Літній оздоровчий табір — система додаткової освіти

ВСТУП

Додаток Д

Додаток Г

Додаток В

Додаток Б

Організація роботи пришкільного літнього спортивно-оздоровчого табору.......................

Міський оздоровчий табір з цілодобовим перебуванням.......................................................

Сценарій ігрової програми “Здраствуйте, давайте познайомимося”.....................................

Свята, розваги, конкурси...........................................................................................................

Проблема виховання й захисту молодого покоління ніколи не втратить своєї актуальності, адже діти – гарант самозбереження, здоров`я і розвитку нації. Укладаючи ресурси в дитинство, держава зміцнює майбутні продуктивні сили, забезпечує стабільність добробуту, готує активних громадян, здатних управляти державними і суспільними справами. Одним із найважливіших завдань України у сфері соціального захисту дітей є реалізація їхнього права на оздоровлення та відпочинок, які гарантовані Конвенцією про права дитини[6, с.225] та Конституцією України[9].

Літній відпочинок дитини — це не лише особлива педагогічна система чи методика. Це, перш за все, невід'ємна складова частина всієї життєдіяльності дитини, у якій гармонійно поєднуються духовно-естетичні, пізнавальні, моральні чинники, це пізнання дитиною життя найбільш природним, безпосереднім способом.

Літній оздоровчий табір, дитячий клуб, шкільний міський табір, центр дозвілля — це не лише тимчасове місцезнаходження дитини, у якому вона набуває певних навичок і знань і з захопленням проводить свій вільний час. Це необхідний осередок буття, який сприяє розкриттю потенційних духовних і фізичних можливостей кожного.

Нагадаємо, що саме живить виховну систему канікул, звідки необхідно брати педагогічні орієнтири духовної взаємодії з дітьми. Перш за все посилаємось на статтю 31 Конвенції про права дитини: "Держави-учасниці визнають право дитини на всебічну участь у культурній і творчій діяльності та сприяють наданню відповідних і різних можливостей для культурної та творчої діяльності, дозвілля та відпочинку".

Усім працівникам літнього оздоровчого табору необхідно знати правові, нормативні документи для того, щоб сформулювати, обґрунтувати власну педагогічну позицію. Це:

• Конвенція про права дитини.

• Національна Доктрина розвитку освіти.

• Закон України "Про загальну середню освіту".

• Закон України "Про позашкільну освіту".

• Указ Президента України від 27.04.1999 № 456/99 "Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та формування здорового способу життя громадян".

• Указ Президента України від 28.01.2000 № 113/2000 "Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездоглядності".

• Концепція виховання дітей і молоді в національній системі освіти.

• Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Сподіваємось, що ці методичні рекомендації допоможуть практичним працівникам знайти відповіді на "літні" запитання. Ми прагнули представити спектр різноманітних ідей, підходів, рішень. Вони можуть стати гарною підмогою для творчо працюючого педагога. Фантазуйте, імпровізуйте, спільно із дітьми створюйте творчий простір життя в таборі, із тим, щоб усі — і діти, й дорослі — назавжди запам'ятали цей чарівно-казковий час — літо.

Гуманістичний погляд на тему виховання пов'язаний зі створенням умов для дитини з метою освоєння культури та саморозвитку. Допомагати людині, яка росте, шукати свій сенс у житті, створювати сприятливі умови, щоб із дитячих років її буття та спілкування з іншими людьми, із навколишнім світом було гідне людини, — це й є головне призначення вихователя.

Визначаючи гуманістичну позицію дорослого в системі виховання, насамперед потрібно пам'ятати про повагу до дитини, про стосунки, що побудовані на співробітництві, на взаємодії, а не на авторитарному впливі; про роботу педагога у відкритій позиції тощо

Договір стає основою життя колективу. Гуманістичний підхід можна описати через основні принципи, яких повинен дотримуватись педагог (у дитячому таборі педагогічний колектив користувався ними як правилами-підказками):

1. Із самого початку та протягом усього періоду роботи педагог демонструє дітям свою повну до них довіру.

