Земельних ресурсів

У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ І КОНТРОЛЬ

Державне управління в галузі охорони та використання земель і важливою складовою державного управління в галузі раціональ­ного використання та охорони довкілля.

Державне управління у сфері використання та охорони земель — це організаційно-правова діяльність уповноважених органів влади щодо забезпечення раціонального використання земель власниками та кори­стувачами земельних ділянок, а також іншими суб’єктами земельних правовідносин відповідно до вимог земельного законодавства України.

Під функціями державного управління землями слід розуміти ви­ди (напрями) діяльності уповноважених органів державної влади щодо забезпечення організації раціонального та ефективного вико­ристання і охорони земель.

Суб’єктами управління в галузі використання та охорони земель є органи державної влади, уповноважені провадити відповідну ор­ганізаційно-правову діяльність щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів та їх охорони. До таких органів ЗК України відносить: Верховну Раду України, Верховну Раду Ав­тономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські, районні, районні у містах, міські, селищні та сільські ради, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, центральний орган вико­навчої влади з питань земельних ресурсів, Раду міністрів Автоном­ної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

Моніторинг земель як функція державного управління землями являє собою систему спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення його змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації наслідків негативних процесів. Моніторинг земель поділяється на такі ви­ди:

l національний (охоплює всю територію країни);

l регіональний (на територіях, що характеризуються єдністю фізико-географічних, екологічних та економічних умов);

l локальний (на територіях ниж­че регіонального рівня, до територій окремих земельних ділянок і елементарних структур ландшафтно-екологічних комплексів).

Планування використання та охорони земель як функція держав­ного управління землями - це врегульована нормами права діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування щодо регулю­вання використання територій, яка полягає в розробці та затверд­женні містобудівної документації, відповідно до якої здійснюється за­будова та використання земель населених пунктів та прилеглих до них земель.

В Україні така діяльність регулюється ЗК, законами “Про осно­ви містобудування”, “Про планування та забудову територій” (2000 р.) та іншими правовими актами.

На загальнодержавному рівні планування територій здійснюється шляхом розробки Генеральної схеми планування території України, якою визначаються основні напрями раціонального використання території країни, створення та підтримання повноцінного життєво­го середовища, охорони довкілля, здоров’я населення, пам'яток історії та культури, державні пріоритети розвитку систем розселен­ня, виробничої, соціальної та інженерно-транспортної інфраструк­тури. Генеральна схема розробляється Кабінетом Міністрів Ук­раїни та затверджується Верховною Радою України.

Чинна Генеральна схема планування території України затверд­жена Верховною Радою України 7 лютого 2002 р. і розрахована на період до 2020р.

Планування територій на регіональному рівні полягає в розроблен­ні та затвердженні Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними та районними радами схем планування територій Авто­номної Республіки Крим, відповідно областей та районів.

Планування територій на місцевому рівні є процесом розробки та затвердження генеральних планів населених пунктів, схем плану­вання територій на місцевому рівні та іншої містобудівної доку­ментації (детального плану території, плану червоних ліній, проек­ту забудови території тощо).

Важливим напрямом планування використання земель є їх природ­но-сільськогосподарське районування. Згідно зі ст. 179 ЗК України природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ те­риторії з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур.

Нормування та стандартизація у сфері використання та охорони земель — функція державного управління земельними ресурсами, яка полягає у прийнятті та забезпеченні виконання суб’єктами земельних відносин вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

Згідно зі статтями 29—30 Закону України “Про охорону земель” стандартизація та нормування у сфері використання та охорони зе­мель передбачає прийняття відповідними органами влади норма­тивних документів (терміни, поняття класифікації; методи, мето­дики і засоби визначення складу та властивостей земель; вимоги до обирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про якість земель, прогнозування зміни родючості ґрунтів; вимоги що­до раціонального використання та охорони земель тощо) та стан­дартів.

Землеустрій як функція державного управління земельними ресурса­ми являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних за­ходів, спрямованих на забезпечення встановлення меж території адмі­ністративно-територіальних утворень, меж охоронних зон, місцево­стей, меж дії обмежень прав на землю та меж земельних ділянок.

