Розвиток економічної теорії в XIX столітті

Лекція № 5

План

1. Дискусії з приводу трудової теорії та формування марксизму.

2. Історична школа в Німеччині.

3. Поява та розвиток теорії граничної корисності.

І. В ХІХ ст. промисловий переворот пройшов в усіх провідних країнах Європи та Північній Америці. Спочатку, найвищими темпи зростання були в Англії. Це щорічно від 5% до 8%. Більш усього зростало масове виробництво, пов’язане з використанням бавовни, а також металургія, машинобудування і видобування вугілля. У Франції промисловий переворот почався на багато пізніше, після закінчення наполеонівських війн. Наполеон здійснив континентальну блокаду Англії, тобто Франція відмовилась від закупівлі англійських товарів. В результаті, затримався перехід від мануфактурної до фабричної організації праці. Найбільш відстала силова база промисловості (впровадження парового двигуна). В поганому стані було Французьке сільське господарство. В результаті революції 1797-1798 рр.,поміщицька земля була поділена між селянами. В результаті, середній розмір наділу складав менше 2 га, що суттєво зменшило товарність і перешкоджало впровадженню нових технологій. Та перешкоджало підвищенню врожайності. Уряд проводив агресивну зовнішню політику, витрачав на це багато коштів, отриманих в позику від банків. Щоб розрахуватися з банкірами держава збільшувала податки для селянства та виробників, які також потрапляли в залежність від банків. У Франції склався специфічний прошарок буржуазії, що жили на доходи від своїх банківських внесків та цінних паперів.

Натомість в Англії розвивалось не тільки промисловість, а й сільське господарство. 250 сімей лендлордів контролювали більшість обробних земель. Більшість цієї землі вони здавали фермерам. Фермери застосовували найману працю,та передові технології. Це дозволило на протязі ХVIII-XIX ст. у шестеро скоротити чисельність зайнятих в сільському господарстві до 1млн. осіб. Оскільки дешеве зерно почали отримувати з Америки, вовну з Австрії, багато фермерських господарств перепрофілювалися на м'ясо-молочний напрямок, для потреб зростаючих міст. В середині ХІХ ст. Англія була світовою фабрикою. Вона виробляла 50% світової промислової продукції і займала 38% світової торгівлі. Це дозволило уряду перейти від політики протикціанізму до фритредерства (вільної торгівлі). Англія захопила найбільші у світі колонії, почала вивозити туди капітал і отримувати від цього доходи.

В економічній теорії середини ХІХ ст. найбільш відомими вченими були:

Джеймс Міль (1783-1836 рр.). Який досліджував наукову спадщину Рікардо. Проте він притримувався думки, що джерелом вартості виступає не тільки живий, але й нагромаджений в товарах труд. Тому робітники і капіталісти стають співвласниками майбутнього товару і ділять дохід між собою.

Його син, Джон Стюарт Міль (1806-1873 рр.) Книга «Принципи політичної економії» була навчальним посібником для студентів економістів більше 50 років. «Теоретичні висновки – справедливі тільки в особливих умовах», «Жодна теорія не може бути абсолютною.», «Розвиток теорії відбувається через дослідження тих змін, що відбуваються в економічних умовах та спів ставляти ці зміни з рекомендаціями різних теорій.»

Мальтус (1766-1834 рр.) фактор закону «Про народонаселення», у відповідності з яким населення може зростати в геометричній прогресії, а виробництво засобів користування тільки в арифметичній – це буде призводити до епідемій та війн. Тому треба обмежити народжуваність.

Сей (1767-1832 рр.) розвивав трьох факторну модель виробництва та теорію збуту. Сформулював концепцію автоматичного саморегулювання попиту та пропозиції.

Бастіан (1801-1850 рр.) за гармонізацію інтересів учасників виробництва, яка відбулася в наслідок розвитку виробництва, бо буде надавати норму прибутку і зростати реальна заробітна плата.

