Розвиток економічних поглядів в стародавній та античний період

Лекція №2

1. Первісне суспільство та формування держави.

2. Економічні погляди стародавньої Греції.

3. Розвиток рабовласництва та його трактування в Римській імперії.

I. Первісне суспільство відоме низьким рівнем розвитку продуктових сил, що обумовлювало колективний спосіб господарювання та життя людей. Людина залежала від захисту пов’язаною із нею групою людей. Спочатку панувало привласнююче господарство, коли люди використовують природні ресурси як «дари». Цей спосіб не давав змоги робити заощадження харчових продуктів. Напівкочовий спосіб життя не давав змоги зберігати багато речей. Знаряддя праці вироблялися з найпростіших природних матеріалів: дерева, кремнію, шкіри.

Етапи розвитку техніки:

1) Комбінування матеріалів, що дозволило одночасно використовувати їх переваги.

2) Оволодіння вогнем, що дозволило краще обробляти матеріали та зберігати їжу після термічної обробітки.

3) Винайдення металургії, з якої почався розвиток ремесла. Спочатку використовували мідь, потім різні мідні сплави (бронзу), потім залізо. Ті племена, що першими оволоділи новими технологіями отримували військову перевагу. Спочатку виготовлялася зброя, потім її пристосовували до господарського вжитку. Всі перші сільськогосподарські знаряддя мають друге призначення.

4) Перехід від привласнюю чого до відтворюючого господарства. Ті племена, що здебільшого займалися полюванням, переходили до скотарства, а ті, що займалися збиральництвом, почали переходити до рослинництва. Спочатку землеробство мало ритуальний характер, як присвята богам, і тільки потім стало постійним способом забезпечення продовольством. Ті племена, що отримували військову перевагу, знищували технічно відсталі групи, а самі збільшували свою чисельність для захоплення територій. Таким чином нові технології швидко розповсюджувались. Почали створюватись племінні союзи і перші державні утворення. Перші сталі держави створювались як правило в річних доминах або приморських територіях, де можна було поєднувати землеробство з рибальством (останнє гарантувало виживання у випадку неврожаю). Найбільш стародавні держави зафіксовані в міжріччі Тигру та Євфрату, в долині Нилу, в приморських районах Греції. Перші держави були невеликі, як правило полісного типу. До появи писемності важко було сформувати чіткі уявлення про існуючі правила поведінки та державні закони. Тому першим відомим джерелом є закон царя Хамурапі приблизно 1792-1750 рр. до н.е.

Закони держави охороняли приватну власність і вважали її природною. Крадіжки чи грабунок каралися смертю або оберненням в рабський стан. Кредитування та відповідально-боргове рабство дозволялося державним і релігійним установам. Держава займалася будівництвом зрошувальних систем і розподілом води. В зв’язку з чим обмежувався вільний продаж землі.

В стародавньому Китаї існував особливий устрій: практично всі громадяни, крім імператора, перебували в рабському стані, оскільки повинні були виконувати будь-які повинності по бажанню вищої влади. Широко відомі праці Конфуція 552-479 рр. до н.е. Він захищав кастовий устрій суспільства, оскільки він визначений Богом. Джерелом багатства є праця нижчих людей, а вищі касти повинні піклуватися про збереження та захист цього багатства. Правителі повинні добиватися наказів двома методами:

- особистим прикладом безкорисливого служіння країні;

- викликаючи страх у підлеглих, тяжкістю покарань за порушення наказів; весь народ повинен працювати більше, а споживати менше.

В стародавній Індії відомий трактат Артхамастра, в якому захищається кастовий устрій, поняття роботи ідентично поняттю рабство і є справою нижчих станів. Вартість товару визначається кількістю днів, витрачених рабами на роботу. Рабів треба винагороджувати за працю. На ринку ціна може відхилятися від вартості в залежності від кількості покупців. Держава регулює економіку через фонди.

Стародавній Іран відомий особливою жорстокістю покарань за порушення законів (за хабарництво чиновників). Це було пов’язано з панівною релігією зороастризмом і культом правди, що зокрема забороняло боргове рабство і обмежувало кредит взагалі.

