Діти з порушенням зору

У психічному розвитку дитини важливу роль відіг­рає оптичне сприймання (зір), яке здійснюється завдяки зоровому аналізатору. Саме через зоровий ана­лізатор людина одержує найбільше вражень від навколишнього світу. Такі ознаки предметів і явищ, як світло, колір, розмір, форма, протяжність у просторі, ми пізнаємо насамперед за допомогою зору. Розвиток орієнтування в просторі також безпосередньо пов'яза­ний з діяльністю зорового аналізатора. Зоровий конт­роль має велике значення для розвитку рухів людини.

Візуальне (від лат. visualis — зоровий) сприйман­ня людьми одне одного дуже важливе для встановлен­ня міжособових стосунків і визначається функціону­ванням зорового аналізатора. При порушенні його ді­яльності у дитини виникають значні труднощі в піз­нанні світу та орієнтуванні в ньому, в здійсненні контактів з людьми, що її оточують, у різних видах діяльності.

Зоровий аналізатор складається з трьох відділів: периферійного (око), провідникового (зоровий нерв, зорові та підкоркові нервові утворення), центрально­го (мозкові клітини в зорових зонах кори головного мозку). Діяльність зорового аналізатора забезпечує сприйняття й аналіз візуальних подразників. Порушення зору у дітей залежать від сили хворобливих впливів, які зачіпають різні відділи зорового аналіза­тора.

Відповідно до ступеня порушення функції зоро­вого аналізатора дітей із стійкими дефектами зору поділяють на сліпих та слабозорих.

Сліпими є діти, в яких зорові відчуття або зовсім відсутні, через що обидва ока втрачають здатність до і прийняття світла і розрізнення кольору (абсолютна, тотальна сліпота), або зберігається відчуття світла чи незначний залишковий зір (максимальна гострота — 0,04 на оці, яке краще бачить з корекцією), недостат­ній для звичайної життєдіяльності (практична слі­пота).

У слабозорих дітей гострота зору на оці, яке кра­ще бачить при корекції звичайними засобами (окуля­ри), становить від 0,05 до 0,4. До цієї категорії відно­вить також дітей з дещо більшою гостротою централь­ного зору, які мають інші дефекти зорової функції (зокрема різке звуження межі поля зору). На відміну під сліпих, у слабозорих дітей навіть сильно поруше­ний зір є провідним аналізатором, тобто здійснює в ос­новному безпосереднє сприйняття предметів і явищ навколишньої дійсності. Слабозорі діти зустріча­ється частіше, ніж сліпі.

Причини порушення зору в дітей різноманітні. Вроджені порушення зорової функції можуть бути зумовлені генетичними факторами (наприклад, спадковими формами вроджених катаракт, помутнінням кришталика ока). Вроджені катаракти, які спричи­нюють сліпоту і слабозорість, зумовлені порушенням обміну речовин, вітамінозною недостатністю, внутрішньоутробними запаленнями тощо. Крім того, слабозорістьможе бути викликана (що буває найчастіше) різноманітними хвороботворними впливами на орган зору, який формується в період ембріонального розвитку. Найнебезпечнішими факторами, які можуть вести до патології, є токсоплазмоз, захворювання вагітної краснухою, особливо у перші місяці, коли формується орган зоруплода. Різноманітні пологові порушення, які викликають внутрішньочерепні й внутріш­ні крововиливи, переломи і зміщення кісток черепа можуть бути причиною вроджених зорових дефектів.

Набуті зорові аномалії трапляються дещо рідше. Набута зорова недостатність може бути викликана різними ускладненнями після перенесених загальних інфекційних захворюваньорганізму (наприклад, гри­пу, туберкульозного менінгіту, менінгоенцефаліту), а також травматичними, ушкодженнями мозку, очей.