Сініор (1790-1864 рр.) – автор теорії утримання відповідно до якої труд – це пожертва робітника, а капітал – пожертва капіталіста, який утримується від його поточного споживання на власні потреби і спрямовує у виробництво, тому прибуток є винагородою капіталісту за цю пожертву. Проте, реальні умови праці були дуже важкими: робочий день від 10 до 14 годин, при цьому, зарплатні не вистачало на утримання сім ї. І прати змушені були жінки та підлітки. Високий травматизм, захворюваність, рання смертність, не може не викликати співчуття, тому і не дивно, що з’явилася особлива теорія – марксизм. Її основоположники: Карл Маркс (1818-1883 рр.) та Фрідріх Енгельс (1820-1895 рр.). Філософська основа поглядів Маркса – це діалектика Гегеля та матеріалізм Фаєрбаха, а також утопічний соціалізм. Маркс сформулював власну концепцію необхідності заміні приватної власності – суспільною, захоплення влади найманими робітниками та відміни інститутів експлуатації таких як буржуазна держава та сім я. Ці ідеї були викладені ще у 1848 р. у спільній роботі Маркса і Енгельса «Маніфест комуністичної партії.». Найбільш відомі книги Маркса: «Злиденність філософії.», «Критика готської програми.», та багатотомна праця «Капітал.». У Енгельса: «Анти – дюрінг.», «Походження сім ї, власності та держави.». Цей підхід до 90^х рр. ХХ ст. не приймався більшістю вчених, доки він не отримав прихильність серед нового робітничого руху, а особливо в Росії.

ІІ. В Німеччині промисловий переворот відбувся дуже різко, це пов’язано з затримкою формування єдиної німецької держави, а значить і єдиного ринку та єдиної транспортної системи: поганий стан морського транспорту, застарілі порти та флот, відсутність великих колоніальних придбань, а значить не стало дешевої сировини. Промисловість довго зберігала ремісничий, напівкустарний характер, німецькі товари були дорогими і неякісними, тому вони програвали англійським за ціною, а французьким за якістю. Великі мануфактури створювались здебільшого в сільській місцевості в господ. юнкерів (великих землевласників). Ці мануфактури здебільшого переробляли в сільськогосподарську сировину, тому головними статтями німецького експорту до кінця ХІХ ст. були цукор, крохмаль, спирт;

Промисловий переворот почався в середині ХІХ ст.. В основному під контролем Прузької монархії, що намагалася зміцнити армію і тому потребували великих обсягів нової зброї, будування залізниць, військового фронту та забезпечення армії. Зорієнтовані на великі обсяги виробники могли відразу будувати великі промислові підприємства за передовими технологіями. Крім металургії, дуже швидко розвивалась хімія, особливо після розробки синтетичного барвника аніліну. Головною промисловою базою став Рурський басейн, де концентрувалася вугільно-металургія та інші галузі.

Після перемоги над Францією 1870 р. Німеччина відібрала Ельзас та Лотарингію, та використала отриману контрибуцію для подальшої мілітаризації. Таким чином,економічний розвиток відбувався напрочуд швидко, але під серйозним контролем монархії та в залежності від її військових замовлень. Це відобразилось на економічній теорії.

Вже в першій половині ХІХ ст. в Європі виникла потреба в альтернативних підходах до вивчення економіки, тому, що на основі трудової теорії вартості було складно розробляти практичні рекомендації. В Німеччині склалася «Історична школа» її засновник Фрідріх Ліст (1789 – 1846 рр.) – «Національна система політичної економіки». Він звинуватив Сміта та Рікардо в тому, що:

1 їх теорія англійська, а значить вигідна тільки англійським правителям та капіталістам;

2 їх теорію неможливо застосувати на практиці;

3 універсальної теорії для всіх країн не може існувати.

Головні елементи теорії Лієта:

1 концепція продуктивних сил;

2 вчення про стадії економічного розвитку;

3 необхідність активної ролі держави для економічного розвитку.

Багатство нації складається не з товарів, а з тих виробничих потужностей, що має країна, її ресурсної бази, кваліфікації населення. Всі ці елементи об’єднуються терміном «продуктивні сили». Державна політика повинна об’єднати націю, зробити її цивілізованою, забезпечити існування та стійкість. Розвиток проходить декілька стадій:

- дикість;

- скотарство;

- землеробство;

- землеробсько-мануфактурна;

- мануфактурна;

- мануфактурно-комерційна.

