Ризики та загрози економічній безпеці в умовах економічної трансформації 3 страница

Термін "тіньова економіка" має багатобічне значення, яке охоплює чималу і складну галузь соціально-економічної сфери суспільства. Не випадково для описання і вивчення цього феномену використовують різні визначення: "прихована економіка", "нелегальна економіка", "підпільна економіка", "кримінальна економіка", "чорна економіка", "сіра економіка" і т.п. Така розмаїть термінології свідчить, з одного боку, що розроблення методологічних засад визначення тіньової еко­номіки ще не завершене. З іншого боку — це явище охоплює різнорідні типи відносин, що підпадають до сфери інтересів різних галузей науки: економічної, соціологічної, юридичної та ін.

Стосовно нашого дослідження, представляється, що найбільш уза­гальненим буде наступне визначення тіньової економіки. Це економ­ічна діяльність, мета якої одержання надприбутків, яка не зареєстро- вана офіційно уповноваженими державними органами. Тіньова еконо­міка охоплює сферу економічних відносин, що формуються у суспільстві всупереч діючим законам і формальним правилам господарського життя.

Більшість проблем, що пов'язані з вивченням тіньової економіки, виникає через вкрай невизначену методологічну базу її аналізу. На нашу думку, прийшов час розглянути тіньову економіку як категорію політекономії. Необхідність політекономічного підходу до тіньової економіки визначається багатьма аспектами.

На сьогодні найбільше широко представлена (принаймні у вузівсь­кому викладанні) інтерпретація економічної науки - "економікс," яка, маючи статус прикладної науки, що вивчає, головним чином, механізми "створеної" ринкової економіки, цілком виключає зі свого дослідження поле тіньової економіки. Характерно, що жоден з відомих підручників з "економіксу" не вміщує спеціального розділу, який був би присвяче­ний цій проблемі.

Ще один такий, що стрімко розвивається в останній час, напрямок економічної думки - "новий інституціоналізм", хоча і зосереджений на дослідженні структурних умов підприємництва, явну перевагу віддає аналізу правових інститутів і неформальних соціальних норм. їнсти-туціоналісти відштовхуються від поняття "позалегальності", визнача­ючи його як відмову індивідів від використання в організації повсяк­денної діяльності норм писаного права та звертаються до неписаного права, тобто до норм, що зафіксовані не у законах, а, головним чином, у традиціях і звичаях, а також до альтернативних механізмів розв'язання конфліктів з приводу обігу та захисту прав власності.

Не зменшуючи досягнень "нового інституціоналізму", хотілося б висунути кілька аргументів на користь трохи іншого, політекономіч­ного підходу. В економічному аналізі правові відносини відіграють дуже важливу роль, але не можуть бути визначальними. Комплексний роз­гляд державного впливу на тіньову економіку можливий лише на засаді більш широкого - політекономічного аналізу. Політична економія, спираючись на історичний метод, дозволяє розкрити об'єктивний характер тіньових структур, що склалися як одна з підсистем ринкової економіки, і розглядати тіньову економіку як складову частину рин­кового господарства.

У той же час сучасна політична економія відійшла від економічного детермінізму. Визнання об'єктивного характеру тіньової економіки аж ніяк не означає її виправдання і споглядально-пасивного ставлення до неї як до економічного феномену, а вимагає активного втручання не лише з боку держави, але й впливу інститутів громадянського суспіль­ства. У зв'язку з цим, політекономічний аналіз тіньової економіки дозволяє поєднати економічні фактори тіньової економіки (природа ринкового господарства, прагнення до одержання надприбутку, еволю­ція конкурентного середовища і т.п.) з неекономічними (правова й етична основи підприємництва, історичні традиції, особливості націо­нального менталітету й ін.). Інакше кажучи, політекономічний підхід дозволяє комплексніше усвідомлювати проблему державного впливу на тіньову економіку, з використанням як економічних так і нееконом­ічних факторів. Таким чином, політекономічний підхід до розгляду тіньової економіки є, на нашу думку, найбільш ефективним і більш комплексним методом вивчення цього феномену.

