Та охорони земельних ресурсів

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ

Переважна більшість земель країни перебуває у власності або користуванні громадян, а також приватних, державних та кому­нальних юридичних осіб. Тому законодавство надає важливого значення в галузі використання та охорони земель саме власникам та користувачам земельних ділянок. Передусім законодавство виз­начає загальні обов’язки суб'єктів права власності та права корис­тування на землю. Так, згідно зі статтями 91 та 96 ЗК власники і користувачі земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати вико­ристання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог за­конодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати зе­мельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних зе­мельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місце­вого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; є) дотри­муватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних із вста­новленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати ге­одезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Правова охорона відображає поділ земель України за їх категорійною належністю та цільовим призна­ченням на такі групи:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призна­чення;

д) землі історико-культурного призначення;

є) землі лісового фонду;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транс­порту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Використання та охорона кожної з зазначених категорій земель регулюються як загальними, так і спеціальними нормами земель­ного права.

Правове регулювання використання та охорони земель України враховує поділ її земельного фонду на окремі кате­горії земель. Загальні вимоги щодо цільового призначення та цільового ви­користання і охорони кожної категорії земель проявляються в їх назвах. Тому зе­мельним законодавством встановлені вимоги цільового використан­ня земель, дотримання яких є важливим засобом забезпечення ре­алізації завдань раціонального використання та охорони земельного фонду як у цілому, так і окремих категорій земель зокрема.

Цільове призначення земель є ефективним засо­бом впливу держави на використання та охорону земель.

Згідно зі ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарською призначення є землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфрас­труктури або призначені для цих цілей.

ЗК України забезпечує охорону та раціональне використання земель сільськогосподарського призначення насамперед шляхом встановлення переліку осіб, які можуть їх використовувати.

Слід зазначити, що одним із основних завдань правової охоро­ни земель України є збереження сільськогосподарського земельного фонду (ст. 23 ЗК України, ст. 36 Закону України “Про охорону земель”).

Важливим напрямом правової охорони та використання земель сільськогосподарського призначення є закріплення в законодавстві вимог щодо охорони ґрунтів таких земель (ст. 37, 47 ЗК України).

До земель житлової та громадської забудови ЗК України (ст. 38) відносить земельні ділянки в межах населених пунктів, які викори­стовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об’єктів загального користування.

Особливій правовій охороні підлягають землі природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення (ст.44 ЗК України, закони України “Про охорону навколишньо­го природного середовища”, “Про природно-заповідний фонд Ук­раїни”, “Про Загальнодержавну програму формування національ­ної екологічної мережі України на 2000—2015 роки” (2000 р.), “Про екологічну мережу” тощо.

Особливість правової охорони земель природно-заповідного фонду полягає у їх власнісному статусі.

Принциповим положенням законодавства про землі природно-заповідного фонду є те, що на таких землях забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об’єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Одним із основних напрямів посилення правової охорони зе­мель природно-заповідного фонду на сучасному етапі розвитку країни є прийняття законодавства про національну екологічну мере­жу (Закон України “Про екологічну мережу”).

Правова охорона земель оздоровчого призначення поширюється на землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. (ст. 47 ЗК України).

Важливою особливістю правової охорони земель оздоровчого при­значення є те, що на територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

Правовий режим округу санітарної охорони курорту не є одна­ковим для всіх його частин. Так, згідно зі ст. 30 закону за ступе­нем охоронного режиму округ санітарної охорони поділяється на три зони:

l першу (зона суворого режиму),

l другу (зона обмежень),

l тре­тю (зона спостережень).

Правовий режим земель рекреаційного призначення поширюється на землі, які використовуються для організації відпочинку насе­лення, туризму та проведення спортивних заходів (ст. 51 ЗК України).

Особливостями правової охорони відзначаються і землі історико-культурного призначення, до яких належать землі, на яких розташо­вані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, ме­моріальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, на-скельні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військо­вих таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ан­самблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фо­нова забудова (ст. 53 ЗК України).

Посиленій правовій охороні підлягають і середовища населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України.

До земель лісового фонду як об’єкта правової охорони належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рос­линністю, нелісові землі, які надані та використовуються для по­треб лісового господарства. До земель лісового фонду не включа­ються землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) полезахисними лісо­вими смугами, захисними насадженнями на смугах відводу заліз­ниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідро­технічних споруд та водних об’єктів;

в) окремими деревами і група­ми дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадиб­них, дачних і садових ділянках (ст. 55 ЗК України).

Слід зауважити, що основним завданням правової охорони земель правого фонду є забезпечення охорони та використання лісових ресурсів країни.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об’єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смуга­ми вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смуга­ми водних шляхів (ст. 58 ЗК України). Правовий режим земель йодного фонду підпорядкований правовому режиму водних об’єктів, розташованих на таких землях. Тому зміст правової охо­рони земель водного фонду визначається нормами як земельного, так і водного законодавства.

З метою забезпечення охорони та раціонального використання водних об’єктів уздовж: водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (ст. 58 ЗК України). Правовий режим таких зон залежить від типу водойми, уздовж якої вони встановлені, та охоронної спрямованості зони.

Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в уста­новленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення виробничої та іншої антропогенної діяльності, яка не­гативно впливає на стан довкілля.

Водночас чинне земельне законодавство містить і норми, спря­мовані на захист земель промисловості, транспорту, зв'язку, енер­гетики, оборони та іншого призначення.

Дата добавления: 2014-11-29