Важливо розрізняти прогресуючі та стаціонарні по­рушення зорового аналізатора. При прогресуючих дефектах зоруспостерігається поступове погіршення зорових функцій,пов'язане з перебігом патологічного процесу.Це може бути спричинене такими важкими захворюваннями, як глаукома, при якій характерні підвищення внутрішньоочного тиску та зміни в тка­нинах ока, незакінчена атрофія зорового нерва, піг­ментна дистрофія сітківки, що є вродженим захворю­ванням і може проявитися в будь-якому віці.

Прогресуючі зорові порушення можуть бути по­в'язані з пухлинами мозку, які розміщуються в облас­ті мозочка, й у дітей найчастіше бувають уродженими, доброякісними. Тривалий час вони не виявляються, але на певних етапах розвитку дитини призводять до по­ступового зниження зору аж до різкого, яке нерідко супроводжується головними болями, порушеннями ро­зумової працездатності. В таких випадках чим рані­ше буде поставлено правильний діагноз і проведено оперативне втручання, тим краще для збереження зо­ру дитини і її загального розвитку.

При порушенні санітарно-гігієнічних умов діяль­ності дитини, неправильному або слабкому освітлен­ні, непомірному навантаженні на зір може розвину­тися зорова недостатність, пов'язана з аномаліями реф­ракції (заломлювальної функції ока), - короткозорість або далекозорість. Тому дуже важливі систематичні перевірки зору в дітей та обов'язкове дотримання по­рад лікаря в разі виявлення якихось відхилень (зо­крема при потребі дитина повинна носити коригуючі окуляри, додержуватись режиму зорових навантажень тощо).

До стаціонарних дефектів зорового аналізатора на­лежать насамперед деякі вроджені його пороки: мікрофтальм — аномалія розвитку, що характеризується зменшенням розмірів одного або обох очей у різних ступенях вираженості; колобоми — дефекти тканини повік або оболонок очного яблука; астигматизм — одна із аномалій здатності заломлюваності ока; ката­ракта та ін.

Крім уроджених факторів, стаціонарні дефекти зо­ну можуть виникнути внаслідок захворювань та операцій на очах, якщо патологічний процес припинився га до подальшого зниження зорової функції не призводить.

За часом настання зорового дефекту сліпих поділя­ють на сліпонароджених (якщо зір втрачено до народження та у віці до трьох років) та осліплих (тих, що втратили зір у наступні періоди життя й зберегли в пам'яті певні зорові образи).

Глибоке порушення зору як первинний дефект пря­мо або з різним ступенем опосередкованості зумовлює різноманітні особливості розвитку дітей.

Так, сліпі діти не можуть безпосередньо сприймати візуальні й просторові ознаки об'єктів і явищ навколишньої дійсності, що серйозно збіднює їх чуттєвий досвід, ускладнює орієнтування в просторі, перешкоджає образному мисленню.

Сліпота негативно впливає на формування моторно - рухової сфери дитини. Своєрідність становища сліпої дитини серед однолітків і дорослих, яке нерідко поглиблюється помилками в сімейному вихованні, у ставленні до неї з боку довколишніх (головним чином це зводиться до надмірної опіки над дитиною, захисту її від труднощів, подолання яких,сприяло б розвитку в неї цілого ряду цінних якостей), може викликати небажані відхилення в становленні її як особистості - низьку самостійність, негативізм, розпещеність тощо.

Сліпі діти усвідомлюють свій дефект, неминучі невдачі у різних видах діяльності (грі, праці, навчанні) і у спілкуванні, зумовлені неможливістю практично користуватися зоровою функцією, що часто викликає тяжкі переживання.

На розвитку вищих форм пізнавальної діяльності (логічного мислення й мови, довільного запам'ятовування, цілеспрямованої уваги) сліпота, по суті, не відбивається. Однак певна дисгармонія у взаємодії чут­тя інтелектуальних (пов'язаних з абстрактно-логічним мисленням) функцій у них нерідко має місце. Наприклад, переважанням словесно-логічної форми пізнаннянад чуттєвою можна пояснити те, що сліпі діти подеколи володіють досить широким запасом абстрактно-словесних формально правильних знань, не наповнених, однак, адекватним конкретно-предметним змістом. Спостерігається у них і деяке від­ставання в розумінні слів з конкретним значенням.

