїнів, що відрізнилися, і трудівників тилу (1941-1945 р.); післявоєнний (починаючи з 1946 по 1991 р.).

Великий інтерес для дослідника представляють матеріали російської фалеристики 1698-1917 р. Навесні 1693 р. Петром I був заснований перший російський орден, що носив ім'я апостола Андрія Первозданного. Він мав один ступінь і до 1917 р. був вищою урядовою нагородою Росії. Нагородний комплект складався із знаку, орденської зірки і стрічки світло-блакитного кольору. Девізом ордена були слова "За віру і вірність". Сам Петро I дуже високо цінував цю нагороду й одержав її тільки в 1703 р. за військовий подвиг, Загін моряків і піхотинців під його командуванням узяв на абордаж і захопив дві шведські галери із спорядженням й екіпажами. За всю петровську епоху, що буяла яскравими талантами полководців, багату ратними перемогами, кавалерами ордена стали усього 40 чоловік.

У 1714 р. засновується орден святої Катерини, або Звільнення, у 1725 р. – святого Олександра Невського. У 1742 р. у зв'язку з приїздом у Росію спадкоємця престолу, племінника Єлизавети Петрівни і майбутнього імператора Петра Ш (у той час принца Петра-Ульріха) одержує право на життя його гольштинський орден святої Анни (на честь його матері і дочки Петра I). З 1815 р. він мав 4 ступеня. Пізніше з'являються й інші ордена – святого Володимира, святого Станіслава, Білого Орла, святого Іоанна Ієрусалимського.

Особливе місце серед усіх російських нагород займав орден святого Георгія Переможця (або Георгіївський хрест), що був вищою і самою почесною військовою нагородою для офіцерів і генералів, починаючи з 1769 р. Одержати його можна було тільки за видатні військові заслуги, перемоги, подвиги, зроблені особисто. Нагородження відбувалось з 4 до 1-го ступеня. Вся військова історія Росії знає лише 25 кавалерів ордена святого Георгія 1-го ступеня.

До 1826 р. усі ордена надавали право на дворянство, а з 1845 р. – тільки ордена святої Анни і святого Станіслава 1-й ступені або святого Георгія, Білого Орла, святого Олександра Невського і святого Володимира будь-якого ступеня. Ордени, що мали ступені більш низького класу, надавали право особистого дворянства тільки для кавалера. До 1797 р. кавалер будь-якого ордена міг прикрашати його яким завгодно числом дорогоцінних каменів, однак у 1797 р. імператор Павло I видав рескрипт, відповідно до якого зірки і знаки орденів, прикрашені діамантами або алмазами, стали характеризувати більш високий ступінь нагороди.

У дореволюційній Росії система нагородження орденами відбивала станову нерівність у суспільстві. У чинному законодавстві прямо вказувалося: "Мещанам и лицам сельского достояния ордена не испрашиваются". За 219 років існування нагородної системи орденом не був відзначений жоден селянин або робітник. Це був привілей дворян, чиновників, офіцерів, великих купців і банкірів, іноземців з числа знатних дворян, чиновників, дипломатів або фінансистів, промисловців.

В 1807 р. для героїв-солдатів був заснований окремий особливий знак відзнаки орден святого Георгія, розділений у 1856 р. на 4 ступені. З 1913 р. він став називатися солдатським Георгіївським хрестом і був офіційно визнаний як орден, але тільки військовий і для нижчих чинів. Їм відзначали виняткову мужність і відвагу рядових воїнів. Такі нагороди мали Маршали Радянського Союзу Г.К. Жуків, К.К. Рокоссовський; генерал армії И.В. Тюленєв і генерал-полковник К.П. Трубників були повними георгіївськими кавалерами, тобто мали 4 ступеня нагороди або весь "кавалерський георгіївський бант". Повним георгіївським кавалером був також герой громадянської війни комдив Д.А. Шмідт (репресований у 1937 р.). Серед знищених сталінським терором видних радянських воєначальників минулого і георгіївських кавалерів, герої першої світової війни – комкори Н.Н. Криворучко, І.О. Кутяков і Є.І. Ковтюх, командарм 1-го рангу І.Ф. Федько та ін.

10 листопаду 1917 р. ВЦВК і Раднарком Росії прийняли декрет "Про знищення станів і цивільних чинів", згідно якого всі царські ордена і медалі як атрибути монархії скасовувалися. В роки громадянської війни почала формуватися радянська нагородна система. Нагородження не мало яких-небудь обмежень по національній, класовій або становій ознаках. Право нагородження орденами і медалями країни належало Президії Верховної Ради СРСР або за його доручення Президії Верховної Ради союзної республіки (тільки для декількох медалей). У ведення Президії Верховної Ради СРСР входило й встановлення нових нагород або скасування колишніх, а також позбавлення них. Почесні державні знаки відзнаки присуджувалися за особливі заслуги в розвитку виробництва, науки і культури, у боротьбі за мир і зміцнення дружби між народами.

