Залежно від контингенту учасників виокремлюють – міжособистісне, особистісно-групове таміжгрупове. 6 страница

Загальну психологічну структуру діяльності характеризують також, крім названих вище складових предмет та засоби діяльності, які необхідні для одержання кінцевого результату, який реально задовольнить наявну потребу. Предмет діяльності – це об’єкт або сукупність об’єктів, перетворюючи які можна досягти поставлену мету (те, з чим безпосередньо має справу людина в процесі діяльності). Наприклад, предметом пізнавальної діяльності є відповідна інформація, предметом навчальної діяльності – знання, уміння і навики, а трудової діяльності — створюваний матеріальний продукт. Так, якщо мета діяльності – приготування якоїсь страви, то предмет діяльності – продукти, з яких її готують.

Взагалі предметність є основною характеристикою діяльності людини.В самому понятті діяльності вже міститься поняття її предмету. Вираз „ безпредметна діяльність ” позбавлений всякого змісту. Так, О.М.Леонтьєв вважав, що вже в самому зародженні діяльності і психічного відображення виявляється їх предметна природа.

Предмет діяльності може виступати двояко: первинно – у своєму незалежному існуванні, як такий, що підкоряє собі і перетворює діяльність суб’єкта, вторинно – як образ предмету, як продукт психічного відображення його властивостей, яке здійснюється в результаті діяльності суб’єкта.

Як засоби здійснення діяльності для людини виступають ті інструменти, якими він користується, виконуючи ті або інші дії та операції. Тобто, засоби діяльності становлять інструментальну сторону активності. До них відносять необхідні для виконання діяльності знаряддя, а також відповідні знання, навички і вміння. Розвиток засобів діяльності веде до її вдосконалення, внаслідок чого діяльність стає продуктивнішою і якіснішою.

1. Основні види діяльності та їх характеристика.

Як основні види діяльності людей зазвичай розглядають спілкування, гру, навчання і працю. Кожен з цих видів діяльності має свою структуру, психологічні особливості, цілепризначення та реалізується в конкретних видах людської діяльності: художній, продуктивній, спортивній, інженерній, педагогічній, науковій, практичній, у сфері моральності тощо.

Вони також розрізняються за кінцевими результатами (продукт діяльності), організацією, особливостями мотивації.

Спілкування – перший вид діяльності, що виникає в процесі індивідуального розвитку людини, за ним слідують гра, навчання і праця. Всі ці види діяльності носять розвиваючий характер, тобто при включенні і активній участі в них дитини відбувається її інтелектуальний та особистісний розвиток.

Спілкування розглядається як вид діяльності, направленої на обмін інформацією між людьми, що спілкуються. Воно також переслідує цілі встановлення взаєморозуміння, добрих особистих і ділових відносин, надання взаємодопомоги та навчально-виховного впливу людей один на одного.

Спілкування може бути безпосереднім і опосередкованим, вербальним і невербальним.

При безпосередньому спілкуванні люди знаходяться в прямих контактах один з одним, знають і бачать один одного, прямо обмінюються вербальною або невербальною інформацією, не користуючись для цього ніякими допоміжними засобами.

При опосередкованому спілкуванні прямих контактів між людьми немає, вони здійснюють обмін інформацією або через інших людей, або через засоби запису і відтворення інформації (книги, газети, радіо, телебачення, телефон тощо).

Гра – це вид діяльності, результатом якого не є виробництво якого-небудь матеріального або ідеального продукту (за винятком ділових і конструкторських ігор дорослих людей і дітей).

Ігри часто мають характер розваги, переслідують мету отримання відпочинку. Іноді ігри служать засобом символічної розрядки напруженості, що виникає під впливом актуальних потреб людини, які вона не в змозі ослабити іншим шляхом.

У психічному розвитку дитини гра виступає перш за все як засіб оволодіння світом дорослих та пізнання оточуючого світу. У ній на досягнутому дитиною рівні психічного розвитку відбувається освоєння об'єктивного світу дорослих. Ігрова ситуація включає заміщення, спрощення, у грі імітується дійсність, що дозволяє дитині вперше самій стати суб'єктом діяльності. В іграх проявляються та формуються всі психічні процеси та властивості дітей, розвиваються спостережливість, вдумливість, сміливість, рішучість, вміння, навички, здібності та ін.

