Етика лідерської комунікації в діяльності організації

Зміни, пов'язані з установками й переконаннями співробітників організації, вимагають змін і в поведінці керівників. Зараз усе рідше зустрічаються люди, схильні до беззаперечного виконання наказів. Усе більше проявляється цинічне відношення до позиції керівництва. Сьогодні людей важко надихнути на самовіддану працю в ім'я процвітання фірми, у якій вони працюють, якщо цій фірмі нема чого запропонувати натомість. Тому для діяльності організації важливе значення має лідерство, яке виникає на основі внутрішньогрупової комунікації, у процесі якої виявляється найбільш активно і ефективно діючий індивід, якого сприймають як майбутнього лідера.

Лідерство - один з базових механізмів диференціації соціальної діяльності, що передбачає досягнення особливого (провідного) становища певною особою чи певною частиною групи осіб щодо інших членів групи [56].

Лідер - авторитетний член групи, організації, суспільства, який виконує роль організатора, ініціатора групової взаємодії і який сприймається даною спільнотою людей завдяки його здібностям вирішувати важливі для неї проблеми і завдання». Термін «лідерство» визначається як «процес, під час якого певні члени групи здійснюють мотивування діяльності всієї групи, ведуть її за собою»[57].

В умовах сучасного світу, що характеризується швидкими змінами, баланс між традиційним керівництвом (оптимізація процесів керування) і лідерством (формування бачення майбутнього організацій і просування організацій і їх членів до цього майбутнього) поступово зміщається убік більшої потреби в лідерстві. Сучасні організації відчувають потребу в лідерах на всіх рівнях керування для розв'язку поточних завдань, забезпечення конкурентоспроможності. Організації повинні створювати умови для забезпечення наступності управлінських і лідерських функцій, адже багато організацій відчувають надлишок керівництва й нестачу лідерства

В соціально-філософській думці існує два підходи до розуміння лідерських навичок. Згідно з першим, здатність до лідерства є соціально-набутою, тобто, через життєвий досвід і освіту він навчається майстерності соціального впливу. Згідно з протилежною тезою так званого вродженого лідерства вважається, що лідера відрізняє від більшості здатність владного впливу, яка визначається не кількістю прожитих років, а природною схильністю, вдосконаленою життєвим досвідом.

В науковій літературі найбільш поширена наступна класифікація організаційного лідерства:

1. Формальне - неформальне лідерство

Повноваження лідера в можуть бути формальними (коли людина позиціює себе як лідер у межах тієї сфери діяльності, де офіційно закріплені її владні повноваження як певні закони) чи неформальними. Як правило, влада лідера основана на його особистісних якостях, і на відміну від формальної позиції керівника, лідеру влада делегується знизу - від людей, які потребують ідеологічних поводирів. У кожній соціальній групі є свої лідери, що формують її психологічний мікроклімат. Як правило, лідер має соціальну і психологічну, емоційну опору в суспільстві або в колективах людей, які за ним слідують.

Формальні лідери одержують в своє розпорядження певну усталену організаційну структуру, яку об'єднують загальні норми, цінності, розподіл ролей тощо, і яка працює на них, можливість застосовувати санкції та ін. Проте у неформальних лідерів є свої переваги: у них немає багатьох зобов'язань щодо наявних груп або владних фігур, які пов'язують офіційних лідерів, і вони володіють більшою свободою дій стосовно своїх супротивників. Їх легітимність ґрунтується на тому, що вони є носіями і адептами нової популярної ідеї, яку вони можуть інтерпретувати в досить широких межах. Життєвість нової мети або нових справ дає їм змогу здійснювати значною мірою впливати на послідовників.

2. Активне - консервативне лідерство

«Активний лідер» - це той, що прагне відразу осягнути декілька цілей, той, хто вміє використовувати невдачі задля досягнення нових висот; їх життєве кредо – усе, або нічого. Основною помилкою такого лідера є здатність до хибних рішень та самовпевненість. «Консервативний лідер» - той, хто завжди зважено вибирає стратегію досягнення мети, прагне до стабільності. Основною помилкою такого лідера є невміння адекватно відгукнутися на вимоги часу та скористатися представленими можливостями[58].