Більшість німецьких економістів підтримали Лієта. Найбільш відомі Вільгельм Рошер (1817 – 1894 рр.), Бруно Гільдебрант (1812 – 1878 рр.), Карл Кніс (1821 – 1898 рр.). Вони заснували «стару» Історичну школу, завдання політичної економії бачили у вивченні економічного розвитку нації. Вважали, що досвід кожної країни унікальний, тому його не можна узагальнити і не можна застосувати в інших країнах. Відповідно, не може бути точних економічних законів. Запропонували такі три стадії розвитку:

1 природне господарство – це ціль виробництва різноманітних продуктів та їх споживання;

2 грошове господарство, де ціллю стає отримання грошей від продажу товарів. Відповідно, економічна влада переходить від власників до торговців;

3 кредитне господарство – це економічну владу захоплюють банкіри.

Наприкінці ХІХ ст. сформувалась «молода» історична школа.

Густав Шлюлер (1838 – 1917 рр.), Адольф Вагнер (1835 – 1917 рр.), Карл Б юкер (1847 – 1930 рр.), запропонували свої три стадії:

1 домашнє господарство;

2 міське господарство;

3 народне господарство.

Виступили за еволюційний розвиток і засудили еволюційні спроби захоплення влади, соціологічні проекти, подібні до марксизму, висувалися постійно, але завжди призводили до негативних наслідків і самі терпіли банкрутство. Становище найманих робітників покращується під час розвитку народного господарства. Таке господарство створюється і діє на основі концентрації та об’єднання всіх суспільних сил. Успіх в економіці досягається там, де люди однієї раси та мови, об’єднані суспільними почуттями та ідеями, спільним правовим порядком та звичаями. Створюють єдиний господарський устрій та мають розвинуті відносини товарного обміну. Висунули тезу про життєвий простір нації.

Наближеною до історичної школи виявилася нова наука сформована в Німеччині – геополітика. Що поставила тезу про життєвий простір на чинне місце у своєму аналізі. Ця концепція вимагала від держави боротьби за збільшення території насамперед, за рахунок захоплення території сусідніх держав. Те, що не може бути захоплено прямо повинно контролюватися економічно. Економічний контроль забезпечується військовою силою держави.

Основні типи держав:

1 материкові (сухопутні), що тяжіють до центрів розташованих в глибині материків, освоюють материкову територію, збільшують виробництво;

2 океанські держави – центри яких створюються в наближених до моря територіях. Такі держави освоюють насамперед, морські транспортні шляхи і головне джерело їх існування не виробництво, а торгівля. Океанські держави паразитують на тілі материкових держав, перепродуючи їх товари. Тим самим геополітики протиставляли материкову Німеччину, яка на той час мала дуже слабкі позиції на морі, таким державам, як Англія чи США. Стверджувалося, що конфлікт між двома типами держав неминучий, але переможуть обов’язково материкові держави, оскільки вони мають більші природні та трудові ресурси.

