Трудові ресурси, сукупний фонд робочого часу, маса праці

Розподіл сукупного суспільного продукту.

Зміни в суспільно-економічній структурі суспільства.

Формування нових економічних стимулів при зміні соціально-економічних формацій.

Стимули праці і їхня соціально-економічне значення.

Збагачення місця праці і її творчого характеру при різних соціально-економічних формаціях

План

1. Протиріччя науково-технічного прогресу і їхній вплив на зміст і умови праці.

1. Протиріччя науково-технічного прогресу і їхній вплив на зміст і умови

праці

З розвитком суспільного виробництва, яке характеризується пануючими в суспільстві виробничими відносинами, змінюється характер змісту й умов праці. Виробничі відносини визначають як громадську організацію праці даної формації, так і мотиви виробничої діяльності членів даного суспільства. Науково-технічний прогрес не може визначати характер праці, тому що машина одного й того ж виробничого призначення може стати для працівника і благом і новим засобом посилення його експлуатації. Це залежить від форм власності і суспільних умов застосування нової техніки.

Неоднозначний, часто суперечливий вплив науково-технічний прогрес здійснює на зміст і умови праці. Так з розвитком техніки і технології удосконалюється і створюється нова техніка, посилюється її потужність, підвищується продуктивність, з'являються нові якості. Це позитивне начало і воно сприяє збагаченню змісту праці. Але разом з тим у виробництво втягують більш ефективні і часто більш шкідливі хімічні речовини, що не мають чітких нормативів, підвищується ступінь небезпеки. Це негативно позначається на умовах праці, працездатності і здоров'ї працівників.

2. Стимули праці і їхня соціально-економічна значимість

У соціалістичній державі праця була безпосередньо суспільною і тому планомірно організовувалася в масштабах усього суспільства. Таким чином, згладжувалися протиріччя між гранично-жорсткою регламентацією його використання на окремих підприємствах і невтримному марнотратстві в загальнодержавних масштабах. Формально трудящі були колективними власниками засобів виробництва, тобто працювали на себе, а їхня праця була добровільною, свідомою, творчою.

Серед основних стимулів до праці необхідно відзначити наступні:

Перше - розуміння працюючими суспільної корисності праці на благо держави.

Другим стимулом праці була суспільна думка, формована дотриманням норм моралі.

Третім - результати соц. змагання, участь в ньому і всілякі форми винагород за перемогу.

Четвертим - суспільна оцінка трудових заслуг працівника.

П'ятим - участь трудящих у управлінні підприємством і виборними органами.

Характер праці визначався трьома основними показниками:

- особливостями її громадської організації;

- відношенням до неї безпосередніх виробників;

- стимулами участі в трудовій діяльності.

3. Формування нових, економічних стимулів при зміні соціально-економічних

формацій

Зміни в характері праці привели до її нової громадської організації, що являє собою конкретний прояв пануючих у суспільстві виробничих відносин. Пануючих тому, що всяка суспільно-економічна формація виростає на базі попередньої формації і протягом певного часу зберігає залишки старого. Вони зникають тільки в міру становлення суспільства.

Громадська організація праці охоплює наступні елементи:

- методи залучення людей до праці і способи їхньої взаємодії з засобами виробництва;

- види і форми поділу і кооперації праці;

- відтворення робочих сил.

При ринковій системі господарювання не стільки з'являються нові елементи, скільки змінюються їхні форми прояву викликаних соціально-економічною структурою суспільства, підприємницької і соціальною активністю більшої частини населення. В умовах формування демократичного суспільства з ринковою економікою відбувається зміна показників і напрямків розвитку виробництва. Трудящі стають прямими власниками засобів виробництва чи беруть участь у прибутку. У цій формації розвивається підприємництво. Серед стимулів трудової діяльності переважають матеріальні. При цьому також виникає і багато негативних факторів, основним з який є невідповідність плати за працю безпосереднім трудовитратам внаслідок інфляції. Внаслідок погоні за матеріальними стимулами на підприємствах знижується вирішення соціальних проблем і умов праці, що призводить до зниження ефективності суспільного виробництва.