3. Адміністративне - функціональне лідерство

Адміністративний той лідер, що зосереджує основну увагу на поєднанні формального та неформального впливу. Функціональний – той, хто акцентує увагу на функціональній спрямованості своєї діяльності.. Варто зазначити, що для людей, які використовують своє владне становище для досягнення мети і отримання привілеїв, роль лідера виявляється важкою. Той, хто взагалі не використовує свою позиційну владу, також не досягає успіху в ролі лідера, оскільки люди чекають, що він візьме на себе відповідальність за досягнення визначеної ідеї. Лідери, які не реагують на такі сигнали, утрачають авторитет, люди перестають їх слухати або починають використовувати їхні слабкості для іншої мети, а не для проповідування загальної ідеї. Особиста влада обумовлена особистісними якостями людини, і якщо її використовують для власної мети, то оточення починає боятися лідера, або повністю залежати від нього. Той лідер, який не використовує особисту владу, швидко втрачає довір'я, і йому важко примусити інших людей прислухатися до себе.

Можливо виділити наступні лідерські функції: конструктивна, організаційна, координаційна, інтеграційна, виховна.

- Конструктивна функція полягає у вираженні загальних суспільних інтересів в конкретній програмі, орієнтованій на задоволення інтересів діяльної більшості членів суспільства, переконань та прагнень якомога більшої кількості людей і груп, але за умови, що вони не зачіпатимуть інтересів інших членів суспільства.

- Організаційна функція включає процес підбору учасників комунікаційного процесу та утворення системи управління, об'єднання прихильників, планування стратегічних процесів і дій.

- Координаційна функція передбачає узгодження різних напрямів організаційної діяльності, тобто лідер повинен приводити свої рішення і суспільний вибір відповідно до громадської думки та прийнятою у суспільстві системи цінностей.

- Інтеграційна функція полягає в об'єднанні однодумців навколо програми лідера.

- Виховна функція виражає уміння лідера вести за собою людей, налагоджувати відносини з ними. Лідера вирізняють не честолюбство, бажання або вміння виокремитися й реальна перевага, а справжнє природне право сильної, вольової і одночасно інтелектуальної особи вести за собою людей.

Лідер – це особистість, яка володіє владною схильністю (природною чи набутою в процесі самовдосконалення), даром впливати на інших та підкоряти їх своїй волі задля реалізації певної мети. Постать лідера в організаційній системі слід розглядати крізь призму його здатності до ефективної комунікації, тобто здатності переконання послідовників у тому, що певні події та факти мають тільки той сенс, якого надає їм лідер. Здатність до переконання послідовників, як один із ступенів внутрішньо групової комунікації, сприяє утворенню міцних зв’язків у системі ціннісних орієнтацій суб’єктів та формує їхній спільний світогляд. Сприйняття лідерства як здатності однієї особистості до організації взаємодії групи підкреслює його перетворювальний, розвиваючий характер.

Для формування когнітивного образу лідера необхідні такі якос­ті: спроможність вселяти віру у се­бе й свої можливості; здатність переконувати послідовників у новому вирі­шенні старих проблем; уміння за­довольняти комунікативні потреби свого оточення, самопоінформованість, саморегуляція, мотивація досягнень).

В процесі розвитку у людини складається уявлення про навколишній світ, і його можна охарактеризувати «як систему очікувань і гіпотез особистості щодо до зовнішньої дійсності: у цьому образі відображається те, у що особистість вірить. На основі образу світу людина вибирає та інтерпретує інформацію про навколишнє середовище і саму себе, будує свою діяльність. Образ світу формується у взаємодії індивіда з довкіллям. Суттєву роль у цьому разі виконує зворотний зв'язок, який індивід у процесі діяльності отримує від зовнішнього середовища»[59], тому у формуванні лідерського типажу велику роль ві­діграє потреба у спілкуванні, у сприйнятті своїх думок, міркувань, переконань. Адже формування образів світу ґрунтується не просто на логічній обробці інформації, а тісно пов’язане емоційно-мотиваційними аспектами життєдіяльності. Особистість характеризується направленістю, її діяльність орієнтована на певну мету.