ІІІ. Теорія граничної корисності почала створюватися в 70^х роках ХХ ст. Вона стала загальновизнаною альтернативою для трудової теорії вартості. Проте ця теорія використала багато інших елементів класичної політичної економіки. Насамперед, вчення Сміта про економічну людину не втручання державу в економіку тощо. Тому представників морженалізму називали неокласиками. Найбільш відомі представники: Карл Менгер (1840–1921 рр.), Фрідріх Фонвізер (1851–1926 рр.), Євгеній Бьон-Баверк (1851-1914 рр.). Більшість цих вчених належить до австрійської школи. Ці вчені вважали, що оскільки в економіці діють люди, то й в основі економіки полягає психологія господарських суб’єктів. Поведінка людей має особисті мотиви та власну оцінку цінності та вартість. Замість трудової теорії згідно якої на ринку здійснюється обмін еквівалентів, запропонували власний підхід. Згідно до якого обмін товарів якраз і здійснюється тільки тому, що сторони по різному їх оцінюють і цінність того товару, який одна сторона отримує для неї завжди вища ніж того товару, який вона віддає. Якби всі оцінювали товари однаково, то не було б ніякого сенсу в товарному обміні. Ринкова ціна складалась тільки на ринку в результаті масового зіткнення попиту та пропозиції різних товарів. Треба досліджувати ті мотиви, що спонукають людину до власної оцінки того чи іншого товару. Відносини між людьми не є основними, оскільки вони виникають тільки на основі цих особистих оцінок. Відповідно треба зосередитись на вивченні потреб людини, те що буде спільним в цих потребах, дозволить визначити спільні основи поведінки різних людей. Улюблений підхід до економічного дослідження робінзонада, коли ізольований суб’єкт, залишається на обмеженій території на одинці зі своїми ресурсами та потребами. Такий суб’єкт спочатку визначає обсяг наявних ресурсів,а потім намагається ефективно їх розподілити між своїми потребами. Моржиналісти вважали, що мотиви, якими керується в даному випадку людина залишиться приблизно тими самими і в суспільстві і в оточенні інших людей. У такому випадку суспільство стає тією системою, що поєднує таких ізольованих суб’єктів на ринку стикаються їх суб’єктивні оцінки цінності різних товарів в результаті ринкової гри створюється ринкова цінність. В основі особистої оцінки полягає гранична корисність товару, тобто корисність останньої частки того товару, яку покупець згоден придбати за існуючої ціни і використати найменш продуктивну.

Підчас задоволення потреби корисність товару буде падати, а цінність цього товару в кожен конкретний момент буде визначатися його граничною корисністю, тобто корисністю тієї частини чи того останнього екземпляру товару, що використовується для задоволення найменш суттєвої потреби з числа тих, що покупець вирішив задовольнити.

Якщо товар зустрічається дуже рідко, його цінність повинна зростати, але мається на увазі якраз конкретні умови оцінки. Морженалісти розподілили всі блага на споживчі та продуктивні. До продуктивних відносяться засоби виробництва та людська праця. Продуктивні блага є майбутнім благом, оскільки їх результат не можна спожити в поточній ситуації, а тільки в майбутньому після виробництва та успішної реалізації товару. Споживчі товарні блага є поточними, оскільки вони вже готові до споживання. Відповідно і заробітна плата також, є поточним благом. Коли робітник наймається на роботу, він обмінює майбутнє благо – свою працю на поточне благо, зарплату. Майбутні та поточні блага оцінюються по-різному. Причому, оцінка поточного завжди вища. Таким чином, капіталіст авансує поточне благо – зарплату, відмовляючись від їх споживання і купуючи на них устаткування, сировину, робочу силу і намагається створити нові товари після реалізації яких він зможе компенсувати свої витрати і отримати прибуток. При такому підході капіталіст і робітник виявляються вільними гравцями, кожен з яких вибирає свою стратегію споживання благ.

Найбільш відомі роботи Бьон-Бауерка: «Основи теорії корисності господарських благ», «Капітал та прибуток», «Теорія Маркса та її критика».

Лекція №6

Економічний розвиток США та формування американської економічної теорії.

План

1. Англійська колонізація Південної Америки.

2. Економічний розвиток у 19 ст.

3. Економічні погляди у США.

І. Територія Північної Америки колонізувалася Англією, Францією, Іспанією, Голландією, Росією, але найбільш вдалим колонізатором виявилась Британська Імперія. Це можна пояснити декількома чинниками:

1-Могутність Британського військово-морського флоту;

2-Цілеспрямована державна політика на захоплення колоній по всьому світу, що ставали базами для ВМФ та базами для вивезення колоніальної сировини для Англії;

3- Після Англійської революції в 1640 році і конституційного обмеження влади монархії, англійський уряд виявився більш прагматичним і орієнтувався на економічні інтереси. Проводив більш обґрунтовану економічну політичну, сприяв розвитку промисловості та торгівлі;

4-Церковна реформація та перемога протестантизму сприяло формуванню нової психології. Характерними рисами якої були ініціативність та підприємливість. Замість покори існуючим обставинам, що пропонувалася католицизму та православ’ям;

5-Перенаселення невеликої Англії та аграрне перенаселення підвладної Ірландії, сприяли швидкому і масовому перенаселенню в нові Англійські колонії.

