Сутність іміджу як суспільного феномену та його ґенеза в історичному контексті

Модуль 3. Імідж організації в аспекті корпоративної культури

Тема: Комунікативний вимір корпоративної етики

Модульна контрольна робота № 2

8, 13, 14, 16, 19, 20, 21, 22, 32, 33, 40, 46, 47, 54, 70, 87, 106, 109, 120

Мета: Проаналізувати сутність комунікацій в організаціях з позиції їх ролі і місця в системі корпоративної культури

Завдання:

1. Проаналізувати етичний зміст організаційного комунікативного процесу в організаційній системі.

2. Визначити зміст, особливості та основні стратегії міжособового спілкування в організації та етичні норми проведення колективних обговорень.

3. Дослідити особливості реалізації владних організаційних комунікацій з позицій їх відповідності нормам та принципам корпоративної культури.

Тема 7. Поняття іміджу та його змістовні ознаки

Феномен іміджу та його реалізація в суспільному середовищі. Історична обумовленість дослідження іміджу.Роль керівника у формуванні його іміджу. Класифікаційні ознаки іміджу. Функції іміджу. Феномен імені у реалізації позитивного іміджу. Використання особистої символіки та невербальної комунікації у створенні позитивного іміджу. Методи формування позитивного ставлення.

Базові терміни: «імідж», «самоімідж», «іміджмейкер», «брендінг»

При згадці слова «імідж» у кожного з нас мимовільно виникає ланцюжок асоціацій: «образ — враження — чутка — репутація — слава — престиж — громадська думка». Позитивний імідж, що допомагає людям одержувати популярність, владу і гроші, розглядається як важлива умова особистого і професійного успіху. Керований імідж став одним з провідних не цінових важелів конкурентної боротьби в різних сферах соціального життя: політиці, шоу-бізнесі, торгівлі і виробництві. Для того, щоб в океані однотипних пропозицій успішно реалізувати свій «товар» (послугу, кандидатуру), необхідно викликати особливі позитивні відчуття людей, тобто створювати відповідний імідж. У міру підвищення значущості іміджу як суспільного феномена з'явився новий напрям в суспільному житті — іміджмейкерство або індустрія іміджу. Секретами цієї майстерності володіють «піарники», політтехнологи, маркетологи, іміджмейкери, психологи.

На наш погляд, існують дві головні причини підвищення уваги до іміджу в сучасному західному світі. Ми живемо в епоху, коли індивідуальне самовираження проголошується однією з провідних цінностей особи, а особистий успіх — її першорядною задачею. Разом з цим безпосередня взаємодія людей все більше витісняється медіа-комунікаціями — спілкуванням через мережу технічних засобів і інформаційних технологій (таких, як телефон, Інтернет, ЗМІ тощо). Живе людське спілкування замінюється спілкуванням символічним — обміном інформацією, узагальненими образами і умовними позначеннями, тобто символами в широкому значенні цього слова.

Історія свідчить, що в стародавньому світі людина, яка претендує на політичне лідерство, повинна була довести свою винятковість у відкритих битвах або публічних виступах перед численною публікою. Нинішні державні мужі практично звільнені від прямого спілкування з народом, взаємодія з яким здійснюється через проміжний канал різних інформаційно-символічних систем. Це рекламна продукція, телевізійні виступи, газетні інтерв'ю, реакції. Таким чином, імідж і діяльність, з ним зв'язана, є спеціально організованою комунікативною системою, за допомогою якої окрема особа або група людей презентує себе в символічній формі.

З другого боку, імідж — це те, що серед інших рівних умов дозволяє людям зробити несвідомий вибір на користь його носія. Це щось, що працює таємно, але вірно. Наприклад, харизматичний імідж володіє привабливістю якихось «чарівних властивостей», що посилюють вплив його володаря на оточуючих людей.

Оскільки людина живе як в світі символічному, так як і в реальному. Виділяється цілий ряд ситуацій, де ми безпосередньо реагуємо саме на імідж, а не на реальність:

1. Імідж-репутація, на яку ми спираємося при зверненні в банк або авіакомпанію. Звичайний клієнт не в змозі спиратися на річний звіт або аудит, тому він формує самостійний образ шуканого об'єкту під впливом ЗМІ.