2. Він допомагає дітям у формуванні й уточненні мети та завдань, що постають перед групами та перед кожною дитиною зокрема.

3. Він виходить із того, що в дітей є внутрішня мотивація.

4. Він виступає для дітей як джерело різноманітного досвіду, до якого завжди можна звернутися по допомогу, зустрівшись із труднощами у вирішенні того або іншого завдання.

5. Важливо, щоб у такій ролі він виступав для кожної дитини.

6. Він розвиває в собі здатність відчувати емоційну налаштованість групи та приймати її.

7. Він намагається бути активним учасником групової взаємодії.

8. Він відкрито виражає у групі свої почуття.

9. Він прагне досягти емпатії, що дозволяє розуміти почуття та переживання кожного.

10. Нарешті, він добре знає самого себе.

Гуманістична ідея, пов'язана насамперед з ідеєю захисту дитини. Підхід до дитини з погляду її захисту підводить дорослих до завдання забезпечення її здоров'я, повноцінного життя в умовах літнього табору: захист від сваволі однолітків і дорослих; охорона від агресивних проявів соціуму; забезпечення правильної взаємодії із природою тощо. Побут, режим, фізичне та психічне самопочуття, турбота про дитину, гарантія її безпеки — один із головних, але не єдиний блок діяльності педагогічного колективу.

Другим важливим завданням літнього оздоровлення є розвиток дитини. Концептуальною, стрижневою ідеєю діяльності літніх оздоровчих таборів, майданчиків є ідея розвитку людини (якого б віку вона не була) з урахуванням її індивідуальності, неповторності. Забезпечення права дитини на розвиток розглядається як створення для дітей, підлітків, юнаків можливостей пошуку своїх питань до світу та своїх варіантів відповідей.

Необхідно підходити до табору як до педагогічної установи, уключеної у загальну систему освіти з урахуванням специфічних умов, у яких вона функціонує (тимчасові дитячі колективи, канікулярний час, природні умови тощо).

Сьогодні наука намагається цілісно підійти до людини. Освіченою людиною вважають людину не тільки підготовлену до життя, але й до випробувань, до зміни способу життя. Освіта повинна створювати умови для розвитку не тільки людини знаючої, але й розвинутої духовно, фізично.

Цей підхід, важливий для концепції побудови й організації літніх таборів. Якщо у школі у процесі навчання насамперед розвивається людина знаюча, відбувається формування образу себе, світу, то табір ці завдання вирішує своїми засобами, у своїх формах, маючи при цьому більші шанси, ніж школа, для розвитку людини здорової духовно та фізично, для соціалізації.

Сьогодні виникає завдання змінити наші погляди на табір як на систему життєзабезпечення, фізичного оздоровлення дітей. З'являється необхідність бачити в ньому унікальну систему розвитку дитини, поле для її фізичного й духовного саморозвитку, громадянської активності; систему, безпосередньо пов'язану із сімейним вихованням, із навчально-виховним процесом школи, позашкільних навчальних закладів, із діяльністю дитячих організацій.

Літо дає можливість виявити самі різноманітні таланти усіх дітей незалежно від соціально-економічного положення та навчальної встигаємості самої дитини. Літній час, сприятливий для позитивної соціалізації дітей, засвоєння ними різних соціальних ролей та функцій. Так, наприклад, у ДОТ дитина може спробувати себе в різних амплуа: командир загону, відповідальний за чергування, капітан команди з футболу і т. ін. – це тенденція пробудження у дитини організаційних талантів та здібностей.

Літо призначене для відпочинку. Влітку дитина не повинна бути обтяжена тими ж вимогами, нормами, завданнями, заборонами, як у навчальному році. Літо – відпочинок, а тому діти воліють до вільного від примусу життя. Їхні очікування приходять у протиріччя з позицією дорослих.

Реалізують державну програму оздоровлення дітей вихователі та персонал дитячих оздоровчих таборів (надалі ДОТ). Вихователями до ДОТ їдуть працювати студенти (не тільки педагогічних вузів), шкільні вчителі, шкільні адміністратори, спортивні робітники. У кожної з цих категорій є свої обов`язки.

