У сироватці крові за Кінгом

Визначення активності аспартатамінотрансферази

Завдання. Провести кількісне визначення активності АсАТ у сироватці крові за методом Кінга.

Принцип. Метод базується на розвитку забарвлення, що виникає при взаємодії 2,4-динітрофенілгідразину з щавлевооцтовою та піровиноградною кислотами.

Хід роботи. В одну пробірку наливають 0,2 мл си­роватки крові (дослідна проба), в другу 0,2 мл дистильованої води (контрольна проба). Потім в обидві пробірки додають 0,5 мл розчину аспарагінової кислоти і 0,5 мл розчину α-кетоглутарової кислоти та ставлять на 60 хв у термостат при 37°С. Після інкубації в обидві пробірки додають по 1 мл 2,4-динітрофеніл-гідразину для припинення процесу трансамінування і знов ставлять їх в тер­мостат на 15 хв, після чого додають по 10 мл 0,4н NaOH, перемішують та за-лишають стояти 1-2 хв до появи забарвлення. Інтенсивність забарвлення дослідної проби визначають на ФЕК (зелений світлофільтр) проти конт­рольної. За калібрувальною кривою знаходять активність АсАТ.

Клініко-діагностичне значення. Широке розповсюдження і висока активність трансаміназ в органах і тканинах людини, а також порівняно низькі величини базальної активності цих ферментів у крові є основою для визначення їхнього рівня у сироватці крові при поразках серця, печінки. Органічні порушення при гострих і хронічних захворюваннях супроводжуються деструкцією клітин і призводять до виходу трансаміназ з осередку ураження в кров. Так, при інфаркті міокарда активність АсАТ сироватки крові вже через 3-5 годин після нападу збільшується в 20-30 разів (норма 0,1-0,45 ммоль/(год∙л)). При ураженнях печінки (цироз, гепатит) більш характерним є підвищення в крові активності АлАТ (норма 0,1-0,68 ммоль/(год∙л)). У клініці визначення активності трансаміназ використовують не тільки для діагностики, але й для прогнозу та перевірки ефективності лікування захворювань.

ЛІТЕРАТУРА

1. Губський Ю.І. Біологічна хімія / Ю. І. Губський. – Київ-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000. – С. 236-240.

2. Губський Ю.І. Біологічна хімія: підручник / Ю. І. Губський. – Київ-Вінниця: Нова книга, 2007. – С. 288-295.

3. Біохімія людини: підручник / Я.І. Гонський, Т.П Максимчук., М.І Калинський. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – С. 407-411.

4. Біологічна хімія / Л.М Вороніна та ін. – Харків: Основа, 2000.– С. 332-337.

5. Березов Т.Т. Биологическая химия / Т.Т Березов, Б.Ф.Коровкин. – М.: Медицина, 1998. – С. 431-440.

6. Биохимия: учебник / под ред. Е.С. Северина. – М.: ГЭОТАР-МЕД, 2003. – С. 469-476.

7. Николаев А.Я. Биологическая химия / А.Я. Николаев. – М.: ООО Мед. информ.аг-во, 1998. – С. 309-313.

8. Практикум з біологічної хімії / Д.П. Бойків, О.Л. Іванків, Л.І. Коби-лянська та ін.; за ред. О.Я. Склярова. – К.: Здоров’я, 2002. – С.146-167.

9. Лабораторні та семінарські заняття з біологічної хімії: Навч. посібник для студентів вищих навч. закл. / Л.М. Вороніна, В.Ф. Десенко, А.Л. Загайко та ін. – Х.: Вид-во НФаУ; Оригінал, 2004. – С. 194-195.

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ 11

ЗАНЯТТЯ 4 (2 години)

Тема: Обмін амоніаку: джерела, механізми знешкодження, транспортні форми. Орнітиновий цикл уреогенезу (цикл Г. Кребса). Біологічна роль синтезу сечовини у печінці. Порушення орнітинового циклу. Утворення амонійних солей у нирках. Визначення сечовини і амоніаку у біологічних рідинах.

