Розвиток економічної теорії в І половині ХХ століття

Лекція №7

План

1.Економічний розвиток І половини ХХ століття

2.Розвиток неокласичного напрямку

3.Стокгольмська школа

4.Математична школа

5.Соціально-інституціональний напрямок

6.Розвиток соціалістичної теорії в Західній Європі

I. Друга половина ХІХ початок ХХ століття характерні прискореним технологічним розвитком. Головними лідерами виступали Німеччина та сполучені штати. Головні відкриття: 1877-бензиновий двигун ОТТО в подальшому модернізований Даймлером; 1877-електроплавинна піч; 1879-трамвай; 1883-електрогінератор;1883-1885-перший автомобіль Даймлер Бенз; 1886-електролампочка;1 887-електрозварка; 1884-парова турбіна; 1893-дизельний двигун; 1892-перший масовий автомобіль FORD. До 1913-випуск цих автомобілів був збільшений до 500 000 штук на рік. 1898-перша гідроелектростанція на р. Ніагара. Наприкінці ХІХ століття У Франції розроблена залізоплавильна піч, а в Англії конвертер для переробки брухту. Ці винаходи в металургії дозволили швидко збільшувати обсяги виробництва. По всьому світу будувалися заводи з повним металургійним циклом (руда, залізо, переробка брухту). Металургія забезпечувала основною сировиною військову промисловість,швидка мелітарізація провідних країн,насамперед за рахунок зростання артилерії,стрілецької зброї та військових кораблів. Основним методом забезпечення армії було залізничне постачання вантажів тому залізниці в Європі мали військове значення і залізнична сітка до кінця ХХ століття була сформована майже на всій території Європи та на значній частині Азії. Застосування електроенергії розвивав силову базу в промисловості і дозволило раціональніше розташовувати підприємство,бо електроенергія могла швидко передаватися на великій відстані. Великі підприємства потребували великих капіталів,що призвело до розвитку відносин власності. Переважна більшість нових підприємств були вже не приватними,а акціонерними. Акціонерна форма дозволила створити капітали будь-яких розмірів. Також відбувався процес концентрації капіталу,під час кризи не ефективні підприємства банкрутували і виробництво зосереджувалося в руках більш могутніх конкурентів,створилися монополістичні союзи,що зрештою примусили уряди обмежувати монопольні тенденції в економіці. Найвищі темпи зростання в той період були в Росії(6% на рік) це пояснювалося низьким стартовим рівнем,і незважаючи на свої розміри вона перебувала на 5-тому місці,і відставало від Франції,Англії,Німеччини та США,а ті зростали США - 4,3%;Німеччина-3%; Англія-2,4%; Франція-1,1%.

В Сполучених Штатах на початку ХХ століття важка промисловість зайняла більше половини всього обсягу виробництва і стала провідною галуззю. Найбільшими її частинами були нафтова,автомобільна,електротехнічна,гумова,алюмінієва.Потужність електростанцій досягла 5млн кіловат на годину,що перевищувало сукупну потужність всього світу. Характерною особливістю американського виробництва було масове виробництво,що дозволило застосувати нові технології,нові форми організації праці,стимулювати робітників і одночасно підвищувати заробітну плату і знижувати ціни на готову продукцію. Товари ставали доступнішими для населення,попит зростав,це дозволило надалі збільшувати обсяги серій і зменшувалися ціни. Широко відома наукова система організації праці Трейлера, який застосував хронометраж роботи найбільш ефективних робітників,досліджував їх прийоми праці,покращував їх результати,а потім навчав цій системі всіх інших. В результаті продуктивності праці на підприємствах виросла в 2,5 рази, а зарплату підвищили на 50-70%.В 1913 році в США нараховували 265 000 промислових підприємств на яких працювало 7 000 000 найманих робітників. Найбільшими монополіями стандарт ойл Рокфеллера,яка давала 90% очищеної нафти в США,стальний трест Моргана - давав 43% чавуну,60%-сталі. Групи Рокфеллера і Моргана контролювали більше половини акціонерного капіталу США (біля 22 млрд. $). Готова продукція почала переважати і в американському експорті.

Прискорений розвиток Німеччини зумовлювався насамперед великими воєнними замовленнями уряду. Була сформована найпотужніша металургійна база в Рурському басейні,після захоплення Ельзасу У Франції,ця база дозволила стати Німеччині першій у світі по виробництву артилерії та боєприпасів. В той же час легка промисловість відставала не тільки від американського,від англійської та французької.

