Основні наукові підходи до економічного регулювання та до проблем економічного зростання

Лекція № 8

План

1. Кейнсіанство.

2. Неокласичний підхід.

3. Регулювання економіки в перехідний період.

I. Джон Мейнерт Кейнс (1883 – 1946 рр.). Його праця: «Загальна теорія зайнятості проценту та грошей» (1936 р.). він закінчив Кембриджський університет у 1906р., де навчався економіки у Маршала. Після цього працював державним службовцем, займався питаннями зовнішньої торгівлі. З 1912 р. одночасно редагував економічний журнал. В 1913 р. вийшла його перша книга «Грошовий оборот та фінанси Індії». В 1915 – 1919 рр. працював в Британському казначействі, після цього займався викладацькою діяльністю, але продовжував співробітництво з Британським урядом. В своїй головній книжці узагальнив досвід подолання світової економічної кризи (1929 – 1933 рр.) та подав рекомендації стосовно уникнення подібних криз в майбутньому. Назви глав його книжки стали головними підрозділами нової науки – макроекономіки. В основі підходу Кейнса, полягає теза про визнання людської психології як головного чинника економічної поведінки. Найпершу роль грають схильність до споживання та заощадження. Тільки-но дохід перевищує рівень фізіологічного мінімуму, людина починає зберігати його частину, що ускладнює реалізацію готової продукції. Кейнс розкритикував класиків за змальований ними механізм саморегуляції ринку. Такий механізм або зовсім не діє, або діє дуже послаблено. В зв’язку з тим, що:

a) Ціни та заробітна плата дуже негнучкі, вони легше зростають чим падають;

b) Приватні заощадження не завжди перетворюються в банківські ресурси;

c) Рішення про заощадження та інвестиції приймаються різними людьми та в різні періоди.

Негнучкість ринкової системи призводить до криз та необхідності державного втручання. Головна пропозиція Кейнса – компенсувати нестачу приватних витрат, збільшуючи державні витрати. Вплив таких привнесених фінансових витрат Кейнс показав з допомогою інвестиційного мультиплікатора. Він показує прискорене зростання доходів всіх учасників виробництва, порівняно з обсягом первісних інвестицій. Оскільки доходи перетворюються на витрати, це значить, що інвестиції створять приріст ВВП більший за власний розмір самих інвестицій. Дія мультиплікатора закінчується коли всі первісні інвестиції перетворюються у заощадження. Запропонував проводити м’яку фінансову політику стимулюючи приватні витрати та інвестиції з допомогою здешевлення кредитів та полегшення умов кредитування. Найбільш відомі послідовники Кейнса в Америці: Анвін Хансен (1887 – 1975 рр.). Його книжки: «Економічні цикли та національний дохід», «Керівництво до теорії Кейнса»

Сеймур Харріс (1898 – 1974 рр.) «Грошова теорія». вони намагалися пристосувати теорію Кейнса до економічної ситуації 50^х – 60^х рр. Сформулювали теорію стагнації капіталізму, по причині гальмування темпів зростання населення, відсутності вільних для економічно освоєння земель та уповільнення технічного прогресу. Засобом подолання стагнації вони вважали збільшення державних замовлень, а засоби для цих замовлень пропонували брати від зростання податків та розширення системи державного боргу. Ввели поняття аксимератора, який демонструє ефект зворотній до мультиплікаційного, а саме, вплив зростання доходів та заощаджень на збільшення обсягу інвестицій. Вважали, що головним регулятором економіки повинен стати державний бюджет, назвали його вбудованим в економіку стабілізатором. В 60^ті роки кейнсіанське регулювання стало призводити до бюджетних проблем та посилення інфляції та зменшення темпів економічного зростання. Почалася ревізія кейнсіанського вчення. З’явилося так зване посткейнсіанство. Його представники звинуватили кейнсіанців у тому, що ті неправильно зрозуміли свого вчителя. Два напрямки – правий та лівий. Праве кейнсіанство – Колдон, Ейхнер, Вантрау, Сраффа. Вони стверджували, що темпи зростання виробництва залежать від розподілу національного доходу. Інвестиції створюються заощадженнями, які здійснюються із заробітної плати та прибутку, але схильність до заощадження різна у робітників та підприємців. Робітники проїдають більшу частину своєї заробітної плати і створюють значно менше інвестиційних ресурсів на одиницю доходів ніж підприємці. Висновок: треба перерозподіляти доходи виробників на користь підприємців та обмежити зростання заробітної плати, що дозволить збільшити обсяги інвестицій та посилити мультиплікаційний ефект. І навпаки, ліве посткейнсіанство – Джоан Робінсон (1903 – 1991 рр.) «Нагромадження капіталу». Виступав за зростання заробітної плати, оскільки це стимулює технічний прогрес, бо тільки висока заробітна плата примушує підприємців заміняти ручну працю машинною. Механізація – означає масові інвестиції та збільшення витрат підприємців, що полегшує проблему реалізації. У 1980 р. з’явилося нове явище, що називалося неокейнсіанство, куди відносять макроекономічні теорії. Зокрема: теорія економічного зростання; теорія ефективного попиту; теорія реалізації. Ці теорії спрямовані на вивчення таких чинників як норма нагромадження та капіталістськість виробництва і інвестицій. Вивчають взаємозв’язок технологічних та фінансових інвестицій, та боргових зобов’язань, боргів та ВВП.