Актуальність. Внаслідок реакцій дезамінування амінокислот, пуринових і піримідинових нуклеотидів, біогенних амінів та інших процесів вивільнюється амоніак, який є токсичною для організму людини сполукою. Особливо чутливою до амоніаку є центральна нервова система. Вміст його в крові не повинен перевищувати 60 мкмоль/л. Тимчасово знешкодження амоніаку відбувається в місцях його виникнення шляхом відновлювального амінування α-кетоглутарату з утворенням глутамату, амінування аспартату і глутамату з утворенням кислотних амідів аспарагіну і глутаміну, яким, особливо глутаміну, належить важлива роль у транспорті амоніаку до печінки і нирок. Завершальна стадія знешкодження амоніаку відбувається у печінці шляхом синтезу сечовини та нирках шляхом утворення амонійних солей. Сечовина і амонійні солі виводяться із сечею.

Мета. Ознайомитися з шляхами утворення амоніаку в організмі, його токсичністю, механізмами транспорту та знешкодження. Вивчити ферментні реакції біосинтезу сечовини у печінці, амонійних солей у нирках. Вивчити та вміти охарактеризувати порушення обміну амоніаку – гіперамоніємію, її причини, прояви, наслідки. Ознайомитися з методами визначення сечовини і амоніаку у біологічних рідинах та їх клініко-діагностичним значенням.

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

ПІД ЧАС ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ

1. Шляхи утворення амоніаку в організмі.

2. Механізми тимчасового та кінцевого знешкодження амоніаку.

3. Транспорт амоніаку із тканин у печінку та нирки. Реакції утворення глутаміну та аспарагіну, їх роль. Роль аланіну в транспорті амоніаку.

4. Утворення амонійних солей у нирках, значення процесу.

5. Орнітиновий цикл утворення сечовини у печінці: ферментні реакції, роль. Генетичні дефекти ферментів циклу (ензимопатії).

6. Гіперамоніємія: її причини, прояви, наслідки.

ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Укажіть де переважно локалізований процес утворення сечовини?

А. Нирках. В. Кишечнику. С. Печінці. D. М’язах. Е. Підшлунковій залозі.

2. Укажіть транспортну форму амоніаку в крові.

А. Триптофан. В. Ізолейцин. С. Амонійні солі. D. Глутамін. Е. Сечовина.

3. Укажіть регуляторний фермент орнітинового циклу.

А. Орнітиндекарбоксилаза.	D. Аргіназа.
В. Цитрулінсинтетаза.	Е. Аргініносукцинатліаза.
С. Карбамоїлфосфатсинтетаза.

4. За рахунок якого процесу відбувається знешкодження амоніаку в нирках?

А. Синтезу амонійних солей.	D. Синтезу сечовини.
В. Відновного амінування.	Е. Синтезу біогенних амінів.
С. Непрямого дезамінування.

5. За рахунок якого процесу переважно відбувається знешкодження амоніаку в нервовій тканині?

А. Трансамінування.	D. Синтезу амонійних солей.
В. Синтезу сечовини.	Е. Синтезу біогенних амінів.
С. Утворення амідів дикарбонових амінокислот.

6. Основна маса азоту з організму виводиться у вигляді сечовини. Зниження активності якого ферменту у печінці призводить до гальмування синтезу сечовини та накопичення амоніаку в крові та тканинах?

А. Уреази.	D. Пепсину.
В. Аспартатамінотрансферази.	Е. Карбамоїлфосфатсинтетази.
С. Амілази.

7. Основним кінцевим продуктом білкового обміну в організмі людини, який виділяється у найбільшій кількості із сечею є:

А. Глутамін. С. Сечова кислота.	Е. Сечовина.
В. Амонійні солі. D. Аспарагін.

8. Укажіть нормальний вміст (ммоль/л) сечовини у крові.

А. 3,0-4,0. В. 3,3-8,3. С. 8,4-12,2. D. 10,0-13,0. Е. Більш, ніж 9,0.

9. У хворого, 25 років, спостерігається аргінінемія і аргінінурія. Вміст сечо-вини в крові та сечі знижений. Дефіцитом якого ферменту це зумовлено?

А. Глутаматдегідрогенази.	D. Аргініносукцинатсинтази.
В. Аргінази.	Е.Триптофан-5-монооксигенази.
С.Орнітинкарбамоїлтрансферази.

10. Яка амінокислота є проміжним продуктом при біосинтезі сечовини та розщеплюється з утворенням орнітину і сечовини?

А. Лейцин. В. Цитрулін. С. Аргінін. D. Валін. Е. Глутамат.

ПРАКТИЧНА РОБОТА

Дата добавления: 2015-04-30