Сутність, функції, принципи, форми

Світовий ринок позичкових капіталів складається зі світового кредитного риноку, світового фінансового ринку та єврориноку. Світовий кредитний ринок – це частина ринку позичкових капіталів, де здійснюється рух капіталу на основі терміновості, повернення та сплати відсотків.

Світовий фінансовий ринок – це частина ринку позичкових капіталів, де переважно здійснюється емісія, купівля-продаж цінних паперів, у тому числі й в євровалютах.

Євроринок — це частина світового ринку позичкових капіталів, на якому проводяться операції з кредитів та позик в євровалюті.

Міжнародний кредит – це рух позичкового капіталу за національними кордонами держави між суб’єктами міжнародних економічних відносин, пов’язані з наданням валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, терміновості та виплати відсотка. Кожна країна є експортером та імпортером капіталу.

Міжнародний кредит можна розглядати як особливий вид міжнародної торгівлі, як обмін сьогоднішнього товару на товар у майбутньому. Боржник, отримуючи кредит, надає перевагу збільшенню поточного споживання за рахунок скорочення споживання у майбутньому; а кредитор діє навпаки – надаючи позику, надає перевагу споживанню в майбутньому за рахунок скорочення поточного споживання.

Кредит виступає найстарішою й традиційною формою міжнародних економічних відносин, які приносять дохід у вигляді відсотків по запозиченням, торговим кредитам, депозитам тощо. За сучасних умов міжнародне кредитування здійснюється за лінією запозичень (loans). Кредити виступають як пряме запозичення коштів у кредитора в певному обсязі, на строго обумовлений термін, з оплатою за використання. Кредитором і позичальником можуть виступати уряди різних країн, банки, міжнародні економічні організації, приватні фірми тощо. Метою міжнародного кредиту є більш прибуткове використання тимчасово вільних фінансових коштів; прискорення процесу реалізації товарів і послуг у світовому масштабі; розширене відтворення.

Останніми десятиліттями в економічних відносинах країн світового співтовариства широко розповсюджуються торговельні кредити (traid credits). Ці кредити, як правило, надаються на короткий термін з метою прискорити й полегшити обіг товарів та послуг між країнами. Рух кредиту, якого б вигляду він не мав, у міжнародній економіці розглядається як специфічна форма торгівлі. Розглянемо цю специфіку. Боржник, отримуючи кредит, має можливість збільшити поточне споживання за рахунок скорочення споживання в майбутньому, коли йому доведеться повертати одержаний кредит з процентами.

Система міжнародних позичок і кредитування, яка нормально функціонує, дає змогу збільшити виробництво національного і світового продукту. Це створює підґрунтя для більш повного задоволення потреб народів країн, тобто досягненні основної мети існування міжнародної економіки. Це теоретичні міркування, а на практиці все далеке від ідеалу. Про це свідчать кризи світової заборгованості,що періодично виникають.

Теоретично доведено, що рушійними силами мобілізації іноземних заощаджень виступають: неврівноваженість платіжного балансу, необхідність обслуговування раніше нагромаджених боргів, дефіцит національних заощаджень для кредитування необхідних інвестиційних проектів. Однак, відомо, що в умовах України інтенсивне нагромадження зовнішніх боргових зобов’язань викликане деформаціями грошово – кредитної системи, а саме: зовнішнім рівнем процентних ставок із недостатністю кредитних ресурсів довгострокового характеру, які відбивають низький ступінь довіри до банківської системи та неповну трансформацію національних заощаджень у внутрішні інвестиції.

Які ж фактори впливають на динаміку потоків іноземного капіталу в Україні? По-перше, це позитивна динаміка ВВП країни-позичальника. Вона свідчить про підвищення її кредитоспроможності й суттєво збільшує приплив міжнародного кредиту. По-друге, підвищення темпів інфляції в економіці підвищує ризики макроекономічної стабільності, що не може не вплинути на рішення іноземних інвесторів щодо обережності надання міжнародних позик.