II. Неокласичний підхід сформувався після ІІ світової війни, прихильники його виступали за обмеження ролі держави, стимулювання приватної ініціативи та розвиток ринкового механізму. Цей підхід сформувався в Європі і був пов'язаний з намаганнями європейських країн позбавитися наслідків фашизації Європи під час німецької окупації та уникнути політичного, економічного та ідеологічного впливу СССР, що посунувся далеко на захід, окупувавши значну частину Центральної Європи. Відповідно в тих країнах, що залишилися поза межами СССР посилювалася ідеологія вільного підприємництва. Державні уряди були обтяжені проблемами відбудови економіки. Насичення і налагодження нормального життя не могло відбутися без застосування приватної ініціативи більшості населення. Європейські держави отримували допомогу у відповідності з планом Маршала. На американські кредити закуповувалася сировина, необхідна для відновлення роботи промислових підприємств, а також споживчі товари, які могли товарно забезпечити заробітні плати робітників на відновлених підприємствах.

Здійсненню цього плану передувало затвердження в 1944 році Бреттон-Вудської валютної системи, яка позначили суттєвий відхід від золотого стандарту.

Під час війни більшість розвинутих країн зазнала руйнації економіки та втратили значну частину золотого запасу. Вони потребували значних ресурсів на відбудову економіки, але не мали змоги заплатити за ці ресурси. В той же час Америка залишилася неушкодженою і вийшла з війни зміцнілою. Вона забезпечувала більше половини світового виробництва. Тому всі країни світу потребували американських товарів, але не мали золота для купівлі доларів. Тому нова система встановлювала прямий обмін валюти на долари, і встановлювалось співвідношення кожної валюти з доларом замість іншого, коли валюти обмінювались в залежності від їх співвідношенням з золотом США в свою чергу зобов’язувалось підтримувати усталену ціну золота 35 дол. за тройську унцію (31,1 грам). При підвищенні ціни золота США продавало частину свого золотого запасу, збільшуючи пропозицію золота, і відповідно зменшуючи його ціну до встановленого рівня. Ця система з одного боку розв’язувала урядам багатьох країн руки в їх намаганнях фінансувати розвиток своїх економік за рахунок грошової емісії. Додаткова маса випущених грошей покривалася товарами, закупленими за американський кредит. В той же час для США створювався постійний світовий попит на долар, що дозволило американському уряду збільшувати обсяги своєї грошової емісії та своїх бюджетних витрат. Американські банки отримали можливість на захоплення контролю над світовими фінансовими потоками.Зрозуміло, що таке накачування економіки грошима не могло не супроводжуватись інфляцією. Тому після 1945 року ціні в світі на більшість товарів тільки зростали. Для кожної людини застосування приватної ініціативи в таких умовах означало намагання здобуту як можна більшу частину цього грошового приросту. Масово створювалось малі підприємства, особливо в сфері послуг, що не потребувало великої кількості ресурсів.