Для ефективного лідерства важливою є якісна комунікація, тобто, вплив на кожну конкретну особистість, на кожного члена групи, виховання у нього лідерських навиків, уміння взяти відповідальність за результати справи. Лідер не тільки передає інформацію, але й активно сприймає її, тобто, для нього важливим стає комунікативний зв'язок з аудиторією, наочне підтвердження усвідомлення тих ідей та цінностей, що стали визначальними не тільки для нього, але й для групи в цілому. Справжнього лідера відрізняє неабиякий інтелект та сила волі, які він прагне запозичити і у своїх послідовників.

Враховуючи те, що лідерство - це момент комунікації щонайменше між двома людьми, які необхідні для виникнення лідерства як феномена, тому для аналізу цього процесу важливим є поняття комунікативного впливу. Комунікативний вплив є процесом взаємодії між людьми, у результаті якого відбувається зміна поглядів, переконань та цінностей окремих учасників комунікативного процесу. Комунікативний вплив є психологічною основою лідерства, адже ключовою ознакою лідерства є влада, тобто, можливість підпорядкувати собі іншу людину. Щоб стати лідером і залишатися ним, людині мало мати потенційну владу, треба користуватися нею, постійно впливати на своїх послідовників, нав'язувати їм свою волю, проводити через них свої рішення та надихати їх до нових звершень. Прагматичну спрямованість у лідерстві мають такі комунікативні функції: встановлення контакту, самопрезентація, соціальна орієнтація, функція стимулу та регулююча функція.

Однією з основних складових постаті лідера є його соціальні характеристики. Соціальні характеристики включають зв'язок лідера з різними соціальними групами, з тими, інтереси яких він представляє, з тими, які підтримують його і є союзниками, а також із тими, які є його опонентами і відкритими ворогами. Феномен лідера заснований на особливій чутливості людини до соціального впливу, тому, коли людина знаходиться у групі, її поведінка може радикально змінюватися залежно від психологічної стійкості і здатності супротиву зовнішньому тиску. У присутності інших людей у одних підвищується активність, швидшає реакція і зростає швидкість мислення, у інших — навпаки, переважають тенденції до гальмування. Таким чином, увага і оцінки групи є найсильнішими регуляторами поведінки людей.

Визначимо, передусім, ті спільні риси, що притаманні постаті лідера загалом. Для лідера важливим є відчуття своєї внутрішньої природи, чесність і прийняття відповідальності за власні дії, можливість кращого життєвого вибору, постійний процес розвитку свого потенціалу до максимально можливого. Для особистості, яка реалізує потребу в самоактуалізації й розвитку активності, є характерним ефективне сприймання реальності; адекватне сприйняття себе та інших, навколишньої природної та суспільної реальності; спонтанність, простота, природність; концентрація уваги на проблемі (на відміну від концентрації уваги на собі); незалежність у судженнях, потреба у відокремленості від загальної маси; свіжість сприймання нової інформації; містичність і трансцендентний досвід; почуття причетності, єдності з іншими; глибокі міжособистісні стосунки; демократичний характер відносин; розмежування засобів і цілей; філософське почуття гумору; креативність; опір окультурюванню[60].

Можливо визначити такі основні складові успішної діяльності лідера, як уміння тримати творчу рівновагу, здатність до організації діяльної команди, націленість на результат, мотивація для послідовників, бачення перспективи. Для реалізації означених складових можливо виділити такі основні риси характеру успішного лідера: цілеспрямованість; дотримання пріоритетів; спокій; терпіння; порядність; наполегливість; вірність; ініціатива [61].

Психологічними характеристиками успішного лідера також є: відвертість; рішучість; допитливість; критична налаштованість; чутливість; багатий досвід і терпляче ставлення до помилок; орієнтованість на результат; довір'я; натхнення; ентузіазм; спокій; добросердість і уважність; свобода від забобонів; сміливість; здатність виявити кращі якості в інших людей; комунікабельність; упевненість; гнучкість. Домінуючими рисами успішного лідера мають стати вимогливість; рішучість; внутрішня сила; психічна стійкість; уміння адекватно реагувати на ситуацію.