4. Зміни в суспільно-економічній структурі суспільства В економічно розвинених країнах впроваджується економічне присилування

або "дисципліна голодом". Однак цей метод не кругом прийнятний, так як не забезпечує поголовного залучення в суспільне виробництво всіх шукаючих роботу. Власники засобів виробництва прагнуть до впровадження нових технологій, що, природно, призводить до скорочення робочих місць і поповнення армії безробітних. Виникає конкуренція в боротьбі за робочі місця і внаслідок цього можливість підвищення рівня інтенсивності праці. Цей метод також не прийнятний і для тих, хто має інші джерела прибутку (навіть підпільні). Для залучення їх капіталів до виробництва та їх самих як керівників, застосовуються наступні пільги: державні субсидії, дипломатичний та військовий захист їх інтересів за рубежем.

Серед методів залучення до праці в демократичному суспільстві виділяються:

1) суспільно-законодавчі: право на працю, закріплене в Конституції України;

2) матеріальні, котрі відрізняються від попереднього соціалістичного суспільства тим, що оплата за працю здійснюється по затребуваній суспільством споживчій вартості товарів та послуг;

3) моральні, котрі визначаються суспільством згідно з соціальним пріоритетом, наприклад, розвиток екології.

До негативних явищ можна віднести підвищену неоднорідність суспільства внаслідок значної різниці в оплаті праці, що призводить до збільшення розриву між непрацюючим та зайнятим населенням.

5. Розподіл сукупного суспільного продукту

Обов'язковою умовою організації будь-якої спільної колективної праці являється її розподілення та кооперація. В умовах будь-якої суспільно-економічної формації на макрорівні існує три взаємопов'язаних види розподілення праці:

- загальний, котрий визначається потребами пропорційного розвитку суспільного виробництва в умовах сформованого міжнародного розподілення праці з урахуванням інтересів усіх трудящих, а не тільки імущих класів;

- приватний, котрий визначається потребами в розвитку суспільного господарства перспективних галузей, а також інтересами вкладення коштів у розвиток капіталу і прискоренням окупності наукомістких технологій;

- одиничний, котрий сприяє підвищенню культурного і технічного рівня робочих, їх всебічному розвиткові, переорієнтації на нові спеціальності в умовах ринкової економіки.

Розподілення сукупного суспільного продукту означає, що суспільство при розподілі життєвих благ повинно враховувати кількість праці (її тривалість та інтенсивність) і якість самої робочої сили (рівень освіти, кваліфікації), складність виконуваної роботи. Крім цього необхідно враховувати умови праці, їх тяжкість, напруженість, шкідливість, небезпечність, а також результативність праці (якість продукції та економії матеріальних витрат).

На розподілення сукупного суспільного продукту впливають форми власності на засоби виробництва і соціально-економічна неоднорідність праці. В міру формування і розвитку демократичного суспільства з ринковою економікою повинні стиратися соціально-економічні відмінності праці, підвищуватися добробут народу, посилюватися соціальна захищеність осіб з обмеженою працездатністю. Зростає значимість таких особистісних факторів як ініціативність, заповзятливість, відповідальність, творчий підхід до справи, результативність праці. Все це буде мати місце, якщо у суспільстві буде безперервно здійснюватися відтворення робочої сили.

Відтворення робочої сили включає відтворення роботоспроможності трудящих за рахунок втрати енергії на виконання виробничих операцій, постійне відновлення працівників, котрі вибувають із суспільного виробництва за рахунок нового покоління, підготовку і перепідготовку працівників, обумовлену науково-технічним прогресом і потребами ринкової економіки.

Різновиди відтворення робочої сили: просте, здійснюване в тих же обсягах, що й існуюче та розширене, здійснюване з урахуванням зростання суспільного виробництва (забезпечення цього виду відтворення робочої сили бере на себе держава).

Специфіка відтворення робочої сили полягає в забезпеченні таких показників, як:

• підвищення матеріального рівня членів суспільства, соціальна захищеність осіб з неповною працездатністю (працездатних інвалідів), охорона материнства, дитинства, розвиток охорони здоров'я, організація профілактики захворювань, пільгових режимів праці;

• раціональне використання трудових ресурсів;

• підвищення загальноосвітнього рівні та рівня знань за фахом;

• перерозподіл робочої сили згідно з потребами ринкових відносин.

