Оглашенний

СЛУЖИТЕЛЬ ТАЙНИ ХРЕЩЕННЯ

Оглашенний.

Служитель тайни Хрещення.

План

1. Обряди, що передують уділенню Святої тайни Хрещення.

4. Хресні батьки.

5. Неповторність Святої тайни Хрещення.

ОБРЯДИ, ЩО ПЕРЕДУЮТЬ УДІЛЕННЯ СВЯТОЇ ТАЙНИ ХРЕЩЕННЯ

Передхрещальні обряди над оглашенним так зблизилися із уділенням самої тайни хрещення, що у церковній практиці стали займати першу частину усього літургічного чину хрещення. Тому обряд хрещення починається із чину відречення і переходить у здійснення хрещення — першого містичного акту із трьох тайн християнського втаємничення.

За церковною традицією тайну хрещення уділяють ті особи, які є взагалі звершувачами християнських тайн, це — єпископи та священики. Але у випадках небезпеки смерті хрещення може уділити диякон, а також і мирянин. Уже у ІІІ ст. Тертуліан, говорячи про тих, хто може уділяти хрещення, вказує, що право уділяти хрещення‚ належить передусім єпископу. Здійснювати його можуть також священики та диякони, але не без дозволу єпископа, щоб зберегти повагу до Церкви у її управителі та зберегти мир через цю підпорядкованість. Зрештою, навіть мирянам дозволяється хрестити у крайніх випадках. Однак хрещення, здіснене мирянином, не завжди і не всіма приймалося у Православній Церкві. Основу такого хрещення знаходять у загальному царсько-священичому служінні мирян, яке надає їм силу звершувати цю священнодію. Церковна дисципліна додає, що хрещення, здійснене мирянином, якщо видужає охрещений, повинно бути обов’язково доповненим необхідними обрядами з уділенням тайн миропомазання та євхаристії.

Оскільки процес вивчення християнських істин та підготовки оглашенного до прийняття тайни хрещення робить його кандидатом у члени Церкви, він уже в цьому стані входить у сферу дії церковної дисципліни. Оглашенні беруть участь разом з вірними у першій частині літургії, хоч їхня участь у літургічному житті Церкви завжди обмежується. Так, у правилі 8 Теофіла Олександрійського зауважується, що оглашенний не повинен їсти та пити від приношень для безкровної жертви. Щодо життя оглашенних правило 20 Василія Великого наголошує, все, що було вдіяне ними перед їхнім вступом до катехуменату, Церквою не карається. Але оглашенні, які впали у гріх після входу у катехуменат, несуть покарання за свої гріхи згідно з церковними канонами (І Всел. соб., пр. 14). Та в небезпеці смерті оглашенний, якого відлучено від катехуменату за гріхопадіння, допускається до хрещення та прийняття святих Христових тайн (Кирило Олекс., пр. 5). Також тільки в небезпеці смерті можна хрестити оглашенного, який не очистився від злого духа, але оглашенного, який в час хвороби втратив розум і не спокушується злим духом, можна хрестити за проханням його рідних (Тимоф. Олекс., пр. 2, 4). Церковні правила дозволяють оглашенним жінкам хреститися під час їхньої вагітності, але не під час їхнього очищення, а приймати хрещення після очищення (Неокесарійський собор, правило 6; Тимофій Олександрійський, правило 6. Перше правило Св. Тимофія Олекс. велить охрестити семирічну оглашенну дитину або дорослого, не чекаючи закінчення катехуменату, які несвідомо прийняли євхаристію, як уже покликаних Богом.

Сьомий Вселенський Собор у Нікеї у каноні 8 щодо юдеїв які бажають прийняти християнство говорить: «Якщо ж хтось із них із щирою вірою навернеться та дотримуватиме тієї віри цілим серцем, урочисто відкинувши їхні юдейські звичаї і дії, щоб тим самим і інших виявляти та виправляти, то такого приймати і дітей його хрестити, і стверджувати, що такий зрікся юдейських помислів. Якщо ж не такі будуть, у жодному разі не приймати їх».

