Залежно від контингенту учасників виокремлюють – міжособистісне, особистісно-групове таміжгрупове. 2 страница

Несвідомий початок представлений практично у всіх психічних процесах, властивостях і станах людини: несвідомі відчуття (рівноваги, пропріорецептивні (мязові); неусвідомлювані зорові і слухові відчуття (викликають мимовільні реакції рефлексій в зоровій і слуховій системах); неусвідомлювані образи сприйняття – існують і проявляються у феноменах, пов'язаних з пізнаванням раніше баченого, у відчутті знайомості (при сприйнятті об'єкту, предмету, ситуації); несвідома пам'ять – яка пов'язана з довготривалою і генетичною пам'яттю ( управляє мисленням, уявою, увагою, визначає зміст думок людини в даний момент часу); несвідоме мислення – виразно виступає в процесі вирішення людиною творчих завдань; несвідома мова — це внутрішня мова; несвідома мотивація, яка впливає на спрямованість і характер вчинків і багато іншого, неусвідомлюваного в психічних процесах, властивостях і станах.

Але основний інтерес для психології представляють так звані особистісні прояви несвідомого. Великий внесок в розробку проблеми особистісного несвідомого вніс З.Фрейд, за яким несвідоме включає латентні, тимчасово неусвідомлювані і пригнічені, витиснені за межі свідомості процеси і стани психіки.

Несвідоме в особистості людини – це ті якості, інтереси, потреби і тощо, які людина не усвідомлює у себе, але вони їй властиві і проявляються в різноманітних мимовільних реакціях, діях, психічних явищах.

Виділяють три основні групи особистісного несвідомого: 1) помилкові дії – обмовки, описки, помилки при написанні або слуханні слів; 2) мимовільне забування – імен, обіцянок, намірів, предметів, подій і ін., що прямо або побічно зв'язано для людини з неприємними переживаннями; 3) несвідомі явища особистісного характеру, що відносяться до розряду уявлень і пов'язані із сприйняттям, пам'яттю і уявою: сновидіння, марення, мрії.

Обмовки – несвідомо детерміновані мовні дії артикуляцій, пов'язані із спотворенням звукової основи і сенсу вимовлюваних слів. Вони вважаються невипадковими, особливо їх смисловий характер. З.Фрейд стверджував, що в них проявляються приховані від свідомості особистості мотиви, думки, переживання. Вважається, що обмовки виникають із зіткнення несвідомих намірів людини, інших її спонук зі свідомою метою поведінки, яка знаходиться в суперечності з прихованим мотивом. Обмовка виникає – коли підсвідоме перемагає свідоме. Тобто, психологічний механізм, лежачий в основі всіх помилкових дій – у виникненні протидії двох різних намірів.

Забування імен пов'язане з певними неприємними відчуттями людини, що забуває по відношенню до людини, яка носить забуте ім'я, або до подій, що асоціюються з цим ім'ям. Вони зазвичай відбуваються проти волі і ця ситуація характерна для більшості випадків забування імен.

Сновидіння особлива категорія несвідомого, зміст яких (за Фрейдом), пов'язаний з несвідомими бажаннями, відчуттями, намірами людини, його незадоволеними або не цілком задоволеними важливими життєвими потребами.

Сферу несвідомого З.Фрейд вважав джерелом мотиваційної енергії, що знаходиться в конфлікті зі свідомістю. Прагнучи позбавитися від конфліктних станів, індивід удається до захисних механізмів – витіснення, сублімації (заміщенню), раціоналізації і регресії, які підтримують цілісність свідомості.

На відміну від З.Фрейда, К.Г.Юнг не вважав несвідоме тільки сховищем пригніченого негативного особистого досвіду, а вважав його також місцем об'єктивнішої психологічної діяльності, пов'язаної з інстинктивними основами філогенезу людського роду. Він представив систему несвідомого людини, що складається з двох рівнів: «особисте несвідоме», яке базується на «колективному несвідомому», причому зміст останнього відображають архетипічні процеси. К.Юнг вважав, що свідомість заснована на глибинних пластах колективного несвідомого, на архетипах – уявленнях, сформованих у людства у далекому минулому.