401Розділ XII. Правова охорона і використання земель

Так, згідно зі ст. 184 ЗК України землеустрій передбачає:

а) вста­новлення (відновлення) на місцевості меж адміністративно-тери­торіальних утворень, землеволодінь і землекористувань;

б) розроб­ку загальнодержавної і регіональних програм використання та охо­рони земель;

в) складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель відповідних адміністративно-територіальних утворень;

г) обґрунту­вання встановлення меж територій з особливими природоохорон­ними, рекреаційними і заповідними режимами;

ґ) складання про­ектів упорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань та створення нових;

д) складання проектів відведення земельних діля­нок;

е) встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних діля­нок;

є) підготовку документів, що посвідчують право власності або право користування землею;

ж) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозмін, упо­рядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

з) розроблення іншої землевпорядної документації, пов'яза­ної з використанням та охороною земель;

и) здійснення авторсько­го нагляду за виконанням проектів з використання та охорони земель;

і) проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень і розвідувань земель.

Облік земель за якістю охоплює всі категорії земель і містить:

а) класифікацію всіх земель сільськогосподарського призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель;

б) характе­ристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гуму­су і рухомих поживних речовин, механічним складом ґрунтів, кру­тизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солон­цюватістю, кислотністю, заболоченістю, за­брудненням продуктами хімізації сільського господарства і техно­генними факторами, зокрема, радіаційним забрудненням;

в) харак­теристику культуртехнічного стану природних кормових угідь;

г) лісотипологічну характеристику лісових угідь;

ґ) класифікацію земель населених пунктів за функціональним призначенням;

д) ха­рактеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспорт­ною та природоохоронною інфраструктурою, об’єктами оздоровчо­го, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Важливу роль в обліку земель за якістю відіграє бонітування ґрунтів, тобто поділ їх на групи за якістю, що визначається балами бонітету (за шкалою від 1 до 100 балів). Бонітування ґрунтів про­водиться на основі даних про їх природні властивості, що мають сталий характер та істотно впливають на врожайність сільськогос­подарських культур.

Важливою функцією державного управління земельними ресур­сами є державна реєстрація прав на землю та іншу нерухомість.

Дер­жавна реєстрація прав на землю являє собою офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинен­ня прав власності, користування, в тому числі права оренди землі, їх обмежень, земельних сервітутів тощо, що супроводжується внесен­ням даних про зареєстровані права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” (2004 р.) обов 'язковій державній реєстрації підлягають речові пра­ва на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізич­них та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а саме:

1) право власності на нерухоме майно;

2) речові права на чуже нерухоме майно:

а) право володіння;

б) право користування (сервітут);

в) право постійного ко­ристування земельною ділянкою;

г)право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

ґ) право забудови земельної ділянки (суперфіцій);

д) право користування нерухомим майном строком більш як один рік.

Надзвичайно важлива роль у проведенні державної земельної політики належить державному контролю за використанням та охороною земель. Його основне завдання полягає в забезпеченні додер­жання всіма суб’єктами земельних відносин — органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, ор­ганізаціями і громадянами — вимог земельного законодавства Ук­раїни.

Згідно зі ст. 188 ЗК України державний контроль за використан­ням та охороною земель здійснюється уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноваженими органами з питань екології та природних ресурсів. Цією ж статтею передбачено, що порядок здійснення державного контролю за ви­користанням та охороною земель має бути встановлений спеціаль­ним законом. Ним є Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (2003 р.).

Закон також розмежовує та закріплює компетенцію зазначених органів влади щодо здійснення земельного контролю. Найбільш широким колом повноважень у сфері його здійснення наділений Держкомзем України, який уповноважений здійснювати від імені держави контроль за дотриманням законодавства щодо викори­стання та охорони земель як операційного базису, засобу вироб­ництва та природного ресурсу.

Повноваження Мінприроди України у сфері здійснення земель­ного контролю спрямовані на забезпечення додержання вимог за­конодавства України щодо охорони земель як об’єкта навколиш­нього природного середовища.

Нарешті, Закон “Про державний контроль за використанням та охороною земель” визначає і повноваження Мінагрополітики України у даній сфері.

Правовий статус Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель (Держземінспекція) визначений Законом “Про державник контроль за використанням та охороною земель” та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2002 р. “Про утворення Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель”, якою затверджене Положення про Держземінспекцію.

Що стосується правового статусу Державної служби охорони ро­дючості ґрунтів, то він визначений Законом “Про державний кон­троль за використанням та охороною земель”. Зокрема, ст. 9 зако­ну встановлено, що як державний контроль за використанням та охороною земель, так і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом:

l проведення перевірок;

l розгляду звернень юридичних і фізичних осіб;

l участі у роботі комісій при прийнятті в експлуатацію меліора­тивних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об’єктів, які спо­руджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечен­ня охорони земель;

l розгляду документації із землеустрою, пов'яза­ної з використанням та охороною земель;

l проведення моніторин­гу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарсь­кого призначення.

Дата добавления: 2014-11-29