Переселенці з Західної Європи (із Англії та Ірландії) створили на території Північної Америки господарство Європейського типу. Вони переносили туди звичні їм форми організації економіки. Оскільки поселенці були вихідцями з різних Європейських верст, то відповідно і заселена ними територія не могла бути однаковою. В Південних територіях (Джорджія, Кароліна, Алабама) оселялися здебільшого аристократи. Там був тепліший клімат і кращі умови для ведення сільського господарства, тому аристократи намагалися отримати землю на Південних територіях. Відповідно на Півдні було дуже мало інших переселенців і аристократи не мали змоги наймати достатньо робочої сили. Тому вони почали купувати негрів і організували господарство плантаторського типу з використанням примусової праці. На Півночі (в Новій Англії) (Нью-Йорк, Пенсільванія, Нью-Гемпшер, Массачусетс) оселились здебільшого бідні переселенці з Ірландії та Англії, які отримали невеликі ділянки землі і формували фермерське господарство. Близькість до моря сприяла розвитку морської торгівлі, риболовлі та контрабанди. Багато переселенців займалися мисливством, та прикордонною торгівлею з індіанцями. Тут концентрувалася найбільш ініціативна частина населення, оскільки сюди ж були виселені так звані антисоціальні елементи. Розвиток морських промислів створюють значний попит на кораблі і сприяв розвитку суднобудівних мануфактур, оскільки ці судна виготовлялися з місцевої деревини та торгували на місці. Вони були на 20% - 30% дешевше від аналогічних англійських. Економічну владу в цих регіонах захопила торгова буржуазія, тісно пов’язана з контрабандою. Доходи від якої складали приблизно 700 тис. фунтів стерлінгів в рік (заробітна плата коливалася від 0.2 до 2.0 фунтів на місяць).В центральних територіях (Вірджинія, Нью-Джерсі) земля також належала плантаторам, але тут було багато і простих переселенців. Тому власники землі або здавали свою землю фермерам в оренду або використовували найману працю. Проте умови найму були кабальними, насамперед в зв’язку з тим, що переважали довгострокові контракти на 5-10 років. При чому частина суми видавалася авансом, а решта по закінчення контракту, а на протязі його виконання робітник забезпечувався їжею. Це призводило до рабських умов праці тих робітників, що тікали на початку контракту - ловили і корали; тим, в кого контракт закінчувався - створювали нестерпні умови, щоб вони самі втекли не отримавши решти. Взагалі, вкінці XVIII ст. 90% населення жило в сільській місцевості. На Півночі переважало низько товарне господарство. Тут вирощували зернові культури, картоплю, кукурудзу, гарбузи. На Півдні головними товарами культури були цукрова тростина,тютюн, бавовна. Тут розповсюджена трикутна торгівля. З Вест-індських островів завозили патоку. З неї робили ром, який везли в Африку, міняли там на рабів, яких везли на острови Вест-Індії і міняли на патоку, яку знову везли до Північної Америки. Прибуток отриманий в живому товарі, який також вивозився до Північної Америки та продавали. Таким чином ввезли приблизно 3 млн. негрів і близько 3млн. ввезла Англія.