У свою чергу ревальвація національної валюти здешевлює вартість обслуговування зовнішніх боргів, а отже, виступає фактором розширення масштабів залучення іноземного капіталу. По-третє, обсяги міжнародних резервів слугують для міжнародних кредиторів своєрідною гарантією збереження валютної вартості кредитних ресурсів. По-четверте, підвищення цін на товари національного експорту значно підвищує ймовірність повного і своєчасного повернення зовнішніх боргів. Це, у свою чергу, сприяє тому, що міжнародні кредитори надають позики. По-п’яте, падіння процентних ставок у розвинених країнах, заохочує кредиторів до пошуку більш привабливих сфер вкладання своїх капіталів. У цьому разі більшу доходність обіцяють ринки, що формуються. Однак, ситуація сучасної фінансової кризи у промислово розвинутих країнах свідчить, що відбувається зростання процентних ставок, а це, безумовно, негативно відбивається на залученні іноземних капіталів.

По-шосте,міжнародний бізнес-циклвпливає на напрямок руху іноземного капіталу в економіку. У періоди рецесії, коли в розвинутих країнах знижуються можливості прибуткового розташування коштів через спад економічної активності, кредитори шукають можливості росту доходності та вкладають вільні кошти у ринки, що формуються. Отже, враховуючи дію цих факторів економіка України може у певний час бути більш або менш прибутковою для іноземних інвесторів. Розвиток міжнародного кредиту на сучасному етапі значною мірою визначається діяльністю ТНК, зростанням їх ролі в розвитку міжнародних економічних відносин.

У основу класифікації міжнародного кредиту можна покласти різні ознаки: джерела походження, сфери призначення, валюту позики, термін кредиту тощо. Загалом міжнародні кредити мають такі форми:

За цільовим призначенням вирізняють:

1. Прив’язані кредити – це кредити, що мають виражений цільовий характер (комерційні, інвестиційні тощо).

2. Фінансові кредити, або такі кредити, які використовуються позичальниками на довільні цілі (облігації, позики і т. д.).

3. Міжнародні комерційні кредити надаються на закупівлю певних товарів або оплату послуг і мають, як правило, «пов’язаний» характер, тобто чітко цільовий, закріплений у кредитній угоді. Міжнародний комерційний кредит часто виступає у вигляді «фірмового» кредиту. Останній має місце тоді, коли фірма – експортер однієї країни надає імпортеру іншої країни відстрочку платежу при реалізації товарів і послуг. За сучасних умов терміни фірмових кредитів стали досить тривалими (від 2 до 7 років) і визначаються кон’юнктурою світових ринків, видами товарів і послуг, зацікавленістю постачальника у збереженні зовнішньоекономічних зв’язків і поширенню обсягів експортних поставок тощо. Фірмовий кредит звичайно оформляється векселем або надається по відкритому ринку.

За загальними джерелами кредити поділяються на:

1. Внутрішні кредити – ті, що надаються національним дебітором для зовнішньоекономічної діяльності.

2. Іноземні (зовнішні) кредити – надаються іноземними кредиторами національним дебітором для здійснення зовнішньоекономічних операцій.

3. Змішані кредити –кредити як внутрішнього, так і зовнішнього походження.

За статусом кредиторів кредити класифікуються таким чином:

1. Урядові (державні) кредити,або ті кредити, що надаються урядом від імені держави іноземних дебіторів.

2. Кредити міжнародних фінансово-кредитних організацій.

3. Приватні кредити, або ті кредити, що надаються приватним фізичним та юридичним особам.

4. Змішані кредити, або кредити як зовнішнього, так і внутрішнього походження.

За формою надання розрізняють:

1. Товарні, що надаються експортерами своїм зарубіжним покупцям у товарній формі з умовою майбутнього покриття (грошами чи товаром).

2. Валютні (грошові), тобто ті, що надаються у національній та іноземній валюті (на євроринку у валюті третьої країни).

За характером забезпечення кредити бувають:

1. Забезпечений кредит – забезпечується нерухомістю, товарами, цінностями (коштовностями) як заставою.

2. Бланковий кредит – надається під зобов’язання боржника, його документом виступає соло – вексель з одним підписом позичальника.

За терміном дії розрізняють:

1. Надкороткострокові (від одного дня до місяця).

2. Короткострокові (надаються терміном до одного року).

3. Середньострокові (надаються терміном від 1 до 5 років).

4. Довгострокові (надаються терміном понад 7 років).

Сучасними формами міжнародного кредиту виступають: міжнародний лізинг, міжнародний факторинг, міжнародний форфейтинг.

