Прочитайте речення, вживаючи числівники й дієслова в потрібній формі

1. У середині XVI в. у Нідерландах прожива 3 мільйони чоловік, налічувалося близько 300 міст і 6500 сіл. 2. Весь шлях до Реймса в
300 км армія пройшла за два тижні. 3. Близько 630 року більшість арабських племен прийняв.. іслам і визнав.. влада Мухаммеда.
4. Тиберий запропонував прийняти новий закон, за яким одна римська родина могла користуватися не більш ніж 250 гектарами землі. 5. У римській армії було близько 80 тисяч піхоти й 6 тисяч кіннот, а в карфагенській – близько 40 тисяч піхоти й 10 тисяч кіннот. 6. При Ярославі Мудрому в Києві вже значилося близько
4000 церков.

11. Прочитайте уривок з п'єси Г. Полонського "Доживемо до понеділка". Охарактеризуйте мовлення вчителя історії. Які комунікативні якості їй властиві? Використанням яких засобів досягається виразність?

Урок історії триває.

Тепер біля дошки – Костянтин Батищев. Відповідає впевнено, спокійно:

– Замість рішучих дій Шмідт посилав телеграми Миколі II, вимагав від нього демократичних свобод. Влада встигла отямитися, стягла до Севастополя війська, і крейсер "Очаків" був обстріляний і підпалений.

Шмідта стратили. Він постраждав від своєї політичної наївності й короткозорості. Користі від його геройства було не багато...

– Бідний Шмідт! – з гіркою усмішкою вимовив Мельников і закрив очі рукою. – Якщо б він міг передбачати цю посмертну сувору догану...

– Що неправильно?

Мірошників не відповів, у проході між рядами пішов до останньої парти, до Наташі. І вголос поскаржився їй:

– Раз у раз чую: "Жорес не розумів...", "Герцен не зумів...", "Толстой недозрозумів...". Немов в історії орудувала компанія двієчників...

І вже іншим тоном запитав у класу:

– Хто може заперечити, додати?

Панічно зашелестіли сторінки підручника. Костянтин посміхався – чи то він був упевнений, що не заперечити, не додати нема чого, чи то робив гарну міну при поганій грі.

– У підручнику про нього всього п'ятнадцять рядків, – помітив він.

– П'ятнадцять рядків, – повторив Мельников Костині слова. – Але ж це чимало. Від більшості людей залишається тільки тире між двома датами...

Відверто дивлячись на одну Наташу, він запитав сам себе:

– Що ж це був за людина – лейтенант Шмідт Петро Петрович? – І сам відповів, любуючись далеким образом: – Росіянин, інтелігент. Розумник. Артистична натура – він і співав, і прекрасно грав на віолончелі, і малював, що не заважало йому бути хоробрим офіцером, професійним моряком. А який оратор! Але головний його талант – це дар відчувати чуже страждання більш гостро, ніж власне. Саме з такого тіста робляться бунтарі й поети...

Зупинившись, Мельников послухав, як мовчить клас. Потім раптом посміхнувся, заіскрилися в нього очі:

– Знаєте, сорок хвилин провів він один раз у поїзді з жінкою й закохався без пам'яті, навік – чи то в неї, чи то в образ, що сам видумав. Красиво закохався! Сорок хвилин, а потім були тільки листи, сотні листів... Читайте їх, вони опубліковані, і ви не посмієте із зарозумілою нудьгою міркувати про помилки цієї людини!

– Але ж помилки були? – нерішуче вставив Костячи, самовпевненість якого сильно пішла на спад.

Мірошників оглянувся на нього й проговорив розсіяно, з відтінком досади:

– Ти сядь поки, сядь...

Незадоволений, але без втрати достоїнства Костянтин скорився.

– Петро Петрович Шмідт був противником кровопролиття, – продовжував Мельников. – Як Іван Карамазов у Достоєвського, він відкидав загальну гармонію, якщо в її основу покладено хоч одну замучену дитину... Усе не вірив, не хотів вірити, що мова кулеметів і картечі – єдино можлива мова переговорів із царем. Безкровна гармонія... Наївно? Так. Помилково? Так! Але я запрошую Батищева й усіх нас не рубати зплеча, а відчути високу собівартість цих помилок!

Дата добавления: 2014-11-29