У ІІ половині ХІХ столітті Англія поступово втратила свої промислові переваги. Устаткування на підприємствах було фізично зношеним і морально застарілим. Потрібна була масова реконструкція,але англійські капіталісти не хотіли вкладати гроші в англійські заводи,бо тут робітники добилися підвищеної заробітної плати і покращених умов самої праці,тому капітал вивозився в колонії та бідніші країни світу. Відносний розвиток отримали нові галузі, електротехніка та хімія. Високий рівень монополізації в банківському секторі,проте незважаючи на слабкість промисловості Англія була Найбагатшою країною світу,а фунт був головною резервною валютою. Більшість доходів формувалася за рахунок надходжень з колоній та від інвестицій закордону,міжнародних послуг(страхових).

Після втрати Ельзасу Франція була змушена імпортувати вугілля та значну частину залізної руди,все це перешкоджало розвитку важкої промисловості. Також в Німеччині було сплачено 5 млрд. франків контрибуції,що підірвало фінансовий стан держави. Уряд почав проводити агресивну колоніальну політику фінансів за рахунок податків,банківських позик або випуску цінних паперів,що купувалися банками. Більшість населення була зайнята в сільському господарстві,значна-в торгівлі,а в промисловості-12%. Переважна частина населення була бідною і платоспроможний попит був низький,тому масове серійне виробництво розвивалося повільно,а переважало дрібне виробництво дорогих товарів на замовлення та для експорту на потребу багатіїв по всьому світу. Тільки після поразки від Німеччини Уряд Франції почав намагатися підвищувати технологічний рівень економіки, бо треба було розвивати зброю і збільшувати обсяги її виробництва,проте відставати від Німеччини до початку І Світової Війни не було ліквідоване,на виробництві-низька концентрація,більше 90% підприємств мали 10 робітників,взагалі переважали дрібні майстерні,де хазяїн мав 1-2 робітників. Економічну владу захопив банківський капітал,також вивозив гроші за кордон,але на відміну від Англії тут переважав вивіз не підприємницького,а позичкового капіталу. Французькі банки надали закордонний позик на 42,5 млрд. франків з яких 12 млрд. винен був уряд Росії. Під управлінням Центрального банку Франції було створено правління з 15 людей,6-банками,6-промисловими компаніями,3-урядами.

В 14-18рр. відбулася І Світова Війна,яка призвела:1)відрив Росії від світової економічної системи;2)перерозподіл територій в Європі та часткового перерозподілу колоній;3)значних соціально-політичних змін в Європі,насамперед подальшого обмеження влади монархії,4)остаточного захоплення фінансового лідерства Сполученими Штатами;5)перерозподілу фінансових ресурсів.

До 1917р. США зберігали нейтралітет і встигли збагатитися,продаючи зброю,продовольство,військове спорядження та споживчі товари обом воюючим сторонам. Одночасно користувалися послабленням цивільного виробництва в Європі,США захоплювало ринки збиту в Латинській Америці,Африці та Азії. За 14-19 роки обсяги виробництва виросли на 26%,якщо до початку війни Сполучені Штати мали зовнішніх боргів на 7,2 млрд. $,то до 18 року вони зменшили борг до 3,2 млрд. самі вклали за кордон близько 7 млрд. і також Англія і Франція були винні за поставлену зброю більше 9 млрд. $. Швидше розвивалися військові галузі економіки,національне багатство зросло в 2,5 рази проте більшість цього приросту була привласнена воєнним сектором,це відбувалося через механізм державних військових замовлень,військові втрати уряду склали 36 млрд. $, а гроші на це бралися за рахунок оподаткування всієї економіки. В результаті обсяги оподаткування зросли в 5,а роздрібні ціни зросли на 85%. Після війни військові замовлення були згорнуті і відбулося падіння виробництва. Період швидкого розвитку був 23-29рр. і США відіграло автомобілебудування,річний випуск перевищив 5 млн. штук, це викликало масовий попит на метал,гумус,скло,фарби,електротехнічне устаткування,бензин. По всій країні будувалися дороги,ремонтні станції,мотелі. Загальний обсяг авто у користуванні перевищив в 27 млн. штук.