6. Трудові ресурси, сукупний фонд робочого часу, маса праці

Виробництво матеріальних благ та послуг пропонує наявність двох необхідних компонентів: матеріальних ресурсів (сировина, обладнання і т.д.) і людських, тобто працівників з професійними навичками і знаннями. Однак між цими елементами є принципова різниця. Людські ресурси - це люди, котрі не тільки створюють, але й споживають матеріальні блага та послуги. Люди ж далеко не однакові в своїх матеріальних та духовних потребах. Це обумовлено віком, статтю, здоров'ям, сімейним станом, освітою та іншими факторами. Конкретним вираженням людських ресурсів являються трудові ресурси.

Трудові ресурси представляють собою частину населення країни, котра в силу психофізіологічних і матеріальних якостей здатна виробляти матеріальні блага та послуги. Інакше кажучи, трудові ресурси - це реальні та потенційні працівники.

Трудові ресурси складаються із працездатних громадян, працюючих в економіці країни. Працездатним населенням країни вважають чоловіків у віці 16 -59 років та жінок у віці 16-54 роки за виключенням непрацюючих інвалідів праці та війни. Межі працездатного віку носять умовний характер і можуть змінюватись. Нижня вікова межа обумовлена терміном навчання в початковій школі, а верхня вікова межа визначається правом отримання пенсії при досягненні чоловіками 60 років і жінками 55 років.

В країнах з розвиненою ринковою економікою існує поняття економічно активне населення. Згідно з міжнародними стандартами до нього відносяться зайняте населення і безробітні, шукаючі роботу.

В Україні та за рубежем використовується поняття "робоча сила". Межі її не визначені. Іноді під ним розуміють реальних та потенційних працівників, тобто практично також трудові ресурси. Іноді це поняття використовується в більш вузькому розумінні, як загальна кількість працівників підприємства або галузі господарства.

Кількісна характеристика трудових ресурсів вимірюється такими показниками як облікова чисельність, явочна і середньо облікова чисельність працівників.

Облікова чисельність - це чисельність працівників облікового складу на певну дату з урахуванням прийнятих та вибувши за цей день працівників.

Явочна чисельність - це кількість працівників облікового складу, котрі явилися на роботу.

Різниця між явочним та обліковим складом характеризує кількість простоїв (відпустки, хвороби, відрядження і т.д.).

Середньо облікова чисельність працівників за місяць визначається шляхом підсумовування чисельності працівників облікового складу за кожен день місяця, включаючи святкові та вихідні дні і ділення одержаної суми на кількість календарних днів місяця.

Сукупний фонд робочого часу визначається шляхом множення середньооблікової чисельності працівників ( ) на середню тривалість робочого часу ( )

Співвідношення між працездатними членами суспільства, зайнятими в суспільному виробництві, домашньому і особистому господарстві, між працею в матеріальному виробництві і працею поза виробничою сферою між затратами праці на обслуговування населення і затратами на державне регулювання – це основні пропорції сукупного фонду робочого часу. Вони характеризують суспільну організацію праці. Питома вага галузей промисловості в сукупному продукті визначається по чисельності зайнятих в них працівників на ряду з показниками технічного рівня і рівня виробництва праці.

Раціональна організація праці в суспільстві дозволяє сконцентрувати основну його масу в найбільш прогресивних галузях промисловості, переозброїти їх і добитися підвищення випуску продукції при тих же затратах праці.

Маса праці - це категорія, яка визначається сукупним фондом робочого часу суспільства. Вона представляє собою добуток чисельності працездатного населення на баланс робочого часу одного працівника на рік. Ця величина також визначає співвідношення між працюючим і непрацюючим населенням, раціональності використання робочої сили, так як демократичне суспільство повинне прагнути до найбільш повного залучення населення до суспільного виробництва.

Лекція № З

Дата добавления: 2014-12-07