Для того, щоб лідеру завоювати довіру послідовників, необхідний характер, компетентність і мудрість. Характер визначають три складові: цілісність як уміння стримувати обіцянки, дані самому собі; зрілість, що полягає у комбінації мужності й доброти; високий інтелект, як здатність сприймати життя не як змагання, у якому є місце лише для одного переможця, а як ріг достатку з великою кількістю нереалізованих можливостей. Компетентність складається зі знань і умінь, необхідних для виконання конкретних завдань[62].

За правильного налагодження комунікативних зв’язків між лідером і його учнями та послідовниками встановлюється певний ступінь довіри. Емоційно зрілий лідер зі сформованим поглядом на своїх послідовників і впевненістю у позитивній оцінці своїх учинків та переконань, зможе вільно висловлювати свої думки та формувати загальні позиції.

Послідовники, зазвичай, обирають собі таких лідерів, які схильні до певного типу комунікативних зв’язків зі своїм оточенням. Залежно від того, як послідовники визначають свою взаємодію з оточенням, так само вони позиціонують свої відносини з лідером. Якщо послідовники бачать себе у опозиції й конкуренції один із одним, вони будуть схильні вибирати сильного лідера, який чітко визначить свою позицію і буде її дотримуватись. Якщо послідовники бачать себе партнерами з іншими – виникають рівноправні відносини з лідером, якщо бачать себе незалежними від інших, вони вибирають лідера, від якого вони можуть залежати лише номінально. Щоб реально оцінювати навколишню реальність і вчасно реагувати на можливі зміни, лідер має бути відкритим для нової інформації та нових ідей.

Статус та авторитет лідера у групі залежить від його вміння будувати комунікативну гру. Варто зазначити, що у великій групі (яка у процесі публічного виступу часто перетворюється на натовп) критичність оцінки отриманої інформації занижується, але ця інформація сприймається лише як тимчасова і не перетворюється у переконання. У малій групі є реальна оцінка поданих ідей та фактів, але ті ідеї, що витримали критичне осмислення, перетворюються у переконання. Задля того, щоб отримати авторитет у невеликій за кількістю учасників соціальній групі, варто враховувати такі її комунікативні особливості: члени малої групи володіють загальним лексичним досвідом; загальні слова і побудови висловів виступають своєрідними символами як приналежності індивіда до даної соціальної групи, так і властивій даній групі соціальної диференціації. Звідси однією з додаткових переваг членства у групі є легкість комунікації з собі подібними.

До якої б групи не потрапила людина, вона перш за все повинна навчитися внутрішній мові нової групи, причому новачку потрібно засвоїти не тільки прийняті категорії та їх символи, але також невисловлені передумови щодо того, як ці лексичні одиниці взаємопов'язані. Навчаючись мислити конвенційними термінами, людина стає учасником символічного оточення даної групи. Вона орієнтується у часі і просторі за допомогою координат, які використовує група; вона мислить тими самими категоріями, які використовує у розмові з іншими, і які інші використовують у розмові з нею. Це дає їй змогу порівнювати свій досвід із чужим, уточнювати значення і одержувати інструкції щодо незрозумілих позицій.

Завдяки здатності людини до абстрагування й самоусвідомлення груповий досвід внутрішньо зачіпає не тільки поведінковий рівень, але й рівень абстрактного мислення. Оскільки люди мають загальну систему комунікації й мови, вони можуть здобувати досвід на умоглядному рівні, з огляду на що стає можливим поява загальних або колективних концепцій. Процес навчання або придбання досвіду групою починається з того моменту, коли один з її членів починає керувати визначенням можливої стратегії поведінки й у випадку успішного вирішення ними внутрішніх і зовнішніх проблем групи здобуває визнаний статус лідера.

Лідерські якості особистості найбільшою мірою виявляються під час її взаємодії зі спільнотою, тобто, лідера оцінюють з точки зору тієї ролі, яку він відіграє у своїй групі. Лідерство – це робота у команді, відповідно, лідерство можна визначити як функцію особистості, що реалізується внаслідок її взаємодії з конкретною соціальною ситуацією. У даному разі важливими є ціннісні установки та потреби послідовників, їхні прагнення та переконання. Лідер не тільки передає групі свої сили та енергію, але й черпає нові сили від своїх послідовників, адже основним його бажанням має бути не влада, а щире бажання допомогти ближньому. Як наслідок, виникає таке співтовариство, у якому можливі індивідуальний творче зростання і розвиток особистісних якостей членів групи.