Причому, під впливом глибинних структур, природжених програм, універсальних образів (символів) знаходяться всі людські мимовільні реакції.

Єдність свідомого і несвідомого виявляється в установках (Д.Н.Узнадзе) – готовності людини сприймати дійсність і діяти певним чином.

Система несвідомого формується унаслідок витіснення недозволених, заборонених культурою імпульсів і потягів. Система свідомості розвивається спільно з розвитком органів чуття. Свідомість на відміну від несвідомого «володіє здатністю пізнавати категорії простору і часу».

Вирізняють три основні рівні прояву неусвідомлюваних психічних явищ: підсвідомість, передсвідомість та надсвідомість.

Підсвідомість відіграє роль своєрідного резервуару свідомості – в ній міститься незапитувана інформація свого і чужого досвіду, закладені можливості різних комбінацій цієї інформації. Водночас підсвідомість є й основою репродуктивної (повторної) діяльності людини. Підсвідомий рівень неусвідомлюваних психічних явищ – це поведінкове ядро індивіда, сформоване на ранніх стадіях його розвитку. Тут знаходяться узагальнені, автоматизовані в досвіді даного індивіда стереотипи його поведінки (уміння, навики, звички, інтуїція), імпульсно-емоційна сфера ( структурно локалізована в лимбічній (підкірковій) системі головного мозку). Тут формуються неусвідомлювані устремління індивіда, його потяги, пристрасті, установки. Це мимовільна сфера особистості, "друга натура людини", "центр" індивідуальних поведінкових штампів, зразків поведінки.

Але підсвідомість не є лише системою забезпечення діяльності свідомості, у ній завжди було і є те, що не проходить через свідомість, те, з чим пов'язане існування непізнаних явищ психіки.

Підсвідомість, має багаторівневу структуру: на нижньому рівні – автоматизми та їх комплекси; на вищому – інтуїція.

Автоматізми підсвідомого рівня – це комплекси дій, що стереотипно здійснюються, в типових ситуаціях (звичне управління технікою, виконання звичних обов'язків, манера поведінки із звичними предметами, мовні і мімічні штампи). Ці поведінкові автоматизми розвантажують свідомість, звільняючи її від постійних повторних рішень стандартизованих завдань для більш кваліфікованої діяльності.

У підсвідомості виділяються і різні комплекси – нереалізовані бажання, пригнічені прагнення, різні побоювання і неспокої, амбіції і завищені претензії (комплекси неповноцінності, соромязливості і ін.).

Підсвідомі прояви завжди присутні в процесах свідомості, вони відповідальні за переробку неусвідомлюваних дій, формують неусвідомлені спонуки, емоційно орієнтують свідомість на найбільш значущі сторони діяльності. На рівні підсвідомості відбувається миттєва оцінка сприйманого об'єкту або явища, їх відповідність нормам, зафіксованим в підсвідомості.

Якщо свідомість озброєна поняттями, то підсвідомість – емоціями і почуттями. Особливістю підсвідомої сфери є її стійкість, нерухомість. Фобії, страхи, істеричні фантазії, спонтанна тривожність і радісне передчуття, готовність індивіда діяти в різних ситуаціях певним чином, імпульсний – це теж сфера підсвідомості.

Вищою сферою підсвідомості вважається інтуїція – це процес миттєвих осяянь, комплексного обхвату проблемної ситуації, виникнення несподіваних рішень, неусвідомлене передбачення розвитку подій на основі спонтанного узагальнення попереднього досвіду.

Проте інтуїтивні рішення не виникають тільки у сфері підсвідомості, інтуїція задовольняє запит свідомості на певний комплексний блок раніше отриманої інформації. Саме це повязано з надсвідомістю. Вважається, що в результаті взаємодії свідомості і несвідомого можлива поява надсвідомого, яке проявляється в художніх образах, наукових відкриттях і інших продуктах творчості.

Надсвідомість утворює той рівень, де відбувається синтез свідомого і підсвідомого, де закладаються основи творчої, а не репродуктивної діяльності (д ля інтуїції, наприклад, характерні безпосередність, несподіваність, неусвідомленість шляхів одержання нових знань).