США прийняли активну участь у відновленні економіки Німеччини за планами Дауеса та Юнга. В сільському господарстві також швидкий технічний прогрес,більшість продукції виробляли на великих фермах,що мали від 1 до 20 тис га землі,там переважала механізована наймана праця,прибуток американських фірм зростав,почали зростати ціни на їх акції, в спекуляції на біржі втягнулися до 60% американських сімей,а цінними паперами володіли 80%. Проте в 1929р.біржова криза, різке падіння цін провідних американських компаній,після того як головні гравці вандербілди, моргани вийшли з ринку,біржовий крах призвів до банківського краху і знищення фінансових ресурсів,виробництво впало на 46% до рівня 1911р. Розорилися 110 000 фірм, 576 банків,19 залізничних компаній. Різко впали ціни на промислові вироби-50%,на с/г товари вдвічі. Зарплата знизилася на 60%, чисельність безробіття досягла 17 млн. осіб. Вихід з кризи пов’язують з провадженням «нового курсу» Рузвельта,який використав регулювання кредитних відносин і насамперед здешевлення кредиту,регулювання торгівлі та соціальних відносин. Було застосоване примусове картелювання, коли підприємства надавали кредитну допомогу,але одночасно обмежували обсяги можливого виробництва та рівень цін на готові товари(картель це об’єднання незалежних підприємств,які домовилися про єдині ціни,обсяги виробництва та розподіл ринків збиту). Бідним сім’ям почали виплачувати соціальну допомогу,а безробітним допомогу по безробіттю,одночасно для них влаштували суспільство роботи,насамперед,в житлово-комунальному секторі. Завдяки цьому кризові явища були подолані і обсяг виробництва був відновлений до 1937р.,але ціною цього курсу стало подальше зростання податків,зростання цін та девальвація $ (зниження його золотого вмісту та співвідношення з англійським фунтом).В 1930р.був припинений вільний обіг золота і тим самим відірваний золотовалютний стандарт валютної системи.

В Англії після І Світової Війни відбувся довготривалий застій,Безробіття досягло 15%,впала дисципліна роботи,страйки. Тільки після того як стало відомо про стан робітників в Радянському Союзі вдалося відновити дисципліну серед англійських. Устаткування на англійських заводах було сильно зношене,а замінилося дуже повільно,падало виробництво в легкій промисловості за рахунок вовняних та бавовняних тканин,впало суднобудування,відносний розвиток отримало автомобілебудування,електротехнічна промисловість та виробництво штучних тканин.

Лондон втратив свій статус світового фінансового центру. Англійський уряд намагався перешкоджати девальвації фунта,але товари на світовому ринку і обсяги експорту постійно знижувалися. В 1929р. світова криза,падіння ціни на продукцію,виробництво падає до рівня початку століття,відновлення відбулося до 1937р.Сама Англія займала 12% світового виробництва,проте в 20-ті роки була сформована стерлінгова зона,куди входила Англія та 25 провідних країн-колоній,які разом контролювали половину світової торгівлі.

Оскільки війна проходила на території Франції вона отримала більше 200 млрд. збитків головним чином завдяки руйнуванню 900 тис житлових будинків та 10 тис підприємств,промислове виробництво впало на 40%,с/г на 30%, експорт на 50%. Борги союзникам за військові товари склали 7 млрд. $ в той же час пропали всі борги Росії,бо російський уряд відмовився сплачувати по царським боргам. Криза почалася пізніше,у 1932р.,але тривала до 1936р.Виробництво впало до рівня 1900р.,окремі галузі:вугільна,сільське господарство так і не вийшли з кризи до початку ІІ Світової Війни, рівень виробництва в 1939р. був на рівні 1913р., Франція займала 4% світового виробництва. Найбільше постраждала Німеччина,були втрачені всі колонії, 25% самої території,виробництво впало на 43%,різко впав видобуток корисних копалин,державні витрати на війну склали 150 млрд. марок (38 млрд. $), зруйнована фінансова система,найбільша інфляція,зарплату сплачували щоденно,ціни змінювалися кожні 2 години,держава не встигала друкувати гроші,кожне місто було змушене друкувати свої гроші,з великими труднощами перешкоджало захоплення влади комуністами. Відновлення економіки почалося в 1923р. з фінансової реформи. Коли вдалося відновити довоєнний обмінний курс марки через 2 обмінних марки. Цьому сприяла фінансова допомога за планами Дауеса та Юнга(всього 20 млрд. золотих марок, 4.2 млрд. доларів,з них 70% від США). До 1929р. виробництво повністю відновилося,але нова світова криза. Така ситуація призвела до суспільної кризи,поширилися нові альтернативні підходи до організації економіки та суспільства. Науковці передчували великі катаклізми,дуже популярною стала книга Освальда Шпенглера «Упадок Європи», де він пророкував зміну всього суспільного порядку. В Німеччині історична школа в поєднанні з геополітикою створили німецький фашизм,його провідником виступив Зомбарт (1863-1941 р.), він починав як марксист,але поступово змінював свої погляди і досить легко трансформував їх у націонал-соціалізм. Його книги: «Німецький соціалізм» (1934 р.), де він економічно обґрунтував фашизм; «Про людину» (1938 р.), де він знайшов економічне обґрунтування расизму. Першою фашистською країною стала Італія в 1924р.,головним ідеологом виступив Юліус Евола, його книга «Поганський імперіалізм».