Хоч зараз у Церкві не існує окремої інституції катехуменату, однак кандидати на прийняття хрещення проходять у Церкві спеціальну підготовку до цього таїнственного акту через вивчення коротких катехитичних основ віри та моралі. Помісні православні Церкви встановлюють різний термін для підготовки оглашенних до хрещення.

ХРЕСНІ БАТЬКИ

Уже у первісній Церкві встановилася інституція хрещених батьків, які приводили бажаючого хреститися до єпископа і ставали гарантами щирості його намірів та віри. Св. Іполит у Апостольському Переданні докладно описує хрещеного батька, який приводить кандидата до церкви та свідчить про нього, що він є гідний бути зачисленим у списки оглашенних. Потім хрещений батько продовжував свідчити у церкві під час терміну оглашення про життя оглашенного, на основі якого оглашенного признавали достойним прийняття до Церкви. Потім хрещений батько почав брати активнішу участь в уділенні оглашенному хрещення, яка набирала особливого характеру при хрещенні хворих, коли вони відповідали на запитання священика під час їхнього хрещення. Правило 54 Картагенського собору з цього приводу постановляє: «Хворі, які самі не можуть відповідати, нехай тоді хрестяться, коли, за їхньою згодою, за них промовлятимуть інші, беручи це на власну відповідальність». У V ст. починає формуватися інституція хрещених батьків у хрещенні дітей. Вони не тільки беруть активну участь у хрещальних обрядах при хрещенні дітей, але їхня функція лише з цього починається. Хрещені батьки, прийнявши новохрещену дитину від купелі, продовжують свою функцію у навчанні та вихованні її у християнській вірі. Така відповідальна функція хрещених батьків у вихованні ними новохрещених дітей примушує церковну практику ставити відповідні умови для осіб, які хочуть стати хрещеними батьками. Вони повинні бути дорослими особами греко-католицького віровизнання та прикладного християнського життя, які, добре знаючи основи віри, усвідомлювали б та були гідними носити ім’я хрещеного батька. Тому хресними батьками не можуть бути малолітні діти, слабоумні і ті, на яких накладено церковне покарання.

На хрещення однієї дитини допускається двоє хресних батьків, але не більше. У стародавній Церкві для хрещення дитини вибирали тільки одного хресного батька, однак пізніше у звичай увійшло брати двох хресних батьків — чоловіка і жінку, як співвідносність до тілесних батьків дитини. За правилом 53 Трул. собору ця духовна спорідненість, яка по своїй природі є вищою від тілесної, стає перешкодою для шлюбного співжиття.

НЕПОВТОРНІСТЬ ХРЕЩЕННЯ

За догматичним вченням Церкви, правильно уділене хрещення витискає в душі того, хто прийняв хрещення незгладну печать, внаслідок чого уже не може бути повтореним, навіть коли охрещений відрікається від християнства і потім знову повертається. 47-е апостольське правило карає єпископа або священика усуненням від священства, якщо вони вдруге похрестять правильно охрещеного [пор. 28]. Оскільки цією дією, за словами канону, вони зневажають хрест і смерть Господню, оскільки хрещення як духовне народження не може повторюватися, бо воно здійснюється на образ смерті Христової, яка відбулася лише один раз (Рим. 6, 3–5; Еф. 4, 4). На цій основі також правило 59 Картагенського собору забороняє перехрещування осіб, які отримали правильне хрещення. Але у випадку, коли не можна точно встановити, чи хрещена особа за відсутністю переконливих свідчень, як це часто буває з покинутими малими дітьми, які у малолітньому віці не можуть дати відповіді, церковні канони (84-е правило Трулянського собору) наказують без жодного вагання та сумніву хрестити їх, щоб вони не були позбавлені «очищення цією святинею». Ця норма хрещення у разі відсутності переконливих даних про хрещення особи вказує на те, що в стародавній Церкві не було хрещення в умовній формі, яке практикується в католицькій Церкві. Однак умовний додаток до хрещальної формули: «Якщо не хрещений, охрещується...» було внесено у чин хрещення у требник Петра Могили, що дало можливість поширити практику умовної форми хрещення у Київській митрополії, а потім і у Московському патріархаті.

ТЕМА 8. СВЯТА ТАЙНА МИРОПОМАЗАННЯ

Дата добавления: 2014-12-07