В промисловості крім суднобудування розвивалася обробка вовни, металургії, металообробка. Цьому сприяли відкриття великих покладів вугілля в районах Аппалачів. Продукція була дешевою, тому американський чавун з серединиXVIIIст. Почали вивозити до Англії, що викликало невдоволення англійських виробників. Посилились протиріччя поселенців з колоніальною адміністрацією. Англія спробувала застосувати до своїх американських колоній навігаційний акт (був прийнятий в 1651 р. і забороняв торгувати в американських портах іноземним суднам, крім кораблів країни походження товару). таким чином місцеві американські кораблі мали займатися тільки каботажною торгівлею і фактично, заборонялася міжнародна торгівля. Крім того забороняли будувати нові металургійні підприємства і обробляти хутро на продаж. А це підривало прикордонну торгівлю та мисливство. В 1763 р. Англія придбала величезну територію Луїзіану, що простягалася на захід від Аппалачів, від Великих озер і канадського кордону до Мексиканської затоки. Ця земля була оголошена власністю Англійської Корони. Корона гарантувала місцевому індіанському населенню захист і забороняла поселенцям освоювати ці території, що викликало сильне невдоволення. Оскільки постійні хвилі міграцій з Європи призводили до аграрного перенаселення в раніше освоєних колоніях. А земля в Луїзіані фактично не оброблялась, поселенців не збиралися враховувати короля та індіанців. Приводом до війни слугувало так зване Бостонське чаювання 1773р., коли місцеві жителі скинули в бухту ван6таж чаю з англійських кораблів. Бунт був жорстоко подавлений, але призвів до цілої низки бунтів в інших містах. Війна почалась в 1775 р., коли генерал Вашингтон перейшов зі своєю частиною на бік повстанців і почав формувати нову армію. Ціллю війни була оголошена боротьба за незалежність. В 1776 р. оголосили саму незалежність і зібрали представництво від поселенців – конгрес. Війна з Англією продовжувалась до 1783 р. зрештою Англія стикнулася з проблемою постачання армійських ресурсів, війна виявилась надто дорогою. Англія визнала незалежність США.

ІІ. В результаті незалежності США отримали декілька серйозних переваг для свого розвитку:

1- постійне розширення території та приток працездатного населення з Європи;

2- територія США виявилась віддаленою від постійно воюючої Європи, що надавало ще одну перевагу, можливість продавати товари та зброю всім ворогуючим сторонам;

3- особлива психологія заснована на приватній ініціативі, що сформувала особливий тип людини що, постійно намагається розширити підконтрольну територію та поширити на ній свій спосіб життя, цей спосіб поведінки зрештою сформував найбільшу економіку світу;

4- в Америці використовували самий передовий Європейський досвід, що вивозили з собою переселенці. Тому підприємства створювалися на передових технологіях запозичених з усіх Європейських країн.

Почала розвиватись транспортна сітка. В1807 році на річці Гудзон був випробуваний перший колісний пароплав Фултона. До 1820 р. було завершено будівництво каналів, що об’єднувало Великі озера, басейн рік Міссурі та Міссісіпі та Атлантичний океан в єдину транспортну артерію. Після 1830 р. почалось будівництво залізниць. Вже саме будівництво створювало великий попит на метал та машинобудівну продукцію, що прискорило розвиток металургії та машинобудування. Після своєї побудови залізниці пов`язали західне тихоокеанське узбережжя зі східним Атлантичним. Це дозволило забезпечити транспортування сільськогосподарські продукції, а це сприяло розвитку господарства на нових західних територіях, особливо тваринництво. Це в свою чергу викликало зростання попиту на металообробну продукцію для сільського господарства та сільськогосподарські машин, механізація сільськогосподарського виробництва сприяла зниженню цін на сільськогосподарську сировину та продукцію її переробки. В самій Америці також почала розвиватися технологічна наука. Тут розробили та застосували промислові швацькі машини, ротаційні типографські машини, телеграф, передову зрою (револьвер). Проте, до середини ХІХ ст. в американському експорті переважали сировинні та сільськогосподарські товари – залізо, вугілля, зерно, бавовна, тютюн, цукор. Готові вироби складають 13% від експорту.

В середині XIX ст. посилились протиріччя між північною та Південними територіями:

1) Під час освоєння західних територій на нові землі, одночасно претендували плантатори і фермери, що інколи призводило до відкритих сутичок наприклад в Канзасі;

2) Південні плантатори використовували рабську працю і тому не потребували великої кількості сільськогосподарських машин, що вироблялись на півночі. Вони також не хотіли купувати споживчі товари, що вироблялись на півночі, бо вважали їх низькоякісними порівняно з європейськими;

3) Плантатори самостійно торгували з Європою, продаючи туди бавовну, тютюн та цукор і закуповували необхідні європейські товари;