II. Головним автором який узагальнив неокласичний підхід та чітко його сформулював став Маршал(1842-1924 рр.). До нього головним підручником з економічної теорії для студентів була книга Мілля «Принципи політичної економії». Маршал відмежувався від самого терміна,оскільки в той час набирав обертів марксизм, його ленінська інтерпретація та історична школа,які користувалися цим терміном та наполягали на посиленні втручання центральної влади в економіку. Маршал використав термін економіка у значенні економічна наука,і в 1890р. випустив книгу «Основи економічної науки», яка була основним підручником на протязі 50 років,а потім ще близько 20 років залишалася основою мікроекономіки. Свої погляди Маршал узагальнив у книзі «Промисловість та торгівля»(1922р.), де він засудив революцію в Росії і стверджував,що єдиною формою розвитку може бути тільки еволюція,тобто поступове нагромадження корисних змін. Під час еволюції розвиток відбувався автоматично і не потребує значних витрат на ресурси,цей розвиток забезпечує і зростання споживання для суспільства. Він критикував трудову теорію вартості стверджував,що насправді ні якої трудової вартості не існує,оскільки нею не цікавиться ні продавець ні покупець. Ціни це обмінні пропорції,які встановлені на ринку і визначаються виробничими витратами і граничною корисністю товару. В кількісному значенні ціна для покупця є тією максимальною ціною,яку він вважає можливим сплатити за задоволення найменш суттєвої потреби,яку він збирається вдовольнити за допомогою цієї покупки. Ціна продавця визначається граничною корисністю використання виробничих факторів і кількісним визначенням є мінімальна ціна,яку може взяти продавець для відновлення використання факторів. Ринкова ціна є результатом домовленості продавця і покупця,тобто взаємодії попиту та пропозиції. Маршал доповнив трьох факторну модель землі,праці та капіталу 4 фактором,підприємницькими здібностями(людський капітал). Кінцевий результат залежить від способу застосування підприємницьких знань,якщо капітал до обдарованих людей,то прибуток і капітал зростають,якщо ж ні,то весь капітал може бути знищений,це означає,що знання та досвід повинні отримати свою частку від ціни реалізації товару. Маршал є автором концепції цінової еластичності,як міри реакцій,обсягу. Попиту та пропозиції на зміну ціни. Вважав, що виробничі витрати можна вважати сумою пожертв виробників(важка праця,втрата вільного часу)та пожертв капіталістів (утримання від поточного споживання капіталу),праця робітника створює заробітну плату,а утримання капіталіста створює прибуток. Маршал вважав засновником Кембриджської школи,його послідовником Артура Пігу (1877-1959 рр.)він автор концепції «Економіки добробуту»:соціальний добробут-це сума добробуту окремих індивідів,в основі якого полягає кількість задоволення потреб,яку можна визначити в грошовому еквіваленті. Кожен рік в країні створюється додатковий добробут,який по грошам дорівнює національному доходу. Книга: «Економічна теорія добробуту»(1924 р.): ціль економічного розвитку це створення найбільшого блага для найбільшої кількості людей,під час розвитку сума задоволення потреб бідних зростає швидше ніж зменшується сума задоволення багатих,що відбувається у процесі перерозподілу національного доходу через бюджет. Ральф Джордж Хоутрі (1879-1975рр.),він дослідив міжнародну торгівлю,грошову систему,податкову систему. Його книги: «Добра і погана торгівля»(1913 р.), «Капітал і зайнятість»(1937 р.). Він стверджував,що багатство і доходи розподіляються між людьми нерівномірно,в результаті природне прагнення кожної свідомої людини заробляти побільше грошей і отримувати багатство. Багатство складається з благ 2 типів:

1)захисні блага,які компенсують психічні,фізичні та інші втрати пов’язані з працею;

2)блага для задоволення,чим вище дохід людини,тим вище в неї інтерес до другого виду благ.