2. Імідж політика. Оскільки виборець не має з ним особистих контактів, він повинен реагувати на його цьому символічне представлення у вигляді іміджу. У разі голосування за партійними списками виборець також може спиратися виключно на іміджеве представлення партії і її керівників.

3. Імідж товару. За наявності множини об'єктивно однакових марок, наприклад, пральних порошків, пива або сигарет, покупець починає реагувати на символічні відмінності між ними, попередньо закарбовані в образ даного товару фахівцями.

4. Імідж фірми, який виникає як частина нематеріальних активів фірми при продажу її іншій особі. При цьому істотна частина суми платиться саме за її символічне вимірювання.

Появу іміджу вперше датують 60 - 80 роками ХХ століття, в дослідженнях закордонних вчених з галузі загальної та соціальної психології.

Тогочасний імідж трактувався переважно в контексті теорії сприйняття, діяльності, спілкування і соціального пізнання. Привертало увагу дослідників те, що імідж є феноменом, який використовується для репрезентації у суспільних відношеннях того чи іншого типу групової поведінки (Г.Геджорел, Дж. Тернер). Іншим варіантом такої репрезентації є імідж-технології, що використовують для програмування духовного життя і поведінки суб’єктів (індивідів) груп загальноцивілізаційними і ментальними стереотипами і символами групового поведінки, що використовуються для опосередкованої мотивації успіху. В даному контексті вагомість мають такі характерні риси іміджу, як мінливість, гучність, ситуативність.

В Україні поняття іміджу міцно закріпилося і увійшло в життя за останнє десятиліття. Про імідж розмірковують політики, бізнесмени, журналісти. Поняття «імідж» часто знаходить своє відображення в періодичній пресі, телепередачах, рекламі, тощо. Але зазвичай найчастіше говорять про індивідуальний імідж людини: політичного лідера, державного діяча, кінозірки. Майже настільки ж часто можна чути про імідж фірми, організації, політичної партії, суспільного руху.

Визначень «іміджу» існує безліч. Найбільша їх частина зводиться до того, що імідж (лат. imago, image) - це образ відомої особи або речі, що створюється засобами масової інформації, стереотипами масової свідомості, літературою чи самим індивідом. Для пересічного громадянина імідж – це певна цінність, що є запорукою успіху і сприйняття людини суспільством загалом.

У інших джерелах він трактується як цілеспрямовано формований образ кого-небудь або чого-небудь, наприклад, “ імідж ” – англійське слово, що означає “образ”, “ореол”, - це емоційно забарвлений образ будь-кого, чи будь-чого, який склався у масовій свідомості і має характер стереотипу. Турбота про свій імідж – краща само презентація, яка закарбовується у свідомості людей.

На даний час може сприйматися як форма соціального замовлення, адже існує багато людей і професій, котрі пропонують цілий спектр пропозицій і послуг в області іміджу. Зокрема, починаючи з консультацій в області іміджу, надання різноманітних послуг по формуванню іміджу (іміджмейкінг), і закінчуючи продажом продуктів, позиційованих як засоби створення відповідного іміджу (одяг, косметика, журнали, предмети інтер'єру тощо Можна з впевненістю сказати, що на сьогодні імідж зайняв певну нішу на ринку в специфічній індустрії послуг і розвивається далі.

Поняття іміджу близьке до поняття персоніфікації, але включає не лише природні якості особистості, а й спеціально створені. Крім того, це поняття включає як і зовнішність людини, та і її внутрішній світ, і психологічний тип.

Імідж - це образ, але такий, що повною мірою породжує ефект спекулятивності у відношенні до тих технологій на які він спирається. Виникненню такого ефекту сприяє традиційне тлумачення поняття образу, яке передбачає обов’язковість елементу суб’єктивності у формах його зовнішнього відображення, з одного боку суб’єктивності, яка пов’язана з уявленням про себе суб’єкта, з іншого боку прагненням ідентифікувати через нього те, що є бажаною інформацією з точки зору цього суб’єкту для тих хто знаходиться з ним в спілкуванні. З такого боку образ відтворює картину світу або його фрагменти, вводячи в дію не самого суб’єкта, а його ідею, яка слугує відображенням уявлення про нього. Не дивно, що ця особливість образного мислення завжди привертала до себе увагу представників різних галузей наукових знань. Вона тлумачиться, як засіб емоційно - чуттєвого переживання, що, маючи певну знакову природу, здатна виражати внутрішній стан суб’єкту, і, водночас, виступає символом, зовнішній вияв якого знімає безпосередність в зв’язку цих знаків з тими явищами, з якими вони асоціюються. Визначену якість узагальнює художній образ, як ідеальну систему, своєрідний мікросвіт, що надає індивідуальному досвіду статус загально духовної естетичної цінності.