Неокласичний підхід об’єднав декілька напрямків:

- Лондонська школа; автори: Людвіг фон Мізес (1891-1973), Фрідріх фон Хаєг (1899-1992). Хаєг вважається батьком неолібералізму. Взагалі лібералізм означає прихильність до механічної вільної конкуренції та зменшення державного впливу на економіку. Підхід Хаєга назвали неолібералізмом, оскільки він впроваджувався після періоду посиленого державного втручання під час ІІ світової війни. Відомі книжки Хаєга: «Конституція свободи», «Дорога до рабства», «Індивідуалізм та економічний порядок», «Приватні гроші», «Помилки соціалізму». Він стверджував, що соціалізм заснований на помилкових визначеннях та передбаченнях. Для ефективної економіки головним принципом є: зверхність свободи людини. Свободу не можна обмежувати з боку держави чи примушувати людину до тих чи інших дій. Державі можна залишити деякі соціальні проблеми, зокрема виплату пенсії по старості та допомоги по безробіттю. Головний метод державного управління – це адміністративний деспотизм. Головна вада цього методу є наслідком того факту, що людське знання завжди обмежене, людина може більш-менш адекватно проаналізувати та зрозуміти сутність тих явищ, які вже відбулися, але не можливо ефективно керувати тими процесами, які тільки відбуваються, особливо якщо важко знайти аналогію в минулих подіях. Головною фігурою економіки насправді є не державний чиновник, а підприємець. Він діє суб’єктивно, керується своїми найближчими інтересами, але насправді це виявляється більш ефективним, ніж дії чиновників, оскільки за не ефективні дії підприємця розплата наступає одразу, і не ефективні рішення не мають свого продовження. В той же час чиновники створюють не ефективні системи державного втручання, що діють на постійній основі. Можна було б припустити, що вчені могли б розробити якісь ефективні рішення, але в дійсності в урядах працюють не вчені, а звичайні чиновники, які не мають підприємницького досвіду. Тому їх рішення не можуть бути розумнішими, ніж рішення підприємців. Ефективність підприємницьких рішень фактично зводиться до проблеми інформації. Якщо підприємець має досвід роботи, то ефективність його рішень залежить від того, на скільки він проінформований про ринкову ті загальноекономічну ситуацію. Своїми твердженнями Хаєг виступив проти макроекономіки як науки та макроекономічного підходу взагалі. Він стверджував, що аналізувати треба мікроекономічний рівень. Також Хаєг вважав, що треба зберігати соціальну нерівність, бо вона є справедливим та закономірним результатом конкурентної боротьби, насамперед, тому що нерівність у доходах примушує людей застосовувати свою ініціативу, цей вигідно для суспільства, збільшує загальний результат економічної діяльності, винагороджує найбільш ефективних економічних суб’єктів. Ринкова система не може гарантувати справедливої винагороди абсолютно в усіх випадках, але абсолютна більшість випадків все ж таки винагороджується справедливо (тенденція).

- Фрайбурська школа (ордо лібералізм); автори: Вільгельм Рьоке (1899-1967 рр.), Вальтер Ойкен (1891-1950рр.), Олександр Рюстов (1885-1963 рр.), Людвіг Ерхард (1897-1977 рр.). Головною фігурою був Вальтер Ойкне: «Основи національної економіки», «Головні принципи економічної політики». Людвіг Ерхард втілив ідеї цієї школи у життя, оскільки він став міністром в уряді Аденауера і 1949 році керував економічною реформою. На той час Німеччина була розділена на декілька зон окупації. Значна частина німців були безробітними, розвинулася спекуляція, із радянської зони завозили продовольство, яке постачалося СРСР, незважаючи на холод 1947-1948 рр. Із західних зон в радянську завозили одяг та інші споживчі товари, здебільшого американського, французького виробництва. Здійснення плану Маршала дозволило запустити до виробництва головні німецькі концерни та синдикати. Одночасно здійснили швидку грошову реформу: всі старі гроші потрібно було здати в банки, їх облік відкладався на декілька місяців. Так само заморожувались гроші на депозитних рахунках. Одночасно видавалися нові міцні марки з розрахунком 50f на особу. Це давало змогу протриматись декілька тижнів, але вимагало від людей працевлаштування, оскільки заробітну плату виплачували новими грошима. Спекуляція практично зникла за три дні. Так само швидко заповнились робочі вакансії на підприємствах. У відповідності до поглядів фрайбурської школи держава в цій ситуації повинна була грати роль футбольного арбітра, який слідкував за дотриманням правил гри, але сам не приймав участі у виробництві. Економічною основою є вільна конкуренція. Держава повинна сприяти вільному застосуванню приватної ініціативи і відповідному збільшенню доходів всіх платників податків. Тим самим зростають їх виплати до бюджету і держава зможе вирішувати всі соціальні проблеми. Постійно критикували радянську систему, оскільки вважали її штучно створеною адміністративною системою. Стверджували, що існує дві системи організації: 1 – вільне ринкове господарство, 2 – централізоване господарство. Вони відрізняються методикою узгодження господарських планів та рішень. Господарський порядок – це ті реальні форми організації, у яких відбувається економічна діяльність без різниці як вони будуть формально називатися. Поряд з господарським порядком існують: правовий та політичний порядки, які всі разом утворюють економічний порядок. Головна економічна проблема – це обмеження монополії та усунення жорсткої системи державного регулювання.