Процес комунікації загалом потребує від комуніканта вміння диференціювати за поведінкою та зовнішнім виглядом реципієнта ступінь досягнення поставленої ним у процесі комунікації мети. Лідер – це, певною мірою, спостерігач, який активно оцінює та інтерпретує отриману інформацію, яка надходить із зовнішнього світу, а не пасивно сприймає її. Формальним критерієм завершеності комунікативного акту є факт ухвалення реципієнтом отриманого від комуніканта повідомлення, тобто, наявність достовірного зворотного зв'язку від реципієнта та фізичне ухвалення ним повідомлення комуніканта, тобто, лідер і його послідовники активно взаємодіють та постійно оцінюють один одного. Особливо важливо те, як послідовники оцінюють діяльність лідера, оскільки від цього буде залежати їхнє бажання слідувати за ним.

Для того, щоб правильно побудувати комунікативну стратегію групової лідерської взаємодії, можливо виділити такі її основні складові:

- знайти свій голос, з’ясувавши особисті цінності;

- подати приклад, звіривши свої власні дії із загальнолюдськими цінностями;

- побачити майбутнє, уявивши захоплюючі та піднесені можливості;

- заручитися підтримкою загального бачення означеної проблеми, звернувшись до загальних прагнень;

- шукати можливості, відкриваючи шляхи змін, зростання та вдосконалення;

- експериментувати і йти на ризик, постійно досягаючи невеликих перемог і навчаючись на чужих та власних помилках;

- формувати співпрацю, висуваючи спільну мету і будуючи взаємне довір'я;

- виховувати у оточення впевненість, передаючи йому повноваження і надаючи свободу дій;

- визнавати внесок послідовників, виявляючи вдячність за індивідуальні досягнення;

- використовувати набуті цінності і перемоги для стратегії майбутньої діяльності[63].

Дії лідера серед членів соціальної спільноти зумовлені їх ціннісно-нормативною системою. Норми та цінності лідера мають збігатися з ціннісними уявленнями більшості членів цієї групи. Тобто, якщо у групі є людина з відповідним соціально-психологічним настроєм і бажанням діяти, але її цінності не збігаються з нормами і цінностями членів групи, то група не висуне її як свого лідера. Лідер – це такий член спільноти, який отримує владу та авторитет завдяки відповідності його норм і ціннісних орієнтацій груповим, шляхом взаємодії членів групи та відповідної їх організації, задля досягнення спільної мети.

Людина не зможе стати лідером, якщо вона не має здатності організувати команду послідовників: «лідерство – це здатність мобілізувати інших людей задля того, щоб виконати поставлену місію. Успішне лідерство передбачає ведення, об’єднане з рішучістю, хоробрістю й витривалістю»[64]. Тому без довіри до послідовників, розуміння їхніх проблем та недоліків неможливо досягнути тієї високої мети, що ставить перед групою лідер. Аспект довіри включає у себе передбачуваність і стабільність серед членів спільноти, вміння знайти спільну мову у критичних ситуаціях.

Сучасні лідери мають діяти як провідники змін. Вони повинні концентрувати увагу не на контролі поведінки співробітників, а на розвиткові ініціативи і підтримці виникаючих у них ідей. Він не стільки тягне підлеглих за собою, скільки розчищає їм шлях. Не підлеглі працюють на лідера, а лідер – на підлеглих. Керівник стає скоріше слугою тих, кого він веде, а не командиром, контролером або архітектором бюрократичних організаційних систем.

Роль лідера полягає в тому, щоб указати людині її покликання. Головний виклик, що стоїть перед лідером – об’єднати різних людей, з різними системами цінностей, змусити їх відчути себе єдиним цілим, згуртувати їх навколо однієї великої мети. Але справжній лідер не прагне перетворити своїх послідовників в покірний натовп чи в інертну масу, його метою є спроба допомогти людині зазирнути у свій внутрішній світ, відчути свою індивідуальність та свободу.

Як наслідок, виникає таке співтовариство, у якому можливе індивідуальне творче зростання та розвиток особистісних якостей послідовників, прагнення допомогти ближньому, з урахуванням його власної свободи.

Дата добавления: 2014-12-25