Уявлення про специфіку надсвідомого рівня вперше було позначене К.С.Станіславським, під яким він розумів вищий етап творчого процесу, відмінний як від його свідомих, так і від несвідомих компонентів.

В.П.Симонов інтерпретував надсвідомість як механізм творчої інтуїції, завдяки якому відбувається рекомбінація колишніх вражень, відповідність яких дійсності встановлюється повторно.

Наявність надсвідомості дозволила розділити неусвідомлювані явища психіки на дві частини: 1) інформація, детермінована минулим – несвідоме; 2) інформація, детермінована необхідним майбутнім – надсвідоме.

Один з цікавих зв'язків несвідомих і надсвідомих процесів проявляється в тому, що сформулювавши завдання, можна надати підсвідомості працювати над нею, а свідомість буде зайнята справою, що не вимагає серйозної концентрації. Як правило, ще до закінчення роботи декілька спалахів осяяння підкажуть потрібну відповідь. Наприклад, часто нам краще думається, коли ми робимо якусь монотонну фізичну роботу; після тривалих піших прогулянок до нас приходять осяяння, вирішуються заплутані проблеми.

Але причина тут не тільки в монотонності. Вважається, що досягненню стану осяяння сприяє цілий ряд методик – повторення позитивної фрази; прослуховування улюбленої музики; споглядання витворів мистецтва; читання поетичних творів; прогулянки в улюбленому куточку природи або міста; рибалка. Всі ці і багато інших чинників сприяють подоланню колишніх ментальних установок і можуть служити пусковим механізмом для осяяння.

Ще один зв'язок несвідомого і надсвідомого проявляється уві сні. Багато геніальних відкриттів і осяяння відбувалися уві сні. Історія знає немало прикладів, коли сни-осяяння приводили до геніальних винаходів і наукових відкриттів (Дмитру Менделєєву приснилася періодична система хімічних елементів; Ейнштейн стверджував, що свою знамениту теорію відносності він побачив ще в юності уві сні).

Ще одним рівнем прояву неусвідомлюваних психічних явищ є виділена З.Фрейдом передсвідомість – прикордонна область між несвідомим (підсвідомістю) і свідомістю, система психіки людини, основною відмітною ознакою якої виступає наявність в ній інформації і процесів, що не є свідомими душевними актами (спогадів, неактуалізованих знань і тощо), але здатних легко стати свідомими (усвідомленими) при збіганні певних умов.

Наприклад, частиною передсвідомості є доступні фрагменти пам'яті – (пам'ять про все, що робили вчора, вулиці, на яких жили раніше і ін. минулі переживання). Передсвідомість подібна до великого складу пам'яті, в якому свідомість може мати потребу для виконання своїх функцій.

Передсвідоме істотно відрізняється від несвідомого і свідомості за змістом (зокрема можливості і мірі усвідомленості-неусвідомленості, формі, енергії, функціям тощо). Як система психіки передсвідоме забезпечує взаємозв'язок свідомості і несвідомого.

За Фрейдом несвідоме (підсвідоме) – гніздо сильних, але пригнічених потягів і бажань (лібідо і мортидо), які виявляються у нашому житті, і видають себе в сновидіннях, помилкових діях і невротичних симптомах.

З.Фрейд, прагнучи зобразити психіку «топографічно», в назвах різних систем психічного апарату (несвідомого, передсвідомого і свідомого), вказав на їх відстань від поверхні свідомості. Система несвідомого знаходиться в найглибшому, затишнішому і недоступнішому місці психічного апарату, тоді як система свідомого складає саму верхню і доступну його частину, а передсвідомість між ними – це «вартовий», який перевіряє кожну несвідому душевну спонуку, змінює її, відкидає або допускає до поверхні свідомості. Передсвідомість допомагає забезпечувати безпеку і збереження організму, вона посередник між реальним зовнішнім світом і подіями в психічному плані.

Передсвідоме і його зміст виникає не тільки унаслідок роботи з несвідомим але і унаслідок впливів, витікаючих з поверхні (від подразників, що впливають на нього з боку зовнішнього світу). При цьому в передсвідомому постійно утворюються нові уявлення-змісти (виникнення нових думок, бажань і поява фантазій).

