Етичні вимоги до поведінки керівника організації

Тема 6. Етика владних комунікацій

13, 67, 72, 79, 80, 88, 89, 107, 108

Поняття керівництва та його змістовна сутність. Морально-етичні вимоги до роботи керівника. Сутність лідерства в управлінській системі та його основні комунікативні ознаки. Класифікація організаційного лідерства. Функції лідерства. Соціальні, психологічні та комунікативні характеристики постаті лідера. Соціально-психологічні особливості комунікативної гри в реалізації стратегії лідерської взаємодії. Комунікативна стратегія групової лідерської взаємодії.

Базові терміни: «керівник», «керівництво», «лідер», «лідерство», «гендер»

Звичайно, усі працівники повинні мати загальну культуру, інтелект, порядність. Морально-психологічний стан в організації багато в чому залежить від керівника, визначається його особистою поведінкою і моральними якостями. Поведінка керівника, його ставлення до роботи та до людей є прикладом для підлеглих.

Можливо виділити наступні соціальні характеристики що зумовлюють постать сучасного управлінця: біографічні характеристики (вік, стать, соціальний статус, освіта); здібності (інтелектуальні та професійні); риси особистості (особисті якості: домінантність; впевненість у собі; емоційна врівноваженість; стресостійкість; креативність; прагнення до досягнень; підпприємливість; відповідальність; надійність; незалежність; комунікативність). Необхідно зазначити, що людина не народжується з вище зазначеними якостями, всі вони є поєднанням отриманих від природи особливостей і соціально-історичних умов життя.

Керівник у своїй професійній діяльності повинен володіти такими якостями:

По-перше, професійно-діловими: високий професіоналізм, здатність генерувати корисні ідеї, приймати нестандартні управлінські рішення та нести відповідальність за них, прагнення до професійного зростання, підприємливість; авторитетність; здатність до інновацій та розумного ризику, уміння здійснювати антикризове управління тощо.

По-друге, адміністративно-організаційними якостями: оперативність, уміння здійснювати стратегічний і тактичний контроль, уміння залежно від ситуації змінювати стиль управлінської діяльності, уміння розробляти дострокові програми й організовувати їх реалізацію, здатність стимулювати ініціативу, дотримуватися послідовності у своїх діях; уміння доводити справу до кінця, внутрішній контроль, уміння формувати єдину команду, використовувати знання підлеглих, усвідомлення меж своєї влади, здатність делегувати повноваження, уміння організувати час тощо.

По-третє, соціально-психологічними якостями: психологічна компетентність, управлінська культура ділового спілкування, прагнення до лідерства та влади, уміння керувати своєю поведінкою і регулювати свій психічний стан, колегіальність; толерантність; оптимізм, уміння керувати конфліктами, чітко висловлювати свої думки та публічно виступати, інтелектуальність, здатність оптимізувати соціально-психологічний клімат у колективі, створювати психологічний комфорт, емоційна стійкість, почуття гумору, уміння створювати та підтримувати свій імідж тощо.

По-четверте, моральними якостями: патріотизм; національна свідомість; державницька позиція; інтелігентність; людяність; порядність; почуття обов’язку; громадянська позиція; готовність допомагати людям; чесність; повага до гідності людей тощо.

Загалом, можливо охарактеризувати наступні складові морально-етичного портрету керівника:

Управлінець повинен мати високі прагнення, бути цілеспрямованим. Він повинен дуже хотіти отримати свою роботу, бути в захваті від можливості працювати та мати потребу в виконанні доручень. Працелюбними є ті люди, які готові робити більше, ніж потрібно. Найкращі керівники є виключно амбіційні, прагнуть до успіху та свою роботу вважають трампліном для майбутніх досягнень.

Керівник повинен бути оптимістом. Оптиміст завжди охоче вислуховує інших і їх ідеї, тому що він завжди чекає гарних новин. Песиміст слухає якнайменше, тому що очікує поганих новин.

Управлінець любить людей. Якщо робота управлінця полягає в керуванні людьми, як він може виконувати її добре, якщо не любитиме людей? Хороший керівник не ховається за дверима кабінету.