- Чикагська школа (неомонеторизм). Головний провідник цієї школи Мільтон Фрідман: «Капіталізм і свобода», «Монетарна історія США», «Свобода вибору». Остання виявилась маніфестом так званої неоконсервативної революції. Спочатку Фрідман став економічним радником президента Ніксона 1972 рік. Але не встиг втілити свої ідеї в життя в зв’язку з відставкою Ніксона у 1973 році. В той же час в Чілі після приходу до влади Міночета у 1973 році була здійснена економічна реформа, її плани розробляли молоді вчені з Чикагської школи, учні Фрідмана. Реформа виявилась напрочуд успішною, економіки Чілі розвивалася швидкими темпами. Одночасно в 70-ті роки в США по замовленню провідних електричних та електротехнічних компаній було проведено дослідження економічної ситуації на базі Массачусицького технічного інституту. Головними висновками цього дослідження були кейнсіанські методи регулювання себе не виправдали. Американські підприємства відчувають нестачу капіталу, потрібного для здійснення інвестицій в американську економіку, оскільки більша частина грошей населенням продається, при чому витрачається на імпорті товари, бо вони дешеві. Американські галузі з довгим оборотом капіталу негативно впливає інфляція, яка зменшує окупність інвестицій. Одночасно зарплата американських робітників дуже висока. Витрати на виробництво зростають, а грошей на впровадження нових технологій немає.

В 1980 р. президентом США був обраний Рональд Рейген. Він прийшов до влади в умовах збільшення бюджетного дефіциту США посиленої інфляції та падіння рівня виробництва. У міжнародних відносинах головною проблемою було протистояння СРСР та США, гонка озброєнь та боротьба між Радянськими блоками і розвинутими країнами Заходу, за світове лідерство і посилення впливу на країни «третього світу» (територія Африки, Азії, Латинської Америки). В своїй економічній політиці Рейген вдався до жорстокої монетарної фінансової політики, що обмежувала інфляцію через обмеження неефективних державних витрат та внутрішнього попиту і стимулювання заощаджень. Частково ця політика відповідала ідеям Фрідмена, який вважав, що монетарне (грошове) регулювання має значно серйозніший вплив на економіку ніж податкове регулювання. Облікова ставка федеральної резервної системи була збільшена до 8% і більше. Це стимулювало банківські заощадження громадян і сприяло припливу фінансових ресурсів з Європою, особливо з Францією та Німеччиною, Японією, які на той час притримувались кейнсіанської ліберальної політики. Спочатку це викликало різке падіння внутрішнього попиту, бо люди почали зберігати навіть те, що раніше збирались витратити. Це викликало зливу критики в адресу Фрідмена за те, що під його впливом США повернулися до ідей, які застаріли ще в XVII ст. Але насправді інфляція таки була приборкана, що підвищувало зацікавленість підприємців у довгострокових інвестиціях. Подорожчання кредиту для них компенсували зменшенням корпоративних податків. Це означало зменшення поточних податкових надходжень до бюджету, тому почали скорочувати видатки на управління та утримання державного сектору і обмежити строки виплати допомоги по безробіттю, хоча кількість безробітних в цей час збільшувалась, бо були значні скорочення в державних установах. В той же час податково-бюджетне регулювання та кейнсіанські рецепти не були повністю відкинуті. Були збільшені витрати на закупівлю нових видів озброєнь, що означало додаткові інвестиції для високотехнологічного машинобудування.