Отже, у грі починається формування людини як суб'єкта діяльності, в цьому її величезне значення.

Мотивом гри є задоволення, яке людина відчуває від самого процесу гри.

Існує декілька типів ігор: індивідуальні і групові, наочні і сюжетні, рольові та ігри з правилами. Індивідуальні ігри є родом діяльності, коли грою зайнята одна людина, групові – включають декілька індивідів. Наочні ігри пов'язані з включенням в ігрову діяльність людини предметів. Сюжетні ігри розгортаються за певним сценарієм, відтворюючи його в основних деталях. Рольові ігри допускають поведінку людини, обмежену певною роллю, яку в грі він бере на себе. Ігри з правилами регулюються певною системою правил поведінки їх учасників. Нерідко в житті зустрічаються змішані типи ігор: наочно-рольові, сюжетно-ролеві, сюжетні ігри з правилами тощо.

Відносини, які складаються між людьми в грі, як правило, носять штучний характер в тому сенсі слова, що оточенням вони не приймаються серйозно і не є підставами для висновків про людину. Ігрова поведінка та ігрові відносини мало впливають на реальні взаємини людей, принаймні серед дорослих.

Проте, ігри мають велике значення в житті людей. Для дітей ігри мають переважно розвиваюче значення, а у дорослих служать засобом спілкування, розрядки. Деякі форми ігрової діяльності набувають характеру ритуалів, навчально-тренувальних занять, спортивних захоплень.

Навчання – це вид діяльності, метою якого є активне, свідоме та цілеспрямоване придбання та освоєння людиною знань, умінь і навичок.

Навчання може бути організованим (здійснюється в спеціальних освітніх установах) та неорганізованим (відбувається попутно, в інших видах діяльності як їх побічний, додатковий результат). У дорослих людей навчання може набувати характеру самоосвіти.

Мотивом навчання є систематичне оволодіння знаннями, навичками, уміннями, необхідними для виконання трудової діяльності, для виховання цивільної зрілості. У навчальній діяльності беруть участь як правило дві особи: вчитель та учень. Але навчання – це не просто передача знань від одного до іншого. Це перш за все процес активного оволодіння знаннями, уміннями і навичкамипід керівництвом вчителя. Навчання повинне бути розвиваючим. Даючи учням знання, викладач учить їх мислити та спостерігати, виражати те, що він зрозумів в мові. Учень оволодіває не тільки знаннями, але і способом самостійно мислити, здобувати знання.

Основною особливістю навчальної діяльності є те, що вона прямо служить засобом психологічного розвитку індивіда. Навчання є безпосередньою підготовкою особистості до праці, розвиває її розумово, фізично, естетично і лише на кінцевому етапі освоєння професії пов'язано із створенням матеріальних і культурних цінностей. В процесі навчання його цілі поступово ускладнюються та диференціюються.

Основним видом діяльності людини, який займає особливе місце в системі людської діяльності є праця. В процесі онтогенезу виникають ігрова і навчальна діяльності, пов'язані з працею і похідні від неї. Праця – свідома діяльність людини, спямована на створення нею матеріальних і духовних цінностей суспільства. Праця є необхідною умовою існування і розвитку людини та суспільства.

Кінцевий результат праці – створення суспільно значущого продукту (наприклад, врожай, вирощений фермером, сталь, виплавлена сталеваром, наукове відкриття ученого, урок, проведений вчителем).

Праця – це жива єдність фізичного та психічного, бо в процесі її активізуються і проявляються різні фізичні та психічні властивості людини. В залежності від змісту праці психічні її компоненти набувають своїх особливостей (наприклад, праця вчителя, композитора, слюсаря та ін. вимагає своїх специфічних особливостей). але є психічні якості особистості, загальні для всіх видів трудової діяльності (наприклад, наполегливість, цілеспрямованість, оптимізм тощо).

Праця вимагає відповідної підготовки та наявності певних знань, вмінь та навичок, які надбаються протягом навчання та в попередній практиці. Праця вимагає великого напруження фізичних та розумових сил людини, подолання труднощів, прояву вольових якостей людини (володінні собою, наполегливості тощо).

