Питання № 36 Свідомість і самосвідомість

Питання № 35 Різноманіття шляхів розуміння свідомості в історії філософії

Питання № 33 Категоріальний вираз буття

Основні категорії: субстанція (провідна для Нового часу)-абсолютне буття, незмінна основа мінливого. Будучи першопричиною, субстанція визначає все суще. Для матеріалістів такою субстанцією є матерія, для ідеалістів-Бог. Матерія — ключове поняття матеріалізму. В діалектичному матеріалізмі вона визначається як філософська категорія для позначення об'єктивної реальності, тобто усього того, що не залежить від людини, її свідомості і дано людині в її чуттєвому сприйнятті. Матеріалізм не обговорює проблеми походження матерії, постулюючи її одвічність і нествореність. Матерія розглядається як незалежна першооснова усього існуючого. І в такому розумінні виступає як субстанція. Важливо розрізнювати філософську характеристику матерії і наукову - природничі уявлення про її будову.

Кожна епоха формує власне уявлення про свідомість.

В архаїчному суспільстві свідомість зводилася до сфери невидимого, на яке впливали матеріально-практичними діями.

В античному світі вже не існувало таких уявлень про духовне, але воно мислилось як особливий витвір зовнішнього буття, тобто витоки свідомості перебували за межами людини.

У середньовічну епоху свідомість тлумачили як щось середнє між вищим рівнем – життям нашого „Я” в Бозі, та нижчим рівнем – мовчазним життям нашого тіла. Починаючи з Платона, Августина, свідомість розглядається як щось вторинне в духовному досвіді людини.

В Новий час свідомість перестає бути другорядним поняттям і набуває нового якісного виробу. Декарт вважав, що свідомість – інтелектуальна здатність суб’єкта, який проектує світ. У Гегеля свідомість людини – це суб’єктивна форма існування духу, культури, яку він звів до знання.

Філософи-матеріалісти акцентували увагу на вирішальній ролі матеріальних факторів у формуванні свідомості. Окремі матеріалісти розглядали свідомість як щось подібне до речовини, що виділяє мозок. Нове слово в матеріалізмі сказав марксизм. Для Маркса свідомість людини – це засвоєна нею культура суспільства, яка створена працею поколінь.

Безпосередній контакт із зовнішнім світом людина здійснює за допомогою почуттів. В результаті цього контакту в її свідомості виникає образ якогось об’єкта — фрагмента дійсності. Процедура утворення такого образу називається сприйняттям. Сприйняття є основою свідомості. Процес майже миттєвого згортання чуттєвих даних про об’єкт в цілісний образ цього об’єкту багато в чому ще неясний. Образ — це результат скерованості уваги людини на зовнішній об’єкт. В даному процесі людина не зосереджується на собі, хоча неявно і усвідомлює свою відміну від об’єкту. Будь-яка окрема людина, індивідуум є носієм свідомості. І тому її свідомість унікальна, індивідуальна, особистісна. Однак, в індивідуальній свідомості завжди є деякий зміст, спільний для окремих груп або для усіх людей. Він формується стихійно і виражає наявність в індивідуальній свідомості людини спільних з іншими людьми потреб, інтересів, установок, цілей. Такий спільний, надіндивідуальний, отже, безособовий зміст свідомості називається суспільним (або суспільною свідомістю). Суспільна свідомість, виражаючи інтереси певної соціальної групи людей, має конкретно-історичний характер, тобто змінюється з плином часу.

Людина народжується в суспільстві, яке має певний рівень розвитку. І тому формування індивідуальної свідомості здійснюється переважно за рахунок засвоєння цією людиною різноманітної інформації, накопиченої суспільною свідомістю. Разом з тим сама суспільна свідомість розвивається за допомогою досягнень зрілої індивідуальної свідомості, творчих проривів, відкриттів, винаходів зроблених окремими особами в тих або інших галузях діяльності. Суспільна свідомість, як правило, сильніша за індивідуальну, бо людина змушена підстроювати свою свідомість під установки і орієнтації своєї соціальної групи (нації, класу та ін.) і тому досить легко піддається колективному навіюванню. Для кожної особи, яка бажає зберегти своєрідність, завжди актуальною є проблема пошуку шляхів і способів послаблення залежності від диктату суспільної свідомості.

Самосвідомість проявляється тоді, коли людина розуміє, що образ зовнішнього об’єкту формується не тільки цим об’єктом, але й сприймаючим “Я”. Акт усвідомлення об’єкта зовнішнього світу супроводжується актом усвідомлення власної участі в цьому процесі. Таким чином, людина не тільки відображує зовнішній об’єкт, але й одночасно розуміє, що це саме вона створює образ об’єкта і надає йому смисл. Без самосвідомості, яка передбачає формування “Я”, тобто стану виділення даної людини з решти світу, свідомість неможлива.

Дата добавления: 2015-01-03