Основне здобуття прибутку для людини є наявність у неї підприємницьких і торгівельних здібностей. Тобто вміння реалізовувати вироблені товари. Центральне місце в економіці займає кредитно-грошова система, кількість кредитів та грошей у обігу і характеру обігу грошей будуть визначати обсяги виробництва і рівень зайнятості і рівень зарплат,тому кредитно-грошова політика повинна бути гнучкою. Збільшення припливу грошей в економіці повинна супроводжуватися одночасно і збільшенням заробітної плати. Функціонування кредитної системи є основою економічного циклу. Кредитна емісія банків призводить до підвищення доходів,а значить споживчих і інвестиційних витрат,це призводить до зростання виробництва і супроводжується зростанням цін,що знову відображається на рівні доходів і дозволяє знову збільшити витрати,тобто кредитування має продовжений у часі ефект. Погляди марженалізму були розвинуті американською школою.

III. Швеція в ХХ ст. завдяки своєму географічному розташуванню не була втягнута у світові війни,більш-менш стабільно розвивалися,що позначилося і на розвитку економічної науки. Стокгольмська школа виявилася напрочуд потужною,порівняна з масштабами шведської економіки. Засновник - Кнут Віксель(1851-1926рр.)він є автором концепції недосконалої конкуренції та кредитно-грошового регулювання циклу. Його книги: «Цінність, капітал і рента», «Проценти на капітал і ціна товарів». Віксель притримувався маржинальної концепції вартості за умов досконалої конкуренції і ринкової рівноваги ціни мають бути пропорційні граничним корисностям товарів,Але обмеження конкуренції призводить до порушення цих пропорцій. В умовах грошової економіки-товари вже більше не обмінюються на інші товари,тому грошовий попит і пропозиція відокремлюється від товарів пропозиції,відповідно в сукупному попиті і пропозиції розрізняється сфера предметів споживання і сфера засобів виробництва. Попит і пропозиція на споживчому ринку не повинні урівноважуватися обсягом заощаджень та підприємницьких інвестицій,тобто кругообіг провідних товарів та доходів не є урівноваженим процесом,він постійно трансформується за рахунок кредитних грошей. Зміна цін на товари пов’язана зі зміною масштабів та характеру інвестування у виробництві цих товарів. Циклічний розвиток економічної коньюктури пов’язаний з процесом нагромадження капіталу. Капітал трактувався,як сукупність заощадженої праці та зекономленої землі,що близько до поняття альтернативної вартості інвестицій. Відносна частина капіталу в сукупному продукті знижується разом з абсолютним збільшенням обсягу капіталу. Реальні заощадження поступово поглинаються поточним споживанням,це дає можливість виходу із депресії.

Відомим дослідником став Кассель. Він сконцентрував увагу на торгово-промислових циклах. Пов’язував економічне коливання насамперед зі змінами в техніці, що призводить в змінах навантаження на те устаткування,де виробляються споживчі та інвестиційні товари.

IV. Математичний підхід в економічній теорії пов’язаний, насамперед, з теоріями граничної корисності та продуктивності факторів виробництва. Формування математичної школи пов’язують з Леоном Вальрасом(1834-1916рр.),він досліджував загальноекономічну рівновагу,яку він розумів,як такий стан,коли ефективний попит і пропозиція урівноважуються ціна на ринках є постійною і дорівнює витратам пов’язаним з виробництвом товарів. Ці умови Вальрас зміг показати з допомогою математичних рівнянь «Елементи чистої політичної економії»,де змальована замкнута математична модель рівноваги.

Всіх учасників виробництва поділяв на власників та підприємців. Держава повинна гарантувати безпеку громадян,вільну конкуренцію і захищати соціальні інтереси. Основний інструмент ринкового механізму-ціна. Рівноважна ціна встановлюється у течії рівноваги,між корисністю товарів та витратами та їх виробництво. Для покупця ціна є критерієм оцінки корисності конкретного товару стосовно інших товарів,ціни на які відомі. Для продавця ціна визначається співвідношенням виробничих витрат та прибутку. Для досягнення рівноваги необхідне виконання певних вимог:

1)товари одного класу повинні мати на ринку однакову ціну,

2)ціна повинна забезпечувати максимальне задоволення і продавця і покупця,

3)ціна товару повинна зрівнювати обсяги пропозиції споживання.