Праця – це джерело різноманітних емоцій, бо в процесі її людина переживає успіхи та невдачі. При позитивному відношенні до праці ці переживання стимулюють ще до більшого напруження людини.

Всю різноманітність видів людської праці підрозділяють на розумову (викладач, вчитель, вчений та ін.) та фізичну (слюсар, шахтар, металург, будівельник та ін.). До фізичної праці відносяться види людської діяльності, в яких використовується переважно мязова сила людини, а предметом її є матеріал, який є у природі, який обробляється за допомогою різноманітних знарядь. Результат фізичної праці – матеріальні продукти, необхідні для задоволення фізіологічних та матеріальних потреб людей.

Розумова праця повязана з розумовою, часто творчою роботою, результатом якої є – образи, думки, ідеї, проекти, знання, які втілюються в матеріальні форми (літературні і музичні твори, малюнки тощо) або проявляються в знаннях, уміннях та навичках обєкта цієї праці (учнів, студентів тощо).

Завдяки праці людина побудувала сучасне суспільство, створила предмети матеріальної і духовної культури, перетворила умови свого життя, відкривши для себе перспективи подальшого, практично необмеженого розвитку. З працею, перш за все пов'язано створення і вдосконалення знарядь праці. Вони у свою чергу є чинником підвищення продуктивності праці, розвитку науки, промислового виробництва, технічної і художньої творчості.

Навчання і праця протікають як правило в обов'язкових для людини організаційних формах. Наприклад, робота починається у точно встановлений час, і протягом її відповідно до плану і заданої продуктивності виготовляються продукти праці. У організованому навчанні спостерігається аналогічна картина. Заняття починаються відповідно до розкладу, і впродовж всього уроку учень займається саме цим предметом.

Всі основні види діяльності – спілкування, гра, навчання, праця – присутні в житті кожної людини, за їх допомогою відбувається розвиток психіки та особистості. Ці види діяльності не ізольовані одна від одної, вони взаємодіють, збагачують одне одну, створюючи нові перспективи розвитку особистості.

Але на кожному віковому етапі потрібне особливе співвідношення цих діяльностей в плані їх представленості та їх змісту. Кожен вид діяльності є найбільш характерним для певних вікових етапів розвитку дитини. Поточний вид діяльності як би готує подальший, оскільки в ньому розвиваються відповідні потреби, пізнавальні можливості і особливості поведінки. І хоча в кожному віці існують всі три основні види діяльност і, в різні періоди потреба в них різна і наповнена конкретним змістом. У зв'язку з цим в психології існує поняття про провідний вид діяльності.

О.М.Леонтьєв ввів поняття провідної діяльності – діяльність, яка найбільшою мірою сприяє розвитку психіки та особистості дитини на даному віковому етапі. Провідна діяльність обумовлює найголовніші зміни в психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на даній стадії її розвитку.

Для дитини дошкільного віку провідною діяльністю є гра, для молодшого школяра – навчальна діяльність, для підлітка – спілкування серед однолітків, для дорослого – праця. Ігрова та навчальна діяльність створюють умови для розвитку здібностей та особистості дитини, що забезпечує їй можливість гідного входження в трудову діяльність дорослих.

Процес інтеграції зростаючого індивіда в діючу систему діяльностей, називається соціалізацією, а її поетапне здійснення припускає поступове залучення дитини до спілкування, гри, навчання і праці. При цьому кожен з названих видів діяльності спочатку засвоюється в самому елементарному вигляді, а потім ускладнюється та удосконалюється. Спілкування дорослого з оточуючими людьми мало схоже на спілкування немовляти або молодшого школяра, як трудова діяльність дорослих людей на дитячу гру.

В процесі розвитку діяльності відбуваються її внутрішні перетворення: 1) діяльність збагачується новим наочним змістом. Її об'єктом і відповідно засобом задоволення пов'язаних з нею потреб стають нові предмети матеріальної і духовної культури; 2) у діяльності з'являються нові засоби реалізації, які прискорюють її течію і удосконалюють результати. Наприклад, засвоєння нової мови розширює можливості для запису і відтворення інформації; знайомство з вищою математикою покращує здібність до кількісних розрахунків; 3) в процесі розвитку діяльності відбувається автоматизація окремих операцій і інших компонентів діяльності, вони перетворюються на уміння і навички; 4) в результаті розвитку діяльності з неї можуть виділятися, відособлятися і далі самостійно розвиватися в новий вид діяльності. Цей механізм розвитку діяльності описаний О.М. Леонтьєвим і отримав назву зрушення мотиву на мету.

