Поняття та основні принципи трудового права

План

Основи трудового права України

Лекція №4

Мета заняття: Визначити поняття та систему трудового права України, охарактеризувати джерела трудового права України, місце Кодексу законів про працю в системі трудового права України. Засвоїти основні положення колективного та трудового договорів. Знати порядок прийняття на роботу та ознаки трудової дисципліни.

1. Загальні засади та джерела трудового права

2. Колективний та трудовий договори;

3. Робочого часу.відпустки

4. Трудова дисципліна, матеріальна відповідальність працівників

5. Порядок вирішення трудових спорів.

Трудове право є однією з провідних галузей у системі права України. Воно посідає місце на перетині між публічними і приватними галузями права. Це право останнім часом називають також соціальним правом, оскільки завдяки його нормам держава забезпечує гарантії соціального захисту громадян, які змушені здавати у найм свою робочу силу.

Предметом трудового права є суспільні відносини, які виникають в результаті укладення трудового договору, за яким працівник наймається до роботодавця для виконання відповідної роботи за певну оплату, що визначається у цьому договорі. Такі суспільні відносини заведено називати трудовими відносинами.

Трудові відносини, що виникають на підставі укладення трудового договору, становлять основу предмета трудового права, його ядро. Крім них, до предмета трудового права входять також відносини працевлаш­тування (зайнятості); з підготовки кадрів і підвищення кваліфікації; щодо контролю за дотриманням законодавства про працю; з вирішення трудових спорів або, як їх ще називають, процесуальні відносини, а також колективно-трудові відносини.

Суспільні відносини працевлаштування (зайнятості) передують виникненню власне трудових відносин. Останні поділяються на три групи взаємопов'язаних відносин:

- між громадянином і органом працевлаштування;

- між: органом працевлаштування і роботодавцем з приводу направлення на роботу;

- між роботодавцем і громадянином з приводу укладення трудового договору.

Впродовж останнього часу відносини працевлаштування отримали своє належне юридичне оформлення. З прийняттям Закону України про зайнятість населення гарантії трудових прав громадян значно зросли.

.

Джерела трудового права. Джерела права виражають собою зовнішню форму існування права. Трудове право як система юридичних норм і самостійна галузь права складається з численної кількості нормативних актів: законів, указів, постанов Кабінету Міністрів, різноманітних відомчих актів, а також локальних норм, що діють у межах конкретних підприємств.

Отже, джерело трудового права - це нормативно-правовий акт (норма права), прийнятий компетентним державним органом або на договірному рівні, в тому числі безпосередньо на підприємстві, у визначених законом межах, з допомогою якого забезпечується правове регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними суспільних відносин на підприємствах і організаціях, де використовується наймана праця.

Серед законів, що виступають джерелами трудового права, основне місце, безперечно, належить Конституції України. Вона визначає принципові позиції законодавця з найважливіших питань правового регулювання трудових та тісно пов'язаних з ними суспільних відносин. Відповідні статті Конституції закріплюють основні права громадян як суб'єктів трудового права. В них встановлюються вихідні положення оплати праці, регулювання робочого часу і часу відпочинку, дисципліни праці, охорони праці, соціального забезпечення та інші.

У Законі про підприємництво визначається, що для здійснення підприєм­ницької діяльності підприємець має право укладати з громадянами угоди про використання їх праці шляхом укладення з ними трудового договору.

Закон про підприємства в Україні передбачає, що колективний договір повинен укладатися на всіх підприємствах, які використовують найману працю. Ним гарантовано мінімальний розмір оплати праці найманих працівників усіх видів підприємств та інше.

Найбільш вагоме місце серед законодавчих актів, що виступають джерелами трудового права, належить, звичайно, Кодексу Законів про працю України (КЗпП). Він є основним джерелом трудового права.

Чинний нині Кодекс законів про працю складається з 18 глав та 265 статей. Глави III та XVI доповнені додатковими главами ІІІ-А і ХУІ-А.

Однак, незважаючи на ці і деякі подальші зміни, КЗпП все ще не відповідає тим вимогам, що ставляться до правових норм, покликаних регулювати працю у ринкових відносинах. Тому зараз триває робота над виробленням концепції нового кодексу України про працю.

Останнім часом значне місце серед джерел трудового права починають посідати Постанови Кабінету Міністрів України. Для прикладу можна навести Постанову "Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у загальнодержавній власності" або Постанову від 19 березня 1994р. "Про впорядкування застосування контрактної форми трудового договору"', якою було затверджено Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників.