Вільфредо Паретто (1848-1923рр.) - італійський економіст: політична економія повинна вивчати механізм встановлення рівноваги між потребами людей та обмеженими ресурсами для їх задоволення. Сформулював теорію добробуту економічного оптимуму. Для цього він сформулював критерій стійкої рівноваги. Така рівновага настає,якщо інтереси усіх учасників ринкової гри будуть збалансовані. Він запропонував вимірювання корисності не кількісне,а шляхом оцінювання ступеня пріоритетності для покупця. Відповідно корисність для окремої людини,як правило,буде відрізнятися від корисності конкретного товару суспільства. Це якраз і створює можливість товарного обміну між людьми. Після того як економіка досягла оптимуму,подальше збільшення виробництва можливе тільки після структурних зрушень. Соціальні висновки:для того,щоб підняти рівень мінімізації доходів,необхідно забезпечити прискорене зростання національного багатства,порівняно з чисельністю населення.

V. Інституціоналізм – це напрямок, який вважає провідною силою розвитку суспільні інститути, до яких відносять прояви психології, звичаї, соціальні та організаційні структури, тобто ті явища, які утворюються в суспільстві внаслідок розвитку індивідуальної та суспільної психології і потім діють на постійній основі, впливаючи на саме суспільство та окремих людей. Фактично інститути утворюють структурні зв’язки між людьми і тому самі стають структурою економіки. Зміна суспільної мораль змінити сам інститут, або створити новий. Найбільший розвиток інституціоналізм отримав у США, бо саме тут суспільство було найбільш структуроване і само організоване на відміну від європейських суспільств, де традиційно центральна влада мала великий вплив на суспільство. Величезна територія США не давала змоги ефективно керувати країною з єдиного центра, не порушуючи особисті права громадян та не стримуючи їх приватну ініціативу. Це становить корінну відмінність великих США від великої Росії. В Росії єдиним захистом громадянина та єдиним гарантом підтримки особистих прав завжди ставала центральна влада, що стримувала свавілля місцевих чиновників та захищала робітника від експлуатації збоку роботодавця. У США навпаки – держава виступала гарантом свободи приватної ініціативи, а більша частина захисту отримувалась людиною від ним же створених інститутів і ним же контрольована (профспілок, судів, професійних клубів, тощо). Створення таких об’єднань завжди заохочувалось і підтримувалось державою, таким чином суспільні інститути США створені на базі громадянського суспільства і зорієнтовані на контроль з боку великої кількості простих громадян. В адміністративних системах такі інститути створюються і контролюються здебільшого за ініціативою центральної влади і розглядаються самими громадянами як додаткові перешкоди при застосуванні особистої ініціативи, в той час, як в США приватна ініціатива реалізовувалась через дію тих, чи інших інститутів.

Існує три основних напрямки інституціоналізму:

1. Соціально-психологічний (Торетайн Веблєн 1877 – 1920 рр.) «Теорія ледачого класу», «Місце науки в сучасній цивілізації», «Нариси сучасної змінної системи». Він розкритикував тогочасний капіталізм, насамперед, за перебільшення значення у суспільстві приватних власників, які здебільшого є не освіченими, лінивими та неробами. Для нормального розвитку економіки необхідно, щоб влада перейшла до інженерів, які реально керують виробництвом. Це спричинить формування техно-критичного суспільства. Виробництво та технологів він об’єднав під назвою «індустрія», якій він протиставив інший інститут «бізнес», до якого відніс монопольні організації та торгівлю. Тим самим Веблєн визначив головною винуватицею економічних проблем в суспільній раді директорів акціонерних компаній, які нічого не тямлять у виробництві, але вміють отримувати гроші від фінансових спекуляцій з цінними паперами. Роздуваючи фінансовий капітал бізнес підчиняє собі індустрію і гальмує її розвиток, оскільки гроші не ідуть на закупівлю реальних інвестиційних товарів, а не нові спекуляції на фондовому ринку. Веблєн вважав, що розвитком суспільства керують інстинкти людей, які спонукають до виробничої діяльності. Інстинкти примушують людину піклуватися про сім’ю, а це в свою чергу змушує людину приймати участь у суспільному житті та виробництві матеріальних благ. Тому турбота про сім’ю перетворюється в турботу про суспільство. Еволюція суспільства відбувається шляхом природного відбору тих інститутів, що створюються людьми. Корисні та ефективні інститути залишаються і розвиваються. Критики назвали такий підхід соціальним дарвінізмом, проте не змогли заперечити сам механізм появи та зміни провідних інститутів.