Керівник повинен бути сміливим. Він завжди спробує знайти новий спосіб виконання завдання тільки тому, що цей спосіб краще. Але він ніколи не робить це необґрунтовано.

Управлінець повинен першим братися за справу, навіть якщо, на перший погляд, вона здається не повністю виконуваною але, таким чином, він покаже співробітникам свою готовність до виконання нової справи і дасть поштовх до кращого виконання поставленої роботи.

Керівник повинен бути рішучим. Він завжди готовий ухвалювати рішення. Потрібна справжня сміливість, щоб прийняти рішення і усвідомлювати при цьому, що воно може бути помилковим.

Керівник завжди чесний. Бути чесним стосовно вищого керівництва - це говорити їм те, що, можливо, не завжди приязно чути. Бути чесним стосовно підлеглих - це говорити коли вони праві, і коли вони неправі. Бути чесним - це вміння визнавати свої помилки. Чесність в інтересах загального добра - фірми і її співробітників - завжди повинна бути вище всього.

Управлінець послідовний і скромний. Він не має потреби в лестощах оточуючих, до того ж йому не треба приховувати свої помилки. Керівник повинен бути наставником. Він допомагає своїм підлеглим розбудовувати в собі впевненість, любов до людей, честолюбство, ентузіазм, чесність, урівноваженість і рішучість[54].

Толерантність, коректність, вихованість, уміння швидко та правильно приймати важливі рішення, навички моментально адаптуватись до різних умов під час виконання важливого завдання – все це в сукупності формує позитивне враження про керівника.

Теоретичні етико-психологічні засади управлінської діяльності є підґрунтям професійної етики керівника, яка передбачає наявність теоретико-прикладних етичних знань і практичних рекомендацій, зорієнтованих на якісне виконання адміністративно-господарських функцій. Вона охоплює передовий досвід морально-психологічного розв’язання конкретних проблем управління. До основних її принципів належать:

- гуманізм і демократизм;

- соціальна справедливість;

- суверенність особистості (особиста гідність кожного є недоторканною);

- розкриття інтелектуального потенціалу людей, які працюють поруч;

- постійне вивчення людей, знання їх потреб та інтересів;

- дбайливе ставлення до природи;

- особистий приклад безперервності духовного і професійного вдосконалення.

На ефективність управлінської діяльності керівника значною мірою впливають такі індивідуально-психологічні властивості як здібності (організаторські та комунікативні, оригінальність виконання різноманітних видів роботи, швидкість оволодіння новими знаннями та навичками, здібність до лідерства, самодисципліна, відвертість, енергійність, гнучкість, захопленість, цілеспрямованість, толерантність, коректність, вихованість, уміння швидко та правильно приймати важливі рішення) та темперамент. Та успішність управлінської діяльності повністю залежить від прагнення управлінця до постійного самовдосконалення та розвитку тих здібностей та вмінь, які будуть сприяти в досягненні поставлених ним цілей.

Ключ до ефективного керівництва — могутня підтримка з боку співробітників. Бути хорошим керівником — це, передусім, мати належні стосунки з підлеглими. Підлеглі помічають буквально все і складають думку про керівника за його успіхами і невдачами, по умінню одягатися, поведінці, виконанню обіцянок, вимогливості до себе і до підлеглих тощо. При керівнику, що зумів завоювати авторитет підлеглих, зростає інтерес до роботи, до кінцевого результату, з'являється відчуття професійної гордості.

Ефективний керівник повинен мати різноманітні знання в області керування й бізнесу, спеціальних наук, пов'язаних з діяльністю компанії, володіти іноземними мовами. У наш час керівники прагнуть опановувати не тільки спеціальні знання, але й добре розумітися в економічній та юридичній сферах. У нашій країні підвищилася необхідність у знанні керівниками іноземних мов. Цьому сприяло співробітництво багатьох підприємств із аналогічними іноземними організаціями. І керівник як особа організації повинен досконало володіти хоча б однією загальноприйнятою англійською мовою. Підвищився інтерес у керівників і до психологічних питань керування. Багато хто з них проходять навчання й стажування в престижних західних школах бізнесу.