Відзначимо декілька моментів. По-перше, за соціально-економічно­го розвитку тіньова економіка стала складовою частиною ринкового господарства. По-друге, тіньова економіка поряд з універсальними рисами має свою регіональну та країну специфіку. У загальному вигляді можна виділити два основні типи тіньової економіки: у країнах з розвитою ринковою економікою і периферійною економікою. По-третє, тіньова економіка одержує додаткові імпульси для свого розвит­ку у період соціально-економічної і політичної нестабільності. По-четверте, протягом свого розвитку, тіньова економіка виявила винят­кову здатність до виживання та гнучку адаптацію до швидкоплинних умов ринкового господарства. Тіньовики з успіхом використовують новітні досягнення НТП у своїх інтересах. Відбувається інтелектуал­ізація економічної злочинності. Надприбутки тіньового бізнесу дозво­ляють йому корумпувати найвищі ешелони державної влади. По-п'яте, тіньова економіка не виявилася осторонь від глобалізації соціально-економічних відносин: електронні технології дозволяють провадити тіньові операції (відмивання брудних грошей, використання офшорних зон і т.п.) у глобальних масштабах. Наркобізнес і проституція, неза­конна торгівля зброєю і коштовностями мають міжнародні масштаби. Нелегальна трудова міграція змушує десятки мільйонів іноземних робітників шукати місце роботи у тіньовому секторі.

Історичний підхід до вивчення трансформаційної економіки дово­дить, що лібералізація і приватизація можуть бути необхідними, але зовсім не достатніми умовами для створення нормально функціонуючої ринкової економіки. У багатьох економіках перехідного періоду, а в нашому випадку особливо, доки не сформувалося "правління закону", в наслідку чого вони відрізнятимуться перевагою впливу неформальних норм, а не формальних правил. Звідси, мабуть, і така велика частка бізнесменів, які розгубилися, яким важко визначити ставлення до предмету далекого, чи, принаймні, того, що не викликає зацікавле­ності.

У трансформаційній економіці вищесказане набуває гіпертрофова-ного характеру. З огляду на те, що "тіньову економіку, виходячи з її специфіки, практично неможливо статистично "висвітлити", надалі ми будемо оперувати даними соціологічного опитування, проведеного у квітні 2003 року Донецьким інститутом соціальних досліджень і пол­ітичного аналізу серед представників малого і середнього бізнесу за участю авторів цього розділу.

Одне з запитань анкети привертає до себе особливу увагу й потре­бує, як ми вважаємо, розгорнутого коментарю. На запитання "Яка частка малого і середнього бізнесу в Україні знаходиться в "тіньовій" сфері?" відповіді розподілилися у такий спосіб (у порядку зниження):

· 20,7% опитаних оцінили "тінь" у 70%;

· 19,1% У 80%;

· 18,3% У 50%;

· 15,4% у 60%;

· 7,1% у 90%;

· 6,2% у 40%.

Тих, хто оцінив "тіньову" сферу у 10, 20 і ЗО відсотків набралося в цілому 2,5%, ще 1,7% не поскупилися на оцінку в 100% (!), були, зрозуміло, і ті, які не змогли дати відповідь — 9% опитаних.

З наведених даних випливає, якнайменше, два висновки. По-перше, масштаби "тіньової" сфери просто пригнічують — понад 80% опитаних представників бізнесу вважають, що більше половини всіх економічних процесів відбувається в "тіні".

По-друге, велика розбіжність оцінок, що свідчить про неодноз­начність самого явища, уявлення про нього і відповідних оцінок. Очевидно, що більшість опитаних мали труднощі з ідентифікацією "тіньової" сфери, більше орієнтуючись на інтуїцію і свій практичний досвід перебування за межами формальної економіки.

Для сьогоднішньої України аналіз процесів, що відбуваються у цій сфері, надзвичайно важливий і актуальний, з огляду на масштаби залучення населення у неформальну економічну діяльність. Крім того, багато дослідників поруч з негативними аспектами вбачають у цьому явищі і позитивні риси, визнаючи, що в сучасній Україні неформальна економіка відіграє роль свого роду амортизатора i стаоїлізатора, по­м'якшуючи наслідки реформування економіки і сприяє виживанню українського суспільства у переломний період його історії.