Погіршення становища безробітних примушувало їх згоджуватись на гірші робочі місця. Одночасно профспілки були змушені згоджуватись на призупинення зростання, а інколи і зниження заробітної плати. Це здешевило труд як фактор виробництва. Готові товари ставали більш конкурентно-спроможними на світовому ринку. Темпи зростання імпорту зменшувались, а в високотехнологічних галузях збільшився експорт. Зменшення податків сприяло розвитку малого та середнього бізнесу в сфері послуг. Рейгена критикували за те, що робочі місця створені в цій сфері були менш доходними, ніж ті, що були втрачені в обробній промисловості, де відбувалася швидка механізація. Але перша ціль була досягнута. Швидкість падіння економіки в 1980р. змінилася підйомом уже в 1981р. коли економіка почала зростати, облікову ставку почали зменшувати і поступово за рік скинули її до 4%, що знову зробило доступним споживчий кредит. В той же час звільнилася загальна зайнятість і почав зростати і внутрішній попит.

В своїй моделі Мілтон виходив з того, що в економіки існує стабільний попит на гроші. Якщо забезпечити економіку від інфляції, та звільнити приватну ініціативу від надмірного державного втручання, тоді стабільний приріст грошової маси в 3 – 5% на рік буде перетворюватись на такі ж стабільні темпи зростання економіки, оскільки підприємці будуть змагатися за свою частку в цьому прирості, збільшуючи свою активність, та виробляючи більше товарів та послуг. Збільшення пропозиції також буде стримувати інфляцію.

В Європі намагалися використовувати досвід «рейканоміки». Аналогічно, політика в Англії отримала назву «Тетчергум» за прізвище тогочасного прем’єр-міністра Маргарет Тетчер. В Англії особливістю монетарної політики стала широка приватизація державної власності та зупинка найбільш прибуткових державних підприємств, насамперед у вугільній та металургійній промисловості. Великий державний сектор в Англії формувався внаслідок державної програми, національної економіки, що постраждала внаслідок Першої Світової війни, економічної кризи 1929-1933 рр.) та Другої Світової війни. Політику націоналізації як правило підтримували уряди лейбористів, що були тісно пов’язані з профспілками. Політика Тетчер викликала серйозне заперечення з боку профспілок та привела до цілої низки соціальних заворушень та страйків, які були досить жорстко зупинені державою. Проте і тут монетарна політика оздоровила фінансову систему і сприяла зростанню ВВП. Проте структура цього продукту серйозно змінилася. Приватне виробництво товарів зменшувалось, а приватні сфери послуг навпаки постійно зростали і до 2005 р. перевищили 3-4 %. З одного боку це захищало економіку від впливу цільових змін на сировинних ринках, але економіка ставала більш вразливою від впливу збоку міжнародних фінансових ринків, бо Англія стала одним з лідерів в сфері фінансових та страхових послуг. В континентальній Європі найбільш повно монетарна модель задіяна Німеччиною підчас урядування Гельмута Коля у другій половині 80^х – 90^х рр. Частково програму лібералізації та обмеження втручання держави в економіку та посилення антиінфляційних заходів виконували більшість країн Європейського Союзу, але чим більше країн намагалися скористатися досвідом монетарного регулювання, тим менш ефективним воно ставало. Виявилось, що слабким місцем цієї системи є не її соціальна конфліктність, а необхідність використання зовнішнього чинника (витіснення імпорту та поширення експорту), бо всі країни не можуть одночасно це робити. Останнім етапом, коли монетарне регулювання залишалось дієвим став період Радянської економічної системи, відміна у країнах Радянського блоку державної монополії зовнішньої торгівлі та відкриття ринків цих країн для вільного доступу іноземних товарів. Проте, в другій половині 90^х рр. стала очевидною конкуренція з боку Китаю, нових індустріальних країн та відновлення економіки Східної Європи, насамперед, в базових галузях (металургія, хімія), де ці країни використовували більш дешеві ресурси та найману працю. Починаючи з 2002 р. став очевидним ціновий програш, і в товарах масового споживання, насамперед, порівняно з китайськими товарами. Намагаючись стимулювати внутрішній попит практично всі провідні країни повернулися до кейнсіанських методів, проте, збільшення грошової маси або приходилося на збільшення попиту на китайські товари, або відходили на фінансовий ринок, де сприяло створенню спекулятивного попиту на папери та ф’ючерсні контракти на ресурси. Промислові галузі провідних країн в сучасних умовах страждають від нестачі інвестицій та серйозної цінової конкуренції на світових ринках.