II. Господарське життя стародавньої Греції тісно пов’язане з використанням рабів. Найбільш відомі держави були Афіни та Спарта. В Афінах рабів використовували на всіх господарських роботах. Спарта була заснована вихідцями з північної Греції, що поневолили місцеве населення, звели його до рабського стану і обклали тяжкою даниною, проте мало втручались в саму організацію сільського господарства, на відміну від Афін.

Найбільш відомі афінські вчені:

а) Ксенофонт 430-355 рр. до н.е. «Домострой». Розглянув розподіл праці на три види господарської діяльності: землеробство, ремесло і торгівля; позначив дві особливості товару: перший – спроможність задовольняти потреби, другий – спроможність товару до обігу.

б) Платон (428-347 рр. до н.е.) «Політика чи держава». Він сформулював концепцію ідеальної держави з кастовим устроєм: 1 – філософи, що керують, 2 - воїни, що примушують суспільство виконувати закони та захищати його, 3 – виробники, що вміють організовувати чужу працю.

Раби не є громадянина ми і використовуються всіма кастами для своїх потреб. Представники першої і другої каст не можуть мати приватної власності, все, що їм треба для життя вони отримують від держави. Будинки та інша власність передаються у спадок тільки тоді, якщо нащадок виконує ті ж функції. Розрив між найбільшим та найменшим забезпеченням не повинен перевищувати 4:1.

в) Аристотель (384-322 рр. до н.е.) захищав аристократію та кастовий устрій. Забезпечував справедливий обмін товарами. Розділив господарство на дві сфери: 1 - економіка, куди відніс виробників, що створюють природне господарство, 2 – хремастика, куди відніс лихварство та торгівлю, вважав їх неприродною діяльністю, бо вони створюють тільки гроші (він вважав, що від грошей треба відмовлятися, оскільки вони перешкоджають справжньому обміну товарів).

III. Економіка стародавнього Риму пройшла довгий шлях від піднесення та розвитку латифундій, до їх занепаду і зміни системи колонада.

Латифундія – це велике господарство підприємницько-товарного типу, що засноване на великій території та примусовій праці працівників. Спочатку латифундії швидко багатіли завдяки застосуванню дешевої робочої праці. Вільні селяни не витримували конкуренції, розпродавали землю і відходили до Риму, де формували «люмпен-пролетаріат». Поступово чисельність люмпенів зростала, що призводило до збільшення обсягів роздачі продовольства і зменшення покупців. В Рим також надходили значні обсяги збіжжя з колоній. Це все викликало падіння цін і вже латифундії не витримували конкуренції. Котон Старший (234-149 рр. до н.е.). Основна праця – «Землеробство». Він захищав велике землевласництво і вважав, що треба поширювати використання рабської праці, оскільки витрати на рабів менші, ніж оплата праці вільної людини. Рабів забезпечували тими продуктами, що виробляла латифундія, а найманому робітнику треба було платити гроші. Тому треба було правильно організувати рабську працю, максимально завантажити рабів роботою.

Брати Гракхи (Тиберій 163-132 рр. до н.е., Гай 153-121 рр. до н.е.) захищали права плебеїв і виступали за виділення люмпенам землі з державних фондів та у випадку численних проскрипцій (коли конфісковувалось майно багатів, оголошеними державними зрадниками).

Варрон (116-27 рр. до н.е.) виступав за раціональне поєднання рослинництва та тваринництва у латифундіях, щоб використовувати переваги обох видів діяльності і не страждати від падіння цін на товари.

Колумелла (І століття) виступав на захист колонату проти великого землевласництва. Колонами називали поселенців на земельних ділянках, як правило, минулих рабів, яким виділяли знаряддя, дозволяли заводити сім’ю, самостійно організовувати господарство, але забороняли самовільно переселятися на інше місце та зобов’язували віддавати хазяїну землі частину вражаю.

Християнство, яке розповсюджувалось з 2 половини І століття по всій планеті, впливало на суспільну свідомість та відносини між людьми. Вперше в історії фізична праця перестала бути недостойним вільної людини заняттям, оголошуючи всіх «божими рабами», тим самим їх оголошували вільними перед земними господарями. Крім того в перших християнських спільнотах застосувався перерозподіл доходів на користь бідних, що вирішувало соціальну ситуацію, забезпечувало на прийнятому рівні всіх членів спільноти (десятина).

Дата добавления: 2014-12-07