Особливості роботи вихователя (студента-практиканта) у ДОТ

Літня практика, по суті, є самостійною педагогічною роботою з повною відповідальністю за життя фізичне, психічне та моральне здоров`я дітей та підлітків, їх повноцінний відпочинок та розвиток. Специфічні час та місце цієї роботи. Час – канікули, коли діти зовсім інакше сприймають оточуючий їх світ та все, що з ними відбувається. Місце – табір, частіше заміський. В умовах відпочинку діти проявляють себе з самого несподіваного боку, в них цілковито інші установки та очікування, ніж в навчальний час. Діяльність вожатого в таборі багатофункціональна: він і вихователь, і організатор дитячого життя, і фізрук, і витівник, і няня, і медсестра тощо. Заміський оздоровчий дитячий табір - достатньо замкнута соціальна система, яка породжує масу своєрідних проблем і для дітей, і для дорослих. Детально про особливості роботи вихователя у ДОТ мова йде у навчальному посібнику “Методика роботи в літньому оздоровчому таборі”[12].

В умовах табору взаємовідносини між дітьми та вихователями різняться від шкільних: вихователь не приходить на роботу, а живе разом з дітьми 24 години на добу (він увесь час на виду у дітей). Звичайно, підлітки намагаються перейти на панібратські стосунки навіть з дорослими людьми, а студенти-практиканти, як правило, дуже юні. І для них стримати дистанцію “старший” – “молодший” та при цьому не відштовхнути від себе дітей – завдання надзвичайно складне.

У школі студент працює з дитячим колективом, який формується протягом довгих років. У таборі йому доведеться проводити роботу з створення, розвитку та згуртування тимчасового дитячого колективу. За табірну зміну загін малознайомих дітей та підлітків з різним досвідом життя, спілкування і роботи з ними повинен перевтілитися у сформовану групу дітей, що мають систему визначених цінностей, здібних до спільних дій, зі створеними міжособистісними стосунками. У школі – класи одновікові. У сучасних таборах усе частіше стали формувати різновікові загони.

ДОТ стає для практиканта не тільки місцем педагогічної практики, але й найсильнішим фактором виховання та професійного становлення. Тут на перше місце виступають не тільки і не стільки професійні знання та вміння, скільки особистість самого вожатого. На власному досвіді студент-практикант упевнюється в правильності чи помилковості обраної професії, в необхідності самопізнання, самоосвіти та самовдосконалення.

Студенти стають повноправними членами педагогічного колективу табору, вступають у взаємодію з іншими його службами, з адміністрацією та представниками підприємств або установ, у підпорядкуванні яких знаходиться табір. Вони включені до штатного розкладу табору, дотримуються трудової дисципліни, отримують зарплату, на них розповсюджується дія відповідних законодавчих документів та юридична відповідальність за життя та здоров`я вихованців.

У більшості вихователів (вожатих) досвід роботи в дитячому таборі — це одночасно й перший досвід офіційного спілкування з керівництвом. Тому вони повинні ясно уявляти собі, що очікує від них адміністрація оздоровчого табору. Відповідь, мабуть, одна: щоб усі діти повернулися додому живими й здоровими, відпочили, набралися сил, а ще краще — з бажанням знову приїхати в цей же табір.

А тепер питання до вихователів (вожатих): що вони очікують? Думаємо, що відповіді зведуться до наступного: щоб усі діти, які приїдуть в оздоровчий табір, повернулися додому живими й здоровими, відпочили, набралися сил, а ще краще — з бажанням, якщо відпочивати в цьому ж таборі, то з цими ж вихователями (вожатими).

Отже, задачі і в керівництва, і у вожатих однакові. Так чому та де можуть виникати конфлікти між ними? Напевно, по-перше, через недосконалість законодавства і, по-друге, через розходження функцій директора дитячої виховально-оздоровчої установи та вихователя (вожатого). Вихователь — безпосередній організатор діяльності дітей. На директора ж покладені контрольні функції.