Данні наукових досліджень свідчать, що неформальна економіка існує у будь-яких суспільствах. Однак у різних суспільних системах тіньові відносини значно відрізняються. Вивчення цих розходжень дуже важливе для розуміння причин існування неформального сектору визначених країн, для виявлення можливостей його фун­кціонування у будь-який конкретній політико-економічній сис­темі, а також для розуміння того, як він впливає на суспільство і на всю економіку в цілому. Усвідомлення причин і умов розвитку неформальної економіки в різних країнах також дуже важливе для оцінки сильних і слабких боків різних методологій, що використо­вуються для аналізу обсягу і динаміки неформальної економічної діяльності.

У країнах з розвитою ринковою економікою неформальний сектор пов'язаний з пошуком можливостей зниження витрат виробництва товарів і їхньої реалізації. Умови, що стимулюють зростання нефор­мальної економіки у цих країнах — це офіційне безробіття, високі офіційні виробничі витрати, зміни у тривалості формального робочого часу (скорочення робочого тижня, ранній відхід на пенсію), достатньо високі мінімальні розміри заробітної плати, що перешкоджають підприє­мцям у найманні безробітних, істотні обмеження на використання праці іноземних робітників.

І юридичні, і фізичні особи у розвинутих країнах намагаються збільшити свій реальний доход, звертаючись до доступного та звичного для тіньової економіки способу — ухиленню від податків. На відміну від інших економічних систем, для тіньової економіки розвинутих країн характерна тенденція наймання "маргінальних робітників" (не­давніх легальних і нелегальних іммігрантів, домогосподарок, відстав-ників, студентів).

У країнах, що розвиваються, неформальна економіка виявляється значною мірою як механізм виживання визначених осіб, а не як механізм максимізації прибутку фірм. Більшість фірм у багатьох краї­нах, що розвиваються, в основному покладається на неофіційну робочу силу, щоб знизити податкові витрати і створити сприятливі умови для зниження рівня заробітної плати. У країнах, що розвиваються, мало-освіченому середньо кваліфікованому робітнику дуже важко залучитися до більш прибуткової формальної економіки, яка в основному конт ролюється надзвичайно бюрократизованими іноземними фірмами.

Однак підприємці нерідко наймають таких робітників нелегально. Використовуючи їхню працю, вони підживлюють тим самим нефор­мальну економіку, адже дають подібним робітником єдино можливе для них нелегальне джерело доходу.

Неформальна економіка України має свою специфіку:

1. Тісне переплетення державної і недержавної тіньової господарсь­
кої діяльності.

2. Складність визначення форм і обсягів тіньової діяльності.

3. Неофіційність, що слабко пов'язана з кримінальністю.

4. Тісний взаємозв'язок офіційної і неофіційної економіки.

5. Використання у неформальній діяльності формально державних
ресурсів, у т.ч. державного соціального забезпечення і державних
субсидій.

Є багато спільного у функціонуванні неформальної економіки у пострадянських країнах - - як результат неподоланного радянського минулого. Але існує і досить помітно проявляє себе в останні роки специфіка.

У Росії, наприклад, це великий обсяг тамтешньої економіки. Для подолання інерції "великого корабля" і його повороту потрібно док­ласти багато зусиль; це стосується також і неформальної економіки Росії. Крім того, Росія розділена на регіони, чиї тенденції багато у чому ускладнюють шляхи виводу економічної діяльності з тіньової сфери і включення її в єдину легальну економічну структуру. Українська еко­номіка незрівнянно компактніша, та й у поняття регіоналізації не вкладається лиховісного змісту. Однак питома вага неформальної еко­номіки України за численними оцінками помітно перевершує російсь­кий показник.

Головною передумовою розвитку тіньової економіки за останні 10 років є тривалий і глибокий спад виробництва -- Україна у цьому контексті виглядає дуже пригніченою. Для переважної більшості на­селення некримінальна тіньова економіка являє собою не "Клондайк", а свого роду віддушину для одержання засобів виживання. Тому заходи, спрямовані на її легалізацію будуть підтримані суспільством.

