Суд і процес 3 страница

Поразка Сербії наблизила остаточну втрату Болгарією незалежності. Дізнавшися, що Іван Шишман має намір укласти союз із угорцями, Баязид І у 1393 р. обложив Тирново. Облога тривала три місяці. Його захисники виявили надзвичайну стійкість. У місті лютував голод, однак усі пропозиції про здачу обложені відхиляли. Лише за допомогою зрадника турки вдерлися до Тирнова. Городян жорстоко покарали за опір. Частину з них убили, частину вигнали, а частину обернули на рабів. Івана Шишмана турки полонили в м. Нікополі.

У 1395 р. османи завоювали Добруджу. Всі ці території увійшли до складу Османської держави. З болгарських земель примарну самостійність зберігало тільки Відинське царство, що вважалося васалом султана. Після того, як військо угорських хрестоносців розпочало воєнні дії проти турків, цар Іван Срацимир зважився зректися васальної залежності. Розрахунки царя виявилися помилковими: хрестоносці не здолали османів. У вересні 1396 р. вони зазнали поразки під Нікополем. Цей розгром вирішив долю останнього осередку болгарської державності. У покарання за зраду Івана Срацимира турки оволоділи Відином, а самого царя полонили. На п'ять століть болгарські землі опинилися під владою османів.

Тепер на Балканах залишалися осколки лише двох непідвладних туркам держав - Сербії та Візантії, їхню загибель відстрочило вторгнення до Малої Азії монгольських військ Тімура (Тамерлана).

У 1402 р. османів розбили поблизу Анкари, а Баязид І потрапив у монгольський полон. Зі скрутного становища Порти намагались скористатися її сербські васали. Серби зблизилися з Візантією, а князь Стефан Лазаревич (1389-1427) дістав від візантійського імператора титул деспота. Цей титул дав найменування Сербській державі, яка в першій половині XV ст. називалася "деспотовиною".

Однак остаточно розірвати васальні зв'язки з Портою сербам не вдалося. Угорці не надали їм належної допомоги, і князь Стефан Лазаревич мусив виявляти чудеса спритності, щоб зберегти прихильність султана Мехмеда. Він навіть підтримував Мехмеда в його боротьбі з сепаратизмом турецьких феодалів. У нагороду за це султан включив до складу Сербії окремі суміжні території.

У 1421 р. Стефан Лазаревич оволодів Зетою (майбутньою Чорногорією). Однак зміцнення Сербської деспотовини виявилося нетривалим, її ослаблювали війни з Венецією, внутрішні міжусобиці, васальна залежність від Османської імперії та Угорщини.

З другої чверті XV ст. Сербія вступила в період занепаду. Натиск угорців і турків зменшував її територію. Серед сербських феодалів, які очолили боротьбу за збереження деспотовиною самостійності, не було єдності. Частина з них орієнтувалася на Угорщину, частина - на Венецію, частина - на османів. У1439 р. турки захопили м. Смедерєво й оволоділи всією Сербією. Лише чутки про організацію європейцями хрестового походу змусили султана укласти в 1444 р. договір з Угорщиною. Договором передбачалося відновлення Сербської деспотовини. Спроба мадярів порушити того ж року цей договір призвела до їх розгрому турками під Варною.

Новий етап османської експансії розпочався у 1453 р., коли султан Мехмед II оволодів Константинополем. Падіння Візантійської імперії докорінно змінило ситуацію в Південно-Східній Європі. Османи більше не бажали рахуватися з напівзалежним статусом Сербії. У найближчі роки турки декілька разів вторгалися на її територію. Здолавши опір героя сербського народу воєводи Ніколи Скобалича, турки до 1459 р. підкорили Сербську деспотовину. Самостійність Сербії було остаточно ліквідовано. Тоді ж турки зробили спробу захопити Зету (Чорногорію), її територію поділили між собою Османська імперія і Венеція. Антитурецька боротьба державця Верхньої Зети Івана Чорноєвича тривала 25 років. Тільки в 1496 р. Чорногорію остаточно завоювали османи.

Кілька десятиліть турки намагалися загарбати Боснію. Спочатку вони лише втручалися у змагання місцевих феодалів за верховну владу. В ході цієї боротьби одна частина боснійської знаті спиралася на підтримку османів, інша шукала союзу з Угорщиною. На союз із Угорщиною сподівалися й останні боснійські королі, котрі правили у 1421-1463 рр. - Тертко II, Стефан Томаш І, Стефан Томашевич. їхнім наймогутнішим противником виступав південно-боснійський феодал Степан Вукчич Косач. За допомоги турків він домігся у 1448 р. самостійності від центрального боснійського уряду, а його новий титул ("герцог святого Сави") дав Південній Боснії нову назву - Герцеговина.

Загарбання турками Константинополя збентежило боснійську знать. Заручившись підтримкою папи Римського, король Стефан Томашевич відмовився сплачувати османам данину. У відповідь на це Мехмед II у 1463 р. рушив з військом на Боснію. Найважливіше місто Бобовац здалося туркам без бою. Незабаром у полон потрапив і сам боснійський король, якому за наказом султана відтяли голову. Така сама доля спіткала й багатьох воєвод.

Трохи більше місяця знадобилося туркам, щоб остаточно підкорити Боснію, і майже стільки ж - угорцям, щоб відбити у турків два північно-боснійські міста - Яйце і Сребрениця. Ці останні осередки сербської державності існували до початку XVI ст.

Дата добавления: 2015-05-23