Як уникнути можливих конфліктів, виконуючи спільну задачу? По-перше, вихователь (вожатий) не повинен протиставляти себе адміністрації. По-друге, вихователю (вожатому) варто рахуватися з тим, що в нього менше життєвого досвіду (директор, як правило, і старший за нього) і в силу віку менше розвинене почуття відповідальності. незалежно від розподілу обов'язків не може зняти із себе відповідальності в загоні за все, що стосується охорони життя й здоров'я дітей. Він повинен скрупульозно роз'ясняти дітям питання безпеки з тим, щоб бути відповідальним не тільки перед законом, але і, що ще важливіше, перед самим собою, перед своєю совістю.

Студент-практикант під час роботи у ДОТ стикається не тільки з вихованцями, а ще й з колегами-вихователями. Практик із багатолітнім досвідом роботи у ДОТ Титкова Т.В рекомендує ще до заїзду дітей домовитися з колегами про три речі:

1. Усі ваші вимоги до дітей повинні бути єдиними. Якщо один з вожатих щось не дозволяє робити, то й інші теж його підтримують.

2. Якщо один з вожатих карає когось з підлеглих, він же й повинен знімати покарання.

3. Вожаті ніколи не повинні з`ясовувати відношення на очах у дітей, скаржитися останнім на інших вожатих або керівництво[18,с.50-51].

Усі вожаті в ДОТ повинні пам`ятати: в таборі немає чужих дітей, усі діти наші. Щоб дітям у таборі було комфортно, щоб їм не хотілося від'їжджати, вожаті повинні працювати дружно, узгоджувати свої дії. Вожатий розуміє, що не можна робити щось для дітей, але без дітей чи замість дітей. Не можна проживати за них їх життя, треба навчитися жити разом з ними. Турбуватися про дітей – це уміло та своєчасно надавати їм ініціативу, дозволяти їм приймати участь у власних справах та у справах суспільно вагомих.

Дитина розвивається завжди та всюди, вона розвивається одночасно у всіх відношеннях, але нерівномірно. Розвиток – процес внутрішній. Задача вожатого – створити найбільш сприятливі умови, в яких дитина сама буде розвиватися, за неї цього зробити не може ніхто, а ось створити умови, які гальмують чи стимулюють розвиток дитини, можуть багато людей, в тому числі й вожатий. Дитина - особистість, яка розвивається, наділена природними потребами та задатками, прагне до творчого самовизначення, задоволенню своїх потреб, інтересів та прагнень, здібна до активного засвоєння педагогічного впливу чи протистоянню їм.

Ввічливість, повага, вимогливість, суворість, розумна любов, постійна турбота, увага, чутливість, бажання захистити більш слабкого – це головні якості у побудові взаємовідношень між вожатим та вихованцем. Стиль цих взаємин повинен розташовувати до взаємної довіри, поваги, взаємної симпатії. Позиція вожатого залежить від віку вихованців. В усіх без виключення випадках звернення вожатого до дітей повинні бути доброзичливими, що не виключає суворості, строгості, іноді підкресленої стриманості.

Зовнішній вигляд студента-практиканта визначають підтягнутість, зібраність рухів, природність манер; доброзичливість, привітний вираз обличчя, увага до кожного вихованця окремо. Похмурий, роздратований і тим паче “відсутній” вираз обличчя неприпустимий у спілкуванні з дітьми, колегами, старшими, батьками дітей.

Успішно організувати власну діяльність вожатим допоможуть правила організаційної роботи.

1. Коли отримали завдання, розберіться в ньому.

2. Не зневажайте досвідом інших, він ваш помічник.

3. Враховуйте можливості членів колективу.

4. Визначте, що вам може знадобитися у роботі.

5. Складаючи план дії, виходьте з реальних можливостей.

6. Робота повинна бути зрозумілою кожному.

7. Кожний несе персональні відповідальність за свою дільницю роботи.

8. Об'єднуючи, координуйте свою роботу.

9. Довіряйте, але перевіряйте.

10. Будьте уважними при завершенні роботи.

11. Підсумковий аналіз – запорука успішної роботи у подальшому.

Дата добавления: 2014-12-27