На відміну від сліпонароджених, діти, які втратили зір після певного періоду нормального розвитку, зберігають сформовані раніше зорові уявлення. Так, за­лишки колишніх уявлень завдяки зоровій пам'яті відіграють важливу роль у відтворенні образів пред­метів і явищ при сприйнятті їх словесних описів. Ступінь збереженості зорових уявлень залежить від часу настання сліпоти (чим пізніше виник зоровий де­фект, тим більший запас образів у дитини), від змісту та організації пізнавальної діяльності дітей, які втра­тили зір. Зазначимо, що зорові уявлення можуть збе­регтися у них на досить тривалий час чи протягом усього життя.

Втрачена функція зорового аналізатора компенсу­ється в сліпих дітей за рахунок активної діяльності збережених аналізаторів - слухового, рухового, так­тильного та ін. У процесі розвитку в сліпих виникають нові засоби сприйняття й аналізу дійсності, орієнту­вання в оточенні, які відіграють значну роль в їх піз­навальній діяльності. Провідна роль тут належить спеціальному навчанню і вихованню сліпих дітей, що попереджають та коригують вторинні відхилення в їхньому розвитку, формуючи та стимулюючи компенсаторні процеси в різнобічній діяльності дитини. Для забезпечення успішності компенсаторного розвитку сліпих принципово важливо формувати в них високі соціальні установки й мотиви, забезпечувати їх сві­домість і активність у різних видах діяльності, вихо­вувати наполегливість і самостійність, оптимізувати процес їх спілкування в колективі.

Особливості розвитку слабозорих дітей пов'язані насамперед з тим, що вони, на відміну від сліпих, можуть використовувати для сприймання предметів і явищ навколишньої дійсності та просторового орієн­тування збережений у них (хоча й порушений) зір. Однак досить глибоке порушення зорової функції зу­мовлює такі особливості процесу візуального сприй­няття, як уповільненість, занижена точність, звужен­ня огляду. Зоровий дефект при слабозорості певною мірою утруднює й процес орієнтування у просторі. При цьому недоліки зорової функції у слабозорих дітей не тільки кількісно знижують запас вражень (у рівнянні з нормою), а й викликають якісну своєрід­ність уявлень, що пов'язана із специфічністю зорового відбиття дійсності при різних формах слабозорості.

Так, у слабозорої дитини з порушеним відчуттям формуються збіднені (з точки зору кольорових характеристик) уявлення про предмети і явища. Діти, які страждають на сильно виражену короткозорість або далекозорість, поза спеціально організова­но процесу зорового сприйняття можуть не вловити важливих, але не дуже чітких зовні ознак об’єктів дійсності.

Неадекватні реальності предметні уявлення можуть сформуватися у слабозорих дітей з вродженою колобомою сітківки і судинної оболонки ока, тому що при цьому захворюванні предмет сприймається лише верхніми відділами ока.

Таким чином, «у дітей з частковою зоровою недостатністю за певних умов може бути виявлений не лише обмежений запас уявлень, а й можуть мати місце спотворені уявлення, які виникають унаслідок виконання частково збереженого, проте неповноцінного сприйняття» ¹(Основы обучения и воспитания аномальних детей.— М., 1965.- с. 45).

Аналізуючи особливості розвитку слабозорих дітей, вернути увагу на те, що вони (як і діти з іншими частковими дефектами) на відміну від дітей з тотальними порушеннями не завжди цілком усвідомлюють свій дефект. Внаслідок цього дитина невірно оцінює невдачі й труднощі у навчанні, грі, спілкуванні, нерідко вони стають причиною роздратованості, замкненості, негативізму. Тому дуже важливим є своєчасне виявлення часткового дефекту зорової функції у і створення для них спеціальних умов виховання і навчання.

