Характер слов'янських племен, які населяли майбутню Київську Русь

Подальші роки. Вплив християнства

Хрещення Русі

Вибір віри і хрещення кн. Володимира

Кн. Володимир до хрещення

Характер слов'янських племен, які населяли майбутню Київську Русь

Лекція 3 Св. рівноапостольний князь Володимир і Хрещення Русі

З давніх-давен часів численні річки, що перетинали по всіх напрямах Русь, сприяли народній і державній єдності слов'янських племен, які розкидалися на величезних просторах по берегах великих річок. Можна припустити, що слов'яни не сварилися за землю, якої було так багато і по якій можна було так просторо розселитися без образи один на одного [20].

Проте слов'янським племенам постійно доводилося відбиватися від різних кочових народів, степових варварів і від звіроловів, які ордами блукали в лісах. Загроза вторгнення ворога, як і легке сполучення по річках, допомагало племенам, що жили осіло, прагнути об'єднання. Ці умови життя відображалися і на характері населення, роблячи його обережним, обачним, таким, що думає про своє життя і готове до взаємодопомоги.

Слов'янські племена жили родами. На початку історії нашої держави не сім'я була основним осередком, а рід, що складався з декількох споріднених сімей, які міцно трималися навкруги свого глави. Це, а також родові традиції про перехід старшинства від померлого батька до старшого сина, теж впливали на характер наших предків. Вони звикали до покори старшим і до справедливості, оскільки тільки при повній справедливості вчинків ГЛАВИ роду влада у нього могла залишатися незаперечною.

При подальшому розвитку спільного життя слов'янських племен і при виникненні великих міст рід став втрачати своє місце головного соціального осередку, і ця роль стала поступово переходити до сім'ї, як до більш еластичного і меншого за кількістю членів осередку. Але і в сім'ї залишалися загальні рамки внутрішніх взаємостосунків, успадковувані від родового життя.

Чужоземці, що відвідували Русь, відзначали моральність слов'ян, їх доброту, відсутність лукавства, гостинність. Деякі з мандрівників хвалили поводження східних слов'ян з полоненими, яким залишали життя, і відзначали, що у слов'ян полонені не працювали цілий вік, як у інших народів, але, після певного терміну, їх звільняли. Слов'яни стійко воювали, захищаючи свою територію, здатні на великі жертви, але ніколи не були агресивні по відношенню до сусідів, або жорстокі до них. І ця риса проходить через всю подальшу історію Російської держави.

Подивимося тепер, у що вірили слов'яни в цей стародавній період зростання державної свідомості.

На Русі в ці роки хоча і була невелика кількість християн і існували християнські церкви, але торжествувало язичество, ідолопоклонство, яке прийшло з глибокої старовини. У різних племен існували свої місцеві “боги," але всюди почитали також і таких загальних богів, як Перун, Велес, Сварог, Стрибог, Хорс, Ярило, Мокоша. Ці божества втілювали сили природи, тобто видимі і відчутні сили — сонце, вітер, родючість, турбота про худобу і т.д. Але звернемо увагу на те, що слов'яни почитали і НЕВИДИМИХ, але тих, що опікають їх, “нематеріальних божеств”, або, правильніше сказати, “духів.” Сюди входили і домовик, і лісовик, і водяний, і чури, тобто предки, та ін. Ця віра в невидимі істоти, поза сумнівом, допомогла слов'янам безперешкодно прийняти християнські поняття про ангелів-хранителів і про святих небесних покровителів окремої людини або всієї сім'ї, як до цього дня це збереглося в сербських сім'ях, що святкують “славу," тобто день святого покровителя сім'ї.

Важко сказати, наскільки була міцна віра в ці сили природи і в “невидимих духів.” В жертву ідолам приносили, головним чином, биків, свиней і кури, про що свідчать сучасні розкопки тих місць, де стояли ідоли. Можна припускати, що жертвопринесення здійснювалися після перемоги над ворогом, в день весняного рівнодення, після збору урожаю і в інші дні.

Дата добавления: 2014-12-07