Філософія епохи ранніх буржуазних революцій

ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ

НОВИМ ЧАСОМ називають епоху, яка розпочалася буржуазними революціями в Західній Європі (наприкінці ХVІ - на початку ХVІІ ст.).

Ідеологія Нового часу: протестантизм, Просвітництво.

Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи:

Соціально-економічні зміни:	Соціально-політичні зміни:	Природно-наукові відкриття:	Зміни в державній сфері суспільства
* розпад феодальних відносин; * зростання - міжнародного виробництва; - зв’язків між країнами та інтенсивної торгівлі; - економічних і культурних зв’язків; * розвиток економічних буржуазних відносин	* буржуазна революція в Нідерландах (XVIст.-поч. XVIIст.); * буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст.); * становище і розвиток капіталістичних відносин; * зміни в соціальній структурі суспільства; * зміни в політичній системі суспільства	* механіка небесних і земних тіл; * астрономія; * теорія опору матеріалів; * фізика: вивчення електричних і магнітних явищ; * хімія	* розвиток ідей гуманізму епохи Відродження; * відмова від натурфілософії; * формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення

Проблематику філософії Нового часу визначали такі чинники:

² наукова революція ² формування буржуазного громадянського суспільства.

Особливості епохи наукової революції

Ø Відмежування наукового знання від релігії, та філософських вчень минулого.

Ø Піднесення досвіду до рангу експерименту.

Ø Проголошення математики мовою науки.

Ø Відокремлення проблеми методу в самостійну сферу знання.

Ø Філософія знаходиться в пошуку способу бачення світу відмінного від наукового. Цей пошук призвів до формування метафізики. / Метафізика (грец. meta-після, через і phesike-природа) - умоглядне вчення про найзагальніші види буття - світ, Бога й душу. Основним поняттям метафізики ХVІІ ст. є субстанція (те, що існує само із себе)/.

Ø Гносеологія почала перейматися науковим пізнанням.

Англійська філософія XVII ст. Проблема методу наукового пізнання

Френсіс Бекон (1561-1626) - родоначальник англійського матеріалізму і всієї експериментуючої науки свого часу.

- На шляху пізнання природи є багато перешкод і заблуджень які він назвав “примарами” (примари роду, примари печери, примари майдану і примари театру) - які затьмарюють розум і стримують науковий прогрес.
- Методом, здатним забезпечити істинне знання, вважав послідовно проведену індукцію. - Предметом філософії є Бог, природа і людина.

- Завданням філософії є створення образу природи, зображення того, що є в самій дійсності.

- Природа – джерело всіх знань. Вона багатша і складніша від того, що відображається у свідомості людини, основна ступінь пізнання – чуттєве пізнання, досвід, експеримент. Шлях пізнання – це рух від досвіду до вищого узагальнення.
Започаткував течію емпіризм.

ЕМПІРИЗМ (грец. empreiria - досвід) - філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію).

Представники цього методу вважали, що відчуття, чуттєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що вони є джерелом наукових ідей. Емпіризм виводить загальний і необхідний характер знань не з мислення, а з досвіду.

Рене Декарт (1596-1650)

- кінцева мета знання людини – панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини; - основний вид пізнання – раціональне пізнання, інструментом якого є розум;
- в теорії пізнання є автором нового наукового методу пізнання – дедукції Правила наукової дедукції:

– не визнавати істинним нічого, окрім того, що з очевидністю пізнається, що не підлягає сумніву (“cogito ergo sum” – “мислю, отже існую”);
– розподіляти кожне утруднення, яке виникає в процесі пізнання на стільки частин, наскільки це можливо для їх кращого розв’язання;
– мислити необхідно логічно, по порядку, починаючи з предметів найбільш простих і тих, що легко пізнаються, щоб перейти до не доведеного;
– необхідно в процесі дослідження складати якомога повні огляди фактів, систем, гіпотез, предметів, їх властивостей – того, що вивчається.
Є родоначальником філософського раціоналізму.

РАЦІОНАЛІЗМ (лат. rationalis - розумний) - філософський напрям, який визнає центральну роль у пізнанні розуму, мислення.

Його прихильники стверджували, що всезагальний характер ідей можна вивести лише з розуму (з логіки мислення)

Томас Гоббс (1588-1679)

- визнавав роль як емпіричного, так і раціонального пізнання; - засновник семіотики - науки про знаки. Звернув увагу на знакову природу слів, дав першу класифікацію знаків;

- основні властивості тіл зводив до їх об’єктивних якостей, які підлягають кількісному виміру (протяжність, форми);

- один із творців договірної концепції походження держави, при якій люди відчужують частину своїх прав на користь правителя: «Вона є чудовиськом, але краще з нею ніж без неї».

Вільгельм-Готфрід Лейбніц (1646-1716)

- вважав, що джерелом необхідності і всезагальності знання може бути тільки розум; - творець вчення про монади (одиниця, неділима). Монади – це прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється наперед уставленою гармонією, котра була встановлена між манадами, вищою монадою в особі Бога.

Бенедикт Спіноза (1632-1667)

Пізнання світу йде не через пізнання Бога, а через пізнання природи.
У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені:

1. Найвищий ступінь пізнання – істина, яка досягається безпосередньо розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду. 2. Середній ступінь пізнання – розмірковування розуму (потребує доведення).
3. Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі та недостовірні.

Світ - нескінчена природа, матеріальна субстанція, яку він також називає Богом. Субстанція є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незліченна, їй властива ідея збереження. Бог – виявлення самого природного буття.

Джон Локк (1632-1704) - всі ідеї, всі поняття, котрі людина має, виникають внаслідок дії предметів зовнішнього світу на органи відчуттів людини; - єдиним джерелом усіх ідей є відчуття людини. - людська душа при народженні є чистою дошкою (tabula rasa) Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти; - автор сенсуалістичної теорії пізнання.

СЕНСУАЛІЗМ(від лат. sensus – відчуття)– філософське вчення, що визнає єдиним джерелом пізнання відчуття.

Вчення про первинні та вторинні якості речей.

Первинні якості є об’єктивними, такими, що від людини, її відчуттів не залежать (рух, спокій, маса, протяжність, твердість, зчеплення частинок, час, простір, фігура, кожного тіла тощо).

Вторинні якості – суб’єктивні, тобто такі, що залежать від людини, що ми відчуваємо з допомогою наших органів відчуття (холод, тепло тощо).

Основне завдання філософії – це дослідження здібностей людини до пізнання, виявлення джерел людського знання, їх природного походження.

Вчення про державу, державну владу і право:

- Держава - природного, а не божественного походження, так само як і влада короля.

- Людина має три невід’ємних права: право на життя, право на свободу і право на власність, набуту особистою працею.

- Мета держави – збереження свободи і власності.

- вимагав чіткого розподілу законодавчої та виконавчої влади

Джордж Берклі (1684-1753)

- тільки чуття можуть незаперечно засвідчувати факт існуванні будь-чого («Esse est percipi» - «Бути - значить бути сприйнятим»);

- визнавав існування у трьох випадках:

1) коли цей світ сприймає «я»;

2) коли його сприймає хтось;

3) коли він існує у розумі Бога як сукупність ідей, що становлять єдино можливу основу людських відчуттів.

Дата добавления: 2014-12-07