Стратегії впливу науково-технічного розвитку на потребу в трудових ресурсах

Проаналізувавши праці світових фахівців і російського досвіду, можна систематизувати характеристики стратегій у розрізі впливу нової технології на потребу в трудових ресур­сах та їхній вигляд. Можна виділити п'ять типів таких стра­тегій:

• полегшення й інтелектуалізація праці;

• відмова від використання живої праці;

• спрощення праці;

• підряд;

• полівалентність (сполучення професій, ротація персона­лу, розширення кола посадових обов'язків).

Кожній із цих стратегій властивий свій набір факторів, що визначають стратегію, зумовлених сферою поширення стра­тегії, умовами її застосування (складністю робочого завдання) і найбільш доцільним періодом застосування стратегії (ситу­ацій на ринку). Кожний тип стратегії має свої соціально-економічні результати й наслідки: посилення мотивації праці й конкурентноздатності фірми за рахунок тих або інших фак­торів, з одного боку, і зміна положення робітників на ринку праці — з іншого.

До останнього часу найбільше поширення мали стратегія відмови від живої праці й стратегія спрощення праці. Однак обидві вони соціальне небезпечні за своїми можливими

«Управління потенціалом підприємства»

наслідками: реалізація стратегії відмови від живої праці при­водить до загострення проблеми безробіття, а проходження стратегії спрощення праці сприяє послідовному зниженню інтелектуального рівня робітників. Разом з тим, очевидна соціальна обґрунтованість поширення названих стратегій на такі сфери, у яких їхня реалізація здатна запобігти ще більш гострим соціальним небезпекам. Так, стратегія відмови від використання живої праці соціальне прогресивна у вироб­ництвах, що потребують важкої фізичної праці, у шкідливих і небезпечних виробництвах. Стратегія спрощення праці цілком виправдана у виробництвах, що використовують пе­реважно працю інвалідів (частка їх у суспільстві, на превели­кий жаль, зростає).

Поширення стратегії відмови від живої праці (під нею ро­зуміється праця «виробничого» персоналу, тобто робітників) на інші сфери виробництва може мати місце лише при зміні структури зайнятості, коли досягнутий в основних сферах суспільного виробництва рівень технології робить не­потрібним участь у виробництві більшої частини населення; тобто коли настає ера «постіндустріального господарства». Ця ера характеризується, зокрема, тим, що в галузях матеріально­го виробництва, внаслідок науково-технічного прогресу, відбувається втрата робочих місць «виробничого» персоналу й збільшується число робочих місць «невиробничого» персо­налу — так званих «білих комірців». У постіндустріальному господарстві головним джерелом суспільного багатства стає інформаційний фонд, а основна проблема розширення вироб­ництва переміщується з недоліку капіталу на недолік інфор­мації, необхідної для використання капіталу з найбільшим успіхом. Тому на перший план висувається завдання створен­ня, нагромадження й застосування інформації, що й спричинює необхідність змін у структурі зайнятості, коли все більша кількість робочих місць «піднімається» на вищий інте­лектуальний рівень — до підрозділів інфраструктури підприємства.

Модуль 4. Управління потенціалом підприємства на основі...

Отже, стратегія скорочення живої праці стає соціальне ви­правданою, якщо її реалізація забезпечує збереження загаль­ної кількості робочих місць на різних інтелектуальних рівнях або (і) його скорочення відбувається в інтересах укомплекту­вання робочих місць, створюваних у нових галузях матеріаль­ного виробництва у сфері нематеріального виробництва, що може бути досягнуто в умовах переходу до постіндустріального господарства.

