Основні теорії трудової міграції

Міжнародна трудова міграція: сутність, причини, форми

Міжнародна міграція робочої сили(трудова міграція) – це переміщення працездатного населення з одних держав до інших з метою працевлаштування строком більше ніж на рік. Міжнародна трудова міграція може бути спричиненою різними факторами – політико-правовими, воєнними, релігійними, етнічними, національними, расовими, сімейними, екологічними та іншими, однак більшість дослідників указує на її переважно економічне походження: робоча сила переміщається із країн з низьким рівнем життя до країн із вищим рівнем унаслідок національних розбіжностей у рівнях заробітної плати і зайнятості, умовах праці й підприємницької діяльності. Крім того, домогосподарства часто посилають своїх представників до інших регіонів, щоб підвищити їхній соціальний статус.

Рух міжнародних трудових мігрантів утворює міжнародний ринок праці - сферу купівлі-продажу прав користування робочою силою в інтересах світового господарства.

Причини, особливості руху та трудової діяльності мігрантів аналізують теорії трудової міграції (табл. 6.1).

Теорії міграції	Зміст теорії
Неокласична економічна теорія	Міграція робочої сили викликана регіональними відмінностями у попиті та пропозиції робочої сили. Регіони з більшою пропозицією праці мають низьку заробітну плату, у той час як регіони з обмеженою пропозицією робочої сили характеризуються вищим рівнем зарплати. Різниця у заробітній платі змушує працівників з низькооплачуваних регіонів рухатися до високооплачуваних регіонів. Економічне зростання і збільшення еміграції поступово нівелюють розрив в оплаті праці, що зменшує стимули до міграції.
Теорія людського капіталу	Міграція є способом інвестування в людський капітал: якщо переваги міграції перевищують втрати від міграції, людина переїде туди, де очікує одержати максимальний дохід. На рішення про міграцію впливають: 1) рівень зайнятості та заробітної плати в рідній країні та потенційній країні призначення; 2) вік мігранта – період, протягом якого працівник зможе одержувати вигоди від інвестицій у свій людський капітал, реалізований у формі міграції; 3) витрати переїзду – на пошук інформації, нової роботи, транспорт, житло, вивчення чи вдосконалення іноземної мови тощо; психологічні витрати, пов’язані з культурними відмінностями в країні перебування та призначення.
Теорія «поштовху – тяжіння»	У країнах-експортерах трудових ресурсів діють фактори, що виштовхують робочу силу: низькі заробітні плати та життєвий рівень, низькі економічні можливості, політичні репресії, структурне безробіття за місцем вибуття. У країнах-імпортерах діють чинники тяжіння: високий попит на робочу силу, ширші економічні можливості, вища заробітна плата, політичні свободи за місцем прибуття. У більшості випадків люди рухаються з бідних регіонів до багатих, але вирішальну роль відіграє державне регулювання міграцій.
Нова економічна теорія міграції	Рішення про міграцію приймається групами взаємопов’язаних людей (родинами або домогосподарствами), які діють спільно не лише з метою максимізації очікуваних вигод від міграції, але й з метою мінімізації ризику в разі невдач (наприклад, на ринку праці). На відміну від індивідів, домогосподарства мають можливість управляти ризиками за рахунок власних ресурсів і одночасно покладатися на грошові перекази мігрантів.
Теорія сегментованого (подвійного) ринку праці	Основною причиною міграції є скорочення зайнятості національної робочої сили розвинених країн у непрестижних та малооплачуваних сферах праці, які стають непривабливими для місцевого населення і можуть бути зайнятими трудовими мігрантами. У результаті ринок праці має два сегменти: 1) національної робочої сили – зі стабільною зайнятістю і високою оплатою праці, як правило, у сфері виробництва і послуг; 2) працівників-мігрантів – з нестабільною зайнятістю, низькою зарплатою і незначними перспективами професійного зростання, найчастіше у сфері обслуговування.
Інституціональна теорія	На міграційну політику і міграційні потоки впливають: ступінь інтеграції країни у світове господарство, діяльність міжнародних і регіональних організацій (блоків, асоціацій); розвиток агентств та різного роду інститутів, що сприяють одержанню необхідної інформації та мовній підтримці емігрантів.
Теорія світових систем	Міжнародна міграція є похідною від розширення глобального ринку: міжнародній потік робочої сили йде за міжнародним потоком товарів і капіталу. Міжнародна міграція особливо характерна між колишніми колоніальними лідерами та їхніми колоніями, чому сприяють давно встановлені культурні, лінгвістичні, адміністративні, інвестиційні, транспортні зв’язки. Основним способом регулювання міграції є прийняття законів про імміграцію з метою регулювання управління міжнародними потоками капіталу і товарів.
Теорія загальносвітової міграційної системи	Людський потенціал світового співтовариства має три зони, які виокремлюють за географічними та культурними ознаками: 1) основна зона (ядро) розвитку з капіталоємними виробництвами; 2) периферія з трудоємними виробництвами і підлеглим становищем; 3) напівпериферія з обома типами виробництв. Місцезнаходження країни в конкретній зоні обумовлює ступінь взаємозалежності (незалежності) країн. Під впливом розвитку основної зони технології периферії змінюються на працезберігаючі, що стимулює мобільність трудових ресурсів і готовність їх до міграції до інших регіонів світу. Стійкі міграційні потоки створюють певну міграційну систему, яка включає країни-експортери і країни-імпортери трудових ресурсів.

Міжнародну трудову міграцію характеризують взаєпов’язані процеси: еміграція – виїзд робочої сили з країни; імміграція – в’їзд робочої сили до приймаючої країни; рееміграція – процес повернення емігрантів на батьківщину (в країну еміграції).

За сроком перебування мігрантів за кордоном розрізняють постійну і тимчасову міграцію. Постійна переважала до Першої світової війни, коли значні маси людей назавжди залишали свої країни і переселялися на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії тощо. Тимчасова міграція обмежує перебування мігрантів за кордоном певним строком з подальшим поверненням їх на батьківщину.

За правовим статусом мігранта виокремлюють легальну (законну) і нелегальну (незаконну) міграцію. Легальна міграція може бути: а) вільною – за повної відсутності контролю за в’їздом, перебуванням і зайнятістю мігрантів; б) міграцією за контрактом, який укладається між наймачем і мігрантом або групою мігрантів; в) міграцією, дозволеною лише на час виконання конкретного проекту. До нелегальних мігрантів відносять тих, хто незаконно прибув до країни в пошуках роботи або незаконно працевлаштовується, хоча перебуває в країні легально.

Історично міжнародне переміщення трудових ресурсів проходить чотири етапи (табл. 6.2).