1. Вміння і навички як основні засоби діяльності та їх формування.

Неодмінними компонентами діяльності є різноманітні навички та уміння.

Автоматизовані, свідомо, напівсвідомо та несвідомо контрольовані компоненти діяльності називаються відповідно уміннями, навичками і звичками.

Уміння – це успішний спосіб виконання діяльності в нових умовах, свідоме застосування наявних знань і навичок для виконання складніших дій в різних умовах.

Уміння – це елементи діяльності, які дозволяють виконувати певні дії, операції, серії дій або операцій з високою якістю. Уміння в цілому є свідомо контрольованими частинами діяльності, принаймні в основних проміжних пунктах та кінцевій меті.

Уміння зявляється там, де знання певної дії обєднується з майстерністю виконання тих дій, з яких складається певна діяльніст ь. Наприклад, у міє водити авто той, хто спираючись на відомі йому правила, робить це спритно, чітко, хто має певні навички для цього.

У цьому розумінні, уміння – це заснована на знаннях та навичках готовність людини успішно виконувати певну діяльність.

Певне уміння утворюється тільки у відповідній діяльності. Наприклад, для придбання уміння плавати необхідно безпосередньо тренуватися плавати на воді.

Умінням називають також елементарний рівень виконання дій, і майстерність людини в даному виді діяльності. Слід розрізняти елементарні уміння, які йдуть услід за знаннями і першим досвідом дій та уміння, які виражають той або інший ступінь майстерності у виконанні діяльності, яка виникає після вироблення навичок. Елементарні уміння – це дії, що виникли на основі знань в результаті наслідування діям або самостійних проб і помилок в обігу з предметом. Уміння-майстерність виникає на основі вже вироблених навичок та широкого круга знань.

Діяльність людини складається з ряду різних дій, тому уміння її виконувати також складається з ряду приватних вмінь. Наприклад, уміння водити машину включає такі складові моменти, як уміння завести мотор, регулювати його роботу, керувати його рухом тощо.

Уміння – це проміжний етап оволодіння новим способом дії, заснованим на певному правилі (знанні). Уміння, як правило, співвідносять з тим рівнем, який на начальному етапі виражається в формі засвоєнного знання (правила, теореми, визначення тощо), яке зрозуміло учнями та може бути довільно відтворено. На етапі уміння засвоєний спосіб дії регулюється знанням.

Загальними умовами, які забезпечують найбільшу ефективність утворення вміння, є: 1) розуміння учнем узагальненого правила; 2) зворотний зв'язок в процесі рішення нових задач.

Одні дослідники вважають, що навички передують умінням, інші – що уміння виникають раніше навичок. Причиною цих розбіжностей є багатозначність слова «уміння».

Діяльність буде виконана кваліфіковано, якщо людина оволоділа навичками.

Навички – це повністю автоматизовані дії, які утворюються в результаті вправ та реалізуються на рівні несвідомого контролю, це спосіб виконання дій, що зміцнився. Навички необхідні в будь-якій роботі і діяльності людини. Кожна професія припускає певні навички, які дають можливість діяти швидко і упевнено і досягати кращих результатів з мінімальними витратами енергії.

Автоматизованими називаються такі дії, які в результаті багатьох повторень перестають нами усвідомлюватися. Наприклад, ми пишемо, не думаючи, як писати певну букву, а ле був час, коли ми вчились писати та старанно виводили кожну букву.

Навичка – це вдосконалені шляхом багаторазових вправ компоненти вмінь, що проявляються в автоматизованому виконанні дій. Автоматизований характер навичок означає, що не вся увага людини бере участь у виконанні діяльності, частина її звільняється для іншої діяльності, для поліпшення якості діяльності. Наприклад, досвідчений фахівець краще працює та менше втомлюється, ніж працівник-новачок.