4) Вся земля на півдні була поділена і плантатори не хотіли її продавати. Тому вільний ринок землі був відсутній і підприємливі американські з півночі штатів – «янкі», не могли просунутись на південь і поширити туди свою владу. Приводом до війни послужило оподаткування зовнішньої торгівлі, що намагався запровадити центральний уряд. Південні штати відмовились платити ці податки і ВМФ організував блокаду портів у південних штатах. Одночасно посилились протиріччя з приводу умов використання рабської праці. А саме, північні штати відмовились видавати біглих рабів, південні штати оголосили незалежність і почалася громадянська війна. (1861 – 1865 рр.). закінчилася перемогою півночі. Рабство було відмінене, тому плантатори були змушені розпродавати свої землі, які скуповували янкі. На західних вільних територіях був запроваджений закон про «Гомстеди». Відповідно до якого кожен громадянин мав право отримати у користування до 160 акрів землі (65га), сплативши всього 10$ за обмір землі та оформлення документів. Якщо ділянка обробляється на протязі 5 років, то вона переходить у повну власність з правом наступного перепродажу. Вже до 1870 р. США вийшли на друге місце по обсягу промислового виробництва. Все ще відставали від Англії, але мали найбільш передову технологію, в машинобудуванні. В 80^х р. ХІХ ст. почали розробляти великі поклади нафти. На території Техасу, Оклахоми та інших південних штатів, формувалася нафтова і нафтопереробна промисловість. Розвинулась хімічна промисловість. Був винайдений метод вулканізації каучуку і виникає гумова промисловість.