Міжнародний лізинг – це складна фінансова операція, у якій спеціалізована фірма (орендодавець) за домовленістю з офіційним орендарем купує у виробника відповідне устаткування, обладнання, машини і передає їх на визначений час за встановлену плату орендарю. Міжнародний лізинг поділяється на: рейтинг – короткостроковий лізинг (від 1 години до 1 місяця); гайринг – середньостроковий лізинг (від 1 місяця до 1 року); лізинг – довгостроковий лізинг (більше 1 року).

Міжнародний факторинг – вид міжнародної діяльності з надання послуг у сфері міжнародного фінансування, при якому постачальник товарів віддає короткотермінові вимоги за товарними угодами факторинговій компанії (фактор – фірмі, фактору) з метою негайного отримання більшої частини платежу (як правило 70-80% платежу вже за 2-3 дні, а решта суми виплачується після сплати рахунків імпортерами), гарантії повного погашення заборгованості, зниження витрат під час повернення розрахунків. Факторингові послуги звичайно надають факторингові компанії, багато яких належать банкам. Вони скуповують рахунки експортерів зі скидкою.

Міжнародний форфейтинг є таким видом діяльності з надання послуг у сфері міжнародного фінансування, за якого експортер продає форфейтеру (форфейтинговій компанії) без права регресу боргове зобов’язання іноземного покупця, яке виступає у формі комерційного переказного або простого векселя з авалем (форма фінансової гарантії банку або іншої юридичної особи). Форфейтери можуть перепродавати куплені в експортерів векселі на вторинному ринку, котрий отримав назву «а форфе» (від франц. «a forfeit», що означає – поступитися правом).

Характерні риси операцій на вторинному ринку:

· приймаються довгострокові векселі строком понад 1 рік;

· мінімальна сума, що використовується, становить не менше 500 тис. грн.;

· середня сума контракту – 1-2 млн. дол.;

· використовується в основному при міжнародних операціях;

· відсутній регрес вимог на експортера;

· купівля вимог лише в ВКВ;

· обов’язковий банківський аваль.

5.4. Поняття та причини кризи світової заборгованості. Методи управління зовнішнім державним боргом

Зовнішній борг – це сума зобов’язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами. Боргові зобов’язання з терміном погашення понад рік називають довгостроковими, з терміном погашення протягом поточного року — короткостроковими. За типом позичальника зовнішні боргові зобов’язання бувають державні, гарантовані державою та приватні. Державний борг виникає в разі, коли зовнішніми кредиторами є уряди інших країн, центральні банки, інші урядові інститути, міжнародні фінансові організації. Борг, гарантований державою, — це борг приватних банків, компаній тощо, гарантом сплати якого є держава в особі певних офіційних інститутів. Приватний борг — борг приватних фірм, копаній, банків тощо, який не гарантований державою. За типом кредитора виділяють офіційні та приватні борги.

Основними шляхами зменшення зовнішнього державного боргу є списання боргу, сек’ютеризація і обмін боргів на акції національних підприємств.

Списання боргу. Якщо зобов’язання країни перевищують її очікувану платоспроможність, зовнішній борг виступає як пропорційний податок. Тому що додаткові доходи держави спрямовуються не власним громадянам, а кредиторам. Це знижує стимули зусиль держави щодо поліпшення економічної ситуації. Уряд менш зацікавлено проводить жорстку економічну політику, яка передбачає непопулярні заходи. Адже, при цьому, основна частина дивідендів від таких дій все одне піде кредиторам. Крім того, надлишковий борг негативно вплине на добробут громадян через збільшення ефекту «інвестиційного витіснення».

Викуп боргу. Якщо країна-боржник має у своєму активі досить значні обсяги золотовалютних резервів чи має можливість активно їх нарощувати за рахунок стимулювання експортних галузей, можна дозволити позичальнику самостійно викупити власні борги на відкритому ринку. Це дає змогу на ринкових умовах скоротити загальний обсяг державного боргу без прийняття кредиторами будь-яких узгоджених рішень.

Сек’ютеризація. В цьому випадку країна-боржник емітує нові боргові зобов’язання у вигляді облігацій, які або безпосередньо обмінюються на старий борг, або опосередковано, коли отримані від емісії кошти спрямовуються на погашення вже існуючих боргів. Якщо нові папери продаються на ринку з меншим дисконтом, така операція приведе до скорочення загального обсягу заборгованості. Останнім часом найбільшого поширення набула сек’ютеризація банківських боргів, тобто обмін зобов’язань перед банками-кредиторами на облігації.

