Регулювання питань праці на підприємствах

Розподіл праці на макрорівні.

Законодавче регулювання питань праці.

Оптимальні співвідношення між категоріями працівників.

Розподіл сукупного фонду робочого часу.

Організація праці в суспільстві

План

1. Означення поняття "Організація праці в суспільстві".

1. Означення поняття "Організація праці в суспільстві"

Під організацією праці в демократичному суспільстві розуміють розподіл державою сукупного фонду робочого часу в галузях суспільного виробництва, заходи по найбільш раціональному його використанні, встановленню оптимальних співвідношень між категоріями та групами працюючих, а також загальному законодавчому регулюванні питань праці.

Суспільство в кожен період свого розвитку має в своєму розпорядженні певний сукупний фонд робочого часу (), який залежить від чисельності потенціальних працівників та встановленого законодавством річного фонду робочого часу одного працівника.

де - чисельність працівників, котрі не досягли працездатного віку, але періодично беруть участь в суспільному виробництві (учні середніх шкіл, ПТУ та ін. молодші 16 років);

N - кількість робочих днів в році;

Т - середня тривалість робочого дня, год.;

- працездатне населення в працездатному віці (16-55 років, 16-60 років);

- особи пенсійного віку, які беруть участь у суспільному виробництві.

2. Розподіл сукупного фонду робочого часу.

Співвідношення між працездатними членами суспільства, зайнятими в суспільному виробництві, домашньому та особистому господарствах, між працею в матеріальному виробництві і працею поза виробничим середовищем. Між витратами праці на обслуговування населення і витратами на державне керівництво - це основа сукупного фонду робочого часу. Вони характеризують суспільну організацію праці. Встановлення таких пропорцій характеризує структури окремих галузей і всього народного господарства в цілому. При цьому про питому вагу галузі в сукупному суспільному продукті та її значенні судять по чисельності зайнятих в ній працівників, враховуючи показники технічного рівня і рівня продуктивності праці.

Раціональна організація праці в суспільстві дозволяє зосередити основну її масу в найбільш прогресивних галузях на основі їх розвитку, переозброїти інші галузі і домогтися підвищення випуску продукції при тих самих витратах праці.

Крім раціонального розподілу сукупного фонду робочого часу в галузях завданнями організації праці являються:

• розподіл працюючих за категоріями ППП;

• раціоналізація співвідношення між основними працівниками, учнями,ІТР, службовцями, МОП (молодшим обслуговуючим персоналом), охорони.

3. Оптимальні співвідношення між категоріями працівників

Організація праці в суспільстві враховує трудові витрати і питому вагу окремих категорій працівників. На організацію праці впливають НТП і зміни структури суспільного виробництва. Однак вона й сама здійснює на них вплив, визначаючи необхідні зміни.

Залежно від виконуваних функцій весь персонал підприємства поділяється на чотири категорії: робочі, службовці, спеціалісти, керівники.

Робочі - залежно від відношення до процесу виготовлення продукції, поділяються на основні, котрі безпосередньо беруть участь в процесі виготовлення продукції і допоміжні, котрі виконують функції обслуговування основного виробництва.

Службовців відносяться трудящі, котрі здійснюють підготовку та оформлення документації, господарське обслуговування, облік і контроль.

Спеціалістами вважаються працівники, котрі займаються інженерно-технічними, економічними та іншими роботами.

Керівники - це працівники, котрі займають посади управління виробництвом і його структурними підрозділами.

Фактори, котрі впливають на зміни професійно-кваліфікаційного складу кадрів підприємства - це:

• професія - характеризує вид трудової діяльності;

• спеціальність - знаходиться в межах основної професії і характеризує відносно вузький вид робіт;

• кваліфікація - характеризує якість відповідної праці і представляє собою сукупність спеціальних знань і навичок, котрі визначають ступінь підготовленості працівника до виконання професійних функцій.

На сьогоднішній день співвідношення між категоріями персоналу на підприємствах України являються приблизно такими: 18 % - керівники, спеціалісти, службовці, 82 % - робочі.

4. Законодавче регулювання питань праці

Форми власності і особливо суспільної власності на засоби виробництва сприяють вирішенню найважливіших проблем організації праці в загальнодержавному аспекті. Державні органи розробляють питання організації праці і виконують наступні функції:

• розподіляють і перерозподіляють всю масу наявної праці по галузям виробництва, виходячи із загальних завдань розвитку народного господарства, напрямку НТП, виділяючи пріоритетні напрямки (в науці, економіці);

• сприяють балансовому ув'язуванню планів розвитку окремих галузей районів, їх виробництв;

• здійснюють загальне регулювання праці і відпочинку працівників;

• встановлюють відповідність з новими економічними умовами, форми підготовки і перепідготовки робочих, ІТР та службовців;

• розробляють законодавчі акти з регулювання умов виконуваних робіт та охорони праці, включаючи пільгово-компенсаційний механізм;

• розробляють питання приватизації з урахуванням передового виробничого досвіду галузей промисловості;

• розробляють питання впорядкування заробітної плати і вдосконалення нормування праці в суспільстві відповідно до форм власності в бюджетній та госпрозрахунковій сферах діяльності.

5. Розподіл праці на макрорівні.

Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з другого - фізичними та психофізіологічними можливостями людини. Покращення використання робочого часу з одним із основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від відношення екстенсивного (уповільненого) та інтенсивного (швидкого) факторів розвитку виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість робочого часу працюючих не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації, заключаючи колективний договір, можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу. З врахуванням шкідливих умов праці передбачається зниження загальної кількості робочого часу, воно не може перевищувати 36 годин на тиждень. Законодавством також встановлюється скорочення робочого часу для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 (учнів віком від 14 до 15 років, котрі працюють в період канікул) - 24 години на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок вільних кошт підприємств і організацій для жінок, котрі мають дітей віком до 14 років, або дитину-інваліда.

6. Регулювання питань праці на підприємствах

Для працівників у більшості випадків встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. За п'ятиденний робочий тиждень тривалість щоденної праці визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, або графіками змінності, котрі утверджує власник, або уповноважений ним орган із узгодженням профспілковим комітетом підприємства (організації) з урахуванням встановленої законодавством тривалості робочого дня.

На таких підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та умов праці п'ятиденний робочий тиждень являється неповним, встановлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним. За шестиденний робочий тиждень тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 годин, з тижневою нормою 40 годин, 6 годин з тижневою нормою 36 годин і 4 години з тижневою нормою 24 години. П'ятиденний чи шестиденний робочі тижні встановлюються власником, або уповноваженим ним органом сумісно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки роботи, з побажаннями трудового колективу з узгодженням місцевої ради народних депутатів.

Дата добавления: 2014-12-07