Духовна культура людства та її різноманіття

Духовна культура включає світогляд, систему морально-етичних норм, культурно-історичні традиції і звичаї, стереотипи духовного буття, стиль в мистецтві, спосіб сприйняття минулого, характер фіксації знань.

Для відтворювання культури необхідні відповідні зусилля людини та суспільства і особливо це стосується духовної культури.

Культура суспільства, і матеріальна, і духовна, являє собою насамперед якісну характеристику людської діяльності. Носієм, власником культури, так само як і суб'єктом діяльності, завжди є людина. Інша справа, що засвоєння особистістю елементів як загальної, так і конкретних видів культури залежить як від рівня розвитку культури в суспільстві, від її доступності, розвитку потреби в прилученні до неї, так і від індивідуальних здібностей, бажання людини.

Духовна культура являє собою результат духовного розвитку особистості, вона сприяє зростанню та розвитку духовного начала в людині.

Для того щоб зрозуміти зміст та значення духовної культури наведемо вислови видатного науковця та діяча культури академіка Д.С.Лихачова: «культура – это огромное целостное явление, которое делает людей, населяющих определенное пространство, из просто населения – народом, нацией. В понятие культуры должны входить и всегда входили религия, наука, образование, нравственные и моральные нормы поведения людей и государства… Культура – это то, что в значительной степени оправдывает перед Богом существование народа и нации…»

По своїй суті культура (духовна культура)повинна дати людині відповіді на чотири основні питання:

1) що собою представляє навколишній світ (аспект знань);

2) навіщо людині дано життя (аспект цінностей – термінальні цінності, які відображають сенс життя);

3) якими саме засобами досягти цього сенсу, цілі життя (аспект, який відображає норми поведінки, інакше його називають інструментальними цінностями);

4) кого вважати ближнім (хто є другом, а хто ворогом) - це аспект людських відносин.

Система відповідей на ці питання відображається в символах.

Первинні відповіді на ці питання дає релігія, бо тільки вона відповідає на них з одного боку цілісно, оскільки із зовнішньої сторони є світоглядом, а з другого боку, дає відповідь на безумовному рівні (і до цього питання ми ще повернемось). А поширює їх в повсякденне людське життя культура, у тому числі через наукову думку, твори художників, письменників, поетів, композиторів, побутові традиції, обряди, народну творчість, способи і форми спілкування людей.

Але як ми знаємо світ культури людства є досить різнобарвним: є культури, які відрізняються одна від одної несуттєво, а є такі, в яких існують майже протилежні цінності, розуміння світу, краси, добра та зла. І те, що є прийнятним і зрозумілим для носія певної культури може бути зовсім незрозумілим і неприйнятним для носія іншої культури. Такі приклади можна знайти у різних сферах культури: в мистецтві, літературі, архітектурі, науці.

Наприклад, розглянемо музику. Якщо українець або росіянин почує китайську або арабську музику, вона може викликати здивування, але не викличе особливих емоцій, ця музика не буде «емоційно зрозумілою» для них. А ось західноєвропейська музика – твори Моцарта, Баха, Шопена, Листа, будуть сприйматись як рідні, найдуть відголосок у душі. Теж можна сказати і про поезію або живопис.

Ось як описують пори роки три поети – представники різних культур: китайський поет ХVIІІ століття Ду Фу, японський поет Х століття Мінамото-но Мунеюки та російський поет Федір Тютчев. Наведемо їх [23]:

1) Река бирюзова и птица стала белее;

Гора зеленеет, цветам захотелось гореть.

Я нынче весну смотрю, а она ведь проходит!

В какой же мне день настанет пора домой.

2) Зимняя печаль

В горной деревне

Травы и даже Шаги уходящих гостей

Замерзают на глазах

3) Еще в полях белеет снег,

А воды уж весной шумят,-

Бегут и будят сонный брег,

Бегут и блещут и гласят.

Они гласят во все концы:

«Весна идет, весна идет!

Мы молодой весны гонцы,

Она нас выслала вперед!»

Усі три поети на своїй Батьківщині – класики, усі вважаються геніями. Але тільки останній вірш надихає нас, його ми відчуваємо серцем, тоді як перші не визивають наших почуттів.

Візьмемо тепер синтез мистецтв - архітектуру: знімок храму святої Софії в Константинополі, який був побудований в VI столітті візантійським імператором Юстиніаном Великим, і фотографію новгородського храму XI століття, який теж має назву Софійського. Звичайно, можливо помітити, що смаки грецьких архітекторів і працюючих через п'ятсот років після них російських архітекторів майже однакові. А ось усипальня Тімурідов в Самарканді, побудована узбеками, і мечеть Омара в Єрусалимі, зведена арабами, різко від них відрізняються, зате усипальня та мечеть схожі між собою, А стародавні святилища Індії і Індонезії не схожі ні на першу пару, ні на другу, проте явно тяжіють один до одного.

Показовим мистецтвом, що краще всього розкриває душу народу, є фольклор, зокрема казки. Порівняємо типову російську казку із збірки, наприклад, Афанасьєва, і типову німецьку казку, записану знаменитими братами Грімм. Героєм першої є Іванушка-дурник, героєм другої - хоробрий кравець.

Слухаючи першу казку, ми незабаром знаходимо, що Іванушка-дурник зовсім не дурний. Більш того, він багато розумніше за своїх старших братів, які відносяться до нього звисока. Івану допомагають вся природа і потойбічні сили, навіть зла баба-яга надає йому допомогу. Наприкінці казки він здобуває скарб і одружується на царівні. Чому ж його назвали «дурником»? Із тієї причини, що він від природи такий скромний і невибагливий, що ніяк не проявляє своїх незвичайних талантів. На нього дивляться як на дурня, а він аніскільки не ображається.

А ось хоробрий кравець уславився хоробрим тільки завдяки своїм хвастощам, а насправді був останнім боягузом. І розумним він не був, володів тільки хитрістю і користолюбством та безсовісно всіх одурював, А кінчається німецька казка так само, як наша: герой одружується на королівській дочці, а потім і сам стає королем. Яка величезна різниця в оцінці людських якостей, чи не так? У нас винагороджується упокорювання і невибагливість, у німців - самореклама і уміння обвести інших навкруги пальця.

Ці приклади підтверджують, що культура різних народів може бути схожою, а може сильно розрізнятися. Який же чинник визначає тут схожість і відмінність? Спочатку природно припустити, що цим чинником є національні особливості, етнічна приналежність. Але при знайомстві з матеріалом ця гіпотеза відразу відпадає. Росіяни і греки, що жили у Візантії належать до різних етносів, але їх середньовічне мистецтво однаково. Аналогічним чином палестинські араби і узбеки належать до різних рас, а мистецтво у них однакове. З другого боку, і росіяни, малороси і поляки - слов'яни, тобто етнічно близькі родичі, а погляньте, яка різниця у всьому вигляді між польським костьолом і нашою церквою. Ми - однієї крові, а які різні у нас уявлення про красу храму.

Тобто мова повинна йти не про національну єдність різних етносів, а про якісь інші людські спільноти – наднаціональні та багатонаціональні групи людей, які, мають назву цивілізацій або культурно-історичних типів.

Дата добавления: 2014-12-07