Подібна схема реструктуризації може бути реалізована на добровільній основі тільки у тому випадку, коли нові зобов’язання визнаються пріоритетними щодо старих боргів. В іншому разі очікувані платежі за старим боргом еквівалентні платежам за новим, який продаватиметься з таким самим дисконтом, як і новий. Така операція веде до скорочення загального обсягу заборгованості. Останнім часом найбільшого поширення набула сек’ютеризація банківських боргів, тобто обмін зобов’язань перед банками-кредиторами на облігації.

Варто знати, що основна маса зовнішніх запозичень – це борги за енергоносії (Росія, Туркменістан), кредити на фінансування бюджетного дефіциту на підтримку платіжного балансу (МВФ, Євросоюз, іноземні банки, єврооблігації), зв’язані кредити під закупівлю товарів (міждержавні й міжурядові угоди). Особливості зовнішнього боргу України, збереження його розміру на нинішньому рівні, а тим більше його нарощування є надзвичайно обтяжливим і більше того – небезпечним для економіки держави.

Реалізація впродовж 2004 – 2011 рр. цілей та завдань політики сталого економічного зростання, як і економічної безпеки загалом, значною мірою залежатиме від здійснення послідовної політики обмеження боргової залежності держави, зокрема зовнішньої, та суттєвого підвищення ефективності управління державним боргом України. Погашення зовнішнього боргу проводиться в трьох з трьох основних джерел: із бюджету, за рахунок золотовалютних резервів, приватизації власності, із нових запозичень. За існуючими розрахунками, загальна сума платежів лише за державним зовнішнім боргом з урахуванням вартості їхнього обслуговування на 2004 – 2011 рр. складе близько 13,7 млрд. дол. США (платежі уряду – 11, 8 млрд. дол., НБУ – 1,9 млрд. дол. щорічно). При цьому зовнішні запозичення очікуються на середньорічному рівні 1, 2 млрд. дол. США.

Якщо регулюючі заходи виявились неефективними держава може опинитись у стані дефолту. Дефо́лт (англ. default — невиконання зобов’язань) - невиконання договору позики, тобто несплата вчасно відсотків або основного боргу за борговими зобов’язаннями або за умовами договору про випуск облігаційної позики. Дефолт може оголошуватися як компаніями, приватними особами, так і державами («суверенний дефолт»), нездатними обслуговувати всі або частину своїх зобов'язань.

Корпоративний дефолт є важливим поняттям корпоративного права, будучи, з одного боку, захисним механізмом для компанії, що випробовує тимчасові фінансові труднощі (захист від ворожого поглинання, захист від рейдерского захоплення тощо), а з іншого боку - захищає кредиторів від невиконання компанією зобов’язань за позиками.

Наслідки дефолту для країни-позичальника:

Доступ до кредитних ресурсів міжнародних організацій і країн-донорів закриваються, (частки ж інвестори припиняють кредитувати уряду-банкрута значно раніше). Як правило, суверенний борг відразу різко збільшується за рахунок штрафів, що накладають у випадку відмови платити. Не виключена можливість блокування рахунків у банках, з якими центральний банк країни, що оголосила дефолт, перебуває в кореспондентських відносинах. Нарешті, ризику арешту піддається майно державних компаній, що знаходиться за кордоном, – у першу чергу, морські й повітряні судна з національною атрибутикою.

Кредитори неплатоспроможних країн також виявлялися покараними, оскільки їхні цінні папери (здебільшого боргові зобов’язання) втрачали цінність. Таким чином, ринок карав кредиторів і позичальників за необдуманий ризик.

Хоча універсальних процедур не існує, дефолт так чи інакше пов’язаний із серйозними санкціями, які можуть бути зняті тільки після остаточного врегулювання спорів навколо претензій кредиторів. Тому, перш ніж зважитись на заяву про припинення виплат за зовнішнім боргом, уряд повинен продумати наслідки такого кроку. Необхідно усвідомлювати, що відмова від обслуговування боргу знімає навантаження зі скарбниці лише на час.

У довгостроковому плані таке рішення призводить тільки до росту суми зовнішніх зобов'язань за рахунок відстрочених виплат і негайних санкцій. До того ж відразу виростає й ціна обслуговування боргу: країна повинна покладатися на власні сили, оскільки зовнішні джерела фінансування відрізаються.