М. Вудкок і Д. Френсіс виділили наступні характеристики управлінця, який вміє впливати на людей: він чітко формулює свої думки, впевнений в собі, встановлює взаєморозуміння, нагороджує поведінку, яка вимагається, дає чіткі накази, прагне бути наполегливим, прислухається до інших[55].

Можливо виділити наступні основні етичні вимоги до керівника:

Керівник не повинен виявляти особистих симпатій, провокувати ситуації, що можуть призвести до міжособистісних конфліктів.

Вихований, інтелігентний керівник завжди перший вітається з підлеглими. Якщо він зустрічається з жінкою або людиною, старшою за віком, він теж вітається першим. Заходячи до приміщення, керівник теж вітається першим. Співробітники відповідають, але ніхто не підводиться.

Керівник не повинен припускатися грубощів, принижувати людську гідність свого підлеглого. Не можна фамільярно розмовляти з підлеглими.

Якщо керівник пообіцяв щось зробити, то обов'язково і своєчасно мусить це зробити, а якщо щось не виходить, то слід вибачитися і пояснити причину. Якщо керівник не береже свого часу, то його підлеглі тим паче не цінують свого та його часу. Треба вміти визнати свою помилку, якщо розпорядження виявилося хибним; вміти заохочувати, вміти карати; бути коректним, не дозволяти собі сперечатися через дрібниці.

Керівникові доводиться не тільки заохочувати підлеглих до роботи, а й накладати на них стягнення. Якщо він при цьому керується справедливістю, підлеглий — хоча йому і не подобається бути покараним — поважатиме керівника. Якщо керівник не вміє слухати підлеглих, то навряд чи вони захочуть звернутися до нього з якоюсь пропозицією, підтримають його у важкій ситуації.

Комунікативність – не вроджена риса характеру, її можна розвивати. Розвиток комунікативних якостей – найважливіша частина самовдосконалення і саморозвитку керівника.

До методів морального впливу керівника на працівників організації належать:

- моральне переконання, що зумовлює свідоме засвоєння етичних знань, формування мотивів опанування конкретних моральних навичок;

- моральний приклад, який характеризується вмінням керівника застосовувати моральні норми і правила поведінки, ділитися власним досвідом; наслідування при цьому є важливим соціально-психологічним засобом поширення норм моралі та їх переростання у традиції й звички;

- етична консультація (надання порад з етичних питань);

- етична експертиза, яка широко застосовується при розв’язанні конфліктів, що виникають в організації (розгляд етичних питань спеціалістом);

- рольова гра – активний метод, що сприяє набуттю моральних знань, формуванню морального досвіду. Гра розвиває моральну уяву в умовах оперативного прийняття конкретного морального вибору;

- іміджування, яке полягає в умілому моральному звеличуванні добропорядних учинків людей, в моральному захисті тих, хто діє чесно і принципово.

У світовій практиці менеджменту є правила, які забороняють певні дії управлінців, що порушують етичні або морально-психологічні вимоги до спілкування. Серед них такі:

- не можна впливати на підлеглих нищівною критикою;

- не слід шукати винних, краще шукати причини і шляхи подолання недоліків;

- не принижуй гідності працівника, краще проаналізуй його дії;

- не пред'являй претензій до працівника у присутності інших, краще висловлюй їх наодинці;

- не треба боятися хвалити підлеглого, бо успіх окрилює;

- якщо треба висловити негативну оцінку, то мову слід вести лише про результати діяльності, а не про особистість працівника;

- не обмежуй самостійність і свободу людей, треба їм довіряти і сприяти їх ініціативі, бажанню генерувати ідеї тощо.

В роботі керівника, безумовно, цінуються його ділові якості. Тому вміння спілкуватися з оточуючими має велике значення.

Якщо до керівника в кабінет заходить інша людина, яку він викликав (або навіть не викликав), він пропонує їй сісти. Якщо керівник веде бесіду з підлеглим, він не повинен довго розмовляти по телефону чи мовчки переглядати папери. Якщо розмову закінчено, керівник може першим встати з-за столу, щоб дати це зрозуміти іншому.