Формування системи свідомості пов'язано з можливістю контакту людини з навколишнім світом, а також з системою передсвідомості.

Свідомість управляє найскладнішими формами поведінки, що вимагають постійної уваги і свідомого контролю, і включається в дію в наступних випадках: 1) при виникненні несподіваних, інтелектуально складних проблем, що не мають очевидного рішення; 2) при необхідності подолати фізичний або психологічний опір на шляху руху думки або тілесного органу; 3) при необхідності усвідомити і знайти вихід з певної конфліктної ситуації, яка сама собою не може вирішитися без вольового рішення; 4) при несподіваних ситуаціях, що містять в собі потенційну загрозу у разі неприйняття негайних дій. Такі ситуації виникають перед людьми практично безперервно, тому свідомість як вищий рівень психічної регуляції поведінки постійно присутня і функціонує.

Несвідомі явища разом з передсвідомими управляють поведінкою, хоча функціональна роль їх різна, причому кожен тип несвідомих явищ по-різному пов'язаний з поведінкою людини та її свідомою регуляцією.

Несвідомі психічні явища, що знаходяться в області передсвідомості являють собою факти, пов'язані з нижчим рівнем психічної регуляції поведінки, порівняно зі свідомістю – несвідомі відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, установки). Вони є просто нормальною ланкою в загальній системі психічної поведінкової регуляції і виникають на шляху просування інформації від органів чуття або з сховищ пам'яті до свідомості (кори головного мозку).

Несвідомі явища, які раніше усвідомлювалися людиною, але з часом перейшли у сферу несвідомого (підсвідомість) – рухові уміння і навики, які на початку свого формування були свідомо контрольованими діями (ходьба, мова, уміння писати, користуватися різними інструментами).

Ці явища – певний етап на шляху просування інформації при русі як би у зворотному напрямі: від свідомості до несвідомого, зокрема до пам'яті.

Несвідомі явища, що с тосуються особистісного несвідомого (бажання, думки, наміри, потреби), витиснені з сфери людської свідомості під впливом цензури. Цей тип відноситься до мотиваційних процесів і виникає при зіткненні різноспрямованих, конфліктних з погляду моралі мотиваційних тенденцій.

1. Поняття про особистість у психології. Співвідношення понять “індивід”, “особистість”, “індивідуальність”.

У психології поняття особистості є одним з основоположних. На думку С.Л.Рубінштейна особистість утворює «основу, що зсередини визначає розуміння психіки людини в цілому».

Разом з поняттям " особистість " вживаються терміни " людина", "індивід", "індивідуальність ". При цьому нерідко вони або ототожнюються, або протиставляються (і те і інше є помилковим). Але для адекватного розуміння особистості важливо чітко розмежовувати вказані поняття.

Змістовно ці поняття переплетені між собою, і серед них «людина» – найширше і загальне, решта включаються в нього.

Людина – це родове поняття, вказуюче на віднесеність істоти до людського роду, в якому затверджується генетична зумовленість розвитку власне людських ознак і якостей.

З точки зову психології, людина – це перш за все біологічна істота, що належить до виду Homo sapiens (людина розумна), наділена свідомістю, тобто здатністю пізнавати суть як зовнішнього світу, так і свою власну природу і відповідно до цього поступати і діяти розумно. Людина як біологічний вид характеризується особливою тілесною організацією, істотними ознаками, якими є: прямоходження, наявність рук, пристосованих до праці, високорозвинутий мозок. Людина здатна осягати світ в поняттях і перетворювати його згідно зі своїми потребами, інтересами і ідеалами.

Людина разом з тим істота суспільна, завдяки суспільству вона як носій свідомості виявляється здатною не тільки пізнавати і трудитися, але і усвідомлювати свої внутрішні процеси, співвідносити бажання і стан із зовнішніми обставинами життя і діяти розумно.

Самосвідомість є вершиною розвитку свідомості людини.

Індивід – це одиничний представник людського роду (підкреслює, що мова йде про одиницю, яка належить певному цілому (людському роду).

Як індивіди люди відрізняються один від одного не тільки морфологічними особливостями (зріст, тілесна конституція і колір очей), але і психологічними властивостями (здібностями, темпераментом, емоційністю).