Останнім часом в інституціональній структурі міжнародного кредиту помітно зросло значення міжнародних валютно-кредитних організацій. До організацій, що мають всесвітнє значення належать насамперед спеціалізовані інститути ООН – Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, а також Банк міжнародних розрахунків (БМР), Паризький клуб та регіональні банки розвитку і валютно-кредитні організації Європейського Союзу.

Міжнародний валютний фонд (МВФ)– провідна установа в сучасній інституціональній системі міжнародних валютно-кредитних відносин. Кредити надаються у формі продажу іноземної валюти за національну, а їх погашення здійснюються викупом національної валюти за іноземну. Заборгованість автоматично зменшується, якщо будь-яка країна викуповує національну валюту позичальника в МВФ. МВФ надає так звані обумовлені кредити: головним елементом кредитної угоди з МВФ є визначення економічних і політичних умов. Відмова країни виконати умови організації закриває їй доступ до світового ринку капіталів, і навпаки, навіть невелика позика МВФ дає країні можливість отримати більший кредит у банках.

Україна співробітничає також з Групою Світового банку, яка включає 4 юридично відокремлених підрозділи: Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Багатобічну агенцію гарантії інвестицій (БАГІ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР).Це сприяє програмі реформ в Україні та виступає елементом зовнішнього фінансування, спрямованого на покриття дефіциту бюджету, підготовку та реалізацію довгострокових проектів, що відповідають пріоритетним напрямкам економічного розвитку України на підтримку експорту українських підприємств, страхування імпорту.

Наприклад, програми реформування окремих секторів економіки в межах проектів Світового банку допомагають здійснювати структурну перебудову економіки, впроваджувати світовий досвід, сучасні конкурентоспроможні технології. Фінансові ресурси Світового банку (як і інших міжнародних фінансових організацій) в разі їх ефективного використання допомагають прискорити процес реформування економіки. Позики Світового банку є досить привабливим джерелом зовнішнього кредитування. Фінансові умови, на яких Світовий банк надає позики Україні, є більш вигідними, ніж більшість інших зовнішніх джерел запозичень.

В Україні при зношуванні основних засобів у середньому по галузях на 67,6%, відновлення здійснюється тільки на 4,9%. Якщо врахувати, що освоєне устаткування необхідно заміняти кожні 8 - 10 років, то відсоток заміни повинен становити 20. Така матеріально-технічна основа виробництва не сприяє кількісному і якісному зростанню виробництва товарів і послуг, воно неминуче породжує протиріччя між попитом та внутрішньою пропозицією, провокує інфляцію й знижує конкурентоспроможність України.

Світовий досвід показує, що вирішити вищевказану проблему можливо на основі масштабного й ефективного використання іноземних інвестицій, які відносяться до числа найбільш значущої складової конкурентоспроможності держав. Іноземний капітал значною мірою забезпечив економічне зростання як промислово розвинених країн, так нових індустріальних держав, оскільки забезпечував створення конкурентноспроможного експортного капіталу й розвиток наукомістких галузей. Основні інвестори в Україну й обсяг прямих іноземних інвестицій відображені в табл.

Таблиця 5.3

Прямі іноземні інвестиції (акціонерний капітал) в Україну¹⁾

Країни	Обсяги прямих інвестицій на 01.07.2011 (млн.дол. США)	У % до підсумку
Усього	47205,7	100,0
у тому числі
Кіпр	11619,6	24,6
Німеччина	7365,5	15,6
Нідерланди	4779,5	10,1
Російська Федерація	3386,1	7,2
Австрія	2855,8	6,0
Франція	2384,8	5,1
Велика Британія	2347,6	5,0
Швеція	1758,2	3,7
Вiрґiнськi Острови (Брит.)	1524,2	3,2
США	1087,5	2,3
Італія	945,6	2,0
Польща	894,4	1,9
Швейцарія	872,3	1,8
Інші країни	5384,6	11,5

1) Дані наведено наростаючим підсумком з початку інвестування.

2) Перелік країн визначено, виходячи з найбільших обсягів інвестицій, що вкладені в економіку України.

Причини скромних успіхів України в залученні іноземних інвестицій загальновідомі. Головні з них: гіпертрофована бюрократизація економіки, що живить корупцію, і недосконалість інноваційно-інвестиційного законодавства. Проте Україна із часом буде інтенсивно залучати іноземні інвестиції в міру переорієнтації системи державного регулювання на практичне використання науково-технічного потенціалу, зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному секторі.