У своєму кабінеті керівник не підводиться, якщо до його столу підходить співробітник-жінка для обговорення поточних справ. У разі тривалої розмови керівник зазвичай пропонує співробітниці сісти.

У двері, що ведуть до кабінету керівника якщо в нього немає секретаря, також можна не стукати. У разі, коли керівник висловив побажання, щоб співробітники не входили до нього попередньо не постукавши, слід дотримуватися цього правила.

Якщо бесіда затягується, керівник може підвестися через стіл, даючи тим самим зрозуміти, що розмову завершено — це не суперечить правилам гарного тону.

Існують також основні правила до прийому відвідувачів, залежно від мети візиту чи рангу відвідувача:

- якщо візит офіційний — господар кабінету, сидячи за робочим столом, відповідає на вітання відвідувача і запрошує його сісти перед своїм столом. Час візиту, характер спілкування та його підсумки визначає господар кабінету;

- якщо візит неофіційний — зустрічаючи гостя, господар, відповідаючи на його вітання, виходить з-за столу і запрошує його в зону колегіальної роботи, а сам сідає напроти нього. Час зустрічі залежить від взаємної попередньої домовленості;

- якщо візит дружній — господар кабінету зустрічає відвідувача, стоячи в центрі приміщення, а після обміну вітаннями запрошує його сісти в крісло за журнальним столиком. Спілкування характеризується повною відкритістю, готовністю до взаємовигідних рішень.

Для того, щоб підтримувати належний рівень авторитету перед підлеглими і вирішувати поставлені завдання, керівнику необхідно володіти основними правилами проведення ділової розмови з підлеглими:

- Поставити перед собою конкретні задачі.

- Наперед скласти план розмови.

- Вибрати час, найбільш оптимальний для досягнення своєї мети.

- Вибрати місце для проведення бесід з урахуванням їх впливу на результати.

- Перш ніж почати розмову, створити атмосферу взаємного довір'я.

- Від початку до кінця розмови дотримуватися основного напряму, що веде до наміченої мети.

- При будь-яких результатах розмови намагатися бути на висоті свого становища.

- Зафіксувати отриману інформацію в придатній для подальшого використання формі.

- Припинити розмови після досягнення наміченої мети.

Такий хід розмови незмінно сприяє успіху керівника, веде до підвищення його авторитету серед підлеглих.

Якщо керівник цінує свій час, а відвідувачів досить багато, то часто використовуються наступні методи:

- Керівник доручає секретарю завчасне узгодження і дотримання термінів і дат відвідувань;

- Керівникові варто по можливості частіше спілкуватися з підлеглими на „їх території”, щоб не накопичувати питання, які потребують негайного вирішення;

- Встановити конкретні години для прийому співробітників.

Якщо своєчасно керівник не зміг прийняти відвідувача, треба вийти до нього і перепросити, пам'ятаючи, що час — це гроші.

В сучасних умовах від керівника вимагається нового мислення і відповідного ставлення до підлеглих.

Керівник нового типу в своїй роботі повинен неухильно дотримувати декілька основних принципів керівництва.

- По-перше, поведінка керівника повинна вписуватися в рамки не суто офіційні, але і не приятельські. Керівник зобов'язаний ставитися з певною цікавістю і пошаною до всіх без виключення підлеглих.

- По-друге, керівник повинен постійно контролювати відношення підлеглих до роботи і, якщо виникає необхідність, то коректувати його.

- По-третє, чітко орієнтувати підлеглих на кінцевий результат роботи.

- По-четверте, стимулювати підлеглих перспективою просування по службових східцях.

- По-п'яте, диференційовано підходити до надання ступеня свободи у виконанні виробничого завдання кожному підлеглому.

Таким чином, комунікативна поведінка керівника, основана на морально-етичних засадах, сприяє формуванню позитивного мікроклімату організації і слугує одним із вагомих чинників підвищення загального рівня корпоративної культури.

Дата добавления: 2014-12-25