Значна кількість слабозорих дітей потрапляє до спеціальних шкіл після кількох років перебування в загальноосвітній школі, де вони відчували певні труднощі. Ці діти не можуть оволодіти технікою читання або зрозуміти зміст прочитаного, розв'язати задачу або приклад. Те, що написано на класній дошці, зображене в таблицях, недоступне для їхнього візуального прийняття. Працездатність таких дітей нестійка через швидку втомлюваність від зорової роботи, тому в умовах звичайного шкільного режиму в них може ста­тися перенапруження зору.

Учитель початкових класів масової школи пови­нен своєчасно розпізнати слабозору дитину, проконсультуватися злікарем-офтальмологом про доціль­ність її подальшого навчання в масовій школі або направлення до школи для слабозорих.

Продовження навчання слабозорого в загальноосвіт­ній школі без контролю з боку лікаря-спеціаліста може призвести до хронічної неуспішності, педагогічної занедбаності й подальшого погіршення зору. Така дитина потребує спеціального режиму, який виключає тривалі розумові й фізичні навантаження, різкі рухи і стрибки, нахили голови тощо.

Найбільшу групу становлять діти з порушенням зору, які за умови забезпечення їм індивідуального підходу можуть навчатися в масовій школі. Це діти з відносно легким порушенням зору, аномалією реф­ракції (короткозорість, далекозорість, астигматизм). В масових школах короткозорість — дуже поширене явище. Кількість дітей, які страждають на цей дефект зору, помітно збільшується від молодшого до старшого шкільного віку. Одна з причин цього полягає в тому, що навантаження на зоровий аналізатор постій­но зростає. Наприклад, доведено, що до погіршення зору певною мірою призводить робота з дисплеєм. Тому необхідний суворий контроль за обсягом зав­дань, які пов'язані з роботою на комп'ютері.

Усі види порушення зору, які викликані аномалією рефракції, як правило, коригуються за допомогою оку­лярів. Разом з тим короткозорість й інші дефекти зо­ру в дітей можуть прогресувати. Коригуючі окуляри в цьому випадку обов'язкові. Повинні бути забезпечені такі умови: правильне освітлення, додержання режиму зорової роботи (чергування різних видів робо­ти та відпочинку), лікування супутніх хвороб, які ос­лаблюють організм та сприяють розвитку коротко­зорості.

Однак при виражених порушеннях або прогресую­чих формах слабозорості дітей слід направляти до спеціальних шкіл і дошкільних закладів, де для них створюються оптимальні умови, спрямовані на ви­правлення дефектів з використанням оптичних засобів корекції (звичайних і телескопічних окулярів, луп), спеціальних навчальних посібників і технічних засобів, із забезпеченням підвищеного освітлення робочого місця, раціонального режиму зорових та загальних навантажень. Необхідно забезпечити охорону та доцільне тренування порушеного зору слабозорих дітей. При цьому слід враховувати їхню підвищену втомлюваність принавантаженнях на зоровий аналізатор, що може викликати зниження як розумової, так і фізичної працездатності. При постійних перевантаженнях зору й організму дитини в цілому часто може спостерігатися погіршення зорових функцій, в той час як при охороні та розумному тренуванні в багатьох випадках зір може^: поліпшуватись.

Коригуючи пізнавальний і особистий розвиток слабозорих дітей, особливу увагу слід приділяти формуванню в них цілеспрямованої розумової діяльності (зокрема процесів зорового сприймання), активності й свідомості, поширенню й поглибленню кола їхніх інтересів. Виховання вищих психічних процесів позитивно впливає на пізнавальну діяльність слабозорих дітей, сприяє компенсації порушень, викликаних зоровою недостатністю.

Навіть найтяжчі зорові дефекти (включаючи вроджену тотальну сліпоту) не є перешкодою у досягненні високих результатів у розумовому розвитку й набутті людиною високоморальної суспільно цінної, активної життєвої позиції.