Відомчі акти теж виступають джерелами трудового права. Це накази, розпорядження, інструкції галузевих міністерств, що містять приписи з окремих питань регулювання праці на підприємствах певної галузі. Наприклад, існує Наказ Міністерства охорони здоров'я в Україні від 22 березня 1996 р. "Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми".

З прийняттям Закону України про колективні договори та угоди важливе місце серед джерел трудового права посіли генеральна, галузеві та регіональні угоди, які укладаються між профспілками (їх об'єднаннями), котрі представляють інтереси найманих працівників, і власниками або їх представниками. Угодами на відповідному рівні (державному, регіональ­ному, галузевому) регулюються основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики щодо зайнятості, гарантій оплати праці, розміру прожиткового мінімуму, режиму роботи і відпочинку, умов охорони праці та ін.

Останню сходинку в переліку джерел трудового права займають локальні правові акти. Це акти, які приймаються безпосередньо на підприємствах. І, незважаючи на їх, так би мовити, найнижчий рівень в ієрархії правових актів, роль і значення цих джерел останнім часом постійно зростають. Тенденцією вдосконалення правового регулювання трудових відносин в умовах переходу до ринкової економіки є розширення сфери локального правового забезпечення.

Найбільш поширеними актами локального характеру на підприємствах є: колективний договір, правила внутрішнього трудового розпорядку, положення про преміювання, посадові інструкції, інструкції з охорони праці, графіки відпусток тощо.

Трудові правовідносини, їх склад та підстави виникнення. Трудові правовідносини є лише одним із різновидів усієї маси правових відносин, що складаються у суспільстві, де панує право. Такими вважаються всі суспільні відносини, які врегульовані нормами трудового права.

Весь комплекс суспільних відносин, які становлять предмет трудового права як самостійної галузі, називають трудовими правовідносинами.

Колективний договір. У системі трудового права колективний договір виступає одним із основних інститутів галузі права, що включає в себе досить значну кількість правових норм різного рівня - як централізованого, так і локального. При цьому останнім часом намітилась тенденція розширення сфери локальних норм у системі цього інституту. Повністю оновилися і централізовані норми, вони стали більшою мірою відповідати об'єктивним умовам переходу трудових відносин у сферу ринкової економіки. 1 липня 1993 р. було прийнято Закон ''Про колективні договори і угоди", яким встановлені правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. На основі цього Закону в новій редакції викладено главу II Кодексу законів про працю України.

Колективний договір -локально-правовий акт, що є письмовою угодою між роботодавцем і найманими працівниками, з допомогою якого забезпечується регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин на

підприємстві та узгодження інтересів працівників і роботодавців.

Колективний договір укладається між: власником або уповноваженим ним органом (особою), з однієї сторони, і профспілковими організаціями, які діють відповідно до своїх статутів, а у разі їх відсутності - представниками, вільно обраними на загальних зборах найманих працівників або уповноважених ними органів, з другої сторони.

ст.12КЗпП

Колективний договір укладається незалежно від форм власності і господарювання на підприємствах, в установах, організаціях, які використовують найману працю і мають права юридичної особи.

На колективних чи приватних підприємствах, які не використовують найманих працівників, колективний договір не укладається. Громадяни, що ведуть підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, якщо вони при цьому використовують найману працю інших осіб, колективний договір не укладають. Так само не укладається колективний договір у відокремлених підрозділах підприємств - філіях, представництвах, які не є юридичними особами.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема:

- зміни в організації виробництва і праці;

- забезпечення продуктивної зайнятості;

- нормування і оплати праці, встановлення форми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.);

- встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

- участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);

- режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку; 2* умов і охорони праці;

- забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

- гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій працівників.

Колективний договір може передбачати додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії, соціально-побутові пільги.

Проект колективного договору обговорюється у трудовому колективі і виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудового колективу.

У разі схвалення проекту колективного договору загальними зборами (конференцією) він підписується уповноваженими представниками сторін не пізніше ніж через 5 днів з моменту його схвалення, якщо інакше не встанов­лено зборами (конференцією) трудового колективу.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є особи членами профспілки, і вони обов'язкові як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Зміни і доповнення до колективного договору протягом строку його дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором.

Дата добавления: 2014-12-25