2. Соціально-правовий інституціоналізм (Джон Роджер Комонс 1862-1945 рр.) «Правові основи капіталізму», «Інституціональна економіка», «Економічна теорія колективних дій». Головний недолік економічної системи – нечесна конкуренція. Її можливо запобігти використовуючи правові державні інститути. Соціальні конфлікти, якщо вони вирішуються з допомогою удосконалення законів та норм, можуть стати фактором, який деномізує суспільну еволюцію, оскільки, більш досконала правова система створює більш досконалий суспільний лад. Він виділив три види власності:

I. Речова (майнова) власність на підприємство, нерухомість, майно, гроші;

II. Не речова – борги,боргові зобов’язання (внески в банках);

III. Невідчутні – цінні папери.

3. Коньюктурно-статистичний інституціоналізм (Уеслі Клер Мітчел 1874-1948 рр.) «Економічні цикли», «Відсталість у мистецтві витрачати гроші». Досліджував проблеми грошового обігу, насамперед, у США і головним інститутом вважав фінанси. Через управління фінансовими потоками можна регулювати виробництво. Створив теорію малих та великих циклів та модель без кризового циклу. На основі цього підходу був розроблений «Гарвардський барометр», у відповідності з яким на основі аналізу цін на фондовому ринку робився прогноз про майбутній розвиток економіки. Проте, цей барометр не зміг передбачити велику економічну кризу, що почалася в 1929 р. Проте, прогнозні моделі продовжують використовувати і лягли в основу нової науки – економетрика.

В рамках інституціонального підходу в подальшому були сформовані теорії народного капіталізму, дифузії власності, революції менеджерів, колективного капіталізму, планового капіталізму, соціального партнерства, конвергенції, постіндустріального та технологічно-інформаційного суспільства. Відомі представники неоінституціоналізму: Джон Кенет Генбрейд (1909 – 2000 рр.) «Нове індустріальне суспільство», «Економічна теорія та суспільні ціни», «Гроші». Він стверджував, що основною економічного прогресу є техніка. Технологічні зміни створюють подібні умови виробництва та життя в різних країнах. Масове виробництво підвищує однорідність споживання у різних верств населення і тим самим зменшує соціальні контрасти. Сучасна економіка є сукупністю двох систем – планової та ринкової. До планової він відніс великі корпорації, які планують виробництво своїх товарів, забезпечуючи їх реалізацією, вони нав’язують суспільству свої товари з допомогою реклами та системами продаж. Планова система намагається розширювати виробництво не зважаючи на суспільні потреби. На противагу цього ринкова система не може впливати на вибір покупців і ринкові ціни, бо вона складається з малих фірм, приватних підприємців, сфери послуг і змушена пристосовуватись до потреб суспільства.

Ринкова система забезпечує гнучкість економіки, тому треба забезпечити підтримку з боку держави.

Рональд Коус (1910 – 2001 рр.) «Природа фірми», «Проблема соціальних витрат». Нобелівська премія 1991 р. за теорію трансакційних витрат, тобто витрат на пошук інформації, торгових партнерів, укладання контрактів, найм та звільнення робітник.

Джеймс Б’юкенен (1919 – р.). розробив теорію суспільного вибору. У 1986 р. отримав Нобелівську премію за дослідження договірних та конституційних принципів прийняття економічних рішень «формула згоди», «Теорія суспільного вибору», «Свобода, ринок і держава». Його головна теза полягає в тому, що вибір треба робити не між економічними теоріями, а між конкретними процедурами і правилами, щоб вони сприяли суспільній згоді та узгодженню інтересів, без якого ніяка система не працює.

Вільям Ростов. Написав у 60 р. «Стадії економічного зростання», де виділив п’ять стадій:

a. Традиційне суспільство;

b. Підготовка умов для економічного піднесення;

c. Період піднесення;

d. Стадія економічної зрілості;

e. Стадія масового споживання.

П’ята стадія була досягнута на той час тільки в США, тому іншим країнам пропонувалося в той чи інший спосіб копіювати американську систему.