Поняття «особистість» відрізняється від понять «людина» та «індивід». Особистість з точки зору психології – категорія суспільно-історична, суспільна суть і соціальні функції якої є головними показниками в її характеристиці.

В широкому розумінні поняття «особистість» вживається для визначення соціальності людини. Особистість – діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, що займає певне положення в суспільстві і виконує певну суспільну роль. В понятті «особистість» відображено те, що така одиниця як індивід має властивості, які набуваються в суспільстві, в процесі сумісної діяльності з собі подібними та духовного розвитку.

Поняття особистості має різні варіанти тлумачення. Зокрема, під особистістю розуміється:

1) індивід як суб'єкт соціальних відносин і свідомої діяльності або системна властивість індивіда, що формується в спільній діяльності і спілкуванні;

2) конкретна людина з індивідуально проявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими і фізичними властивостями;

3) конкретна людина, взята в системі її стійких соціально обумовлених психологічних характеристик, які проявляються в суспільних зв'язках і відносинах, визначають її етичні вчинки і мають істотне значення для неї самої та оточуючих;

4) конкретна людина, що є представником певної держави, суспільства і групи ( соціальної, етнічної, релігійної, статевовікової тощо ), усвідомлює своє відношення до оточуючих людей і соціальної дійсності, включена у всі відносини останньої, а також займається своєрідним видом діяльності і наділена специфічними індивідуальними і соціально-психологічними особливостями.

Є і інші тлумачення цього поняття, але більшість з них сходяться в тому, що поняття особистості характеризує людину як соціальну істоту з соціальним характером життя. Тобто, особистість характеризують саме соціальні якості людини («соціальна людина», людина в світі інших людей).

Позиція особистості – це система її відносин, які характеризують етичну зовнішність особистості, її соціальні установки.

Особистість є одночасно об'єктом і суб'єктом суспільних відносин. Багатство особистості залежить від різноманіття та глибини її зв'язків з іншими людьми, від активного (творчого) відношення до життя.

Як об'єкт суспільних відносин особистість будучи членом суспільства знаходиться у сфері впливу різних відносин – економічних, трудових, політичних, ідеологічних, причому останні сприяють формуванню психології особистості, її світогляду, соціальних установок.

Особистість як суб'єкт – діяч суспільного розвитку, вступаючи у відносини з людьми, особистості творять історію під впливом об'єктивних суспільних закономірностей.

Особистість – істота свідома, і може вибирати той або інший спосіб життя: віддавати всі сили суспільству або жити особистими інтересами. Це залежить від суспільного положення людини, від рівня усвідомлення нею об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, а також від внутрішнього світу особистості.

Так, Л.І.Божович, визначаючи особистість підкреслювала, що особистістю є людина, яка має такий рівень психічного розвитку, який робить її здатною управляти своєю поведінкою і діяльністю. Крім того, особистість володіє певною ієрархією мотивів та здатна підпорядковувати нижчі мотиви вищим, вона відносно незалежна від зовнішніх дій і поводиться відповідно до власних, самостійно, свідомо вироблених цілей і намірів.

Однією з сторін особистості є її індивідуальність.

Індивідуальність – це особистість в її своєрідності. Найчастіше коли під індивідуальністю мають на увазі оригінальність особистості, або певну головну особливість особистості, яка робить її несхожою на оточуюючих. Кожна людина, індивідуальна, але індивідуальність одних виявляється дуже яскраво, інших – малопомітно. Індивідуальність може виявлятися в інтелектуальній, емоційній, вольовій сфері або відразу у всіх сферах психічної діяльності.

Отже, поняття індивідуальність означає, що ці соціальні якості, загальні для людей риси, виявляються дуже своєрідно в кожного індивіда, який є унікальністю.

Індивідуальність – це особлива форма буття людини в суспільстві, це конкретна особистість, вираження її суспільної сутності в окремій, індивідуальній формі, вона виражає спосіб буття конкретної особистості як субєкта самостійної діяльності, що формується в процесі цієї діяльності.

Вважається, що особистості поза індивідуальністю не існує, не набувши своєї індивідуальності, особистість не набуде самостійного буття.