К.Чуковський згадував про І.Е.Репіна: «И тут меня в сотый раз поразила одна особенность его мастерства: он смешивал краски, даже не глядя на них. Он знал свою палитру наизусть и действовал кистями вслепую, не видя красок и не думая о них, как мы не думаем о буквах, когда пишем. Создавать портрет для него означало: пристально вглядываться в сидящего перед ним человека, интенсивно ощущать его духовную сущность, - и было похоже, что руки художника, независимо от его сознания, сами делают все, что надо».

Уміння на відміну від навичок завжди спираються на активну інтелектуальну діяльність та обов'язково включають процеси мислення. Свідомий інтелектуальний контроль – це головне, що відрізняє уміння від навичок. Активізація інтелектуальної діяльності в уміннях відбувається в ті моменти, коли змінюються умови діяльності, виникають нестандартні ситуації, що вимагають оперативного ухвалення розумних рішень. Управління уміннями на рівні ЦНС здійснюється вищими анатомо-фізіологічними інстанціями, ніж управління навичками, тобто на рівні кори головного мозку.

Але людина може іноді усвідомлювати автоматизовані компоненти (рухи), з яких складається певна діяльність. Наприклад, при необхідності усвідомлення може спрямовуватися на саму техніку написання букв при каліграфічному їх написанні.

Навички не тільки полегшують працю, але і відкривають можливості для творчої роботи. Наприклад, учень пише твір, думаючи про зміст, а не стежить за технікою написання кожного слова.

Уміння і навики пов'язані між собою. У одних випадках уміння можуть передувати формуванню навичок, в інших – є результатом подальшого розвитку діяльності. Напріклад, нерідко учень, що має навички читання, не уміє ще виразно читати. Уміння виразно читати виробляється на основі придбаної навички читання. Причому уміння може з'явитися і без великого числа повторювань та засновані на знаннях і навичках.

Уміння та навички поділяються на декілька типів – рухові, пізнавальні, теоретичні і практичні.

Рухові включають різноманітні рухи, складні та прості, що становлять зовнішні, моторні аспекти діяльності. Існують спеціальні види діяльності, наприклад спортивна, цілком побудовані на основі рухових умінь і навичок.

Пізнавальні уміння включають здібності, пов'язані з пошуком, сприйняттям, запам'ятовуванням і переробкою інформації. Вони співвідносяться з основними психічними процесами і припускають формування знань.

Теоретичні уміння і навички пов'язані з абстрактним інтелектом та виражаються в здатності людини аналізувати, узагальнювати матеріал, будувати гіпотези, теорії, проводити переклад інформації з однієї знакової системи в іншу. Такі уміння і навички більше проявляються в творчій роботі, пов'язаній з отриманням ідеального продукту думки.

Найбільшу групу представляють виробничі вміння та навички, які повязані з різними видами людської діяльності.

Виділяють також інтелектуальні уміння та навички – читання, обчислення, доказ теорем та ін.; сенсорні – пов'язані із сприйняттям (розрізнення відтінків квітів, слухові розрізнення та ін.); навички поведінки.

Особливу групу складають мовні вміння і навички, які є основним елементом мови людини, спрямовані на задоволення потреби у спілкуванні з іншими людьми. Вони включають навички письмової та усної мови.

Велике значення у формуванні всіх типів умінь і навичок мають вправи, завдяки яким відбувається автоматизація навичок, вдосконалення умінь, діяльності в цілому. Вправи необхідні як на етапі вироблення умінь і навичок, так і в процесі їх збереження. Без постійних, систематичних вправ уміння і навички зазвичай втрачаються, втрачають свої якості.

Освоєння діяльності відбувається через освоєння дій, за допомогою яких вона реалізується. В кожній дії виділяють моторні (рухові), сенсорні (чуттєві) і центральні компоненти, які відповідно здійснюють її виконання, контроль і регуляцію. Способи виконання, контролю і регуляції дій, які використовує людина в процесі діяльності, називають прийомами діяльності. Залежно від поставленої мети і рівня оволодіння діяльністю кожна з цих функцій може бути реалізована як свідомо, так і несвідомо. Наприклад, звичайна хода по дорозі та хода по канату.