В рамках інституціоналізму виділився і футурологічний напрямок, який займається прогнозуванням майбутнього розвитку. Найбільш відомими є: Даніель Бен, створив концепцію постіндустріального суспільства. Таке суспільство характеризується:

a. Перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

b. Переважна роль професійних фахівців та техніки;

c. Провідна роль теоретичних знань, що дозволяють здійснювати розвиток відразу по трьом напрямкам – техніко-економічному, культурному та політичному. Відставання по одному напрямку гальмує розвиток в цілому;

d. Орієнтація в майбутньому та методи контролю;

e. Прийняття рішень на принципах інтелектуальної технології.

В суспільстві повинна панувати нова інтелектуальна еліта, яка об’єднує спеціалістів з усіх соціальних груп.

Тофлер «Майбутній шок», «Передбачення і передумови». Автор концепції третьої хвилі:

a. Розповсюдження аграрного суспільства;

b. Розповсюдження індустріального суспільства;

c. Розповсюдження інформаційного суспільства.

При переході до нього відбувається нова трансформація суспільства, змінюється не тільки структура виробництва товарів, але й створення зайнятості, споживання. Комп’ютеризація дозволяє відібрати робоче місце більшості кваліфікованих робітників від безпосереднього виробництва, а саме, виробництво зробити індивідуальним.

VI. Переважна більшість соціалістів та соціал-демократів виступали проти радянської моделі соціалізму, яку вони вважали надмірною та не демократичною. Найбільші заперечення викликала теза про диктатуру пролетаріата яку протиставили ідей демократичного соціалізму. В такому розумінні сприяла,придушення радянськими військами,політика демократизації в Угорщині та Чехословаччині. Це стало наочним прикладом несумісності адміністративно-командної економічної системи та демократичної моделі. Соціалістичні партії розвинутих країн відкрито заявили про відмову від революційного захоплення влади. Та прихильність до тих чи інших програм соціальних реформ. При цьому виявилося,що соціалісти схильні використовувати загальновизнані економічні моделі,як кейнсіанського так і неокласичного напрямку,пристосовуючи їх до розв’язання конкретних соціальних проблем. Найбільш впливовими соціал-демократами виявилися в Німеччині,де вони багаторазово приходили до влади. Вони створили концепцію соціально-ринкового господарства згідно до якої держава отримує кошти на вирішення соціальних потреб,від ефективного функціонування ринкової економіки. Такий підхід виявився дуже впливовим у Європі,зокрема і в Україні. До конституції включена теза про необхідність формування «соціальноорієнтованої ринкової економіки».

Авторами цієї ідеї стали у свій час ідеологи соціал-демократичної партії Нім Дайст, Вайссер. Соціалізм у їхньому розумінні це політика держави,що забезпечує стійке підвищення рівня добробуту та якості життя,розширення соціальних пільг та гарантій,зменшення рівня бідності. Це забезпечується ефективною роботою ринкового сектора та державних підприємств. Монополії контролюються державою,що обмежує рівень цін,перешкоджає створенню картелів,забезпечує безробітних та сприяє вирішенню трудових конфліктів. Хаотичність та суб’єктивність ринкової економіки долається через планування фінансової системи,насамперед,державний бюджет та через реалізацію програм розвитку соціальної інфраструктури. Нова програма соціальних реформ була спрямована на створення ефективної змішаної економіки. В Австрії також соціалістична партія була впливовою і в період свого перебування у владі, сприяла створенню потужного державного сектору. А також посиленню ролі австрійських профспілок. В Швеції соціалізація суспільства пов’язувалась не з розширенням державного сектору,а з державним перерозподілом розходів. Фактично через бюджет перерозподіл 50% національного продукту. В суспільстві намагались реалізувати програму солідарності,яку розглядали як компроміс соціальних груп. Створення Європейського Союзу сприяло проведенню єдиної поміркованої економічної політики,яка намагається уникати соціальної справедливості та спрямовується на вирішення конкретних проблем. Спроби радикалізації соціалістичного напрямку відбувався постійно,але відносно вдалим були тільки 2 напрямки:1)заворушення 1968р. у Франції,Німеччині,Італії,що сприяли посиленню ідей третьої сили та нової соціальної революції,яку повинні здійснити сучасні пролетарські групи. Студентсво та робітники з бідних країн;2)Рух антиглобалістів. Він зводиться до критики існуючої системи транснаціональних корпорацій,міжнародних ринків сировини,робочої сили та готових товарів,глобального контролю за фінансовими потоками збоку міжнародних банків та існуючої практики міжнародного виділення світових проблем наймогутнішими країнами. Проте цей рух не пропонує реальної власної програми соціально-економічного розвитку.

Дата добавления: 2014-12-07