Виробничо-трудова діяльність сліпих і слабозорих (із значним порушенням зору) організується головним чином на підприємствах товариства сліпих, де перед­бачені види професійної праці, доступні до виконання. Ці виробництва виготовляють складні електро- і радіоприлади, електродвигуни, світлотехнічну апаратуру, деталі й запасні частини для автомашин і сільськогосподарських агрегатів тощо. Сліпі працівники, серед яких багато передовиків виробництва, проявляють творче ставлення до праці, про_; що свідчать тисячі їхніх раціоналізаторських пропозицій та винаходів.

Трудова діяльність осіб з глибокими порушеннями зору не обмежується роботою на підприємствах товариства сліпих. Серед них чимало тих, хто займається інтелектуальною працею,— викладачів вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, учителів середніх шкіл, професійних вчених, музикантів, письменників, тощо. Згадаймо імена письменника Миколи Островського, поета Едуарда Асадова, поета й переклада­ча Володимира Забаштанського, який унаслідок не­щасного випадку втратив зір, обидві руки і частково слух, піаніста Леоніда Зюзіна. Широко відомі наукові праці одного з провідних математиків Л. С. Понтрягіна, лауреата Державної премії доктора фізико-математичних наук В. І. Зубова, доктора геолого^:мінералогічних наук В. В. Тихомирова, доктора біологічних наук А. І. Лопиріна та ін. Великий внесок у розробку наукових проблем навчання й виховання сліпих дітей зробив незрячий професор Б. Г. Коваленко.

Показово, що навіть у тих видах творчої діяль­ності, де зорове сприйняття відіграє принципову роль, сліпі можуть домогтися великих результатів. Напри­клад, балерина Ліна По (Поліна Михайлівна Горенштейн) після повної втрати зору захопилася скульп­турою й досягла в цьому мистецтві значних успіхів. У роботах цього майстра талановито передано не ли­ше зовнішні риси героїв її скульптурних портретів та композицій, а й експресію руху, танцю.

Таким чином, компенсаторні процеси при глибоких порушеннях зору під впливом соціальних факторів й активної особистої позиції самого сліпого досягають такого рівня, який забезпечує високий розвиток твор­чих сил і здібностей особистості.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Яка роль слуху в розвитку дитини? До яких особливостей розвитку призводить порушення слухової функції?

2. Наведіть класифікацію слухових порушень та назвіть їх причини.

3. Порівняйте особливості розвитку глухої, пізнооглухлої та слабочуючої дитини. Назвіть загальні та відмінні риси розвитку цих категорій дітей.

4. Що повинен знати вчитель початкових класів про дітей з різними вадами слуху, які навчаються в загальноосвітній школі?

5. Самостійно ознайомтеся з прикладами досягнень осіб з порушеннями слуху за книгою М. Д. Ярмаченка «Проблема ком­пенсації глухоти».

6. Як впливають глибокі порушення зору на особливості психічного розвитку дитини?

7. За якими ознаками диференціюють дітей з дефектами зорового аналізатора?

8. Чим відрізняються картини розвитку сліпих і слабозорих дітей? Що спільного між ними?

9. Розкажіть про шляхи соціальної адаптації дітей з пору­шенням зору.

10. У чому полягає профілактика порушення зору в дітей початковій школі? Що ви знаєте про заходи з охорони зору дітей у школі?

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Акимушкин В. Н., Моргулис И. С. Трудовая реабилитация инвалидов по зрению.— К., 1983.

Воскис Р. М. Учителю о детях с нарушениями слуха.— М., 1987.

Дефектологический словарь / Под ред. А. И. Дьякова - М., 1970.

Єременко І.Г. Аномалії у дітей.— К., 1966.—С. 9—10, 30 - 35.

Земцова М.И. Учителю о детях с нарушениями зрения. – М., 1973.

Литвак А. Г. Тифлопсихология.— М., 1985.

Основы обучения и воспитания аномальних детей.— М., С. 38—48, 65—74, 75—85.

Свиридюк Т. П. Подготовка слабовидящих детей к школе. – К., 1984.

Ярмачєнко Н.Д. Проблема компенсации глухоти.— К., 1976, С. 148—164.

Дата добавления: 2014-12-25