Оволодіння дією може відбуватися по-різному: 1) виходячи з поставленої мети людина сама конструює необхідну дію шляхом „сліпого” поєднання різних рухів; 2) людина ніби „присвоює” дію, сприймаючи зразки її виконання другими людьми. Перший шлях складний і довгий, пов’язаний із значними труднощами і можливістю неуспіху. Другий шлях швидше призводить до мети. Тут освоєння дії розпочинається із сприймання зразка її виконання. Спостерігаючи за виконанням дії і слухаючи словесні настанови, людина намагається виділити її основні моменти, опорні орієнтири, запам’ятати її хід та особливості. В неї складається рухове уявлення дії. Для виконання цієї дії людині потрібно сприйнятий образ і словесні настанови перекласти на мову моторики.

У основі вироблення вмінь і навичок у людини лежать розгорнені, усвідомлені дії. Уміння і навички формуються у людини в процесі навчання та за допомогою вправ.

Виділяютьнаступні етапи формування навички:

1) ознайомлювальний етап — ·ознайомлення з прийомами виконання дій, осмислення та усвідомлення завдання та способів його виконання, початок усвідомлення навичок, чітке розуміння мети, але недостатнє уявлення про способи її досягнення; при виконанні дій мають місце значні помилки.

Наприклад, навчаючи учнів писати, їх знайомлять з тим, як виводити кожну букву. Потім вони намагаються використати отримані пояснення на практиці – виконати відповідні дії.

На початку оволодіння діяльністю дії і рухи, інтегровані в навичці, є незв'язаними. Перші спроби виконання дії, тобто практичної реалізації нервової моделі, проходять з великими труднощами: витрачається багато часу і зусиль, допускається багато помилок і найчастіше завершується безрезультатно. На основі пояснень, зорового сприйняття, демонстрації дії створюється перше, більш схематичне зорове уявлення про просторові та часові особливості дії (напрям та амплітуду рухів, їх швидкість, узгодженість та послідовність).

2) аналітичний етап — вичленування окремих елементів дії та оволодіння ними, чітке розуміння того, як потрібно виконувати дії поєднується з неточним, нестабільним їх виконанням, зайвими рухами при інтенсивній концентрації довільної уваги.

Вправи можуть супроводжуватися значним вольовим зусиллям або почуттям переконаності, вірою в свої сили або сумнівами, нерішучістю. Ці переживання впливають на ефективність вправ, сприяючи або затримуючи їх засвоєння.

В результаті подальших вправ, багаторазового посторення певних дій з метою їх закріплення та удосконалення, послідовність рухів поступово перетворюється в чіткі та узгоджені дії.

3) синтетичний етап – об'єднання елементів дій в єдине ціле, формування цілісної системи рухів, дій, автоматизація навичок, коли виконання роботи стає більш якісною, зникають зайві рухи, послаблюється довільна увага.

Тут фізіологічним механізмом є укріплення в корі великих півкуль головного мозку часових нервових звязків, їх спеціалізація, виробка певної системи, тобто створення певного динамічного стериотипу. З авдяки тренуванню дії прискорюються та полегшуються, зникають зайві рухи, зменшується напруження при їх виконанні. Тобто іррадіація збудження, яка мала місце спочатку та обумовлювала велику кількість зайвих рухів, замінюється його концентрацією. Зайві рухи, які не підкріплюються, поступово гальмуються як неадекватні певній ситуації. Адекватні рухи стають більш економними, чіткими, точними.

Зменшується роль зорових та збільшується роль рухових відчуттів в регуляції дій (наприклад, у грі на музичних інструментах, спортивних навичках тощо).

Важливе значення в формуванні вмінь та навичок має регуляція рухів на основі самоконтролю, який сприяє виробці тонких зорових, слухових та рухових диференційованих дій, що веде до підвищення їх точності.

Фізіологічним механізмом обєднання рухів в цілісну дію є утворення «асоціації асоціацій» – ланцюги тимчасових нервових звязків, певної їх системи. Закріплюючись, асоціації стають стереотипними, що є основою автоматизованого виконання діяльності. У звязку з цим вольове зусилля дещо зменшується, знімається концентрація і фіксація уваги на рухах, що складає процес післядовільності, рухи стають більш впевненими, точними, полегшується свідомий контроль за всім ходом виконуваної дії.

Дата добавления: 2015-04-24