Усього до 1991 р. у колишньому СРСР існував 21 орден. Найстарший з них - орден Червоного Прапора, заснований 16 вересня 1913 р., розглядалася тоді як вища бойова нагорода Радянської республіки. Він присуджувався постановою Реввійськрада країни за особливі заслуги, мужність і хоробрість, виявлені в боях. Першими кавалерами цього ордена були відомі воєначальники В.К. Блюхер, И.В. Якир і П.П. Уборевич. Усі вони стали в 1937-1938 р. жертвами сталінських репресій.

Вищою нагородою СРСР був орден Леніна. Він був заснований 6 квітня 1930 р. як нагорода за трудові і бойові заслуги. Відповідно до статуту ордена до 1933 р. їм нагороджувалися окремі громадяни, а також колективи, установи, інститути, військові частини, громадські організації. З 1933 р. орден Леніна став тільки особистою нагородою, Відповідно до рішення ЦВК СРСР від 23 травня 1930 р. першим орденом Леніна був нагороджений колектив редакції газети "Комсомольська правда".

В роки Великої Вітчизняної війни Президія Верховної Ради СРСР заснував ряд нових орденів за ратні заслуги і подвиги. Це ордена Вітчизняної війни I і ІІ ступеня, Слави трьох ступенів і полководницькі ордени Суворова, Кутузова, Богдана Хмельницького трьох ступенів, Ушакова і Нахімова двох ступенів, Олександра Невського, а також вища полководницька нагорода - орден "Перемога". Як правило, полководницькими орденами нагороджувалися воєначальники за вміле й успішне проведення масштабних операцій з розгрому ворога, форсування рік, звільнення великих міст, оточення і розгром частин супротивника.

Перші трудові нагороди Радянської держави – ордена Трудового Червоного Прапора і Пошани (до 1933 р. – Знак Пошани) – відносяться до часу перших п'ятирічок. В післявоєнні роки були засновані нові нагороди – ордени Жовтневої Революції (31 жовтня 1967 р.), Дружби народів (17 грудня 1972 р.), Трудової Слави трьох ступенів (18 січня 1974 р.), "За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР" трьох, ступенів (23 жовтня 1974 р.). Кожний з цих орденів мав статут, відповідно до якого і відбувалось нагородження. Серед кавалерів орденів і медалей сотні тисяч робітники і селян, учителів, учених, інженерів, діячів культури, військових.

До 1913 р. Україна не мала власних державних нагород. В часи Директорії (Української Держави) були прийняті закони, грамоти і проекти 7 бойових хрестів і медалей чотирьох ступенів на стрічці, що, однак, не вдалося випустити. Крім того, існували пам'ятні знаки, що призначалися для учасників нових українських військових формувань – легіону Українських січових стрільців (створений у 1914 р.), а пізніше – армії Української Народної Республіки (період Директорії) і Української Галицької Армії.

Орден (лицарів) Залізного Хреста армії УНР затверджений 19 жовтня 1920 р. головним отаманом війська С. Петлюрою для всіх учасників першого зимового походу (6.XII. 1919 - 6. V. 1920 р.). Розмір хреста 42x42 мм, ширина стрічки – три сині смужки на жовтому полі – 35 мм. На хресті – тризуб у гладкій зірці без "променів". На реверсі напис: "За зимовищ похід і бої". Виготовлений у Варшаві. Серед перших кавалерів – отаман С. Петлюра, генерали Ю. Тютюнник, М. Шаповал, А. Загродський.

Хрест легіону Українських січових стрільців (Гуцульський) встановлений у 1913 р. центральною управою Українських січових стрільців для всіх легіонерів. Існувало два розміри хреста: великий (парадний) – розмір 45x45 мм, стрічка шириною 40 мм і менший (щоденний) – 36x36 мм, стрічка шириною 13 мм, а на ній дві жовтих смужки на синім полі. Зверху на хресті буква "V, з боків – "З", унизу –"1914". Існує варіант хреста про "Левеня" ("Левиком") по центрі.

У 1928 р. для усіх воїнів Української Галицької Армії був установлений Галицький хрест – пам'ятний знак армії. Від довоєнного (Львівського) він відрізнявся розміром – 33x33 мм, стрічка шириною 30 мм із двома вузькими жовтими смужками з боків на блакитному полі. На реверсі напис: "За Україну, єї волю, за честь і славу".

10 березня 1921 р. V Всеукраїнський з'їзд Рад прийняв постанову "Про Червоний Орден Трудового Прапора". Статут цього ордену затверджений 4 листопаду 1925 р. ВУЦВК і РНК УРСР. Усього орденом було нагороджено 305 чоловік і 7 колективів.

5 серпня 1931 р. затверджений новий статут ордену Трудового Червоного Прапора УРСР. Нагородження орденом України, як і інших республік, що мали свої ордена, було припинено постановою Президії Раднаркому СРСР від 23 квітня 1933 р. З цього часу проводилися нагородження тільки орденами Союзу. Питання про нагороди республіканськими орденами не переглядався до розпаду СРСР.

Дата добавления: 2014-11-29