Галузі російської промисловості перебувають на різних ета­пах розвитку. Більшість галузей ще не завершило етап «масово­го виробництва», коли задоволення потреб на основні товари да­лекі від насичення й можна проводити порівняно стандартний товар (на цьому етапі, зокрема, перебуває наша легка промис­ловість). Ряд високорозвинутих галузей (наприклад, авіабуду­вання) перебуває на етапі «масового збуту», коли потреби в да­ному товарі в основному задоволені, вимоги споживача до якості товару підвищені й перед товаровиробником постає проблема збуту. Центр ваги в цьому випадку переноситься на маркетинг. Окремі галузі (наприклад, космічна) вступили в постіндустріальну епоху, коли зароджуються нові потреби (наприклад, у космічних телекомунікаціях) і пріоритет у функціях виробничій системі віддається НДДКР. Відповідно до цього різні й кращі стратегії науково-технічного розвитку галузей промисловості: у галузях, що перебувають на постіндустріальному етапі, немину­ча зміна структури зайнятості убік переміщення робочих місць на вищі інтелектуальні рівні; у галузях, що перебувають на етапі * «масового збуту», ці зміни проявляються у формі тенденції; у га­лузях, що ще не завершили етап «масового виробництва», істот­них змін у структурі зайнятості не відбувається навіть при ре­конструкції окремих підприємств на комп'ютерні технології. То­му стратегія відмови від живої праці, реалізована в чинність зміни структури зайнятості, обґрунтована лише для галузей, що вступають у постіндустріальну епоху. Таким чином, зміна струк­тури зайнятості є результатом об'єктивного процесу розвитку виробництва.

---------------------------------------------------------------------------------------------- ₃₂₃

-(Управління потенціалом підприємства»

Природно, що темпи цього процесу можуть бути приско­рені, якщо сприяти йому, або уповільнені, якщо йому про­тидіяти. Основним протидіючим фактором у нас є застигле поняття про фізичну працю безпосереднього виробника про­дукції як єдине джерело багатства, що відображає концепцію А. Сміта про продуктивну й непродуктивну працю двох­сотлітньої давнини. Ця протидія проявляється в дії таких гальмуючих факторів, як: нерозвинутість науково-технічної інфраструктури підприємств; слабкість зв'язків виробництва із НДІ й вузами; тривалість інноваційного циклу «наука-виробництво»; розвиток егоїстичних тенденцій у трудових ко­лективах, спрямованих на зменшення ролі інженерно-технічного персоналу й скорочення фондів виробничого й на­уково-технічного розвитку.

Необхідно усвідомити системно-інтегральний багатофакторний характер продуктивності сучасного виробництва. У багатофакторних процесах важко визначити значимість кож­ного фактора в досягненні конкретного результату, особливо, коли дії факторів і результат динамічні й різночасні. Але всі ці фактори позначаться на зміні працездатності людини у виробничому процесі. Працездатність є загальносистемною властивістю, а не властивістю людини. Це, скоріше, критерій науково-технічного розвитку виробничого процесу. Він більше відповідає стратегії послідовного полегшення й інтелекту­алізації праці.

До останнього часу параметри працездатності не були об'єктом проектування. Працездатність людини у виробничо­му процесі протягом зміни практично весь час змінюється. На початку зміни вона підвищується в міру «опрацювання» у процес, потім якийсь час залишається стабільною, а потім па­дає в міру стомлення працівника. Після обідньої перерви пра­цездатність трохи підвищується, але через якийсь час починає збільшуватися стомлення й, не дивлячись на перехід працівника в стан напруженості, працездатність знову зни­жується. При цьому вироблення продукції без дефектів (без-

324 ---------------------------------------------------------------------------------------------

Модуль 4. Управління потенціалом підприємства на основі...

дефектна працездатність) протягом зміни знижується більше, ніж загальний виробіток.

Незважаючи на наявність досить повної системи ерго­номічних вимог, основною причиною стомлюваності робітни­ка протягом трудової зміни, що накопичується протягом тиж­ня, є невідповідність параметрів устаткування антропо­логічним та психофізіологічним характеристикам людини. Внаслідок цього праця в ряді галузей промисловості має III—IV категорії ваги. Така вага праці не тільки веде до зни­ження працездатності, й має глибокі соціальні наслідки.

За своїми соціальними наслідками стратегія інтелектуалізації й зниження ваги праці докорінно відрізняється від стратегії відмови від живої праці й спрощення праці. Останні породжують зовнішні негативні мотиви внаслідок погіршення положення робітника на ринку робочої сили, а також ведуть до зниження внутрішньої моти­вації праці. За своєю організацією стратегія підвищення працездат­ності являє собою конвеєр нововведень з послідовним підвищен­ням їхньої радикальності в міру нагромадження науково-технічно­го, інтелектуального й інвестиційного потенціалів.

Дата добавления: 2014-12-29