В аспекті масової культури художній образ, набуваючи публічності, суттєво починає відрізнятись від свого прототипу, набуваючи форми соціального міфу. В площині соціальної міфології художній образ змінює свої функції, він втрачає свою штучність і набуває якостей кліше – логотипу, з яким пов’язують ті чи інші узагальнені уявлення про професійні якості певної особистості. Таким чином, художній образ під впливом масової культури перетворюється в імідж-образ, допомагаючи просувати у соціальних вимірах певні ідеї, уявлення тощо.

Формула дії іміджу:

Дія іміджу на людей відбувається за формулою AIDA, де

A (attention з англійської “увага ”) – привернення уваги;

I (inters) – пробудження інтересу до іміджу;

D (demand – з англійської “вимога”, “потреба ”) – пробудження потреби здійснити дію;

А (action) – спонукати до виконання дії.

Дослідники стверджують, що 92% враження залежить від того, який людина має вигляд. Тому багато хто з політиків і менеджерів завоюють акторський лік без, вивчаючи мистецтво посміхатись, постановку голосу, техніку жестів, міміки. В цьому процесі можуть допомогти іміджмейкери – спеціалісти по формуванню іміджу, що працюють у режимі посилення акцентування уваги на вже наявних можливостях особистості (керівника організації чи установи).

Роль керівника у формуванні його іміджу має зводитись до максимально можливої допомоги іміджмейкеру, тобто до повної відкритості назустріч йому, готовності сприймати його рекомендації у якості програми своїх дій. Керівники часто бувають психічно закриті, і зовнішнє прагнення наслідувати вказівки зводиться до скутості і створює лише маску, що призводить до слабкого ефекту.

У такому разі керівнику варто пройти:

- тренінги на релаксацію (розслаблення),

- набути комунікативних навичок,

- засвоїти технологію “зовнішнього іміджу”.

Варто зазначити, що кожний індивід на підсвідомому рівні засвоює ті моделі поведінки, які приносять успіх, тому чим об’єктивніші уявлення про свою поведінку, тим дієвою буде стратегія і тактика цієї поведінки.

Імідж в концентрованій формі задає суть людини або організації. Відштовхуючись від іміджу, ми можемо будувати свої взаємостосунки з даною людиною: обирати його в депутати, призначати на посаду, віддавати йому свої голоси в президентській кампанії. Звідси випливає проста істина: чим точніше ми виберемо і побудуємо свій імідж, тим ефективніше буде комунікація.

Імідж існує тому, що ми самі реагуємо на нього позитивно. Загалом позитивним його аспектом є те, що обидві сторони породжують типи поведінки, в яких самі і зацікавлені. Ніхто не створюватиме собі негативний або конфліктний імідж. Побудова іміджу ведеться строго по одному із законів пропаганди, відповідно до якого немає сенсу витрачати гроші на руйнування стереотипу, а слід будувати свій стереотип з опорою на сформований. Імідж в цьому плані виступає як новий стереотип, який створюється відповідно до стереотипу, який вже є в аудиторії. Ми тільки наближаємо до об'єкту, що цікавить нас (лідера, організацію тощо).

Зазвичай споживач інформації бачить те, на що він підсвідомо налаштований. Він вбирає, наприклад, характеристики щирий, сильний, упевнений, будучи чутливішим саме до цього набору комунікативного спектру. Масова свідомість формує ідеальний імідж, на відповідність з яким перевіряється реальна особистість, і мова спілкування між цією особою і її оточенням побудована саме на лексиці цього типу.

І в політиці, і в бізнесі для публіки безпечніше мати якомога більше інформації. Але одночасно виявилося, що і інформація сама по собі може працювати, як реальний продукт, створюючи ту репутацію, до якої слід прагнути в цілях ефективного ведення бізнесу, успішної участі в політиці. Сьогодні ці дві тенденції зійшлися разом, висуваючи на одне з перших місць імідж.

Дата добавления: 2014-12-25