III. Існують такі основні підходи до здійснення економічних перетворень в країнах з перехідною економікою.

Перша концепція:

Створення вільної ринкової економіки. Це концепція сформульована, насамперед, Гарвардським професором Джефрі Саксом «макроекономіка: глобальний підхід». Він вважає, що розвиток перехідних країн відбувається через зміну існуючої системи з метою її адаптації до ринкових умов. Успішність реформ оцінюється по досягненню макроекономічних критеріїв: рівень інфляції, частка приватного сектору у виробництві, частка зовнішньої торгівлі у ВВП, стабільність обмінного курсу валюти, тощо. Програма економічних перетворень включає:

a) Лібералізація цін (відміна державного контролю за цінами та відмова від цінових дотацій);

b) Відміна державної монополії зовнішньої торгівлі;

c) Розподіл великих підприємств монопольного типу на декілька дрібних;

d) «Шокова терапія», тобто одночасне підняття цін на споживчі товари при одночасному зменшенні оплати праці на державних підприємствах, що повинно стимулювати особисту активність громадян, та спонукати їх до звільнення з державних підприємств та створення приватного бізнесу;

e) Вільний ринок землі та нерухомості;

f) Приватизація загальнодержавної та місцевої власності і акціонування великих підприємств;

g) Організація фінансового ринку, насамперед фондового, та системи комерційних банків;

h) Входження в міжнародні економічні організації та їх вільний доступ до здійснення різних програм розвитку на території країни;

i) Реінтеграція міжнародної системи розподілу праці;

j) Заохочення та захист іноземних інвестицій;

k) Зняття обмежень перед іноземним банківським капіталом.

Ця програма виявилась успішною як правило в невеликих та середніх країнах, де важка промисловість не грала важливої ролі в економіці, а невеликий розмір країни дозволяв тільки ефективно контролювати та обмежувати тіньовий сектор, що зростав під час реформ. У великих індустріальних країнах (Росія, Україна) ця програма по різним причинам виявилася малоефективною і була повністю організована. Уряди цих країн виявилися тільки схильними до концепції регульованого ринку. Вона виходить з того твердження, що в сучасних умовах вільного ринку вже не існує і в усіх країнах уряди її регулюють. Авторами концепції вважають Наува Тейлора (Масачусецький технологічний інститут), Гоцарі (Віденський інститут міжнародних досліджень). Вони запропонували зберегти державне фінансування бюджетної сфери та соціальних програм, як засіб підтримки платоспроможного попиту населення. Необхідно здійснювати державні програми допомоги окремим галузям та великим підприємствам. Інфляцію не можна вважати найбільшим злом для економіки головне, щоб її рівень був регульованим. Уряди повинні обмежувати своє співробітництво з міжнародним валютним фондом, бо виконання його рекомендацій призводить до зупинки важкої промисловості і посилення аграрно-сировинного характеру країни.

На практиці виявилося, що застосування такого підходу забезпечує економічне зростання під час сприятливої світової коньюктури на низько технологічні товари, але консервує збереження ресурсно-витратної економіки і перешкоджає структурним зрушенням. Країни продовжують виробляти товари, основну частку ціни, яких складають витрати на ресурси і не має достатньо стимулів для виробництва товарів, де в ціні переважають доходи всіх учасників виробництва – це товари з довгим технологічним циклом для виробництва яких використовуються передові технології, або послуги, де витрачається мало ресурсів. Найбільш економічним з точки зору ресурсних витрат і одночасно найбільш доходним вважаються інформаційні товари та послуги. Набагато менший вплив мала концепція «демократичного соціалізму» у відповідності до якої реформи треба здійснювати без приватизації промисловості та без приватної власності на землю. Обмежуючи приватний сектор сферою послуг та зберігаючи державний контроль над економікою.

Дата добавления: 2014-12-07