Кепські справи у практиці застосування права. Замість колишньої командно-адміністративної моделі управління у країні склалася не менш бюрократична, але значно корумпованіша модель реалізації владних повноважень. Опитування дрібних і середніх підприємців це недвозначно підтвердило. Як у принципі можуть будуватися взаємини уряду і бізнесу в сучасному світі? Найчастіше виділяють три основні принципи взаємодії бюрократів і підприємців (модель Т.Фрая і А.Ш-ляйфера) [3].

В умовах моделі "невидимої руки" уряд добре організований, в основному не корумпований і порівняно доброзичливий. Його функції обмежуються наданням найважливіших суспільних благ — таких, як захист контрактів, закону і порядку, а також деякої регламентації; що ж стосується права прийняття рішень, пов'язаних з розподілом ре­сурсів, то воно залишається у приватного сектора. Багато країн Східної Європи (особливо ті, що фактично вже вступили до Європейського Союзу) наслідували у своїх реформах саме цю модель.

У двох інших альтернативних моделях уряд відіграє більш значущу роль. У моделі "підтримуючої руки", як у Китаї, бюрократи часто залучені на підтримку приватної економічної діяльності: вони опіку­ються одними фірмами і знищують інші, а також часто мають тісні економічні сімейні зв'язки з окремими підприємцями. Законодавчі інститути у такій моделі дуже обмежені, тому що більшість суперечок розв'язується бюрократами. Бюрократи корумповані, але корупція відносно обмежена й організована. Крайня версія такої моделі, модель "залізної руки", існує у деяких східно-азіатських країнах, таких, як Південна Корея і Сінгапур. Однак у перехідних економіках модель "підтримуючої руки" поширена значно менше.

У третій моделі, моделі "руки, що грабує", уряд тією ж мірою інтервенціоністський, але значно менш організований, ніж у моделі "підтримуючої руки". Органи влади складаються з великої кількості відносно незалежних бюрократів, які переслідують власні цілі, вклю­чаючи хабарництво. У той час як на словах бюрократи дотримуються риторики "підтримуючої руки", насправді вони навряд чи керуються загальнодержавною політикою й значною мірою виявляються незалеж­ними від судів і здатними нав'язувати власну волю в комерційних суперечках, а також мають достатньо влади, щоб примушувати бізнес підкорятися різноманітним грабіжницьким розпорядженням. Найбільш яскраво різниця між трьома моделями виявляється у здатності судів розв'язувати господарські конфлікти. У моделі "невидимої руки" суди ефективно розв'язують суперечки, а тому немає місця для рекету. У моделі "підтримуючої руки" суди відіграють менш значну роль, особ­ливо у розв'язанні суперечок між приватними сторонами й урядом, при цьому уряд достатньо сильний, щоб не допустити рекету. У моделі "руки, що грабує" уряд неефективно забезпечує своїх громадян послу гами із захисту, суди не здатні розв'язувати суперечки, а тому домо­вленості підтримуються будь-якими приватними способами.

Важливою відмінністю між "рукою, що допомагає" і "рукою, що грабує" є переважні форми корупції: у першому випадку спостерігаєть­ся "організована корупція", у другому - "неорганізована".

Відповідаючи на запитання: "Що, на Вашу думку, більше всього сьогодні перешкоджає розвитку приватного підприємництва в Ук­раїні?" майже 50% опитаних виділили корупцію і вседозволеність чиновників; кожен третій вказав на адміністративне втручання влади у бізнес, "прес-контролерів"; майже 40% поскаржилися на відсутність реальної підтримки з боку державної влади. Більше всього дісталося системі оподатковування - 75% нарікали на нестабільні і високі податки. А вони (податки) істотно змінюють напрямок підприємниць­кої діяльності. Як зауважує відомий економіст Ліндбек, "проблема суспільства з високими податками - не у тому що начебто там неможливо стати багатим, а у тому, що цього важко домогтися шляхом виробничих зусиль у звичайній виробничій системі".