З метою залучення іноземних інвестицій та вирішення завдань системного і структурного реформування у світовій економічній практиці успішно використовуються спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) – це обмежені промислові райони, які являють собою частину території держави з безмитним торговельним режимом, де іноземні фірми, що виробляють продукцію, головним чином, на експорт, користуються низкою податкових та фінансових пільг.

Ефективно функціонуючі СЕЗ дозволяють успішно втілювати в життя концепцію створення територій інноваційного прориву, економічних інноваційних груп, які стають сполучними елементами приєднання до глобальної світової економіки. Світова практика доводить, що найбільшу ефективність виявили спеціальні зони з чітко визначеною метою своєї діяльності, невеликі за територією, тобто так звані “точкові зони”. Цю обставину слід враховувати і перехідним країнам. Особливу увагу необхідно приділити створенню відповідних економічних, правових та організаційних умов для функціонування технологічних зон. Саме ця форма організації економіки може стати не тільки фактором включення до світових глобальних процесів, а й забезпечить можливість інноваційного розвитку перехідних економік.

Запитання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність міжнародного руху капіталу?

2. Назвіть основні форми міжнародного руху капіталу.

3. У чому полягає відмінність між прямими та портфельними іноземними інвестиціями?

4. Охарактеризуйте можливі наслідки залучення іноземних інвестицій для країни-реципієнта.

5. Визначте поняття «інвестиційний клімат країни».

6. Що представляють собою офшорні зони та який здійснюють вплив на інвестиційні процеси?

7. Розкрийте сутність міжнародного кредиту.

8. Поясніть необхідність і доцільність існування міжнародних кредитних відносин. Проаналізуйте специфіку сучасних кредитних відносин.

9. Охарактеризуйте інституціональну структуру забезпечення міжнародного кредиту.

10. Проаналізуйте проблеми зовнішньої заборгованості України, шляхи та механізми її вирішення.

Рекомендована література

Аржевітін С. Відплив капіталу з України. Причини та шляхи подолання [Текст] / С. Аржевітін // Вісник Університету банківської справи Національного банку України. – 2010. – № 1 (167). – С. 3 – 7.

Бахчеванова Н.В., Міжнародні економічні відносини [Текст]: навч. посіб. / Н.В. Бахчеванова, С.М. Макуха / за ред. професора Голікова А.П. – Х.: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. – 404 с.

Інвестування національної економіки [Текст]: монографія / В.Г. Федоренко, М.П. Денисенко, О.А. Кириченко, Т.Є. Воронкова, С.В. Палиця, О.Ф. Уткін / за ред. В.Г. Федоренка, М.П. Денисенка. – К.: ІПК ДСЗУ, 2011. – 296 с.

Міжнародна економіка [Текст]: навчальний посібник / В.В. Білоцерківець, О.О. Завгородня, В.К. Лебедєва та ін. / за ред. А.О. Задої, В.М. Тарасевича. – Д.: Вид-во ДУЕП, 2010. – 340 с.

Міжнародна економіка [Текст]: навчальний посібник / О.В. Носова, Т.В. Андронова, К.Я. Петрова, М.М. Кім та ін. / – Х: ХДУХТ, 2010. – 322с.

Макуха С.М. Інноваційність іноземних інвестицій – фактор модернізації перехідної економіки [Текст] / С.М. Макуха // Вісник Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Серія: Економічна теорія та право/ редкол.: А.П. Гетьман та ін. – Х.: Право, 2011. – № 5. – С 30-40.

Миклашевская Н.А., Международная экономика [Текст]: учебник / Н.А. Миклашевская, А.В. Холопов; под общ. ред. д.э.н., проф. А.В. Сидоровича. – 4-е узд., доп. – М.: Издательство «Дело и Сервис», 2008. – 368 с. – (Учебники МГУ им. М.В. Ломоносова).

Офшорний сектор світової економіки. Короткий опис [Текст] / Удачіна І.М., Новицький В.А., Борейко Н.М. – Ірпінь: Національний університет ДПС України, 2011. – 149 с.

Романчиков В.І., Романенко І.О. Міжнародні економічні відносни [Текст]: Навч. пос. / В.І. Романчиков, І.О. Романенко. – К.: центр учбової літератури, 2008. – 256 с.

Глава 6. МІЖНАРОДНА ТРУДОВА МІГРАЦІЯ

Дата добавления: 2014-12-25