Справжня суть індивідуальності пов'язана з цілісним уявленням про людину, в єдності всіх її властивостей і особливостей. За Л.Фейєрбахом, індивідуальність – це неподільність, єдність, цілісність, нескінченність … «наскрізь, всюди я індивідуальна істота».

Б.Г.Ананьев також вважав, що індивідуальність можливо розкрити через інтеграцію всіх властивостей людини як індивіда, як суб'єкта діяльності і як особистості. Індивідуальність – це окремий, самобутній світ, відносно незалежний, суверенний, самостійний.

Згідно з цим розумінням, особистість є соціальною за своєю сутністю, але індивідуальною за способом свого існування, вона – єдність соціального та індивідуального. Але особистість визначається не індивідуальним світом, а тим, якою мірою цей її індивідуальний, особистісний світ вміщує в себе «світ людини».

Для розуміння відмінностей між поняттями особистості та індивідуальності важливо знати, що риси людини як індивідуальності, які виявляються в особливостях темпераменту, інтересах, здібностях тощо, можуть бути соціально значущі і соціально нейтральні. Наприклад, здібність до живопису може стати соціально значущою, якщо людина стає художником, і може залишитися нейтральною, якщо вона малює тільки для свого задоволення.

А людина як особистість є носієм соціально значущих якостей, рис та форм поведінки, діяльності. Наприклад, доброта – якість особистості, бо вона завжди направлена на інших людей і на суспільство в цілому. Різні риси особистості виховуються, цілеспрямовано формуються.

Такі вчені як А.В. Петровський, В.А. Петровський і ін. вважають, що людина є особистістю настільки, наскільки вона значуща для інших людей, наскільки здатна віддати, передати себе іншим людям, залишити в них свій слід. Тільки так вона стає значущою і для себе.

Отже, у поняттях " особистість" і "індивідуальність " зафіксовані різні сторони та виміри духовної суті людини. Суть цієї відмінності добре виражена в мові: зі словом " особистість " зазвичай вживаються такі епітети, як " сильна", "енергійна", "незалежна ", підкреслюючи тим самим її діяльнісну представленість в очах інших; про і ндивідуальність говорять " яскрава", "неповторна", "творча ", маючи на увазі якості самостійної суті.

Отже, особистість – це характеристика людини з боку тих рис, які формуються під впливом соціального оточення. Вважається, що особистістю не народжуються, а нею стають в процесі життєдіяльності завдяки входженню людини в суспільство в процесі соціалізації.

Особистість є обєктом дослідження багатьох наук – філософії, соціології, психології, етики, естетики, педагогіки, біології, медицини та ін, кожна з них вивчає особистість в своєму специфічному аспекті. Психологія акцентує увагу на тому, що соціальні впливи, які здійснюються на особистість, перетворюються у її внутрішні умови, які разом із біологічними задатками обумовлюють активність особистості, що творить її унікальність.

Особистість не тільки цілеспрямована, але й самоорганізуюча система. Обєктом її уваги і діяльності є не тільки зовнішній світ, але і вона сама, що проявляється в почутті «Я», яка є уявленнями про себе, самооцінкою, програмою самовдосконалення, здатністю до самоспостереження, самоаналізу і саморегуляції.

Бути особистістю означає здійснювати вибір, який виникає в існуючій необхідності, а також оцінювати наслідки прийнятих рішень.

1. Структура особистості. Біологічне і соціальне в структурі особистості.

Особистість – складне цілісне утворення, саморегульована динамічна, функціональна система властивостей, які безперервно взаємодіють між собою, а також відносин і дій, що складаються в процесі онтогенезу людини.

Структура особістості – цілісне системне утворення, сукупність соціально значущих властивостей, відносин і дій индивида, що склалися в процесі онтогенезу та визначають її поведінку як свідомого суб'єкта.

Розрізняють статистичну і динамічну структури особистості.

Під статистичною структурою розуміється відвернута від реально функціонуючої особистості абстрактна модель, що характеризує основні компоненти психіки індивіда. Підставою для виділення параметрів особистості в її статистичній моделі є відмінність всіх компонентів психіки людини за ступенем їх представленості в структурі особистості.

Дата добавления: 2015-04-24