У руслі запропонованих міркувань дуже примітним є розподіл відповідей ще на декілька запитань анкети. Так, наприклад, на запи­тання: "У якому ступені Ви згодні із твердженням, що у більшості випадків надійніше домовитися за визначену винагороду з держслуж-бовцем, від якого залежить вирішення питання, ніж намагатися вир­ішувати його законним шляхом?" - кожен третій відповів, що цілком згодний; приблизно стільки ж сказали, що скоріше згодні, ніж не згодні; ще чверть погодилася з таким твердженням частково.

Серед відповідей на запитання: "Які способи відстоювання власних інтересів найбільш ефективні в сучасних умовах?", найпоширенішою - понад 60% — виявилася відповідь: використання особистих зв'язків і знайомств. Майже 20% вважають придатним вирішення проблем за допомогою підношень, матеріальної винагороди. Гнітюче сприймають­ся ствердження понад 15% підприємців, що вони не бачать ніяких діючих способів захисту власних інтересів. В тій же час, частка, що вказала на можливість звертання до суду (ледве більша 20%), викликає обережний оптимізм.

На запитання: "Якою мірою корупція, хабарництво і побори пред­ставляють сьогодні загрозу здоровому розвитку підприємництва в країні?" майже 90% відповіли, що погроза надзвичайно серйозна чи достатньо серйозна.

На закінчення спробуємо спрогнозувати характер подальшого роз витку підприємницького середовища в нашій країні на доступну для огляду перспективу.

Можливі наступні сценарії:

1. Вкрай оптимістичний - - відбувається реальна, позитивна для розвитку бізнесу, трансформація держави, яка, поряд з іншим означає: радикальне звуження сфери втручання в економічне життя суб'єктів підприємництва; помітне спрощення системи оподатковування і відчут­ не зниження ставок податкових (а також інших обов'язкових і кваз- іобов'язкових платежів); зростання ступеня позитивного інституціонального розвитку і влада або близькість до неї перестають бути головною конкурентною перевагою. Підсумком розвитку при такому сценарії стане самолегалізація більшості видів неформальної економ­ іки, чітка структуризація тієї частини, яка залишилася в тіні, з безу­ мовно позитивним результатом для розвитку національної економіки і добробуту людей.

2. Помірковано оптимістичний — поліпшуються умови підприєм­ ництва за допомогою: усунення занадто одіозних надмірностей у практиці державного регулювання економіки; заповнення прогалин у чинному законодавстві і введення обов'язкової експертизи його на корупціогенність; звуження сфери використання владного ресурсу як фактора виробництва і розподілу; реально досяжної оптимізацїї сис­ теми оподатковування. При такому сценарії можна очікувати деякого звуження сфери тіньової складової, обмеження можливостей розрос­ тання корупції вшир і появи нових коругщійних технологій із загаль­ ним оздоровленням соціально-економічних відносин.

3. Помірковано песимістичний -- сформовані системи відносин "закон -- влада" і "бізнес -- влада" не зазнають істотних змін, хоча можливо наростання розмаху і частоти галасливих PR-акцій у нібито підтримку вітчизняного підприємництва. Розвиток при такому сценарії нічого гарного малому і середньому бізнесові не обіцяє, хіба що буде сприяти загартуванню характеру так появі нових, досі невідомих форм тіньового підприємництва.

4. Просто песимістичний - ситуація, у якій принцип "влада над законом" виявляється настільки живучим через свою економічну при­ вабливість для найбагатшої і найвпливовішої частини суспільства, що в цієї частини (зазначимо дуже незначної) притупляється почуття міри, а значить і самозбереження. Верх бере прагнення до консервації існуючих і придумуванню нових умов для відтворення зазначеного принципу, що, таким чином, веде до підвищення цінності влади як конкурентного ресурсу з подальшим розквітом корупції, розширенням сфери тіньової економіки і пригнобленням зачатків нормального – творчого, чесного і прозорого підприємництва. Жодний з запропонованих сценаріїв, на жаль, практично не зале­жить від нинішнього вітчизняного малого і середнього бізнесу. Він (бізнес) занадто слабкий і неконсолідований. Головним знаряддям є політична воля тих, кому належить влада, але це вже тема, яка виходить за межі нашого дослідження.

Дата добавления: 2014-12-27