ІІІ. Засновником економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Керрі (1793 – 1879) рр. який притримувався ліберального підходу, тобто обмеження державного втручання в економіку. Книжки: «Нариси про норму заробітної плати», «Принципи політичної економії», «Гармонія інтересів», «Основи соціальної науки». Він розкритикував економічну систему Рікардо та Мальтуса, бо вважав їх негативними і спрямованими на розпалювання ворожнечі між різними соціальними групами людей. Частково він погоджувався з поглядами Сміта, проте не підтримував його погляди на зовнішню торгівлю і сам залишався прихильником протикціанізму і виступав проти фритредерства. Така позиція пов’язана зі слабкістю позицій американської обробної промисловості на зовнішньому ринку в першій половині ХІХ ст., а також з бажанням північних штатів обмежити самостійну торгівля південних плантаторів з Європою. При поясненні проблеми утворення вартості товару, він частково притримувався ідеї корисності, але намагався поєднати її з теорією витрат. Останню він також пояснював з власних позицій і зводив витрати до витрат праці. Намагався дослідити співвідношення поточного та майбутнього доходів. Займався проблемами земельної ренти. Досліджував, насамперед, отримання доходу на нових освоєних ділянках. З часом витрати пов’язані з освоєнням земель знецінюється, що й призводить до зменшення отриманого доходу, тобто зменшення доходів від старих ділянок не пов’язані зі зменшенням родючості ґрунту, а з тим, що в них вкладають менше коштів та людської праці. Зрозуміло, що такий підхід пов'язаний з особливостями землекористування в Америці, оскільки, там відбувалося швидке освоєння території. Дуже відомою є «Теорія гармонії інтересів» Керрі, на відміну від Сміта, який вважав головним рушієм розвитку приватного інтересу, вважав, що суспільний поділ праці потребує повного поєднання інтересів всіх членів суспільства і формування єдиного загальносуспільного інтересу. Таке поєднання повинно відбуватися через справедливий розподіл доходу, який2 враховує внесок кожного учасника виробництва у його результат. Сформулював «Закон зростаючої частки робітників у національному продукті», це пов’язано з тим, що зростання продуктивної праці призводить до знецінення капіталу, вкладеного в минулі періоди, порівняно з поточною працею робітників. Тому відносні доходи капіталіста повинні зменшуватись, проте, це не погіршує його становище, оскільки зростають обсяги виробництва і маса прибутку може навіть зростати хоча й меншими темпами, ніж зростає заробітна плата. Одночасно капіталіст дбаючи про збереження кваліфікованої робочої сили, змушений поліпшувати умови праці. все це сприяє покращенню становища робітників. Оскільки цінність їх праці зростає під час розвитку економіки, тому не потрібні ніякі соціалістичні революції і сам розвиток гармонізує інтереси всіх учасників виробництва. Взагалі економічна теорія в США, як правило розвивалася спільно з головними напрямками європейської теорії та традиції, хоча погляди американської економіки часто були оригінальними, але вони ніколи не претендували на абсолютизацію економічного досвіду США, та не акцентували увагу на проблемі відмінностей американської економіки від решти світу, тому й не конструювали спеціальної економічної теорії для США на відміну від того, що відбувалося в окремих європейських країнах: Німеччині та Росії. Після того, як провідною теорією в європейській науці стає теорія граничної корисності, вона отримує свій розвиток і в США. Сформувалася власна американська школа, її засновник Джон Байц Кларк (1847 – 1938 рр.) професор Колумбійського університету. книжки: «Філософія багатства», «Розподіл багатства», «Проблеми монополії», «Суть економічної теорії». Він створив теорію граничної продуктивності, а також розділив економічні явища на статичні та динамічні, що дозволило сформулювати концепцію підприємництва та підприємницького доходу. Статичний стан – стан рівноваги, тобто, такий, коли попит та пропозиція приблизна на одному рівні. Така ситуація поступово призводить до зростання цін на ресурси, оскільки виробники створюють сталий попит на певну комбінацію ресурсів, одночасно ціни на готову продукцію не будуть зростати і можуть, навіть знижуватись, по причинам конкуренції. Це значить, що норма прибутку буде падати до рівня банківського проценту по кредитам, що зробить не вигідним вкладання коштів в таке виробництво. В найгіршому випадку можливе навіть виведення капіталу з такого виробництва. Динаміка – це навпаки, не рівноважний стан, тобто коли попит перевищує пропозицію. В цьому випадку ціна буде підвищеною, а це зробить вигідним додаткове виробництво, грошей в цьому секторі для закупівлі нової техніки та збільшення обсягів виробництва. Підприємець – це той, хто відшуковує такі диспропорції в економіці та отримує там дохід вищий за банківські доходи. Проте своєю діяльністю, підприємець насичує ринок і диспропорція зникає і дохід у відповідному секторі, також починає падати до нуля. Підприємець змушений шукати нові диспропорції або самому створювати їх. Впроваджуючи у модель споживання нові товари, або застосовуючи нові технології, що різко зменшують виробничі витрат та дозволяють дешевше продавати готовий товар, що призводить до банкрутства конкурентів і нової ситуації на ринку. Досліджуючи процес виробництва Кларк встановив, що якщо зростання застосування різних факторів буде не пропорційним, то буде змінюватись продуктивність цих факторів. Він змоделював ситуацію, за якої, якщо всі фактори крім одного будуть фіксованими, а застосування одного буде збільшуватись, то дохід від використання кожної чергової порції цього фактору повинен спадати, знижуючись до нуля. Після чого в подальше використання додаткових обсягів цього фактору вже буде не раціональним. При цьому розглядає два основних фактори: капітал та труд. Цінність яких для виробника буде визначатись їх граничною продуктивністю, тобто тим доходом, що принесе остання застосована власником порція капіталу. Заробітна плата робітників конкретної професії може бути визначеною не більше ніж рівень доходу найменш продуктивного (доходу отриманого капіталістом від застосування найменш продуктивного робітника цієї професії, якого капіталіст найняв), якщо встановити заробітну плату вище такого рівня, то витрати на заробітну плату для декількох робітників виявиться вищими ніж дохід, який вони приносять капіталісту. Утримання таких робітників не раціональне і власник їх звільнить і заробітна плата знову опиниться на рівні продукту створеного останнього найменш продуктивного незвільненого робітника. Таким чином власник отримує дохід від використання інших, більш продуктивних робітників, надлишок результату їх праці над обсягом заробітної плати є продуктом створеним капіталістом, що зумів організувати цю працю та забезпечити її засобами і цей надлишок правомірно привласнюється капіталісту.

Дата добавления: 2014-12-07