Релігія: визначення, сутність, основні істини

Релігія – явище, яке властиве суспільству протягом всієї його історії і охоплює до теперішнього часу переважну частину населення земної кулі. Проте, її сутність і значення зрозуміле далеко не всім. Частіше всього про релігію судять за її зовнішніми виявами і сприймають лише як певний обряд, культ. Звідси виникає маса різних трактувань релігії, які убачають її суть або в елементах, що є в ній другорядними, незначними, або навіть в її спотвореннях, яких не уникнула жодна світова релігія.

Тому питання про те, що складає суть релігії, які ознаки є в ній визначальними, а які неістотними, вимагає особливого розгляду. Почнемо з визначення релігії, звертаючись до етимології (походження) цього слова.

Існують декілька точок зору на походження слова "релігія" (від лат. religio сумлінність, благочестя, благоговіння, релігія, святість, богослужіння...). Так, знаменитий римський оратор, письменник і політичний діяч І в. до н.е. Цицерон вважав, що воно є похідним від латинського дієслова relegere (знов збирати, знову обговорювати, знову обдумувати, відкладати на особливе вживання), що у переносному розумінні означає "благоговіти" або "відноситися до чого-небудь з особливою увагою, пошаною". Звідси і саму суть релігії Цицерон бачить в благоговінні перед вищими силами, Божеством. Ця думка Цицерона вірно указує на те, що благоговіння є одним з найважливіших елементів в релігії, без якого релігійність перетворюється на святенництво, лицемірство і порожнє обрядовиконання, а віра в Бога – в холодну мляву доктрину.

Відомий західний християнський письменник і оратор Лактанций вважає, що термін "релігія" походить від латинського дієслова religare, що означає "зв'язувати", "сполучати". Тому і релігію він визначає як «союз благочестия человека с Богом». " С тем условием, - говорить він, - мы и рождаемся, чтобы оказывать справедливое и должное повиновение порождающему нас Господу, Его одного знать, Ему следовать. Будучи связанными сим союзом благочестия, мы находимся в соединении с Богом, от чего получила название и самая религия... Так имя "религия" произошло от союза благочестия, которым Бог соединил с Собою человека..." [цит. за 19 ].

Це визначення Лактанция розкриває найістотніше в релігії – те живе єднання духу людини з Богом, яке здійснюється в тайниках серця людського.

Подібним же чином розуміє суть релігії і блаженний Августин ( 430 р.), хоча він вважає, що слово "релігія" відбулося від дієслова reeligere, тобто возз'єднувати, і сама релігія означає возз'єднання, відновлення колись загубленого союзу між людиною і Богом. " или лучше, вновь отыскивая (от чего, кажется, получила название и религия), мы стремимся к Нему любовью, чтобы, когда достигнем, нам успокоиться" [цит. за 19].

Таким чином, походження слова "релігія" вказує на два основні його значення: з'єднання і благоговіння, - які говорять про релігію як про таємний духовний союз, живе, благоговійне єднання людини з Богом.

Релігія має дві сторони: зовнішню – як вона представляється сторонньому спостерігачу – і внутрішню, яка відкривається віруючому, що живе відповідно до духовних і моральних принципів даної релігії.

Із зовнішньої сторони релігія є:

- у філософському плані – світогляд, що включає ряд конкретних положень (істин), без яких (або хоча б без одного з них) вона втрачає саму себе, вироджуючись в чаклунство, окультизм, сатанізм і подібні псевдорелігійні явища, які, хоча і містять в собі окремі елементи релігії, але насправді виявляються лише продуктами її розпаду, деградації, спотворення;

- в суспільно-практичному виразі – організацію з певною структурою управління (церква), правилами життя своїх послідовників, культом;

- з внутрішньої сторони релігія – це особливе духовне життя, що відкриває людині світ вічної Божественної краси, прихований в душі людській.

Про внутрішню сторону релігії говорити багато важче, ніж про зовнішню, оскільки вона є областю таких переживань і збагнень, які мовою наших слів і понять не можуть бути виражені. Саме вона характеризує сутність релігії. Складність передачі навіть звичайних і звичних нам відчуттів очевидна. Так, ми говоримо: Було "дуже весело" або "У мене важко на душі". Але що стоїть за цими "весело", "важко" - ніколи іншій людині точно не взнати, оскільки внутрішній світ кожного глибоко індивідуальний і словами його, по суті, передати неможливо. Тому якщо із зовнішньої сторони кожна релігія предстає як певна організація (церква) з догматами, конкретними моральними вимогами, правилами, різними священодіяннями (культом), то зсередини для дійсно, а не номінально віруючого, вона відкриває особливий духовний світ Бога, і настільки нескінченне багате різноманіття духовних переживань, що іншій людині (хоч би і чудово знаючому зовнішню сторону релігії) словами передати його неможливо. " Тайны религии, писав священик Павло Флоренський, – это не секреты, которые не следует разглашать, не условные пароли заговорщиков, а невыразимые, несказанные, неописуемые переживания, которые не могут облечься в слово......" Інший великий російський мислитель, а пізніше богослов С.М. Булгаков (1944 р.) в таких словах виразив ту ж думку про невимовність сокровенної таємниці релігії: " Итак, в самой общей форме можно дать такое определение религии: религия есть опознание Бога и переживание связи с Богом". Однако "религиозное переживание удостоверяет человека в реальности иного, Божественного мира не тем, что доказывает его существование... но тем, что... ему его показывает. На подлинно религиозный путь вступил лишь тот человек, который реально на своей жизненной дороге встретился с Божеством, кого настигло Оно, на кого излилось превозмогающей Своей силой. Религиозный опыт в своей непосредственности не есть ни научный, ни философский, ни эстетический, ни этический, и, подобно тому как умом нельзя познать красоту (а можно о ней только подумать), так лишь бледное представление об опаляющем огне религиозного переживания дается мыслью... Жизнь святых, подвижников, пророков, основателей религий и живые памятники религии: письменность, культ, обычай... - вот что, наряду с личным опытом каждого, вернее вводит в познание в области религии, нежели отвлеченное о ней философствование" [3].

Що ж відноситься до загальнообов'язкових істин релігії? Згідно проф. А.І.Осипову до основних істин релігії відносяться наступні.

1. Сповідання духовного, досконалого, розумного, особистого Начала – Бога, який є Джерелом (Причиною) буття всього існуючого, у тому числі людини, і завжди активно присутнього в світі.

2. Визнання того, що людина є не тільки біологічною, але в першу чергу – духовною істотою. Душа людини є носієм розуму, серця (відчуттів), волі, самій особистості людини, яка здатна вступати в спілкування, єднання з Богом, духовним світом. В християнстві людина – образ Божій.

3. Віра в Одкровення Бога, необхідність для людини праведного життя, яке відповідає догматам і заповідям релігії. В християнстві, таке життя називають вірою і це не тільки переконаність в існуванні Бога, а особлива духовно-моральна спрямованість, характер життя віруючих.

4. Навчання про посмертне життя людини.

5. Віра в буття надприродного світу (ангелів, демонів), визнання впливу духовного світу на діяльність людини.

6. Культ – сукупність зовнішніх форм, дій, правил богослужіння.

Також кожній релігії властиве догматичне і моральне навчання, аскетичні принципи, правила життя.

Важливо зрозуміти, що навчання, які заперечують, відкидають яку-небудь з основних істин релігії, не можуть бути віднесені до категорії релігійних – це інші системи світогляду: релігійно-філософські, філософські, ідеологічні – матеріалізм, атеїзм.

Дата добавления: 2014-12-07